Розхрахунково-аналітичні методи оцінки рівня ризику та практика їх застосування.

Для оцінки багатьок видів господарського ризикук торго­вельного підприємства застосування статистичного методу є не­можливим у зв’язку з відсутностністю необхідної інформації, а застосування експертного методу виявляється недостатнім, оскі­льки не дозволяє отримати кількісної оцінки рівня ризику.

Ця обставина має дуже велике значення під час оцінки ризиків окремих управлінських рішень господарського харак­те­ру (далі – проектів), по яких необхідно найбільш точно визначи­ти рівень можливих фінансових втрат або фінансовий результат, що очікується.

Точної кількісної оцінки потребує рівен ризику комерцій­них угод, що укладаються; інвестиційних проектів, що планує здійснити підприємство; управлінських рішень з питань управ­лін­­­ня обіговими активами підприємства, структурою капіталу, залучення кредитів та ін. Без кількісної оцінки рівня означених вище ризиків неможливо визначити ефективність запропонова­них проектів та рішень, вибрати найбільш доцільний з них.

У цих випадках на допомогу ризик-менеджеру приходить розрахунково-аналітичні методи оцінки рівня ризику.

Суть методів цієї групи полягає у втановленні деякої еко­номіко-матиматичної залежності між факторами (параметрами проекту), який планується здійснити, та його кінцевими фінан­совими результатами.

Розробка моделі для оцінки рівня ризику передбачає:

1) визначення ключового (кінцевого) показника, який виз­начає ефективність проведення певної господарсько-фінан­сової операції і буде використовуватися для оцінки наслідків дії ри­зик­­­­-факторів (обсяг прибутку, витрат, грошового потоку, якіс­ні показники господарювання тощо);

2) вибір факторів, які обумовлюють ризик-зміни ключо­во­го (кінцевого) показника, у вигляді формули або через визна­чення параметрів економічної моделі;

3) встановлення кількісної залежності між зміною факто­рів та значенням ключового (кінцевого) показника.

Розглядаючи та оцінюючи деякі припущення відно зміни параметрів проекту у майбутньому, можна оцінити ступень ри­зи­кованості розглядуваного проекту.

При наявності альтернативних варіантів реалізації про­екту або наявності альтернативних проектів оцінка рівня ризику проекту здійснюється за крітерієм мінімальної чутливості про­екту до зміни його параметрів. При наявності єдиного варіанта реалізації проекта шляхом розрахунку коефіцієнта варіації кінце­­­вого результату проекту.

Загальна схема застосування розрахунково-аналітичних методів оцінки рівня ризику наведено на рисунку. Розрахунково-аналітичні методи оцінки рівня ризику має суттєві обмеження щодо свого застосування і використовуються лише для оцінки певного кола господарських ризиків під­при­ємс­тва (інфляційний, податковий, процентний, кредитний ризик, ри­зик подорощення послуг, ризик неплатоспроможності, ризики інвестиційної діяльності та ін.).

Залежно від характеру зміни параметрів проекту при оц­і­н­­ці ступеня його ризику в групі розрахунково-аналітичних ме­тодів виділяють:

1) метод аналізу чутливості;

2) метод аналізу сценаріїв.

Метод аналізу чутливості – найбільш простий та при­близний метод оцінки ступеня ризику, використання якого пот­ре­­бує мінімального обсягу вихідної інформації. Використання цього методу передбачає ізольовану зміну значення окремих параметрів (факторів) та визначення нового кінцевого фінансового результату проекту при такій зміні кожного його параметра.

Показник чутливості проекту до окремого його пара­мет­ра розраховується як відношення попереднього (первісного) фі­нансового результату проекту до його нового значення при змі­ні відповідного параметра проекту.

