ЯК ЗІГФРІД ВОЮВАВ ІЗ САКСАМИ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ЯК ЗІГФРІД ВОЮВАВ ІЗ САКСАМИ



По Гунтеровім краї пішла гуляти вість,

що скоро завітає сусід - недобрий гість.

«Нагряне люте лихо!» - казали посланці,

і всяк трусився з жаху, хто чув погрози ці.

Якось брати Ліудегер і Ліудегаст, королі об'єднаних на той час саксів і данів, передали королю Гунтерові лихе послання. Про що в ньому йшлося? Що королі мають намір напасти на Бургундію, аби її спустошити і підкорити. Вони дають Гунтерові дванадцять тижнів, аби той підготувався до війни. Якщо ж Гунтер не хоче війни, то має негайно прибути в Саксонію на переговори. Ліудегер і Ліудегаст наполягали на прибутті: адже Бургундія не має вибору - сили об'єднаного війська величезні. Вісники дуже боялися, передаючи це послання. Вони гадали, що їх поб'ють або посадять у в'язницю. Спочатку вони навіть не наважувалися прийти у замок, а поширювали чутки про війну серед людей, сподіваючись, що вони дійдуть до королівського двору. Однак король Гунтер не вдався до помсти і не заподіяв вісникам зла. Навпаки, він прийняв їх з належною гостинністю, надав їм найкращий постій. Що ж до відповіді, то йому, мовляв, потрібен час, аби обміркувати справу.

Гунтер покликав на пораду Гагена і Гернота. Вони вже чули про намір Ліудегера й Ліудегаста, тому з'явилися швидко і разом зі своїми найдовіренішими людьми.

Гернот розумів загрозу і був готовий до битви.

- Коли не минути війни, то виклик приймаємо і будемо битись, як належить хоробрим рицарям,- сказав він.- Переговори були б ганьбою. Негоже нам боятися. Ніхто з нас не помре, якщо не настав час помирати!

Проте Гаген був іншої думки.

- Ви легковажите, Герноте,- мовив він.- Ліудегер і Ліудегаст - сильні вороги, і до нападу вони довго готувалися. Встигли озброїтись, а нам іще треба зібрати військо. Зараз воно розпорошене. За дванадцять тижнів ми не зможемо його скликати. Що робити? Краще порадимось із Зігфрідом! [19]

Король Гунтер так і зробив.

Зігфрід був уражений, коли почув, про що йдеться.

- Чому ж ви негайно не послали по мене, королю Гунтере? - сердито спитав він.- Чи не довіряєте мені більше?

- Своєю бідою я не хотів затьмарювати ваш гарний настрій,- відповів король Гунтер.

Зігфрід зблід, а тоді почервонів і сказав:

- Що то за рицар, який ділить із братом радість, але не хоче поділити біду? І справді, ви погано про мене думаєте, королю Гунтере.

А проте Зігфрід ладен був негайно допомогти.

- Добре було б вирушити в похід з тридцятьма тисячами воїнів, але мені вистачить і тисячі. Виділіть їх, будь ласка, королю Гунтере. Я й того не просив би, але ж зі мною лише одинадцять чоловік. Тисячу воїнів ви змогли б зібрати за короткий час. Добре було б, щоб до нас приєдналися Гаген із Троньє, Ортвін із Меца, а також Данкварт і Зінольд. Фолькер з Альцая міг би бути хорунжим. Тоді б вам не було чого боятися за долю Бургундії. Жодна ворожа нога не ступила б на її землю.

Король послухався Зігфрідової ради.

Незабаром бургундське військо вирушило в похід. Його очолив король Гернот. Квартирмейстером був Гаген із Троньє, хорунжим - Фолькер з Альцая. За ар'єргард відповідав Ортвін із Меца. Верховним начальником і першим розвідником був Зігфрід Нідерландський.

Король Гунтер залишився у Вормсі.

Військо рухалося через Гессен на Саксонію.

