Як зростала Крімгільда ири королівському дворі у Вормсі 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Як зростала Крімгільда ири королівському дворі у Вормсі



Зміст

Як зростала Крімгільда при королівському дворі у Вормсі

Як зростав Зігфрід при королівському дворі у Ксантені

Як Зігфрід прибув у Вормс

Як Зігфрід воював із саксами

Як Зігфрід уперше побачив Крімгільду

Як Гунтер їхав до Брюнгільди в Ісландію

Як Гунтер переміг Брюнгільду

Як Зігфрід їздив по своїх воїнів

Як Зігфрід поїхав у Вормс гінцем

Як зустріли Брюнгільду у Вормсі

Як Зігфрід разом із своєю дружиною повернулися на батьківщину

Як король Гунтер запросив Зігфріда в Бургундію на свято

Як Зігфрід разом із Крімгільдою прибув у Вормс на свято

Як королеви посварилися

Як зрадили Зігфріда

Як убили Зігфріда

Як оплакали і поховали Зігфріда

Як Зігмунд від'їздив додому

Як перевезли у Вормс скарб Нібелунгів

Як король Етцель послав гінців у Бургундію сватати Крімгільду

Як Крімгільда їхала до гуннів

Як Етцель зустрів Крімгільду

Як Крімгільда вмовила Етцеля покликати братів на свято сонцестояння

Як Вербель і Швеммель виконали доручення

Як Нібелунги їхали до гуннів

Як Данкварт убив Гельпфарта

Як Нібелунги прибули в Пехларн

Як бургунди прибули до гуннів

Як Крімгільда лаяла Гагена, а він не встав перед нею

Як несли варту Гаген і Фолькер

Як вони ходили до церкви

Як Данкварт убив Бльоделя

Як бургунди билися з гуннами

Як викидали із зали мертвих

Як убили Ірінга

Як королева звеліла спалити залу

Як убили Рюдігера

Як загинули всі Дітріхові витязі

Як Дітріх бився з Гунтером і Гагеном

 

ЯК ЗРОСТАЛА КРІМГІЛЬДА ИРИ КОРОЛІВСЬКОМУ ДВОРІ У ВОРМСІ

Ідуть до нас сказання предивні з давнини:

про витязів діяння, як билися вони,

як учти учтували, як голосили вдови,

як царства будували... Хто слухати готовий?*

* Тут і далі віршовані тексти подаються в перекладі Олександра Мокровольського.

Багато дивовижного дійшло до нас від сивої давнини: перекази про вчинки преславних героїв і їхні злигодні, про святкові розваги і крики розпачу, про герці сміливців.

За тих далеких часів жила собі в Бургундії дівчина. Вона була така гарна, що кращої годі було й шукати в країні. А до того ще й доброчесна, шляхетна на вдачу. Молоді рицарі мріяли взяти її собі за дружину, а всі дівчата заздрили їй.

Звали ту дівчину Крімгільда."Троє благородних і багатих витязів дбали про неї: Гунтер, Гернот і юний Гізельгер. Це були її брати, щедрі нащадки вельможного роду, неймовірно дужі, чудові воїни. Вони разом правили своєю країною. їхню матір звали Ута, а батька - Данкрат. їхній королівський двір був у Вормсі на Рейні. До королівського почту належали випробувані воїни: Гаген із Троньє, брат його Данкварт, потім Ортвін із Меца, славнозвісні маркграфи Геро і Екеварт, які свого часу боролися з поганами на Ельбі, шпільман Фолькер з Альцая, кухар Румольд, чашник Зіндольд, камергер Гунольд та багато інших, чиїх імен сьогодні ніхто не пам'ятає. А для того, щоб оспівати їхні подвиги, забракло б цілого людського життя.

Якось Крімгільді наснилося, що вона приборкала гарного дикого сокола. Аж раптом на сокола накинулись два орли і розшматували його. То було жахливе видовище.

Про свій сон Крімгільда розповіла матері. Та вислухала і сказала:

- Сокіл, що ти його приборкала,- то гарний шляхетний молодик. Якщо небесні сили не втрутяться, то незабаром ти втратиш його.

А Крімгільда на те: [9]

- Якщо ви говорите таке про мого коханого, люба матусю, то краще мені не виходити заміж. Тоді я ніколи не звідаю горя і весела буду до самої смерті.

Проте мати була іншої думки:

- Не зрікайся, доню,- сказала вона.- Тільки завдяки любові хороброго рицаря ти звідаєш щастя і краса твоя розквітне уповні.

Однак Крімгільда не послухала матері. Щоб, бува, радість не кінчилася стражданням, що нерідко трапляється з жінками, вона навіть гадки не припускала про любов. Отак вона думала перехитрити долю. Це тривало довго. Але ви дізнаєтеся, як один витязь проведе її додому; це він буде тим соколом, що з'явився їй вві сні. Та близькі родичі Крімгільди вб'ють його. Згодом це спричиниться до страшної помсти...

 

ЯК ЗРОСТАВ ЗІГФРІД ПРИ КОРОЛІВСЬКОМУ ДВОРІ У КСАНТЕНІ

Тоді-то в Нідерландах зріс королевий син,

у Зігмунда й Зіглінди знайшовсь на радість він;

була у них столиця, у всьому світі славна,

на Нижнім Рейні город, що звався Ксантен здавна.