Розрахунок та порівняння між собою показників чутли­во­­с­ті проектів до зміни окремих його параметрів дозволяє вия­ви­ти найбільш вагомі параметри (фактори) проекту, зміна яких найбільшим чином впливає на зміну кінцевого результату. Порівняння коефіцієнтів чутливості по окремих альтернативних проектах дозволяє вибрати з них найменш ризикований з точки зору залежності його фінансового результату до зміни ризик-факторів.

Основний недолік методу аналізу чутливості полягає у то­­­му, що він не бере до уваги наскільки ймовірні та реалістичні очікувані зміни окремих параметрів (факторів) проекту, а також те, що зміни параметрів проекту можуть мати сумісний, а не ізо­льований характер.

Цього недоліку не має метод аналізу сценаріїв, який пе­ре­­дбачає одночасну зміну декілька змінних параметрів проекту. Таким чином створюються алтернативні сценарії реалізації про­екту, які відповідають різним припущенням відносно дії окремих факторів. Як правило розглядають базовий (реалістичний), оптимістичний та песимістичний варіант сценарію реалізації про­екту.

По кожному з розроблених сценаріїв реалізації проекту розраховується кінцевий фінансовий результат, який можна ймо­вірно очікувати при такому варіанті розвитку подій та зміни факторів.

Методи визначення ризику:

Ø інженерний — спирається на статистику, розрахунки частоти проявлення небезпек, імовірнісний аналіз безпеки та на побудову "дерев" небезпек;

Ø модельний — базується на побудові моделей впливу небезпек як на окрему людину так і на соціальні, професійні групи;

Ø експертний — за ним ймовірність різних подій визначається досвідченими спеціалістами-експертами;

Ø соціологічний (соціометрична оцінка) — базується на опитуванні населення та працівників.

! Дані методи доцільно використовувати комплексно.

 

За статистичним методом ризик обчислюється за формулою:

 

де R – ризик за певний період часу,

n – кількість фактичних проявів небезпеки (травм, аварій, катастроф),

N – теоретично можлива кількість небезпек для даного виду діяльності чи об’єкта.

 

Прийнятний ризик — це нормований ризик у світовій практиці (10^-6).

 

Прийнятний ризик — це певний компроміс між рівнем безпеки та можливістю її досягнення.

В наш час набула поширення концепція прийнятного (допустимого) ризику, суть якого полягає у прямуванні до такого рівня безпеки, котрий суспільство може прийняти (дозволити) у даний період часу, і котрий може бути економічно виправданим. Поняття прийнятного ризику пояснюється на рис.2. Збільшуючи видатки, можна значно зменшити величину ризику (але не безмежно). Та збільшення витрат на технічне зниження ризику завдає шкоди соціальній сфері (зменшуються витрати на медицину, культуру, освіту тощо), що збільшує соціально-економічний ризик.

Соціально-економічний ризик

Рис 2. Знаходження прийнятного ризику.

Прийнятний ризик містить в собі технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є компромісом між рівнем безпеки та можливостями її досягнення.

В деяких країнах, наприклад, в Голландії, рівні прийнятого ризику встановлені в законодавчому порядку.

 

Кожна складна відкрита біологічна система має природну властивість зберігати свої параметри при зміні навколишнього середовища (буферність), отже забезпечення стійкості (безпеки) біологічної системи є властивістю всіх живих організмів.

 

Безпека — це такий стан складної системи, коли дія зовнішніх та внутрішніх факторів не призводить до утруднення чи унеможливлення її функціонування та розвитку.

 

Безпека людини — це такий стан людини, коли дія зовнішніх та внутрішніх факторів не призводить до утруднення чи унеможливлення її функціонування та розвитку.

 

Розглянемо сучасні формулювання і зміст терміну "безпека", що використовується в науковій та навчальній літературі, стандартах, енциклопедіях тощо. Щоправда, в багатьох випадках безпека визначається не взагалі як поняття, що може стосуватися будь-чого, а формулюється відносно людини, суспільства, держави, навколишнього середовище тощо.