Під час прощання майже всі плакали. У Вормсі панував сум. Чи здолає невеликий загін об'єднане військо північних сусідів?

Дужче за всіх журилася Крімгільда.

За кілька днів Зігфрідів загін дістався до кордону. Звідси обоз вирядили назад, бо відтепер, як це було заведено, годувати військо мала ворожа країна. А те, що не з'їдали люди і коні, як це також було заведено, топтали і спалювали, аби ворожі королі по-справжньому відчули, що таке злигодні війни. Бургунди залишали за собою попіл і трупи. Горіли села і хліб на полях. Все було витолочене, замки сплюндровані, млини зруйновані. Вся навколишня місцевість стала пусткою, згарищем. Про те, що заподіяли ворогові, ще довго потім розповідали у Вормсі. Тим часом щогодини можна було чекати сутички. Тому Зігфрід вирушив на розвідку.

Він поїхав сам.

Кожного стрічного Зігфрід знищував.

Трохи проїхавши, він потім помітив удалині військо данів і саксів, їх було тисяч сорок, а може, й більше. Звеселилося серце юного героя. [20]

А на шляху він помітив ворожого вивідача. То був сам король Ліудегаст Данський. Щит у нього був із щирого золота.

Незабаром вивідачі зустрілися. Помітивши один одного, вони підострожили коней і кинулися в атаку. Кожний розтрощив меч і спис об щит супротивника, але їхні коні мчали так навально, що обидва шугонули один повз одного, мов вітер прошумів. Потім, розвернувши коней, вони пустили в хід мечі. Від ударів кресалися іскри. Король Ліудегаст захищався хоробро, і Зігфрідові довелося нелегко. Однак після того, як Зігфрід тричі його поранив, Ліудегаст упав з коня, тож мусив підкоритися переможцеві й віддати свою країну на його милість. Зігфрід хотів привести свого бранця до Гернота, та наспів гурт данських рицарів, які накинулися на нього. їх було тридцятеро, а Зігфрід сам. І це додало йому завзяття. Двадцятьох дев'ятьох рицарів він убив, а тридцятому дарував життя, аби той сповістив своєму полководцеві, що Ліудегаста взято в полон. Ворожим полководцем був король Ліудегер. Закривавлений шолом ри-царя-дана був вагомим доказом його хоробрості, проте Ліудегер аж затіпався від люті, коли почув, що один бургундський воїн переміг тридцять данських і взяв їхнього короля в полон. Він іще не знав, що то був Зігфрід, а вважав, ніби тим сміливцем-героєм був король Гернот.

- Безперечно, Гернот хоробрий і відважний! - крикнув Ліудегер.- Але ж він не здолає тридцятьох воїнів. Тут щось не так!

Він заприсягся викликати Гернота на герць і перемогти його.

Не гаючи часу, Ліудегер наказав підняти бойові знамена. В цей час бургундський рицар Фолькер з Альцая теж підніс знамена. Війська кинулися одне проти одного, і почалася така битва, що задвигтіла земля і жодна стеблинка під ногами не залишилась зелена і непошкоджена. Червона кров цебеніла з-під шоломів та кольчуг і стікала із сідел. Від крові земля стала грузька.

Король Ліудегер шукав Гернота. Він помітив, як бургундський рицар прокладав мечем прохід у лавах супротивника. Ліудегер намагався пробитися до нього. Він витратив чимало часу, поки йому це вдалося. А битва точилася, і сотні хоробрих воїнів падали у траву, бо як бургунди, так і сакси та дани билися з величезним завзяттям. Нарешті король Ліудегер пробився до рицаря, якого мав за короля Гернота. І раптом він побачив Зігфрідів герб: золоту корону на блакитному тлі. Ліудегер наказав негайно припинити битву.

- Здатися такому супротивникові - це честь,- сказав він, а потім додав: - Це сам сатана наслав його на саксів!

