Як король Гунтер запросив Зігфріда в Бургундію на свято 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Як король Гунтер запросив Зігфріда в Бургундію на свято



А Гунтера жона весь час гадала про одне:

«Чого це та Крімгільда так круто кирпу гне?

Якщо слуга в нас Зігфрід, Крімгільдин чоловік,

то чом він нам не служить? Чому служить відвик?»

Усі ці десять років Брюнгільда думала про Зігфрідову таємницю. В неї виникало багато питань, на які вона не знаходила відповіді. «Чому Крімгільда так пишалася на весіллі? Зігфрід - васал, а чому ж він ніколи не приїздить до нас? Чому його за це не карають? Чому він не платить нам данини? Чому ніколи не постачає нам воїнів?»

Ці питання не давали їй спокою, і вона хотіла з'ясувати їх будь-що. [58]

Цілих десять років Брюнгільда сушила собі голову, але потім терпець їй урвався, і вона почала діяти.

- Мені хотілося б побачитись з Крімгільдою,- сказала вона чоловікові.

Та Гунтер був проти приїзду Зігфріда. Тому відповів дружині так:

- Як я запрошу сестру? Вона живе дуже далеко. Але Брюнгільда не вгавала:

- Васалові можна просто наказати! Якщо ви захочете, то моє прохання буде задоволене. Аби ви тільки знали, як я скучила за Крімгільдою! Лиш про неї й думаю. Як нам було радісно на весіллі! їй трапився чудовий чоловік!

Брюнгільда знову й знову нагадувала Гунтерові про своє бажання, і король нарешті послав маркграфа Геро з тридцятьма рицарями у Ксантен навідати Зігфріда й Крімгільду. Посланцям наказано шанобливо привітати короля й королеву і запросити у Вормс на свято, яке відбудеться ще до сонцестояння.

Тридцять рицарів понад три тижні були в дорозі, нарешті приїхали у Ксантен, однак Зігфріда вдома не застали і змушені були їхати далі - в Країну Нібелунгів,- а це далека дорога. Коли посланці з Бургундії прибули туди, то вони самі і їхні коні були виснажені до краю.

Крімгільда дуже зраділа, побачивши з вікна людей у бургундському одязі. Яка вона була щаслива, як калатало її серце!

- Я не вірю власним очам, погляньте ще ви! - попросила вона Зігфріда.- Чи справді ото Геро з вошами у нас на подвір'ї? Я прошу вас зустріти їх якнайлюб'язніше. Мабуть, прислав їх брат Гунтер. Сподіваюся, що вони привезли нам добрі новини!

- Ми їх гостинно зустрінемо,- мовив Зігфрід.

Зігфрід і Крімгільда зустріли посланців з великою шаною. Гостей почастували вином і запросили сісти. Проте маркграф, хоч і був дуже втомлений, подякував і сказав, що хотів би свою вістку викласти стоячи, як це належить перед королем. Привітання і запросини короля Гунтера він передав з належною гідністю.

- Бог відплатить вам за цю службу, шляхетний рицарю,- мовив Зігфрід у відповідь.- Ви привезли справді бажану звістку. Моя дружина, мабуть, теж такої думки. Нам радісно, що у вельмишановної Ути і наших любих воїнів усе гаразд і що їхня країна розкошує в мирі. Нам теж би хотілося побачитися з ними, однак дорога далека. Мені те байдуже, але для Крімгільди було б важко.

Вислухавши Зігфріда, Геро додав:

- Королева Брюнгільда також запрошує вас. Вона вже змарніла від туги за вами. їй так хочеться обійняти чарівну зовицю!

Почувши це, Крімгільда ще дужче зраділа і сказала чоловікові, що хоче поїхати. [59]

Посланців почастували, а потім повели відпочивати.

Вони пробули в Країні Нібелунгів десять днів. Тим часом Зігфрід радив раду зі своїми витязями. Він попросив поради також у свого батька Зігмунда, який саме перебував у Норвегії. Не залишилися осторонь і Нібелунги. Ось що вони сказали:

- Нас тисяча. Ми захистимо вас від можливого нападу. їдьте спокійно, якщо вважаєте за потрібне.

Зігмунд теж радив їхати. Він навіть виявив бажання супроводити Зігфріда і Крімгільду з сотнею добрих рицарів. Король радів, що побачить Вормс і побуде на бургундському святі.

Зігфрід сказав маркграфові Геро, що з вдячністю і покорою приймає запросини короля і прибуде в Бургундію ще до літнього сонцестояння, хоч туди шлях далекий - стелиться аж через тридцять країн.

У дорогу належно спорядилися. Зігфрід призначив маркграфа Екеварта провідником.

Щедро обдарований, маркграф Геро разом із своїми воїнами повернувся у Вормс. Кажуть, Крімгільда надарувала йому стільки всього, що це добро не можна було пова_нтажити на коней, і довелося шукати підводи. Коли рицарі показали свої подарунки, на Рейні всі були вражені. Таких багатств у Вормсі ще не бачили.

Гаген сказав:

- Зігфрідові легко робити такі подарунки, маючи скарб Нібелунгів. Якби-то цей скарб та нам у Бургундію! Ми були б найсильні-ші у світі!

