Істор. етапи станов. екон. теорії. як науки.

Істор. етапи станов. екон. теорії. як науки.

Слово “економіка” з грец. скл. з 2-х слів: “ойкос”(дім, господарст.) і “номос” (закон, управління) – Управління господарством. Автором терміну “економіка” рахують – Ксенофонда. В епоху первісн. нагромадж. капіталу формується 1-ша школа “ меркантилістів ” XV – XVIIст.: Ман, Монкрит”є. Представ. цієї школи твердили, що джер. багатства є торг. і зокрема зовн. торг. “ Фізіократи ” з фран. (влада природи) XVIII ст.: Кене, Тюрбо, які твердили, що джер. багатства є праця в с/г, а не торгівля. “ Класична ” XVIII – XIX ст. Петті, Рікардо, Стюард. Твердили, що дж. багатства є пряця незалежно в якій сфері. “ Марксинська ” XX ст. була опублікована праця Маркса “Капітал”. “ Марженалізм ” Менгер, Кларк, предст. виходили з того, що ціність товарів встанов. в процесі обміну. В кін. XIX ст. виник. Неокласицизм. Поч. XX ст. розв. кейнсіанство де розроблені були важилі впливу держ. на економ. життя. В цей же період виник. монетаризм, предст., рахували, що держ. по мінімуму повина втручатися в економ. життя.

Виробничі відносини та продукт. сили – 2 сторони економіки.

Виробничі відносини – це відносини між людьми в процесі виробн., розподілу та спожив. Вироб. віднос. виража. сусп. сторону сусп. виробн. Сусп. виробн. має тех. сторону, яку виражають продукт. сили. В основі вироб. відносин лежить власність на засоби виробн. Продукт. сили – це сукуп. засобів виробн. і людей які приводять іх в рух. До засобів виробн. належ. засоби праці та предмет праці. Предмет праці – це речовина природи на яку людина діє у процесі праці. Засоби праці – це суку. речей якими людина діє у процесі праці. Праця – це свідома цілеспрямована діяльність людей, в процесі якої вони видозмінюють, регулюють і контролюють обмін речей між людиною і природою.

Економ. катег. та економ. закони.

Економ. категорії – це лог. поняття, що відображає у заг. вигляді умови економ. життя сусп. (товар, капітал, власність, обмін, гроші). Економ. закони – внутрішньо необхідні сталі і суттєві зв*язки між економ. явищами і процесами, а також між протилежними сторонами окремих явищ і процесів, їх елементами та властивостями. Екон. зак. носять об*ктивний ха-тер і поділ. на 3 групи: - загальні економ. закони, ті які діють на протязі людського сусп.(закон відповід. виробнич. відносин, він діє у всіх способах виробн.; закон зростання продуктивності праці); - специфічні: х-зують закономірності відповідн. способу виробнц. (осн. економ. закон капіталізму – вироб. і привал. дод. власності); - особливі: діють в деяких способах виробн., тобто при певних умовах (закон кількості грошей необхідних для обігу, закон вартості, закон попиту і пропозиції).

Предмет економ. теорії.

- Вироб. віднос. та продуктивні сили - 2 стор. економ. Відносини між людьми в процесі вироб., поділу, спожив. матеріальних благ та послуг – вироб. віднос. Вироб.віднос. вираж. сусп. сторону сусп. виробництва, а технічну сторону сусп. вироб вираж. продукт. сили. В основі вироб. віднос. лежить власність на засоби вироб. і система вироб. віднос. показує, хто володіє економічною владою, тобто привласнює засоби вироб. Технічну сторону сусп. віднос скл. продуктивні сили. Продуктивні сили – це сукуп. засобів вироб. і людей, які приводять їх в рух. Головною продукт. силою є людина. До зас. вироб. належ. засоби праці та предмети праці. Засоби праці – це річ, або сукуп. речей, якими людина діє на предмети праці. Предмети праці – це речовина природи, на яку людина діє у процесі праці, піддаючи її обробці.

- Економічні категорії та економ. закони суспільства. Економ. закони – це внутрішньо необх. сталі і суттєві зв. між економ. явищами і процесами, а також між протилежними сторонами окремих явищ і процесів, їх елементами і в-стями. Економ. закони носять об’єктив. харак., вони поділ. на 3 групи: 1 – заг. економ. закони, ті які діють на протязі розв. людського сусп. 2 – специфічні, які характ. закономір. відповідного способу вироб. 3 – особливі, діють в деяких сп. вироб. Отже, предметом економ т. є виробничі віднос. у взаємозв*язку з продуктивними силами, згідно яких розвив сусп.

Ф-ції економ. теорії.