Гінці поїхали попереду переможців, щоб сповістити про успіх. Але у Вормсі чекали не швидкої перемоги, а поразки, і тому місто охопив жах, коли вже через кілька тижнів до міського муру примчав рицар, закутий у лати. [21]

Та коли місто довідалося про блискучу перемогу, радощам на вулицях і в замку не було кінця-краю.

Крімгільда звеліла, щоб після того, як гонець доповість королю Гунтерові про битву й трохи заспокоїться, його потайки перехопили і привели до неї в покої. Дівчина хотіла спитати його тільки про те, що вогнем палило у її грудях: чи живий Зігфрід? Проте добропристойність не дозволяла їй спитати прямо і заспокоїти своє серце.

Коли гонець прийшов, Крімгільда, як вимагав того звичай, розпитувала його спокійно, не виказуючи свого хвилювання. Вона обіцяла йому велику винагороду, якщо він приніс добрі вісті, якщо говоритиме правду й розповідатиме найточніше.

Гонець, який три дні і три ночі був у сідлі, розповідав хрипким голосом. Йому хотілося сказати, що зараз для нього найбільшою винагородою було б лягти й заснути. Проте звичай вимагав, щоб він терпляче слухав і розповідав стоячи.

- Мені дуже хочеться знати, благородний рицарю, чи здолало наше славне військо лютих данів та саксів,- мовила Крімгільда.

- Наше славне військо перемогло жорстоких данів і саксів, хоч їх було шістдесят тисяч: сорок тисяч саксів і двадцять тисяч данів,- відповів гонець.- Безліччю ворожих тіл вкрилося поле битви. Багато тисяч жінок у Саксонії і в Данії побивається, оплакуючи синів та мужів, а гордих королів Ліудегера й Ліудегаста, які так віроломно порушили мир, взято в полон, і тепер вони ковтають пилюку по дорозі у Вормс.

- А наших багато полягло? - далі розпитував Крімгільда.

- Тужитиме небагато бургундських жінок і матерів,- відповів гонець.- На чужій землі наших полягло не більше шістдесяти.

- Навіть якби загинув один наш воїн, то й тоді горе було б безмірне,- провадила Крімгільда.

- Така вояцька доля,- відказав гонець.

Він ледве не падав. Був такий утомлений, що голова його хилилася на груди. Та Крімгільда ніби не помічала цього.

- Скажи ж мені,- вела вона далі,- хто з наших рицарів бився особливо відважно, щоб ми, жінки, належно вшанували його.

- У бургундському війську не було жодного боягуза, шляхетна королівно,- відповів гонець.- Всі наші гідно виконували свій рицарський обов'язок.

- Це честь для нашої країни,- мовила Крімгільда.- А невже ніхто не вирізнився хоробрістю?

- Ваш брат Гернот бився, мов лев,- відказав гонець, ледь ворушачи губами від утоми.- Він повів військо на вирішальну битву і ввігнав його клином у саксонські лави, як гостру сокиру в дубовий стовбур.

- А інші теж поводилися так? [22]

- Не менш хоробро, ніж король Гернот, бився Гаген. Він завдав ворогам багато лиха. Відважно бився Ортвін із Меца і Фолькер із Альцая, а також Данкварт, Гунольд, Зіндольд і Румольд. Від їхніх мечів не в одного супротивника потекла з-під шолома кров. Але найхоробріше з усіх бився Зігфрід.

- Молодий герой з Нідерландів? - спокійно спитала Крімгіль-да, вдаючи із себе байдужу, як того вимагав звичай.

- Той Зігфрід, що переміг дракона, син короля Зігмунда і королеви Зіглінди із Ксантена на Рейні,- пояснив гонець.

Він був такий утомлений, що зала пливла йому перед очима.

- А чи не поранений він? - тремтячим голосом спитала Крім-гільда.

- Він повертається у Вормс здоровий і осяйний, мов ранкова зоря,- відповів гонець на питання, яке найбільше цікавило Крім-гільду.