 

ЯК ЗІГФРІД РАЗОМ ІЗ КРІМГІЛЬДОЮ ПРИБУВ У ВОРМС НА СВЯТО

Облишимо недогоди, страждання,

біль утрат і про Крімгільду скажемо та про її дівчат,

що з Нібелунгів краю на Рейн верстали путь,-

багатшого походу ще не було, мабуть.

Крімгільда була надзвичайно щаслива, що знову відвідає Вормс. Вона звеліла своїм дівчатам накласти повні скрині добра - так, ніби збиралася вистелити шовком усю [60]

Бургундію, а річище Рейну викласти самоцвітами. Радів і Зігфрід, що знову побачиться з Гунтером та поважними людьми Бургундії, а королю Зігмундові було радісно, що щасливі його діти. Отже, в далеку дорогу всі вирушили у веселому настрої, і ніхто не передчував, що на них чигає страшна небезпека.

Тим часом король Гунтер готувався якнайдостойніше зустріти гостей.

Він запросив до себе дружину і запитав:

- Пригадуєте, люба, як свого часу вітала вас і називала бажаною Крімгільда? Мені хочеться, щоб і ви так само приязно зустріли мою сестру.

Брюнгільда відповіла:

- Я рада, що приїздить Крімгільда. Я зустріну її достойно!

- Гості прибувають завтра вранці,- сказав Гунтер.- Приготуйтеся, дуже вас прошу!

Ця зустріч була пишною, і хто пам'ятав першу зустріч, той вважав, що Брюнгільдині витрати були більші, ніж свого часу Крім-гільдині.

Обидві жінки обнялися й поцілувалися, мабуть, не менше тисячі разів. Зовні вони нітрохи не змінилися. Здавалося, ніби час зупинився, а минуле десятиліття було тільки миттю.

Король Зігмунд був безмежно щасливий. Він бачив, з якою приязню і шанобливістю зустріли його сина. Так могли любити лише найхоробрішого і найшляхетнішого рицаря. Звертаючись до Гунтера, Зігмунд сказав:

- Тільки бог може віддячити вашому родові, шляхетний королю, за те, що ви так гостинно зустріли нас. Я вже давно хотів сказати вам про це. Який я радий, що трапилася така нагода!

Король Гунтер відповів:

- Ви щасливі - то щасливий і я. А тепер можна б і свято почати. Ніколи не було ще кращого приводу.

І свято почалося. Ним керували Гаген і Ортвін. Вони продумали все до дрібниць і невтомно турбувалися про гостей. Ніщо не залишилося поза їхньою увагою. Столи вгиналися від наїдків та напоїв, помешкання були затишні, ігри та розваги - на будь-який смак. Кожне бажання вдовольнялося, кожне прохання виконувалося. По правді, жодне слово хвали не могло дорівнятися блискучим заслугам обох розпорядників. Як і завжди, Зігфрід сів до столу з усіма воїнами, а їх було тисяча сто. Вони сиділи навколо нього, мов кільце із блискучої сталі.

Брюнгільда подумала: «Його доля - бути васалом, а ввійшов як володар. Це дуже дивно!» Проте ці думки потонули у святкових радощах, тож і Брюнгільді було весело. Вона щиро зичила Зігфрі-дові щастя. До Крімгільди ставилася привітно. Обидві королеви [61] скрізь показувалися разом. Разом вони йшли до церкви і на змагання. У них був спільний почет.

Так тривало десять днів.

Та ось настав одинадцятий день.

 

ЯК КОРОЛЕВИ ПОСВАРИЛИСЯ

Якогось надвечір'я заполонивши двір,

лицарство розмаїте затіяло турнір,

і сходилися в герці на мить, і падав хтось...

На молодців поглянути жіноцтво теж зійшлось.

Одинадцятого дня, під час останнього турніру, вечірньої години, королеви сиділи разом і спостерігали за змаганням. Кожна думала про одного-єдиного героя. Герби всіх країн виблискували на бойових обладунках воїнів. Раптом Крімгільда промовила:

- Мій чоловік заслужив того, щоб бути володарем у всіх цих країнах.

Брюнгільда здивовано спитала:

- Як це ви собі уявляєте, моя люба? Для цього треба, щоб на світі жили тільки ви двоє, бо поки живий Гунтер, сказане вами - лише мрія!

- Та ви тільки гляньте на нього! - не відступалася Крімгільда.- Він стоїть серед витязів, немов величний місяць серед почту зірок! Як я ним пишаюся!

- Так, він сильний, показний, і його можна терпіти,- сказала Брюнгільда,- проте вашому братові Гунтерові він не рівня! Гунтер стоїть вище інших володарів, ви ж добре це знаєте!

На майдані тріщали списи.

Аж ось Крімгільда обізвалася знову:

- Я не без підстав з такою гордістю говорила про свого чоловіка! Він багато разів показав себе справжнім героєм. Можете повірити мені, Брюнгільдо, що Зігфрід не поступиться перед Гунтером!