В той час у Нідерландах підростав королевич. Його батька звали Зігмунд, а матір - Зіглінда. їхній замок стояв у Ксантені на Нижньому Рейні. Хлопця звали Зіг-фрід. Він був іще молодий, але його вже добре знали у всіх християнських країнах. Це тому, що Зігфрід вистояв у найнебезпечніших пригодах. Всі жінки були зачаровані ним. Найкращі рицарі змагалися, щоб навчати його рицарської справи, а найзнатніші молодики з усіх усюд ішли до нього в почет: адже він по праву був окрасою королівства і всього рицарства.

І ось настав день, коли Зігмунд і Зіглінда влаштували свято на честь досягнення сином рицарського віку. Свято це було найпишні-ше з усіх свят, відколи світ світом. Усіх, хто цього літа досягнув віку, щоб одержати меч, запросили до Ксантена. Набралося чотириста зброєносців. І кожен з них був не простого роду.

Свято тривало сім днів. Зігфрід був убраний в пишну одіж. [12]

В соборі відправили чудову службу. Потім почалися рицарські розваги. Вони були такі завзяті, що все аж гуло і тремтіли стіни. А людей було стільки, що ламалися помости.

Після змагань на місці турніру у траві виблискували самоцвіти, що повідривались з рицарського одягу та зброї. І той, хто приїхав на Рейн найубогішим злидарем, додому повертався багатієм. Королева Зіглінда знала, що робити. Вона розсипала червлене золото пригорщами. А Зігфрід роздаровував висвяченим у рицарі юнакам маєтки та землі з такою легкістю, ніби це були трісочки потрощеного списа чи щита. Тому багато васалів хотіли, щоб він був їхнім володарем, і підбивали Зігфріда, щоб він забрав корону в своїх батьків. Але Зігфрід не був честолюбний. Він хотів боротися тільки проти несправедливості й проти лиходійства.

 

ЯК ЗІГФРІД ПРИБУВ У ВОРМС

Він жив, і не журився, і серцем не тужив,

та раптом запалився - почув про диво з див:

про дівчину з Бургундії; почув - і забажав,

та поки він здобув Ті, чималий клопіт мав.

Якось Зігфрід почув, що в Бургундії є дівчина, буцімто краща за всіх дівчат хрещеного світу. І що вона відмовляє кожному, хто приходить її сватати, хоч би то був сам король. Однак це не злякало юнака, і він надумав посватати її. До цього часу він іще не звідав кохання.

Зігмунд і Зіглінда незабаром дізналися про Зігфрідів намір. Це їх дуже занепокоїло, бо вони знали пихатість короля Гунтера й зарозумілість Гагена з Троньє. Та Зігфрід не хотів відмовлятися від свого наміру. Він сказав матері:

- Я ніколи не одружуся з нелюбою. Мені до серця лише Крімгільда. Якщо я не доможуся свого добром, то завоюю те в битві!

- Облиш такі розмови, сину,- сердито і налякано відказав Зігмунд.- Якщо ти збираєшся у Вормс, то можеш назавжди відмовитися від свого наміру. Немає такого володаря, який здобув би Крімгільду силою. Про це знають усі. Та коли вже ти надумав поїхати [13] і тебе не відрадити, то їдь із чималим військом. Я дам тобі підмогу.

Зігфрід усміхнувся і мовив:

- Батьку, я хочу завоювати Крімгільду серцем, а не військом. Для цього ж достатньо мене самого! Я хотів би взяти з собою одинадцять бойових побратимів - не більше!

Почувши це, Зіглінда заплакала. Вона вже бачила свого сина порубаного. Матері й наречені одинадцятьох відібраних воїнів теж плакали, дуже побивалися. А Зігфрід був спокійний. Він казав:

- Не турбуйтеся і не плачте, ми всі вернемось назад живі й здорові. Витріть сльози й приготуйте нам одяг та зброю. Обладунок має бути такий гарний, якого не було ще в жодного рицаря. Щоб ми у Вормсі не осоромили свій край! Нехай мої рицарі, що вперше їдуть у світ, затьмарять усі зорі на небі!

І закипіла робота. В замку день і ніч ткали, кували, клепали. І досягли бажаного. Ще ні в кого одяг не був такий розкішний, кольчуги такі блискучі, шоломи такі міцні, а щити такі великі й гарні, як у Зігфрідових воїнів. Вуздечки у коней були золоті, а збруя шовкова. Мечі сягали острог, а вістря Зігфрідового списа було дві п'яді завдовжки.

Отак спорядившись, вони вирушили в Бургундію. Скрізь, де вони проїздили, до шляху збігалися юрби людей - адже таких воїнів тут іще не бачили.

За тиждень прибули у Вормс. Там, кинувши свої справи, люди теж позбігалися до замку і милувались на воїнів.

Рицарі й зброєносці, як це було заведено, підійшли до чужинців і забрали в них щити та коней. Однак коли хотіли відвести коней у стайню, Зігфрід зупинив їх:

- Нехай коні постоять. Незабаром ми поїдемо далі. Скажіть тільки, де мені знайти вашого короля Гунтера!