В Концепції освіти з напряму "Безпека життя і діяльності людини" безпека визначається як відсутність недопустимого ризику, пов’язаного з можливістю завдавати будь-якої шкоди [[1]].

У словнику-довіднику з безпеки життєдіяльності Кармазінова Ф. В., Русака О. Н., Гребеннікова С. Ф., Осевкова В. Н. [[2]] безпека визначається як стан діяльності, при якому з певною вірогідністю виключено прояв небезпек чи відсутність надмірної небезпеки. Майже таке ж визначення, але дещо скорочене наводиться у роботах І.П. Пістуна [[3]]: "безпека — це стан діяльності, при якому з певною ймовірністю виключається прояв небезпек".

В ДСТУ 2293-99 термін "безпека" визначається як "стан захищеності особи від ризику зазнати шкоди". З цим погоджується Миценко І. М. [[4]], зауважуючи, що це визначення правильне, якщо під ризиком розуміти міру небезпеки, вірогідність та тяжкість її прояву.

У посібнику з безпеки життєдіяльності авторів Желібо Є.П., Заверухи Н.М., Зацарного В.В. [[5]] наводиться визначення безпеки, яке грунтується на експертній оцінці: "безпека — це збалансований, за експертною оцінкою, стан людини, соціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо.

У тлумачному словнику російської мови С. И. Ожегова і Н. Ю. Шведової безпека визначена як стан при якому не загрожує небезпека, є захист від небезпеки. [[6]].

У підручнику Бєлова С.В. та ін. [[7]], наведено одне з найбільш науково обгрунтованих та загальних визначень "безпеки" — це "стан об’єкта захисту, при якому дія на нього всіх потоків речовини, енергії та інформації не перевищує максимально допустимих значень".

Загальне визначення безпеки щодо населення та навколишнього середовища опубліковано в працях [[8], [9]], де визначено, що безпека, це такий стан суспільства та держави, коли забезпечується захист кожної людини, яка проживає на території даної держави, її прав та громадських свобод, а також надійність існування та сталий розвиток держави, захист її основних цінностей, матеріальних і духовних джерел життєдіяльності, конституційного ладу та державного суверенітету, незалежності та територіальної цілісності від внутрішніх і зовнішніх ворогів.

Човушян Е.О., Сидоров М.А. [[10]] стверджують, що практично канонізованим в світовій науковій літературі є наступне визначення: "Безпека — стан захищеності кожної окремої особи та навколишнього середовища від надмірної небезпеки." В Росії з невеликими відмінностями таке формулювання використовується в законодавчих та нормативних документах і, очевидно, є загальновизнаним. Наприклад, в законі Російської Федерації "Про безпеку" наводиться таке визначення: "Безпека — стан захищеності життєво-важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз".

Качинський А.Б. [[11]] розглядає безпеку як результат діяльності (щодо суспільства, особи, держави). З одного боку, вона виступає як здатність системи запобігати шкоді, тобто стан захищеності, з іншого — як властивість системи заходів безпеки.

М’ягченко О.П. [[12]] розглядає безпеку людини, як стан, при якому явища, процеси, об’єкти не можуть завдати шкоди здоров’ю та життю людини. Зауважуючи при цьому, що безпечний стан не може виникнути сам по собі, для цього необхідно витратити енергію, час та інформацію, з чого робить висновок, що це ентропійний процес.

Безпеку людини часто пов’язують з базовими потребами людини, зокрема в Класифікації Маслоу, вона визначається як поняття, що відображає саму суть людського життя, її ментальні, соціальні і духовні надбання [[13]]. Аналізуючи міжнародні документи, Запорожець О.І. [[14]] формулює наступне визначення безпеки щодо людини: "стан, в якому небезпеки і умови, які ведуть до фізичного, психологічного і матеріального збитків, контролюються для того, щоб зберегти здоров’я і добробут індивідів і суспільств. Безпека —це динамічний стан, що утворюється від взаємодії людських істот з їхнім фізичним, соціальним, культурним, технологічним, політичним, економічним і соціальним оточенням".