Брюнгільді прикро було це чути, і вона сказала:

- Не ображайтеся, Крімгільдо, але про це мені говорили вони [62] обидва. В Ісландії, де я вперше в житті побачила їх обох і де Гунтер переміг мене в рицарському поєдинку й ощасливив своїми обіймами,- там ваш Зігфрід сам назвав себе васалом Гунтера. Він тримаї коня, коли Гунтер сідав на нього. А ще Гунтер посилав його з дорученням. Я бачила це на власні очі. Коли він сам визнав себе васалом, то і я маю право називати його так.

- Добре поміркуйте,- сердито відповіла Крімгільда.- Хіба мій брат міг би так принизити мене, віддавши за васала? Чи могло б статися таке лихо? Прошу вас, Брюнгільдо, в ім'я нашої дружби, більше цього не говорити!

- Але я не можу мовчати! - вигукнула Брюнгільда.- Не розумію, чому я мушу відмовлятися від свого. Адже Зігфрід не виконує обов'язків васала!

Крімгільда аж підскочила. Від гніву її обличчя спаленіло. Вона сказала:

- Ви повинні змиритися з тим, що не маєте ніяких прав ні на Зігфріда, ні на мене! За походженням мій чоловік шляхетніший, ніж брат! Тому він не платить вам данини і не несе службу. Ні, ви нам не володарка, а Зігфрід - не васал вам!

Від люті Брюнгільда стала червона, мов варений рак.

- Ви стали пихаті! - вигукнула вона.- Ми з'ясуємо, хто тут перший!

- І то негайно! - крикнула Крімгільда.- Сьогодні ввечері, коли йтимемо до церкви, всі люди побачать, що я - дружина вільного! В собор я йтиму попереду Гунтерової Дружини. Брюнгільдо, не чіпайте мене! Зігфрідова дружина стоїть над усіма можновладцями!

На майдані вщух гомін, опав пил.

- Все з'ясується сьогодні ввечері, коли йтимемо до церкви,- сказала Брюнгільда.- Коли ви не хочете бути дружиною васала, то приходьте з окремим почтом. Тоді побачимо, хто королева!

- Гаразд, хай усе з'ясується! - відповіла Крімгільда. І королеви подалися у свої покої.

- Вставайте, дівчата! - гукнула Крімгільда.- Вдягніть найкращі вбрання і найрозкішніші оздоби. Сьогодні ввечері, коли йтимемо до вечірні, треба показати, хто ми такі.

Дівчатам й жінкам не треба було нагадувати вдруге, та й Крімгільда постаралася.

Виблискуючи пурпуром і сяючи золотом, у супроводі сорока трьох дівчат, вбраних у арабський шовк, і тисячі Нібелунгів, закутих у крицю, ішла Крімгільда до вечірньої відправи. Багатства тридцяти королівств були б абищицею в порівнянні з убранням однієї з дівчат. Люди чудувалися й говорили:

- Чому королеви нарізно ідуть до церкви? Може, посварилися? [63]

А інші, обережніші:

- Не говоріть так голосно! Хто знає, чим усе те скінчиться... Брюнгільда вже чекала Крімгільду коло собору. Вона теж сяяла

пурпуром і золотом. Крімгільда зустрілася з зовицею.

- Зупиніться! - сказала Брюнгільда.- Ще раз кажу: зупиніться! Васалова дружина має поступитися перед королевою!

- Вам би краще помовчати,- відповіла Крімгільда.- Коли не хочете по-доброму, то відкрию вашу ганьбу. Скажіть, як ви, васалова любка, стали королевою?

- Кого ви так обзиваєте? - не зрозуміла Брюнгільда.

- Вас,- відповіла Крімгільда.- Мій чоловік, а не мій брат, провів із вами ніч. Це був хитрий план, і ви спіймалися на гачок!

- Неправда! Я розповім про це королю! - вигукнула Брюнгільда.

- Розповідайте! - не менш голосно відповіла Крімгільда.- Розповідайте! Хай усі це знають! Ви хотіли зробити з мене кріпачку. Я довго мовчала. Та правди не сховати!

Брюнгільда заплакала. А Крімгільда ввійшла до церкви попереду королеви Бургундії. її ясні очі стали похмурими від ненависті.

Відправа почалася. Лунали дзвінкі голоси, але Гунтерова дружина не чула їх. Вона міркувала собі: коли Зігфрід справді таке сказав, то він має померти.

Не дочекавшись, поки священик закінчить відправу, Брюнгільда зі своїм почтом вийшла з собору. Вона стала чекати Крімгільду. Та вийшла в супроводі Нібелунгів.

- Ви дуже мене образили,- сказала Брюнгільда.- Та гадаєте, що я дозволю вам звести на себе наклеп? Давайте свої докази!

І Крімгільда почала:

- Впізнаєте цю обручку? Хіба не правда, що вона належала вам? Зігфрід зняв її у вас з пальця!

Брюнгільда знетямилась від гніву й закричала:

- Нарешті я знаю, хто вкрав у мене обручку! Я вже давно помітила, що її нема! Обручка лежала в скрині, і кожний злодій міг її вкрасти!

Тоді Крімгільда розстебнула своє вбрання:

- А це що? - спитала вона.- Впізнаєте цей пояс? Я ношу його на тілі, як і ви носили! І ніколи не скидали! Ніякий злодій не міг його у вас вкрасти! Мій Зігфрід зняв його з вас!