Йому показали, як пройти до зали. Однак швидше, ніж прийшов Зігфрід, прилетіла до короля вістка про нього і його пишноту. Королю дуже хотілося довідатися, звідки прибули гості, але того ніхто не знав. Нарешті королів дядько, Ортвін із Меца, порадив запитати Гагена з Троньє. Мовляв, той багато подорожував і знає всіх героїв хрещеного світу. Послали по нього, і вірний рицар разом зі своїми людьми хутко прибув до замку. Довідавшись, у чому річ, Гаген пильно подивився у вікно - на Зігфріда і його загін, що розташувався на подвір'ї,- і, поміркувавши трохи, сказав:

- Не знаю цих чужинців, але гадаю, що за старшого у них Зігфрід. Хоч я ніколи його не бачив, проте певен, що цей красень - не хто інший, як Зігфрід.

- Той Зігфрід, що вбив дракона? - спитав король Гізельгер.

- Той самий,- відповів Гаген. [14]

- Що ви ще знаєте про нього, друже Гагене? - питав далі Гунтер.

- Його не можна вбити,- відповів Гаген,- бо у нього шкіра вкрита рогом. Він скупався у крові вбитого дракона, і на ньому виріс панцер, який зробив його невразливим. До того, у нього є плащ-невидимка. Коли Зігфрід загорнеться в нього, він стає невидимим. Цей плащ він забрав у карлика Альберіха, охоронця скарбу Нібелунгів*. Є в нього меч Бальмунг, найгостріший з усіх мечів, яким коли-небудь рубав герой!

* Нібелунги - за легендою, володарі незвичайного золотого скарбу.

- А що це за скарб? - спитав король Гунтер.

- Він захований у горі, що знаходиться в царстві мертвих,- відповів Гаген.- Це найбільший скарб, який будь-коли лежав в одному місці. Щоб повантажити його, було б змало не тільки сто, а й двісті повозів. Ніхто не спроможний порахувати його червлене золото. Для цього забракло б часу. Колись скарб належав двом братам - Шільбунгові й Нібелунгові. Та вони не помирилися й покликали Зігфріда, щоб той розподілив між ними скарб. За це брати подарували йому гострий меч Бальмунг. Але й Зігфрід не міг порахувати золото. Спалахнула суперечка. Скінчилася вона тим, що Зігфрід убив обох братів, а до того ще сімсот їхніх витязів, які кинулися на нього з мечами, дванадцять велетнів, які були з братами у змові, і тисячу карликів Альберіха. Тоді князь карликів і решта Нібелунгів мусили присягнути на вірність своєму переможцеві. З того часу вони стали Зігфрідовими васалами і охороняють скарб.

- А скарб сховано у горі? - перепитав король Гунтер.

- В одній із гір, що височіють за Ісландією на Крайній Півночі. Там ніколи не сходить сонце, а земля не вкривається травою,- відповів Гаген.- Це найбільший з усіх скарбів, яким коли-небудь володіла одна людина.

- Що ж ви нам порадите? - спитав Гунтер, підійшовши до Гагена й виглядаючи на подвір'я, де чекали чужинці.

- Моя рада - належно зустріти Зігфріда,- відказав Гаген.- Нам треба зробити все, щоб цей рицар не став нашим ворогом.

- Може, мені вийти йому назустріч? - спитав король.

- Це не було б приниженням для вас,- сказав Гаген.- Адже Зігфрід - королевич.

Тож нідерландця зустріли з найбільшою шаною. Король Гунтер вийшов до нього і, взявши під руку, повів до зали. Рицарі низько вклонилися Зігфрідові.

- Не маю честі знати,- почав Гунтер, ще коли вони йшли залою,- що привело вас у Вормс, до мого двору, шляхетний Зігфріде! [16]

Я був би вдячний вам, коли б ви сказали по щирості, що привело вас у Вормс. Тоді я зміг би задовольнити всі ваші бажання.

- Будь ласка,- відповів Зігфрід.- Я прибув сюди, щоб відібрати у вас вашу країну. У нас у Ксантені ходять чутки, що ви - найхо-робріший з усіх рицарів на всьому Рейні, і тому у вас перебувають на службі найшляхетніші. Це так, але я теж хоробрий, і вже сьогодні корона мені, мабуть, до лиця. Ось чому я хочу випробувати вашу мужність і позмагатися з вами за Бургундію. Вона подобається мені своїми містами й замками!

Таких слів тут іще не чули. Тому король Гунтер і його почет спочатку подумали, що вони чогось не зрозуміли. Чи справді цей нечема, що невідь-звідки приїхав сюди, сказав, що хотів би відібрати у королів їхні землі?

Почет почав ремствувати, а спантеличений король Гунтер спитав:

- Чому я маю боротися за те, що належить мені по праву і належало по праву моєму батькові? Це ж безглуздя!

Проте Зігфрід не відступався:

- Мою думку легко зрозуміти, володарю: ми з вами об'єднаємось, у нас буде єдине королівство, одна корона, а тоді почнемо між собою боротьбу. Той, хто переможе, посяде всі землі!

Воїни обурено загомоніли. Гернот не витримав і спитав:

- А чому це ми маємо змагатися одні з одними, Зігфріде? Хіба вам не шкода рицарської крові? Наші країни багаті, і для кожного

.короля, мабуть, вистачить свого. Давайте жити в мирі!, Такі слова не сподобалися рицарям, а Ортвін із Меца гнівно мовив:

- Чого ви заспокоюєте цього зарозумілого жевжика, королю? З такими, як він і його воїни, я розквитаюся й сам! У себе в Бургундії ми не потерпимо такої ганьби!

