Поняття рівня життя населення

Кожна людина має право на життєвий рівень (їжа, одяг, житло, медичний догляд, соц. обслуговування), який необхідний для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї, а також право на забезпечення у разі безробіття, інвалідності тощо.

Якість життя характеризується рівнем споживання товарів і послуг і включає показники: середня тривалість життя, рівень захворюваності, умови й охорона праці, соціальна захищеність населення, поліпшення соціального середовища, забезпечення прав людини.

Рівень життя населення – найважливіший критерій оцінки соціально-економічної політики держави. Під рівнем життя розуміється ступінь забезпеченості населення необхідними матеріальними і нематеріальними благами і послугами, а також досягнутий рівень їх споживання.

 

ОСНОВНІ ГРУПИ ПОТРЕБ НАСЕЛЕННЯ

Розрізняють 3 групи потреб:

- фізичні необхідні для виживання організму, їх людина має задовольнити, щоб підтримувати організм у життєдіяльному стані, оскільки вони породжені фізіологією людини (їжа, вода, одяг, повітря тощо).

- духовні (розвиток власної особистості – освіта, професійний ріст тощо)

- соціальні (потреби в соц. зв’язках) Людина прагне до участі у спільних з іншими діях, входження в певні об’єднання людей (належність до певного колективу, налагодження дружніх стосунків з колегами, знайомими).

 

ОЦІНКА РІВНЯ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ

Під рівнем життя розуміється ступінь забезпеченості населення необхідними матеріальними і нематеріальними благами і послугами, а також досягнутий рівень їх споживання. В оцінці рівня життя важливе значення має порівняння його між країнами. Для цього застосовують індекс людського розвитку (ІЛР), він поєднує три складові:

1 – очікувану тривалість життя;

2 – рівень освіти населення, визначається за % освіти населення та середньому терміні навчання населення у віці 25 років та старше;

3 – середньодушовий ВВП, розраховується в доларах за певний рік.

Індекс людського розвитку включає три індикатори:

1. національний або валовий внутрішній продукт на душу населення (ВВП),

2. тривалість життя,

3. рівень освіти населення.

Для обчислення інтегрального індексу рівня життя необхідно визначити індекси таких його компонентів у розрахунку на душу населення: харчування, фонду домашнього майна, житла, здоров’я й охорони здоров’я (за тривалістю життя, рівнем смертності, витратами на охорону здоров’я), освіти і культури (за кількістю місць навчання і витратами на освіту і культуру), послуг населенню. Головним показником поліпшення рівня життя є збільшення тривалості життя.

Виокремлюють 4 рівні життя населення:

1) Достаток – застосування благ, що забезпечують всебічний розвиток людини;

2) Нормальний рівень – раціональне споживання за науково-обґрунтованими нормами для повноцінного відтворення людини;

3) Біднота – споживання благ на рівні збереження працездатності на нижчій межі відтворення ресурсів для праці;

4) Скрута – мінімально можливий за біологічними критеріями набір благ і послуг, споживання яких ледь дозволяє підтримувати життєдіяльність людини.

 

ІНДЕКС ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ

Під рівнем життя розуміється ступінь забезпеченості населення необхідними матеріальними і нематеріальними благами і послугами, а також досягнутий рівень їх споживання. В оцінці рівня життя важливе значення має порівняння його між країнами. Для цього застосовують індекс людського розвитку (ІЛР), він поєднує три складові:

1 – очікувану тривалість життя;

2 – рівень освіти населення, визначається за % освіти населення та середньому терміні навчання населення у віці 25 років та старше;

3 – середньодушовий ВВП, розраховується в доларах за певний рік.

Індекс людського розвитку включає три індикатори:

1. національний або валовий внутрішній продукт на душу населення (ВВП),

2. тривалість життя,

3. рівень освіти населення.

 

КОНЦЕПЦІЯ БІДНОТИ

Виокремлюють 4 рівні життя населення: достаток, нормальний рівень, біднота (споживання благ на рівні збереження працездатності на нижчій межі відтворення ресурсів для праці), скрута (мінімально можливий за біологічними критеріями набір благ і послуг, споживання яких ледь дозволяє підтримувати життєдіяльність людини).

Факторами бідності в Україні є такі:

1. місце розташування домогосподарств (у сільських районах рівень бідності вищий);

2. висока частка дітей;

3. досягнення пенсійного віку;

4. безробіття, в тому числі у прихованій формі (невиплати з/п, її затримки, вимушені відпустки без збереження утримання тощо);

5. висока частка утриманців у отримувача доходів.

Одним із критеріїв якості життя є показник бідноти. Рівень бідноти визначається за 3 концепціями:

І. Концепція абсолютної бідноти заснована на визначення доходу, необхідного для забезпечення мінімальних життєвих потреб індивіда та його родини;

ІІ. Концепція відносної бідноти – співвідношення добробуту людини із загальним рівнем по країні;

ІІІ. Суб’єктивна концепція бідноти – побудована на суб’єктивному визначенні ресурсів, необхідних для нормального рівня життя.

 

ПРОЖИТКОВИЙ МІНІМУМ

Прожитковий мінімум – вартість набору споживчих товарів і послуг, що забезпечує соціально обґрунтований мінімальний рівень споживання матеріальних і духовних потреб, необхідних для розвитку особистості.

У багатьох країнах потреби працівників тісно пов'язані з концепцією прожиткового мінімуму (ПМ), який визначається як основна мета та критерій МЗП, і у такій якості закріплюється законодавчо або, якщо і не закріплюється у законодавчих актах, є одним із головних елементів обговорення під час визначення МЗП.

 

МІНІМАЛЬНА ЗАРОБІТНА ПЛАТА

Мінімальна з/п як нижня межа оплати простої некваліфікованої праці є вихідною величиною (соц. нормативом), під впливом якої формується мінімальна тарифна ставка (оклад) найманих працівників. Вона є основою всієї системи оплати праці. Основною метою встановлення мінімальної з/п має бути надання особам, працюючим за наймом, необхідного соціального захисту відносно мінімально припустимих рівнів заробітної плати.

Критеріями визначення мінімальної заробітної плати є: потреби працівника та його сім'ї з урахуванням загального рівня заробітної плати в країні, соціальних виплат, рівня життя різних соціальних груп; чинники економічного характеру – вимоги економічного розвитку, рівень продуктивності праці, забезпечення і підтримка високого рівня зайнятості тощо.

Відповідно до Закону України "Про оплату праці" розмір МЗП має визначатися з урахуванням таких чинників: вартісного розміру мінімального споживчого бюджету; загального рівня середньої заробітної плати; продуктивності праці, рівня зайнятості…

Обов'язковим критерієм визначення розміру МЗІІ є прийнятий в економіці розмір середньої заробітної плати (СЗП). Тільки при забезпеченні оптимальних співвідношень між МЗП і СЗП можливе виконання заробітною платою своїх основних функцій. Відповідно до висновків міжнародної комісії, утвореної у 1988 р. з ініціативи Ради Європи, справедливим вважається рівень мінімальної заробітної плати, який досягає 68 % національної СЗПЗ. В Укр. цей показник у 2001 р. становив тільки 40 %.