Брюнгільда, як стояла на сходах, так і впала опукою. Через якусь мить королева оговталась і сказала вісникам:

- Сповістіть короля про все! Його сестра твердить, що Зігфрід кохав мене перший!

Вісники помчали. Незабаром разом зі своїми придворними з'явився король. [64]

- Хто посмів вас образити, моя люба? - голосно спитав він, коли побачив, що Брюнгільда плаче.

Та відповіла:

- Ваша сестра назвала мене Зігфрідовою любкою. А Гунтер на це:

- Моя сестра не могла такого сказати! Брюнгільда провадила:

- Вона носить мою обручку та пояс. І твердить, що її чоловік кохав мене раніше за вас, і ніби доказом цього є моя обручка та пояс. Ви повинні зняти з мене цю ганьбу, а то я не житиму!

Гунтер зблід, мов мрець. Кусаючи губи, він сказав:

- Негайно пошліть по Зігфріда! Нехай він приїде і засвідчить, що правда все те, що тут говорила Крімгільда! Нехай підтвердить або заперечить!

Гінці помчали.

Коли Зігфрід приїхав і побачив, що жінки плачуть, він простодушно спитав: % - Чому це плачуть жінки? Що тут скоїлося?

- Мою дружину звинуватили, ніби ви перший кохали її,- відповів король Гунтер.- Про це щойно сказала ваша дружина Крімгільда!

А Зігфрід на те:

- Коли моя дружина каже таке, то я примушу її покаятися. Я можу запевнити вас перед усіма присутніми, що ніколи цього не говорив!

Вислухавши його, король Гунтер мовив:

- Ви повинні підтвердити це під присягою! Якщо ви ладні негайно заприсягтися, то я зніму з вас усі підозри.

Присутні утворили коло, як це було заведено при урочистій клятві, і Зігфрід став посередині. Він підніс руку для клятви. Проте не встиг він мовити й слова, як король крикнув:

- Ваша невинність мені добре відома, рицарю Зігфріде! Я звільняю вас від клятви! Ви не зробили того, в чому звинувачує вас моя сестра! Це злий наклеп з її боку!

Рицарі мовчки перезирнулися. Зігфрід відповів:

- Я дуже шкодую, що моя дружина образила Брюнгільду, і це їй не мине безкарно. Щоб жінки не розкидалися образливими словами, їх треба виховувати! Зробіть нагінку своїй дружині, а я своїй зроблю неодмінно! Мені справді соромно, що вона так грубо порушила звичаї!

Обидві королеви заплакали.

Тим часом смеркало, і всі пішли до покоїв. Нібелунги провели Крімгільду від собору й до самого замку. Дорогою вони вправлялися [66] у фехтуванні - рицарському ремеслі. Бургунди й собі хотіли взятися за зброю, та король Гунтер заборонив їм це робити.

Хоч було вже пізно, Гаген зайшов до Брюнгільди дещо розповісти. Вона негайно прийняла його.

- Зігфрід має пожати те, що посіяв,- мовив він.

За ним у Брюнгільдині покої ввійшли Гернот і Ортвін.

- Що ж тепер буде? - спитала Брюнгільда.

- Зігфрід повинен померти,- відповів Гаген.

Гернот і Ортвін кивнули на знак згоди, а Брюнгільда засміялась. Потім у її покої прийшов Гізельгер. Коли він довідався про намір, то жахнувся і сказав:

- Шляхетні рицарі, що ви надумали? Зігфрід не заслужив такої зненависті! Це жіноче базікання, не треба на нього зважати!

Однак Гаген був іншої думки:

- Для чого нам викохувати зозулю? Вона ж нас усіх потім викине з гнізда! Треба бути сліпим, щоб не бачити, який замах робиться на Бургундію! Зігфрід або ми - іншої ради нема!

Аж ось і Гунтер зайшов до Брюнгільди. Ще у дверях він сказав:

- Я не хочу Зігфрідової смерті! Він завжди допомагав нам. Хіба можна на нього гніватися? Я не хотів би, щоб йому було заподіяно шкоду!

Цієї ночі всі вельможні люди бургундського двору приходили у Брюнгільдині покої. Кожен пропонував своє. Ортвін сказав:

- Що ви весь час торочите про Зігфрідову силу! Я впораюся з ним сам, якщо тільки король дозволить!

Король Гунтер відповів:

- Ми маємо вигоду з його сили. Треба й далі використовувати її! Тепер він служитиме нам ще вірніше! Та коли Зігфрід щось пронюхає, то не помилує нікого з нас. Зважте, він безмежно сильний, і у нього все тіло вкрите рогом!

Дехто з вельмож мовчки залишив покої. А Гаген не відступався:

- Кожний чарівник має своє вразливе місце! Зігфрід теж не може бути невразливий! Якщо він має таку таємницю, то не міг не признатися про неї Крімгільді. Він-бо з тих, що залюбки виливають Душу.

Тоді хтось заперечив:

- Крімгільда не з тих. Вона мовчатиме. Гаген на те:

- Вона нашого роду і племені - скаже. Подумайте тільки, якої ганьби вам завдано!