Розгнівився молодий, недавно висвячений рицар Зігфрід: адже Ортвін відгукнувся про нього так зневажливо.

- Як ти насмілився так говорити зі мною! - вигукнув він.- Я королевич, а ти лише королівський слуга! І ти наважуєшся підняти на мене зброю? Тільки ворухнись - я вмить порішу всіх твоїх!

Але Ортвін із Меца не злякався. Він звелів своїм зброєносцям принести йому меч і щит. Це стурбувало короля Гунтера. Він боявся, щоб Гаген, бува, не подав сигнал до бою. Проте той стояв мовчки, похмурий і начебто байдужий.

Тим часом Гернот удруге спробував залагодити справу:

- Будь ласка, заспокойтеся, шановний Ортвіне. Чи так уже образив нас Зігфрід, що ми не можемо мирно вирішити справу? Дружба із Зігфрідом принесе нам найбільшу славу!

Гаген теж хотів погасити сварку. Він мовив до Зігфріда:

- Що ви робите? Хіба ви прибули у Вормс, щоб сваритися? Тільки Всевишній знає, чим усе це може скінчитися! Мої королі не дали для цього ніякого приводу!

- Хоч вам і не подобаються мої слова, та доведеться погодитися з тим, що я буду над вами володарем,- сказав Зігфрід.- Я силою здолаю вас усіх!

- Не суперечте йому! - крикнув Гернот. Потім підійшов до Зігфріда і голосно сказав: - Я сам залагоджу справу, а ви не втручайтеся!

Аж тут Зігфрід згадав, що прибув сюди для того, аби завоювати Крімгільдину любов, і вже сам не розумів, що за буйна зухвалість пробилась крізь його рицарську чесність.

- Зваж, шляхетний Зігфріде, найхоробріший і найсміливіший з усіх рицарів,- знову звернувся до нього Гернот.- Кому потрібна наша суперечка? Найкращі рицарі лежали б у калюжах власної крові, а нам було б небагато честі від цього, та й ви небагато виграли б! Тож давайте поладнаємо миром! Ви будете жити з нами як брат, і все, що належить нам, буде також ваше, якщо ви не заперечуєте проти цього!

- Правду кажете, хоробрий рицарю! А тепер вип'ємо! - вигукнув король Гунтер.

Зброєносці піднесли вина, і злагіднілий Зігфрід випив.

Так вони уклали братерство. Відтоді Зігфрід став бажаним гостем у країні бургундів. Найшляхетніші рицарі просилися до нього на службу, а всі жінки були без тями від нього. Навіть Крімгільда приязно говорила зі своїми подругами про молодого гостя з Нідерландів. Якось під час турніру їй удалося побачити його з вікна своєї кімнати. І Крімгільда частенько визирала у вікно, коли Зігфрід брав участь у змаганнях. Але дивилася вона на подвір'я і в інший час, сподіваючись побачити його. А Зігфрід метикував, як наблизитися до Крімгільди. Доти він навіть не бачив її і дуже цим журився. Крімгільда теж сумувала, коли Зігфрід їздив на полювання або кудись-інде і не з'являвся у Вормсі.

Так минув рік.

 

ЯК КОРОЛЕВИ ПОСВАРИЛИСЯ

Якогось надвечір'я заполонивши двір,

лицарство розмаїте затіяло турнір,

і сходилися в герці на мить, і падав хтось...

На молодців поглянути жіноцтво теж зійшлось.

Одинадцятого дня, під час останнього турніру, вечірньої години, королеви сиділи разом і спостерігали за змаганням. Кожна думала про одного-єдиного героя. Герби всіх країн виблискували на бойових обладунках воїнів. Раптом Крімгільда промовила:

- Мій чоловік заслужив того, щоб бути володарем у всіх цих країнах.

Брюнгільда здивовано спитала:

- Як це ви собі уявляєте, моя люба? Для цього треба, щоб на світі жили тільки ви двоє, бо поки живий Гунтер, сказане вами - лише мрія!

- Та ви тільки гляньте на нього! - не відступалася Крімгільда.- Він стоїть серед витязів, немов величний місяць серед почту зірок! Як я ним пишаюся!

- Так, він сильний, показний, і його можна терпіти,- сказала Брюнгільда,- проте вашому братові Гунтерові він не рівня! Гунтер стоїть вище інших володарів, ви ж добре це знаєте!

На майдані тріщали списи.

Аж ось Крімгільда обізвалася знову:

- Я не без підстав з такою гордістю говорила про свого чоловіка! Він багато разів показав себе справжнім героєм. Можете повірити мені, Брюнгільдо, що Зігфрід не поступиться перед Гунтером!

Брюнгільді прикро було це чути, і вона сказала:

- Не ображайтеся, Крімгільдо, але про це мені говорили вони [62] обидва. В Ісландії, де я вперше в житті побачила їх обох і де Гунтер переміг мене в рицарському поєдинку й ощасливив своїми обіймами,- там ваш Зігфрід сам назвав себе васалом Гунтера. Він тримаї коня, коли Гунтер сідав на нього. А ще Гунтер посилав його з дорученням. Я бачила це на власні очі. Коли він сам визнав себе васалом, то і я маю право називати його так.