- практична: полягає в розробці принципів і методів раціонального господарювання, науковому обґрунтуванні економічної політики держави.; - методологічна: знання Е.Т. лежить в основі розуміння ін. наук: ек-ка пром-ті, с\г, демографія, розміщ-я прод. сил, юр. науки; – пізнавальна;

Критерії економ. прогресу.

Важливе значення серед економ. критеріїв належить рівню розв. роб. сили.; засобів праці(сировина); предметів праці; науки, інформації, методів організації виробн., високий рівень проф. підготовки роб. сили і ефективна заміна людської праці високотехнологічними засобами виробництва – стимулює і одним із головних чинників економ. прогресу. Основними критеріями є все-таки людина, її потреби, інтереси, цілі. Отже, для розв. економіки важливе значення має крім матеріальних цінностей, і духовний потенціал сусп., який є складовою нац. багатства країни. Задоволення економ. потреб – важливий критерій. Саме досягнення в економ. сфері і є критерієм соц.-економ. процесу. 1) рівень розв. засобів виробництва(зростання продукт. праці – зростання нац. багатства); 2)предметів праці (вз.дія між засобами виробн.. і робітниками); 3) роб. сили (розв-к людини, її потреб і інтересів) 4) науки; 5) форм і методів організації вир-ва; 6) ступінь викор-я людьми сил природи; 7 ) інформація; 8) сусп. кооперація (вплив. на продукт. праці). Також зрост-я дод. продукту є основою для збіл-я нац. доходу, ВВП.

 

ТСВ і його структура.

ТСВ – це історично – визначений спосіб поєднання різних компонентів у сист. продукт. сил, насамперед людини та техн. засобів праці. Сутністю ТСВ є тип зв*язку між людиною – працівником і засобами праці. Початк. ТСВ будувався на руч. праці (сапа або лопата). ТСВ в Укр. переважно ґрунтується на машиній і ручній праці. Якщо судити ТСВ по рівню знарядь праці, можна виділити 3 основні: - домаш. спос. виробн. (удоскон. знаряддя праці); - машинний спос. вироб. (машина знаряддя, машина двигун, передавальний механізм). – спосіб виробн. на основі 4-х ланкової системи машин. Розрізняють: інструментальний ТСВ та індустріальний – поява машинного виробництва.

 

13. Цив. та формац. підходи …

Прихильники формаційного підходу виділяють в історичному розв. людства послідовні сусп. формації – первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну та комуністичну. В основі зміни формацій лежить суперечність між продукт. силами і вироб. віднос., розв*язання якої передбачає революційні зміни відносин власності та формування якісно нових виробн.. відносин.

У межах цивіліз. підходу розгляд. історичний рух сусп. від однієї до ін. цивілізації. Маються на увазі до індустріальна, індустріальна та постіндустріальна цивілізації. Прихильники цивіліз. підходу доводять рівномірність домінуючого впиву на рух сусп. різних факторів (економ., соц., правових, культурних, релігійних). Окремі автори пов*язують перехід від однієї до іншої цивілізації з розвитком та удосконаленням технологічного способу виробництва.

Економ. система сусп.

Екон. с-ма – це форма організації економіки, а також сукупність взаємопов*язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економ., що утв. певну цілісну економ. структуру сусп., яка має заг. мету. Е.С. залеж. від її елементів: 1) продуктивні сили суспільства, представлені особистими, речовинними, соціальними факторами;
2) техніко-економічні відносини;
3) соціально-економічні відносини;
4) господарський механізм.

 

Форми господарювання.

Істоично 1-ю економ. формою господ. було натур. виробництво. Натур. вироб. – тип господар., за якого продукти праці признач. для задоволення власних потреб виробництва, для сожив. всередині господарства, де вони вироблені. В умовах натур. форми організації суб*єктами, які визначають, що виробляти, для кого виробляти і як організовувати виробництво, є власники – працівники. Причиною розпаду натур. вироб. і виникн. товарного є сусп. поділ праці та відносна відокремл. виробн. на основі чого виник. приватна форма власн.. Товарне виробн. – тип господар., при якому продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб*єктами не для власних, а для сусп.. потреб, які визн. ринком. При товарному виробн. організація економ., повністю залежить від ринку, який вирішує, що виробляти, як виробляти і для кого виробляти, це озн., що товарне виробн. є ринковим виробництвом. Товарне виробн.. проходить 2 етапи: просте і розвинуте. При простому виробник сам виготов. товар і привласнює результат власної праці. При розв. власник засобів виробн.. наймає найманих виробників, які виготов. продукцію і привласнює результат чужої не оплач. праці.

Товар і його властивості.

