Емерсон та його внесок в розвиток вчення про працю.

Емерсон займався розробкою штабного управління; приділяв головну увагу персоналу, наполягаючи на необхідності управління кадрами.. Розробив 12 принципів продуктивної праці. Ключовим моментом його розробки став принцип важливості та відповідності освітньо-кваліфікаційного рівня працівників до виконуваних ними функціональних обов'язків.

 

ФАЙОЛЬ ТА ЙОГО ВНЕСОК В РОЗВИТОК ВЧЕННЯ ПРО ПРАЦЮ.

Файоль виокремив основні принципи управління персоналом, а саме:

1. винагороду

2. справедливість

3. постійність складу

4. підпорядкування часткових інтересів загальним

5. єдність персоналу

 

КЕРЖИНЦЕВ ТА ЙОГО ВНЕСОК В РОЗВИТОК ВЧЕННЯ ПРО ПРАЦЮ.

Кержинцев –– економіст, історик, публіцист. Разом з іншими радянськими вченими очолив центральний інститут праці та заснував школу наукової організації праці. досліджував спільні риси, що є в будь-якій роботі, пов'язаній з управлінням людьми, питання взаємодії людини і колективу, ролі керівника, підготовки резерву і навчання кадрів

СТРУМІЛІН ТА ЙОГО ВНЕСОК В РОЗВИТОК ВЧЕННЯ ПРО ПРАЦЮ.

Струмілін всебічно розглядає процес праці з економічного, фізіологічного, психологічного, соціального та історичного поглядів. Розробив класифікацію професій і спеціальностей. Його праці "Проблеми кваліфікації праці" та "Господарське значення народної освіти" стали основою науки про економічну ефективність освіти. Розроблені ним методи класифікації і групування професій, велика робота з визначення основних факторів диференціації оплати праці мали вирішальне значення для організації заробітної плати. Вперше здійснив соціально-економічне дослідження бюджету часу різних груп працівників. Під його керівництвом вперше у світі був розроблений перспективний плановий баланс праці на 1927/28—1932/33 pp. дослідив співвідношення між зростанням продуктивності праці і зниженням собівартості. Започаткував наукову школу економіки праці.

ВИДИ ПРАЦІ.

Класифікація з макроекономічної точки зору:

1. конкретна або абстрактна

2. жива та уречевлена

3. продуктивна та непродуктивна

4. основна та додаткова

 

Загально прийнята класифікація:

1. вільна та примусова

2. особиста і суспільна

3. індивідуальна та колективна

4. змістовна, малозмістовна, беззмістовна 5. розумова та фізична

6. творча або рутинна

7. престижна або непрестижна

8. нормальної важкості та напруги, важка і напружена, надважка і наднапружена

9. ручна, механізована, автоматизована

ФУНКЦІЇ ПРАЦІ.

Загальноприйняті функції праці:

1. участь у виробництві життєвих благ

2. формування суспільного добробуту

3. розвиток суспільства (НТП)

4. формування власне людини

5. спосіб самовиразитись

6. вільна творчість громадян

Функції праці в сенсі її змістовності:

1. логічна

2. виконавська

3. контрольно-регістраційна

4. регулювання

5. управлінська

ТРУДОВИЙ ПРОЦЕС ТА ЙОГО СКЛАДОВІ.

Трудовий процес –– сукупність методів і засобів впливу людини на предмет праці за допомогою засбів праці з метою випуску матеріального або нематеріального продукту, що протікають в певних природних або штучних умовах.

Складові трудового процесу: предмет праці, засоби праці, технологія діяльності, організація праці, праця.

 

 

ЗМІСТОВНІСТЬ ПРАЦІ.

Змістовність праці –– сукупність її елементів, які визначаються професійною належністю робіт, складом, складністю та послідовністю виконання. До основних елементів, що характеризують зміст праці, відносять такі категорії, як "продуктивна сила", "інтенсивність", "якість", "складність" і "важкість" праці.

Продуктивна сила праці характеризує технічні, організаційні, культурні та інші можливості виробничої діяльності людини; це об'єктивні обставини праці, котрі зумовлюють дієздатність працівника та результативність зусиль.

Інтенсивність праці характеризує обсяг трудових витрат (фізичної та розумової енергії) на одиницю робочого часу, напруженість праці.

Категорія якості праці, визначається рівнем професійної майстерності працівника, його освіченістю, сумлінністю, творчістю, зацікавленістю, комунікабельністю тощо.

Складність праці характеризується функціями, котрі виконують працівники у виробничому процесі.

ФОРМИ ПРАЦІ

Форма праці –– спосіб виразу її змістовної частини:

- біологічна (ступінь напруження)

- організаційно-технологічна (взаємодія працівника і обладнання)

- організаційно-соціальна (СТВ)

 

СУТНІСТЬ СТВ.

СТВ –– відносини, які дозволяють визначити соціальну значущість, роль, місце та суспільне положення індивіда або групи під час процесу праці.

Провідною складовою СТВ є сторони:

1. найманий робітник

2. роботодавець

3. держава.

Суб’єкт СТВ –– юридична або фізична особа, яка володіє первинними або делегованими правами у СТВ. Групи суб’єктів СТВ:

1. первинн носії –– сторони

2. представницькі органи

3. органи реалізації соціального діалогу

4. органи, покликані мінімізувати наслідки можливих конфліктів.

 

ВИДИ СТВ.

1. за змістом діяльності:

–– виробничо-функціональні

–– професійно-кваліфікаційні

–– соціально-психологічні

–– соціально-організаційні

2. за суб’єктами:

–– міжорганізаійні

–– внутрішньо організаційні

–– внутрішньовиробничі

3. за кадровою ротацією:

–– горизонтальна

–– вертикальна

4. за характером розподілу доходів:

–– згідно трудового внеску

–– не відповідно до нього

5. за способом спілкування:

–– безособові

–– між особові

6. за ступенем регламентації:

–– формальні

–– неформальні