- Добре поміркуйте,- сердито відповіла Крімгільда.- Хіба мій брат міг би так принизити мене, віддавши за васала? Чи могло б статися таке лихо? Прошу вас, Брюнгільдо, в ім'я нашої дружби, більше цього не говорити!

- Але я не можу мовчати! - вигукнула Брюнгільда.- Не розумію, чому я мушу відмовлятися від свого. Адже Зігфрід не виконує обов'язків васала!

Крімгільда аж підскочила. Від гніву її обличчя спаленіло. Вона сказала:

- Ви повинні змиритися з тим, що не маєте ніяких прав ні на Зігфріда, ні на мене! За походженням мій чоловік шляхетніший, ніж брат! Тому він не платить вам данини і не несе службу. Ні, ви нам не володарка, а Зігфрід - не васал вам!

Від люті Брюнгільда стала червона, мов варений рак.

- Ви стали пихаті! - вигукнула вона.- Ми з'ясуємо, хто тут перший!

- І то негайно! - крикнула Крімгільда.- Сьогодні ввечері, коли йтимемо до церкви, всі люди побачать, що я - дружина вільного! В собор я йтиму попереду Гунтерової Дружини. Брюнгільдо, не чіпайте мене! Зігфрідова дружина стоїть над усіма можновладцями!

На майдані вщух гомін, опав пил.

- Все з'ясується сьогодні ввечері, коли йтимемо до церкви,- сказала Брюнгільда.- Коли ви не хочете бути дружиною васала, то приходьте з окремим почтом. Тоді побачимо, хто королева!

- Гаразд, хай усе з'ясується! - відповіла Крімгільда. І королеви подалися у свої покої.

- Вставайте, дівчата! - гукнула Крімгільда.- Вдягніть найкращі вбрання і найрозкішніші оздоби. Сьогодні ввечері, коли йтимемо до вечірні, треба показати, хто ми такі.

Дівчатам й жінкам не треба було нагадувати вдруге, та й Крімгільда постаралася.

Виблискуючи пурпуром і сяючи золотом, у супроводі сорока трьох дівчат, вбраних у арабський шовк, і тисячі Нібелунгів, закутих у крицю, ішла Крімгільда до вечірньої відправи. Багатства тридцяти королівств були б абищицею в порівнянні з убранням однієї з дівчат. Люди чудувалися й говорили:

- Чому королеви нарізно ідуть до церкви? Може, посварилися? [63]

А інші, обережніші:

- Не говоріть так голосно! Хто знає, чим усе те скінчиться... Брюнгільда вже чекала Крімгільду коло собору. Вона теж сяяла

пурпуром і золотом. Крімгільда зустрілася з зовицею.

- Зупиніться! - сказала Брюнгільда.- Ще раз кажу: зупиніться! Васалова дружина має поступитися перед королевою!

- Вам би краще помовчати,- відповіла Крімгільда.- Коли не хочете по-доброму, то відкрию вашу ганьбу. Скажіть, як ви, васалова любка, стали королевою?

- Кого ви так обзиваєте? - не зрозуміла Брюнгільда.

- Вас,- відповіла Крімгільда.- Мій чоловік, а не мій брат, провів із вами ніч. Це був хитрий план, і ви спіймалися на гачок!

- Неправда! Я розповім про це королю! - вигукнула Брюнгільда.

- Розповідайте! - не менш голосно відповіла Крімгільда.- Розповідайте! Хай усі це знають! Ви хотіли зробити з мене кріпачку. Я довго мовчала. Та правди не сховати!

Брюнгільда заплакала. А Крімгільда ввійшла до церкви попереду королеви Бургундії. її ясні очі стали похмурими від ненависті.

Відправа почалася. Лунали дзвінкі голоси, але Гунтерова дружина не чула їх. Вона міркувала собі: коли Зігфрід справді таке сказав, то він має померти.

Не дочекавшись, поки священик закінчить відправу, Брюнгільда зі своїм почтом вийшла з собору. Вона стала чекати Крімгільду. Та вийшла в супроводі Нібелунгів.

- Ви дуже мене образили,- сказала Брюнгільда.- Та гадаєте, що я дозволю вам звести на себе наклеп? Давайте свої докази!

І Крімгільда почала:

- Впізнаєте цю обручку? Хіба не правда, що вона належала вам? Зігфрід зняв її у вас з пальця!

Брюнгільда знетямилась від гніву й закричала:

- Нарешті я знаю, хто вкрав у мене обручку! Я вже давно помітила, що її нема! Обручка лежала в скрині, і кожний злодій міг її вкрасти!

Тоді Крімгільда розстебнула своє вбрання:

- А це що? - спитала вона.- Впізнаєте цей пояс? Я ношу його на тілі, як і ви носили! І ніколи не скидали! Ніякий злодій не міг його у вас вкрасти! Мій Зігфрід зняв його з вас!

Брюнгільда, як стояла на сходах, так і впала опукою. Через якусь мить королева оговталась і сказала вісникам:

- Сповістіть короля про все! Його сестра твердить, що Зігфрід кохав мене перший!