6-та Всесвітня конференція по запобіганню і управлінню пошкодженнями (Монреаль, Канада, 15 травня 2002 р.) прийняла декларацію про "Право людини на безпеку". Монреальська декларація дає наступне визначення безпеки людини (стаття 2):

"Безпека — це стан, в якому небезпека і умови, які ведуть до фізичного, психологічного або матеріального збитку, контролюються для того, щоб зберегти здоров'я і добробут індивідів та суспільства.

Безпека є результатом комплексного процесу, коли людина взаємодіє з довкіллям, включаючи фізичні, соціальні, культурні, технологічні, політичні, економічні і організаційні середовища.

Безпека, однак, не визначається, як повна відсутність небезпеки."

Аналіз наведених формулювань показує, що часто, вживаючи узагальнені визначення терміну "безпека", автори співвідносять його з людиною, суспільством тощо. Практично всі відмічають, що безпека — це певний стан людини (чи системи), подальші ж формулювання варіюють від експертної оцінки, відсутності ризику, відсутності загрози небезпеки і наявності захисту від небезпеки до неперевищення максимально допустимих значень дії на об’єкт потоків енергії, речовини та інформації.

Обгрунтування базового визначення терміну "безпека" вимагає не тільки аналізу формулювань, що вже існують, але й звернення до формулювання терміну "небезпека", яка визначається як обставини (умови), за яких матерія, поле, які мають певну енергію, та інформація чи їх поєднання набувають таких характеристик, що впливаючи на складну систему, утруднюють чи унеможливлюють її функціонування та розвиток, або призводять до її руйнування [[15]]. Безпека, виходячи з цього — це стан системи коли, такі умови відсутні.

Формулюючи загальне визначення безпеки, необхідно також відмітити, що безпеку завжди пов’язують з певним часом існування складної системи. Тільки на певному відрізку часу можна встановити, чи буде призводити до негативних наслідків зовнішня дія на систему або її внутрішні процеси. Говорити про абсолютну безпеку, очевидно, неможливо тому, що неможливо оцінити за будь-яким, навіть дуже довгим, але обмеженим часовим відрізком, результат дії факторів, якщо цей результат може спричинити зміну системи у майбутньому. Тому поняття безпеки є завжди відносним, тобто визначеним з певною вірогідністю, яка залежить від досліджуваного об’єкта, його складності, його взаємозв’язків у структурі з навколишнім середовищем, часу спостереження, рівня розвитку науки та практики. Критерієм безпеки є відсутність негативної динаміки у розвитку будь-якої складної системи. Практично, безпека — це не відсутність небезпек, а відсутність небезпечної дії на систему.

Основні принципи забезпечення безпеки — основні шляхи практичного застосування досягнень безпеки життєдіяльності для сталого гармонійного еволюційного розвитку людини та суспільства.

Забезпечення безпеки — складний процес, в якому можна виділити елементарні складові, вихідні положення, ідеї, що іменуються принципами.

 

Законодавчі принципи — закріплені законом правила, що забезпечують прийнятний рівень безпеки.

Орієнтуючі принципи — основоположні ідеї, що визначають напрямок пошуку безпечних рішень і слугують методологічною та інформаційною базою.

Технічні принципи спрямовані на безпосереднє відвернення дії небезпечних факторів і базуються на використанні фізичних законів.

Управлінськими називаються принципи, що визначають взаємозв’язок і відносини між окремими стадіями і етапами процесу забезпечення безпеки. До них належать: плановість, контроль, управління, зворотний зв’язок, підбір кадрів, відповідальність.

До організаційних належать принципи, за допомогою яких реалізуються положення із залученням науково обгрунтованих рішень. Це принципи несумісності, ергономічності, раціональної організації праці і відпочинку, компенсації та ін.