Всі мовчали.

Порушив мовчанку Гунтер:

- Покладімося на Гагена і послухаймо його ради! Він завжди чинив тільки на користь Бургундії. [67]

 

ЯК ЗРАДИЛИ ЗІГФРІДА

А на четвертий ранок примчали тридцять два

до брами. І негайно сповіщення слова

сам Гунтер пребагатий почув од тих гінців.

Зі свари жон вельможних спахнув убивчий гнів.

Наступного ранку до замку під'їхали тридцять два рицарі з опущеними заборолами. Гербів на їхніх щитах не можна було розпізнати, так вони були вкриті пилюкою. Король Гунтер прийняв їх негайно. По Вормсу поширилася чутка, ніби королі Ліудегер і Ліудегаст збираються напасти на Бургундію. Вона дійшла й до Зігфріда, котрий, як завжди, вправлявся у верховій їзді на майдані. Він попросив Гунтера прийняти його і сказав:

- Чому ви негайно не послали по мене, королю? Чи не довіряєте більше? Це мені боляче. Я охоче допоможу вам. Я вже раз покарав Ліудегера і Ліудегаста. Дозвольте мені вдруге зробити те ж саме. Я провчу їх, щоб не ламали слова і не зазіхали на ваші володіння. Зруйную їхні замки і спустошу землі. Не залишу каменя на камені. Ніколи не зазеленіє там жодна травинка. Це я обіцяю урочисто!

- Як добре мати такого щирого друга! - сказав Гунтер і низько вклонився Зігфрідові. Потім він наказав готуватися до походу. Спорядили чималий обоз. Зігфрідові воїни застебнули ремінці на шоломах та лати на в'ючаках. Король Зігмунд хотів іти в похід разом із сином, проте Зігфрід попросив його залишитися вдома.

- Якщо є бог, то незабаром ми повернемося,- сказав він,- а поки спокійно живіть у наших друзів!

Замайоріли корогви, знову заплакали дівчата й жінки, бо вони ж не знали, що все це підступна хитрість.

Гаген сказав, що хоче говорити з Крімгільдою. Зігфрід так покарав красуню, що вона не могла ходити. Коли Гаген прийшов, вона лежала у своїй спочивальні на ложі. Гаген усміхнувся нишком, побачивши Крімгільду в такому стані.

- Я завітав до вас попрощатися перед битвою,- мовив він, як того вимагав звичай.

Знадвору долинав гамір. Там готувалися до походу.

- Я горда і щаслива, що живу з чоловіком, який завжди ладен захищати мій рід,- почала Крімгільда.- Але разом з тим, любий [68] друже, я близько пов'язана і з вами. Тому хочу, щоб ви не залишали без уваги мого чоловіка. Це ж він велів мені спокутувати свою провину перед Брюнгільдою, що я образила її. За ту образу Зігфрід страшенно побив мене.

- Забудьмо про образу,- мовив Гаген.- Про неї вже ніхто не пам'ятає. А тепер, коли загрожує небезпека, всім нам треба бути вкупі. Я прийшов, щоб сказати вам про це і спитати, чи не треба від мене якоїсь послуги для вашого любого чоловіка. Я зроблю все сам і нікому не буду доручати!

Крімгільда відповіла:

- Я боюсь за Зігфрідове життя, друже Гагене. В бою роговий панцир захистить Зігфріда, якщо він не буде вихоплюватися вперед. Однак Зігфрід відчайдушний і дуже полюбляє пригоди, а тому необережний...

Гаген кивнув на знак згоди.

- Тоді він забуває про небезпеку,- докінчила Крімгільда. Гаген мовчав.

- Королево,- трохи згодом обізвався він,- коли в Зігфріда є уразливе місце, то скажіть, щоб я міг пильнувати його.

- Ми родичі,- мовила Крімгільда,- і це єднає нас одне з одним. Хто берегтиме нашу вірність, як не ми самі? Я довіряю вам Зігфрідове життя. Знайте: коли він купався у драконовій крові, на нього впав липовий листок і прилип між лопатками. В цьому місці його тіло не вкрилося рогом. Тому я боюся, щоб туди не влучило вістря списа. Листок був великий, і вістря може дістати до серця!

Після цього Крімгільда ще додала:

- Звіряю вам це, як найбільшу таємницю, і сподіваюся, що ви завжди будете вірним нам!

- Треба точно вказати місце,- мовив Гаген,- коли хочете, щоб я не відвертав від нього очей.

- Гаразд, я зроблю мітку: на його бойовому одязі вишию хрест із найтоншого шовку, і тоді ви зможете потурбуватися про Зігфріда, коли вороги оточать його у рукопашній сутичці!

- Ваше прохання виконаю залюбки, шановна родичко! Обіцяю урочисто!

Отак зрадили Зігфріда.

Так те, що призначене для порятунку, може привести до згуби.

Так може вести людину ненависть.

Так у давні часи плелися підступні інтриги.