- Він живий! - закричала дівчина, і сльози потекли у неї з очей.- Він живий, слава святій діві, живий!

Це було вкрай непристойно, але Крімгільда не могла стримати своєї радості, у неї розірвалося б серце.

Цей вибух почуттів збадьорив гінця, і він став розповідати про Зігфріда та його численні подвиги: як ішли через Гессен, як узяли в полон короля Ліудегаста і як король Ліудегер звелів опустити корогви.

- Наші так сікли данів, що їхні блискучі шоломи почервоніли від крові. Але й ми змили ворожою кров'ю блиск із саксонських кольчуг! - вигукнув гонець.

Крімгільда слухала його з розпашілим обличчям, і її серце радісно калатало.

- Ви принесли нам гарну вістку,- сказала вона, коли гонець замовк, і наказала обдарувати його розкішним одягом та червленим золотом. З цього золота можна було накарбувати монет більше, ніж платили всьому бургундському війську. Це був дуже щедрий дарунок. Та гонець не встиг його взяти - заснув стоячи.

Тим часом Крімгільда і її почет подалися сходами нагору, на вежу, і стали дивитися, що діється на вулицях. Там буяла зелень, квіти, майоріли корогви. Незабаром показався авангард переможного війська. Попереду їхав король Гернот, за ним Гаген, Зігфрід, Данкварт і Ортвін, а далі Румольд і Зіндольд та Фолькер із Альцая. В руках Фолькера була розгорнута корогва. Далі - виснажені, втомлені, але горді рицарі в бойовому обладунку. А всередині, оточені ними, їхали переможені королі Ліудегаст і Ліудегер та п'ятсот їхніх найшляхетнішіх рицарів.

Далі рухався обоз. У повозах їхали поранені, а на підводам везли купи порубаних шоломів і понівечені щити. А зовсім позад, [23] в супроводі відібраних зброєносців, ішли коні без вершників. Це були коні тих, хто поліг на ратному полі.

Переможці верталися до замку Гунтера.

Швидкою ходою король вийшов у двір, зустрів їх дуже привітно й ласкаво. Переможені попадали перед ним на коліна, просячи милосердного з ними обходження. Король Гунтер, шануючи звичаї, був милостивий зі своїми супротивниками. Він сказав, що вони поживуть як гості й друзі в Бургундії і поїдуть собі, коли буде ухвалена мирна угода. Навіть дозволив їм, узявши з них слово честі, що не втечуть, ходити скрізь вільно, без варти.

Найбільше уваги король приділив своїм воїнам. Він розпорядився якнайкраще доглядати за пораненими, за пораненими ворогами - також. За це він добре заплатив зцілителям.

Щоб воїни мали де жити, поставили містечко наметів. Щодня всіх частували медовими напоями і винами. Місто кишіло гостями - з Бургундії і чужими; їх щедро частували і віддавали їм шану. Проте й така увага здавалася королю Гунтерові недостатньою для належного вшанування переможців. І він надумав влаштувати велике свято, але для підготовки такого свята потрібен був час, тож король вирішив зробити перерву на шістдесят днів. За цей час кожен мав змогу поїхати додому, подивитися, що там робиться, а потім прибути на свято перемоги.

Коли Зігфрід довідався про це, йому теж захотілося поїхати додому у Ксантен - сповістити, що він та його товариші здорові і все склалося так, як він передбачав при від'їзді. Однак король Гунтер побоювався, що Зігфрід не вернеться у Вормс, якщо в дорозі йому трапиться цікава пригода. І він попросив героя залишитися. Зігфрід залишився заради Крімгільди. Він сподівався, що нарешті пощастить побачити її. Але він побачив Крімгільду аж на святі перемоги. Там вона його поцілувала, і з цього почалося те, що в майбутньому закінчилося так жахливо.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.173.209 (0.011 с.)