 

 

[1] Екзогенний — [нім. exogen, фр. exogиne < грець. —екзо … ехō зовні, поза і … генний — лат. genos рід; походження — друга частина складних прикметників, що означають «пов’язаний з походженням]. спец. Зовнішнього походження, що викликається зовнішніми причинами, протилежне — ендогенний.

[2] Ендогенний, [нім. endogen, фр. endogиne < ендо… грець. —endon всередині — перша складова складних слів, що відповідає по значенню слову внутрішній; і … генний — лат. genos рід; походження — друга частина складних прикметників, що означають «пов’язаний з походженням»]. спец. Внутрішнього походження, що викликається внутрішніми причинами. Протилежне — е кзогенний.

[1] Кузнецов В.О., Мухін В.В., Буров О.Ю., Сидорчук Л.А., Шкребець С.А., Заплатинський В.М.. Концепція освіти з напряму "Безпека життя і діяльності людини" //Інформаційний вісник Вища освіта. — К.: Видавництво науково-методичного центру вищої освіти МОНУ, № 6, 2001. — C. 8.

[2] Кармазинов Ф. В., Русак О. Н., Гребенников С. Ф., Осевков В. Н. Безопасность жизнедеятельности: Словарь-справочник / Под общей редакцией С. Ф. Гребенникова. — СПб.: Издательство «Лань», 2001. — 304 с. (На російській мові).

[3] Пістун І.П. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник — Суми: Видавництво "Університетська книга", 2000. — С. 4.

[4] Миценко І.М. Безпечна життєдіяльність як складова національної безпеки. // Безпека життєдіяльності. — К.: — 2003, № 8, — С. 2-5.

[5] Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України I-IV рівнів акредитації / за редакцією Є.П. Желібо і В.М. Пічі. — Львів: Піча Ю.В., К.: "Каравела", Львів: "Новий Світ-2000", 2002, — С. 19.

[6] Толковый словарь русского языка.Ожегова С. И. и ШведовойН. Ю. CD-ROM Большая энциклопедия Кирила и Мефодия. 2001. в 2 дисках. Диск № 1. (На російській мові).

[7] Безопасность жизнедеятельности. Учебник для вузов. / С.В. Белов, А.В. Ильницкая, А.Ф.Козьяков и др.; Под общ. ред. С.В. Белова. — М.: Высш. шк., 1999. — 448с. (— С. 16)

[8] Управление риском в социально-экономических системах: концепция и методы ее реализации. Ч. I // Пробл. безопасности при чрезв. ситуациях. - 1995. - № 11. - С. 3-35.

[9] Качинський А. Б.Сучасні проблеми екологічної безпеки України / - К., 1994. - 48 с. (Препр. / Рада нац. безпеки при Президентові України. Нац. ін-т стратег, дослід.; Сер. «Наукові доповіді»; № 33).

[10] Човушян Э.О., Сидоров М.А. Управление риском и устойчивое развитие. — М.: Издательство РЭА имени Г.В. Плеханова, 1999. - 528 с.

[11] Качинський А.Б. Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив покращення. — К.: НШСД, 2001. — 312 с.

[12] М’ягченко О.П. Безпека життєдіяльності людини та суспільства. — Бердянськ: АРІУ при ЗДУ, 2002. — 492 с.

[13] Желібо Є.П. Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України I-IV рівнів акредитації / за редакцією Є.П. Желібо і В.М. Пічі. — Львів: Піча Ю.В., К.: "Каравела", Львів: "Новий Світ-2000", 2002,,— С. 19.

[14] Запорожець О.І. Міжнародні сучасні аспекти безпеки життєдіяльності людини. В зб. Безпека життя і діяльності людини — освіта, наука, практика: Матеріали другої науково-методичної конференції. — К.: НАУ, 2003. — С. 3-8.

[15] Заплатинський В. М. Небезпека — базовий термін безпеки життєдіяльності. Безпека життя і діяльності людини — освіта, наука, практика. Матеріали другої науково-методичної конференції. К.: НАУ, 2003. — С. 110-112.