Наступного дня вранці Зігфрід з тисячею Нібелунгів сміливо вирушив у похід. Слідом їхав Гаген. Він уважно придивлявся до бойового одягу героя, ніби хотів з'ясувати, з якого шовку він пошитий. Потім стишив ходу свого коня. Коли Зігфрід від'їхав далеко і його не стало видно, Гаген потайки послав у Вормс гінця. [69]

Невдовзі два рицарі примчали у замок. Ніхто не міг розгледіти їхніх облич, бо вони були затулені шоломами, а їхніх гербів не можна було розпізнати, так вони були вкриті пилом.

Прибульці зажадали, щоб їх провели до короля Гунтера, і той негайно прийняв їх. По Вормсу пішла чутка: королі Ліудегер і Ліудегаст дізнались, що Зігфрід вирушив у похід, і воїни відразу відмовилися від нападу.

Задзвонили дзвони. Люди полегшено зітхнули і перестали плакати. Тільки Зігфрід не був задоволений таким поворотом подій. Він сказав:

- Зник мій радісний настрій. Я хотів покарати зухвальців! Ні, легко вам не минеться, зарозумілі королі! Я все-таки поїду і викличу вас на герць!

Гунтер зустрів загін на замковому подвір'ї. Вийшовши назустріч Зігфрідові, він сказав схвильованим голосом:

- Дякую за вашу вірність, шляхетний Зігфріде! Ніхто мені не близький так, як ви!

- Шкода тільки,- усміхнувшись, відповів герой,- що наша пригода скінчилася, не почавшись! Як я радів, що буде битва!

Король Гунтер провадив:

- Замість битви краще поїдемо на лови у Вогезький ліс і розправимося з ведмедями та вепрами, коли не можемо зробити цього з ворогом! Хто бажає прилучитися, будь ласка. А кому хочеться бути вдома з дружиною, той, звичайно, може не їхати. Нехай збавляє час із своєю красунею. Кожен робить те, що йому до вподоби.

- Мені не важко зробити вибір,- сказав Зігфрід.- Я їду з вами. Одного єгеря і двох псів для мене вистачить.

Король Гунтер спитав:

- Ви цього певні, Зігфріде? Я охоче дам вам чотирьох, якщо вони вам потрібні. Ці люди знають ліс, кожну стежину і всі місця, куди сходиться на водопій звірина. Вони вас поведуть куди треба.

Зігфрід пішов до Крімгільди - попрощатися перед полюванням. А король Гунтер і Гаген залишилися вдвох. Гаген щось говорив, а Гунтер слухав.

Над Вормсом лунали церковні дзвони, сміялися жінки, сурмили мисливські роги.

 

ЯК УБИЛИ ЗІГФРІДА

Укупі Гунтер із Гагеном лови урядили,

і запросили рицарів на лови неправдиві.

Із ратищами гострими на зубра та на вепра...

А що ж іще сміливцям робити серед дебра?

Коли Зігфрід зібрався йти, Крім-гільда заплакала. Цього вимагав звичай.

- Бувайте здорові і не плачте! - сказав на прощання Зігфрід і поцілував дружину.- Далебі, після ловів лишимося живі-здорові. За кілька днів буду вдома, а поки розважайтесь і не сумуйте!

Крімгільда вже не сподівалася, що знов побачить Зігфріда живого. Вона згадала, про що вони говорили з Гагеном, кожне слово і кожний погляд, і їй заболіло серце. Вона закричала:

- Ох, краще б я на світ не родилася! Краще б мені померти! Вона хотіла про все розповісти Зігфрідові, але не наважилася.

Він не повірить! І знову почала просити:

- Не їдьте сьогодні на лови! Прошу вас заради нашої любові! Чимало рицарів залишається вдома, навіть мої брати Гернот і Гізе-льгер. Не їдьте і ви! Мені снилися два диких кабани. Вони гналися за вами лугом, і всі квіти ставали червоними. Залиштеся зі мною, благаю вас!

Зігфрід усміхнувся.

- Я боюся, щоб не скоїлася біда! - побивалася Крімгільда.- Тут є такі люди, які дивляться на нас скоса. Це наші вороги. Вони ненавидять нас, кують лихо. Залиштеся вдома, любий! Хоч раз послухайте мене!

Усміхнувшись, Зігфрід відповів:

- Чого ви турбуєтесь? За кілька днів я повернуся назад. Все буде гаразд. У мене нема ворогів! Тут кожний ставиться до мене по-доброму, і я довіряю кожному. За віщо ж мене ненавидіти?

- О Зігфріде! Я боюся за ваше життя! Мені снилося, що дві гори обвалилися й поховали вас. Залиштеся, коханий! Не завдавайте мені горя!

Зігфрід усміхнувся, обійняв дружину, намагаючись втішити її поцілунками, однак це йому не вдалося. Так він і пішов, не заспокоївши її. [71]

Більше їм ніколи не судилося побачитись.

Перед замком зібрався гурт мисливців. Гернота і Гізельгера серед них не було. Всі люб'язно й шанобливо привітали Зігфріда, а король Гунтер - особливо щиро. З вікон махали руками жінки.

У веселому настрої ловці рушили до Рейну. Попереду їхали підводи з хлібом, м'ясом, рибою, вином і всім іншим, необхідним для гарних ловів. Там був також ловецький одяг.