Вісники помчали. Незабаром разом зі своїми придворними з'явився король. [64]

- Хто посмів вас образити, моя люба? - голосно спитав він, коли побачив, що Брюнгільда плаче.

Та відповіла:

- Ваша сестра назвала мене Зігфрідовою любкою. А Гунтер на це:

- Моя сестра не могла такого сказати! Брюнгільда провадила:

- Вона носить мою обручку та пояс. І твердить, що її чоловік кохав мене раніше за вас, і ніби доказом цього є моя обручка та пояс. Ви повинні зняти з мене цю ганьбу, а то я не житиму!

Гунтер зблід, мов мрець. Кусаючи губи, він сказав:

- Негайно пошліть по Зігфріда! Нехай він приїде і засвідчить, що правда все те, що тут говорила Крімгільда! Нехай підтвердить або заперечить!

Гінці помчали.

Коли Зігфрід приїхав і побачив, що жінки плачуть, він простодушно спитав: % - Чому це плачуть жінки? Що тут скоїлося?

- Мою дружину звинуватили, ніби ви перший кохали її,- відповів король Гунтер.- Про це щойно сказала ваша дружина Крімгільда!

А Зігфрід на те:

- Коли моя дружина каже таке, то я примушу її покаятися. Я можу запевнити вас перед усіма присутніми, що ніколи цього не говорив!

Вислухавши його, король Гунтер мовив:

- Ви повинні підтвердити це під присягою! Якщо ви ладні негайно заприсягтися, то я зніму з вас усі підозри.

Присутні утворили коло, як це було заведено при урочистій клятві, і Зігфрід став посередині. Він підніс руку для клятви. Проте не встиг він мовити й слова, як король крикнув:

- Ваша невинність мені добре відома, рицарю Зігфріде! Я звільняю вас від клятви! Ви не зробили того, в чому звинувачує вас моя сестра! Це злий наклеп з її боку!

Рицарі мовчки перезирнулися. Зігфрід відповів:

- Я дуже шкодую, що моя дружина образила Брюнгільду, і це їй не мине безкарно. Щоб жінки не розкидалися образливими словами, їх треба виховувати! Зробіть нагінку своїй дружині, а я своїй зроблю неодмінно! Мені справді соромно, що вона так грубо порушила звичаї!

Обидві королеви заплакали.

Тим часом смеркало, і всі пішли до покоїв. Нібелунги провели Крімгільду від собору й до самого замку. Дорогою вони вправлялися [66] у фехтуванні - рицарському ремеслі. Бургунди й собі хотіли взятися за зброю, та король Гунтер заборонив їм це робити.

Хоч було вже пізно, Гаген зайшов до Брюнгільди дещо розповісти. Вона негайно прийняла його.

- Зігфрід має пожати те, що посіяв,- мовив він.

За ним у Брюнгільдині покої ввійшли Гернот і Ортвін.

- Що ж тепер буде? - спитала Брюнгільда.

- Зігфрід повинен померти,- відповів Гаген.

Гернот і Ортвін кивнули на знак згоди, а Брюнгільда засміялась. Потім у її покої прийшов Гізельгер. Коли він довідався про намір, то жахнувся і сказав:

- Шляхетні рицарі, що ви надумали? Зігфрід не заслужив такої зненависті! Це жіноче базікання, не треба на нього зважати!

Однак Гаген був іншої думки:

- Для чого нам викохувати зозулю? Вона ж нас усіх потім викине з гнізда! Треба бути сліпим, щоб не бачити, який замах робиться на Бургундію! Зігфрід або ми - іншої ради нема!

Аж ось і Гунтер зайшов до Брюнгільди. Ще у дверях він сказав:

- Я не хочу Зігфрідової смерті! Він завжди допомагав нам. Хіба можна на нього гніватися? Я не хотів би, щоб йому було заподіяно шкоду!

Цієї ночі всі вельможні люди бургундського двору приходили у Брюнгільдині покої. Кожен пропонував своє. Ортвін сказав:

- Що ви весь час торочите про Зігфрідову силу! Я впораюся з ним сам, якщо тільки король дозволить!

Король Гунтер відповів:

- Ми маємо вигоду з його сили. Треба й далі використовувати її! Тепер він служитиме нам ще вірніше! Та коли Зігфрід щось пронюхає, то не помилує нікого з нас. Зважте, він безмежно сильний, і у нього все тіло вкрите рогом!

Дехто з вельмож мовчки залишив покої. А Гаген не відступався:

- Кожний чарівник має своє вразливе місце! Зігфрід теж не може бути невразливий! Якщо він має таку таємницю, то не міг не признатися про неї Крімгільді. Він-бо з тих, що залюбки виливають Душу.

Тоді хтось заперечив:

- Крімгільда не з тих. Вона мовчатиме. Гаген на те:

- Вона нашого роду і племені - скаже. Подумайте тільки, якої ганьби вам завдано!

Всі мовчали.

Порушив мовчанку Гунтер:

- Покладімося на Гагена і послухаймо його ради! Він завжди чинив тільки на користь Бургундії. [67]

 

ЯК ЗРАДИЛИ ЗІГФРІДА

А на четвертий ранок примчали тридцять два

до брами. І негайно сповіщення слова

сам Гунтер пребагатий почув од тих гінців.

Зі свари жон вельможних спахнув убивчий гнів.