Через якийсь час дісталися до великого узвишшя. Тут було сухо, хоч і знаходилося воно серед боліт. Отаборилися. Окинувши поглядом ловців, Гаген сказав:

- Якщо не заперечуєте, то давайте розійдемося поодинці і нехай кожен полює сам. А потім подивимося, хто чого вартий. А як закінчаться лови, переможців вшануємо по заслузі.

Почали ділити єгерів і собак.

- Мені вистачить одного пса,- сказав Зігфрід,- тільки такого, який добре бере слід і вільно почувається в лісі, тоді й лови будуть чудові.

Йому дали досвідченого єгеря і справного пса.

Отепер Зігфрід покаже своє мистецтво! Від його погляду не сховається ніщо, від його коня і зброї не втече ніякий звір!

Тільки почали полювати, а Зігфрід уже повалив молодого дужого вепра. Сьогодні це був перший ловецький трофей. Потім навісним ударом Зігфрід убив могутнього лева, далі лося, зубра, тоді чотирьох турів. Після них здолав лютого звіра - шельха. Тепер такий звір ніде не водиться.

Не минуло й години, а вже стільки дичини встиг уполювати Зігфрід!

Це стурбувало єгеря. Він взяв пса на ланцюг і сказав Зігфрідові:

- Хоч трохи залиште нам дичини на пізніше. А то за один день зовсім спустошили і ліс, і долину.

Цей жарт сподобався героєві, і він весело засміявся. Потім Зігфрід подався далі в хащі, і жодному звірові не вдалося втекти від нього.

Звідусіль було чути гамір. Його зчинили собаки й нагоничі, що полохали дичину. Двадцять чотири зграї гончаків пробивалися крізь найгустіші хащі. Трофеїв було багато, їх доставляли в табір. А скільки було зламано списів! Ловці полювали завзято. І кожний сподівався вийти переможцем. Проте різниця у кількості трофеїв була незначна, поки не з'явився Зігфрід.

Нарешті король Гунтер наказав сурмити збір на обід. Гудіння рогу було чути далеко. З лісу відповіли такими ж ловецькими рогами. Ловці почали збиратися до табору.

Зігфрід теж рушив туди, а за ним - його єгер. Вони були вже зовсім близько, навіть чули потріскування і шкварчання печені на [72] рожнах. Аж раптом із гущавини вибіг, злякавшись коней, величезний ведмідь. Нагоничі хотіли вбити його списами, але в Зігфріда вмить виник інший план. Він крикнув:

- Я візьму ведмедя живцем!

Ведмідь дременув у яр. А там круті береги, і переслідувати його на коні було ніяк. Розумний звір, мабуть, гадав, що вже врятувався.

Зігфрід скочив з коня, кинувся на ведмедя й почав з ним боротися. Страховисько намагалося вкусити, ставало дибки, однак здолати Зігфріда не могло. Зігфрід скрутив ведмедя і прив'язав до сідла. З такою здобиччю він повернувся в табір.

Який чудовий вигляд він мав! Довгий спис, меч Бальмунг, оздоблений самоцвітами, сягав йому до острог. Піхви меча були оздоблені рубінами, руків'я - яшмою. Цей меч пробивав найміцнішого шолома. Зігфрідів ловецький ріг і щит були з червленого золота. Щ ит, до того, був обкладений самоцвітами. А який розкішний мисливський одяг мав на собі Зігфрід! Його пошила Крімгільда. Мисливська куртка з чорного шовку; шапка із соболя, плащ із шкури видри, від коміра до низу обшитий хутром і золотом. Сагайдак облямований строкатою каймою і обтягнений хутром пантери. Це хутро має запах, який приваблює звірів. Стріли - з золотими вістрями і такі гострі, що ними можна різати камінь. В кого вони влучали, той був приречений на смерть.

Під'їздив Зігфрід до табору у гарному настрої, на ньому виблискувала зброя, а коло сідла сопів ведмідь.

Аж ось Зігфріда помітили Гунтерові люди. Вони кинулися йому назустріч, щоб зупинити коня. Решта присутніх поставали в коло.

Зігфрід розв'язав ведмедя. Той побіг до лісу. На його шляху було вогнище, де смажилася й пеклася їжа для ловців.

Ох, яке то було видовисько! Ведмідь промчав табором, мов несамовитий. Собаки валували, а перелякані кухарі та кухарчуки ще й нацьковували їх. В цій метушні казан з їжею перекинули, головешки розсипалися, а печеня впала у попіл. Гунтер наказав відв'язати наляканих собак. Що тут зчинилося! Біганина, штовханина, гавкіт, зойки.

Ловці напнули тятиви, проте ніхто не наважувався стріляти у натовп, де перемішалися люди і тварини.

Собаки гавкали, ведмідь ревів, ловці кричали, нагоничі репетували, кухарі верещали, і весь цей галас відлунювали гори.

Нарешті ведмідь утік, і ніхто не мав сили його доганяти. Тільки Зігфрід кинувся слідом за ним, наздогнав і зарубав мечем.

Всі були в захопленні, вихваляли Зігфрідову силу й спритність.

Угамувавшись, ловці стали трапезувати.

Місце для табору вибрали гарне, їжа була смачна. Бракувало тільки вина. Зігфрід сердито крикнув: [73]

- А де ж корчма? В роті пересохло. Якби знав, що до мене поставляться так байдуже, то сидів би вдома!

- Вам є чого сердитись,- підтримав його Гунтер.- Немає напоїв. Гаген - наш ловецький верховода. Може, він хоче, щоб ми померли від спраги?

- Це моя провина! - сказав Гаген.-Я гадав, що лови закінчаться не тут, і послав вино в інше місце. Прошу мене пробачити.

- Я зараз випив би сім бочок вина! - вигукнув Зігфрід.- Чому ви не влаштували лови ближче до Рейну? Там би хоч води напилися!

- Тут недалечко є джерело з холодною водою,- мовив Гаген.- Напийтеся з нього і не гнівайтесь на мене!

Зігфрід ще трохи побурчав і замовк. Спрага дуже мучила його.

- А де те джерело? - спитав він. Гаген відповів:

- Треба йти вгору по цій прогалині до розлогої липи, що росте під горою. Для такого швидкого, як ви, це одна мить!

Зігфрід зірвався на рівні, за ним підвелися Гунтер та інші.

- Вашою прудкістю захоплюються всі,- провадив Гаген.- Чи не хочете позмагатися з нами?

- Побіжімо наввипередки,- запропонував Зігфрід.

Гаген і Гунтер погодилися. Гаген сподівався, що Зігфрід побіжить голіруч, але той мовив:

- Щоб було по-чесному, я надам вам перевагу. Я ляжу у високу траву і схоплюся тільки тоді, коли ви вже побіжите. Буду у всьому мисливському спорядженні - у куртці, плащі, зі щитом, мечем і сагайдаком!

Гаген зрозумів, що його план не вдався, проте заперечувати не міг. І король Гунтер навряд чи зрадів, почувши ці слова.

Отже, всі підготувалися до змагань. Зігфрід спорядився так, ніби знову мав іти на левів. Гунтер і Гаген, навпаки, скинули з себе одяг, залишившись у самих сорочках.

Просурмив ріг. Гунтер і Гаген зірвалися з місця і помчали стрілою. Та хоч Зігфрід біг пізніше, прибіг він до джерела перший. Тут грунт був глинястий, тому він поклав на землю щит, щоб король не забруднився, коли питиме воду. Зброю притулив до липи і став чекати. Спрага дуже мучила його, однак він чекав Гунтера, як того вимагало гарне виховання. Першим мав напитися король.

Зігфрідові здавалося, що час минав дуже повільно.

Джерело вирувало. Вода була чиста і холодна. Нарешті показався Гунтер, а за ним і Гаген. Король підійшов, нахилився над джерелом і напився. Після цього пив Зігфрід.

Тим часом Гаген шпурнув у кущі його сагайдак, лук і меч, а списом ударив його поміж лопатками, саме в те місце, де його [76] позначила Крімгільда. З рани заюшила кров. Спис дійшов Зігфрідов до серця.

Гаген уже втікав, рятуючи своє життя. Зігфрід кинувся шукати лук і меч, однак не знайшов ні того, ні того. Схопив щит, що лежаї біля ніг, і зі списом у серці побіг слідом за Гагеном. Наздогнав: ударив його. Із щита посипалися самоцвіти. Тисячами райдуг заблищали вони у траві. Гаген упав. Зігфрід хотів ще раз ударити його, але вже не мав сили. Смерть уже стояла за ним. Він упав у квіти З рани без упину струмувала кров.

- Отак віддячили за мою службу! - сказав Зігфрід.- Я буї вірний вам, і за це ви мене вбили. Ганьба вам на віки вічні. Ви не рицарі, ви підлі вбивці.

До Зігфріда збігалися воїни. Хто з них був чесний і вірний, той плакав і проклинав ці лови. Король Бургундії теж оплакував смерть героя.

Зігфрід розплющив очі й прошепотів:

- Не плачте, це ж ви заподіяли мені смерть. Гаген осмілів і сказав:

- Я теж не розумію, чого ви голосите. Я звільнив вас від сили, дуже небезпечної для нас. Тепер ви можете вільно зітхнути і подякувати мені.

Зігфрід обізвався знову:

- Не вихваляйся! Якби я не був такий довірливий, то не втратив би життя. Тепер мене турбує доля Крімгільди. Королк Гунтере, якщо у вас збереглася хоч краплина честі й вірності, тс потурбуйтеся про мою дружину. Адже вона - ваша сестра. Ніщо ж завдало мені більшого горя, ніж ця любов...

Зігфрід боровся зі смертю. Там, де він лежав, всі квіти стал* червоні від крові. Ще трохи - і він замовк навіки.

Мисливці поклали тіло Зігфріда на його золотий щит. Потш стали радитися, як приховати вбивство. Хтось сказав:

- То розбійники згубили його, а ми нічого не бачили. Обізвався й Гаген:

- Я відвезу його у Вормс. Довідається Крімгільда про правд) чи ні, те мене анітрохи не турбує. Зігфрід одержав своє. Хай 6і Крімгільда не ображала мою володарку. Що мені до того, чи образиться тепер вона сама. Свій обов'язок я виконав.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 358; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.143.218.146 (0.153 с.)