Наступного ранку до замку під'їхали тридцять два рицарі з опущеними заборолами. Гербів на їхніх щитах не можна було розпізнати, так вони були вкриті пилюкою. Король Гунтер прийняв їх негайно. По Вормсу поширилася чутка, ніби королі Ліудегер і Ліудегаст збираються напасти на Бургундію. Вона дійшла й до Зігфріда, котрий, як завжди, вправлявся у верховій їзді на майдані. Він попросив Гунтера прийняти його і сказав:

- Чому ви негайно не послали по мене, королю? Чи не довіряєте більше? Це мені боляче. Я охоче допоможу вам. Я вже раз покарав Ліудегера і Ліудегаста. Дозвольте мені вдруге зробити те ж саме. Я провчу їх, щоб не ламали слова і не зазіхали на ваші володіння. Зруйную їхні замки і спустошу землі. Не залишу каменя на камені. Ніколи не зазеленіє там жодна травинка. Це я обіцяю урочисто!

- Як добре мати такого щирого друга! - сказав Гунтер і низько вклонився Зігфрідові. Потім він наказав готуватися до походу. Спорядили чималий обоз. Зігфрідові воїни застебнули ремінці на шоломах та лати на в'ючаках. Король Зігмунд хотів іти в похід разом із сином, проте Зігфрід попросив його залишитися вдома.

- Якщо є бог, то незабаром ми повернемося,- сказав він,- а поки спокійно живіть у наших друзів!

Замайоріли корогви, знову заплакали дівчата й жінки, бо вони ж не знали, що все це підступна хитрість.

Гаген сказав, що хоче говорити з Крімгільдою. Зігфрід так покарав красуню, що вона не могла ходити. Коли Гаген прийшов, вона лежала у своїй спочивальні на ложі. Гаген усміхнувся нишком, побачивши Крімгільду в такому стані.

- Я завітав до вас попрощатися перед битвою,- мовив він, як того вимагав звичай.

Знадвору долинав гамір. Там готувалися до походу.

- Я горда і щаслива, що живу з чоловіком, який завжди ладен захищати мій рід,- почала Крімгільда.- Але разом з тим, любий [68] друже, я близько пов'язана і з вами. Тому хочу, щоб ви не залишали без уваги мого чоловіка. Це ж він велів мені спокутувати свою провину перед Брюнгільдою, що я образила її. За ту образу Зігфрід страшенно побив мене.

- Забудьмо про образу,- мовив Гаген.- Про неї вже ніхто не пам'ятає. А тепер, коли загрожує небезпека, всім нам треба бути вкупі. Я прийшов, щоб сказати вам про це і спитати, чи не треба від мене якоїсь послуги для вашого любого чоловіка. Я зроблю все сам і нікому не буду доручати!

Крімгільда відповіла:

- Я боюсь за Зігфрідове життя, друже Гагене. В бою роговий панцир захистить Зігфріда, якщо він не буде вихоплюватися вперед. Однак Зігфрід відчайдушний і дуже полюбляє пригоди, а тому необережний...

Гаген кивнув на знак згоди.

- Тоді він забуває про небезпеку,- докінчила Крімгільда. Гаген мовчав.

- Королево,- трохи згодом обізвався він,- коли в Зігфріда є уразливе місце, то скажіть, щоб я міг пильнувати його.

- Ми родичі,- мовила Крімгільда,- і це єднає нас одне з одним. Хто берегтиме нашу вірність, як не ми самі? Я довіряю вам Зігфрідове життя. Знайте: коли він купався у драконовій крові, на нього впав липовий листок і прилип між лопатками. В цьому місці його тіло не вкрилося рогом. Тому я боюся, щоб туди не влучило вістря списа. Листок був великий, і вістря може дістати до серця!

Після цього Крімгільда ще додала:

- Звіряю вам це, як найбільшу таємницю, і сподіваюся, що ви завжди будете вірним нам!

- Треба точно вказати місце,- мовив Гаген,- коли хочете, щоб я не відвертав від нього очей.

- Гаразд, я зроблю мітку: на його бойовому одязі вишию хрест із найтоншого шовку, і тоді ви зможете потурбуватися про Зігфріда, коли вороги оточать його у рукопашній сутичці!

- Ваше прохання виконаю залюбки, шановна родичко! Обіцяю урочисто!

Отак зрадили Зігфріда.

Так те, що призначене для порятунку, може привести до згуби.

Так може вести людину ненависть.

Так у давні часи плелися підступні інтриги.

Наступного дня вранці Зігфрід з тисячею Нібелунгів сміливо вирушив у похід. Слідом їхав Гаген. Він уважно придивлявся до бойового одягу героя, ніби хотів з'ясувати, з якого шовку він пошитий. Потім стишив ходу свого коня. Коли Зігфрід від'їхав далеко і його не стало видно, Гаген потайки послав у Вормс гінця. [69]

Невдовзі два рицарі примчали у замок. Ніхто не міг розгледіти їхніх облич, бо вони були затулені шоломами, а їхніх гербів не можна було розпізнати, так вони були вкриті пилом.

Прибульці зажадали, щоб їх провели до короля Гунтера, і той негайно прийняв їх. По Вормсу пішла чутка: королі Ліудегер і Ліудегаст дізнались, що Зігфрід вирушив у похід, і воїни відразу відмовилися від нападу.

Задзвонили дзвони. Люди полегшено зітхнули і перестали плакати. Тільки Зігфрід не був задоволений таким поворотом подій. Він сказав:

- Зник мій радісний настрій. Я хотів покарати зухвальців! Ні, легко вам не минеться, зарозумілі королі! Я все-таки поїду і викличу вас на герць!

Гунтер зустрів загін на замковому подвір'ї. Вийшовши назустріч Зігфрідові, він сказав схвильованим голосом:

- Дякую за вашу вірність, шляхетний Зігфріде! Ніхто мені не близький так, як ви!

- Шкода тільки,- усміхнувшись, відповів герой,- що наша пригода скінчилася, не почавшись! Як я радів, що буде битва!

Король Гунтер провадив:

- Замість битви краще поїдемо на лови у Вогезький ліс і розправимося з ведмедями та вепрами, коли не можемо зробити цього з ворогом! Хто бажає прилучитися, будь ласка. А кому хочеться бути вдома з дружиною, той, звичайно, може не їхати. Нехай збавляє час із своєю красунею. Кожен робить те, що йому до вподоби.

- Мені не важко зробити вибір,- сказав Зігфрід.- Я їду з вами. Одного єгеря і двох псів для мене вистачить.

Король Гунтер спитав:

- Ви цього певні, Зігфріде? Я охоче дам вам чотирьох, якщо вони вам потрібні. Ці люди знають ліс, кожну стежину і всі місця, куди сходиться на водопій звірина. Вони вас поведуть куди треба.

Зігфрід пішов до Крімгільди - попрощатися перед полюванням. А король Гунтер і Гаген залишилися вдвох. Гаген щось говорив, а Гунтер слухав.

Над Вормсом лунали церковні дзвони, сміялися жінки, сурмили мисливські роги.

 

ЯК УБИЛИ ЗІГФРІДА

Укупі Гунтер із Гагеном лови урядили,

і запросили рицарів на лови неправдиві.

Із ратищами гострими на зубра та на вепра...

А що ж іще сміливцям робити серед дебра?

Коли Зігфрід зібрався йти, Крім-гільда заплакала. Цього вимагав звичай.

- Бувайте здорові і не плачте! - сказав на прощання Зігфрід і поцілував дружину.- Далебі, після ловів лишимося живі-здорові. За кілька днів буду вдома, а поки розважайтесь і не сумуйте!

Крімгільда вже не сподівалася, що знов побачить Зігфріда живого. Вона згадала, про що вони говорили з Гагеном, кожне слово і кожний погляд, і їй заболіло серце. Вона закричала:

- Ох, краще б я на світ не родилася! Краще б мені померти! Вона хотіла про все розповісти Зігфрідові, але не наважилася.

Він не повірить! І знову почала просити:

- Не їдьте сьогодні на лови! Прошу вас заради нашої любові! Чимало рицарів залишається вдома, навіть мої брати Гернот і Гізе-льгер. Не їдьте і ви! Мені снилися два диких кабани. Вони гналися за вами лугом, і всі квіти ставали червоними. Залиштеся зі мною, благаю вас!

Зігфрід усміхнувся.

- Я боюся, щоб не скоїлася біда! - побивалася Крімгільда.- Тут є такі люди, які дивляться на нас скоса. Це наші вороги. Вони ненавидять нас, кують лихо. Залиштеся вдома, любий! Хоч раз послухайте мене!

Усміхнувшись, Зігфрід відповів:

- Чого ви турбуєтесь? За кілька днів я повернуся назад. Все буде гаразд. У мене нема ворогів! Тут кожний ставиться до мене по-доброму, і я довіряю кожному. За віщо ж мене ненавидіти?

- О Зігфріде! Я боюся за ваше життя! Мені снилося, що дві гори обвалилися й поховали вас. Залиштеся, коханий! Не завдавайте мені горя!

Зігфрід усміхнувся, обійняв дружину, намагаючись втішити її поцілунками, однак це йому не вдалося. Так він і пішов, не заспокоївши її. [71]

Більше їм ніколи не судилося побачитись.

Перед замком зібрався гурт мисливців. Гернота і Гізельгера серед них не було. Всі люб'язно й шанобливо привітали Зігфріда, а король Гунтер - особливо щиро. З вікон махали руками жінки.

У веселому настрої ловці рушили до Рейну. Попереду їхали підводи з хлібом, м'ясом, рибою, вином і всім іншим, необхідним для гарних ловів. Там був також ловецький одяг.

Через якийсь час дісталися до великого узвишшя. Тут було сухо, хоч і знаходилося воно серед боліт. Отаборилися. Окинувши поглядом ловців, Гаген сказав:

- Якщо не заперечуєте, то давайте розійдемося поодинці і нехай кожен полює сам. А потім подивимося, хто чого вартий. А як закінчаться лови, переможців вшануємо по заслузі.

Почали ділити єгерів і собак.

- Мені вистачить одного пса,- сказав Зігфрід,- тільки такого, який добре бере слід і вільно почувається в лісі, тоді й лови будуть чудові.

Йому дали досвідченого єгеря і справного пса.

Отепер Зігфрід покаже своє мистецтво! Від його погляду не сховається ніщо, від його коня і зброї не втече ніякий звір!



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 399; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.83.14 (0.168 с.)