Товар – це річ, яка по-перше задовольняє певну потребу людини, по-друге вироб. не для спожив. виробником, а для обміну. Отже, товар є продукт праці призн. для обміну і задоволення сусп. відносин. Товар має двоякий х-тер, з однієї сторони він є спожив. вартістю – це здатність речі задовольняти певну потребу людини, тобто це корисність речі. Друга сторона товару – це мінова вартість товару, яка являє собою кількісне співвідношеня в якому спожив. вартість одного роду обмін., на спожив. вартість другого роду.

Суть і ф-ції грошей.

Гроші – товар, що викон. роль заг. еквіваленту. Сутність грош. полягає в тому, що вони є заг. еквівалентом, а в їх ф-ціяї виражаються визначені економ. відносини, у які вступають між собою товаровиробники при обміні товарів за допомог. купівлі – продажу. Ф-ції: 1). міра вартості - вартість товару відобр. в грошах і наз. ціною; 2) засіб обігу (купівля); 3). накопичення скарбів – можуть виконувати переважно повноцінні гроші, тобто такі, що самі мають вартість (сума вкладу); 4) засіб платежу обмін на основі векселів (отримання стипендії, кредит); 5) світові гроші - обіг г. за межами країни. Цінні папери також є грошима.

Види та наслідки інфляції.

За величиною темпів розрізняють такі види інф.:

- повзуча – проявляється в тривалому поступовому зростання цін;

- галопуюча – зростання цін темпами в межах 10-50% в річному вимірі;

- гіперінфляція – з дуже високими темпами зростання цін. Наслідки інфл.:

- інфл. пошир. хаос у виробн. нерівномірність розвитку різних галузей;

- в періоди інфл. капітал із сфери виробн. перех. в сферу обігу.

- погіршення становища широких мас населення.

- інфл. посилює спекуляцію в торг.

- інфл. веде до деформації спожив. попиту

- інфл. негативно впливає на кредитну систему.

- інфл. викликає глибоку розбалансованість грошової системи, негативні соц.- економ. наслідки інфл. примушують держ. періодично проводити грошові реформи.

Шляхи подолання інфляції.

- гасіння інфляційних очікувань;

- ефективна монетарна політика;

- скорочення бюджетного дефіциту;

- раціоналізація зовн. економ. політики;

- утв. нової грош. системи. Важливим напрямком подолання інфл. є перш за все налагодження виробництва на терит. всієї країни.

Суть відносин власності.

Власність – це сукуп. відносин між суб*єктами господар. з приводу привласнення засобів виробн.. та його результатів. Власність визн.:

- сусп.. спосіб поєднання роб. сили із засобами виробн.; - специфічність дій економ. законів певної екном. системи; - цілі та мотиви виробництв.;

- характер розподілу і спожив. ств. продукту;

- класову і соціальну структуру сусп..; - панівну сист. політ. та економ. влади. Власність виражає відносини між людьми з приводу привласнення речей. Відносини власн. утв. певну систему, що містить у собі три види відносин: - відносини з приводу привласнення об*єктів власн.; - відносини з приводу економ. форм реалізації і об*єктів власн. (тобто одержання від них прибутку); - віднос. з приводу господ. використання об*єктів власн. Речовий зміст власн. становлять переважно матеріальні блага – предмети природи або продукти люд. праці.

Типи та форми власності.

Існують два підходи до класифікації форм власності: - вертикально історичний;

- горизонталь. – структурний; Верт. - істор. підхід визначає історичні форми власності, які зароджуються у процесі тривалої еволюції сусп., і зміни однієї форми власності іншою. Історичні форми власності – Первіснообщинна – Рабовласни. – Феодальна – Капіталістична. Горизон. – структ. підхід визначає кваліфік. економ. форм власності, а також її види і типи. Існує два осн. типи власн.:

- приватна; - суспільна. Приватна власн. – це такий тип власн., коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об*єктом власності та отр. доходу належить приватній особі. Приват. тип власності виступає як сукуп. індивід. – трудової, сімейної і індивід. з використ. найманої праці. Приватна власн.: - індивід. – трудова (одноосібна, сімейна); - з найманою працею (індив. з викон. найм. праці; партнерська; корпоративна). Корпоративна поєднує приват. і сусп. власності. Сусп. власн. існує у двох формах: держ. і колект.

Антимонопольна політика.

Антимоноп. Політика - комплекс заходів, розробл. і впровадж. у багат. країнах світу, що спрям. на обмеж-я діяль-ті моноп., створ-я закон-ва. Закони забор. утвор. моноп.; обмеж-я конкур-ї, торгівлі; злиття компаній.

48. Ф-ції та роль держави в ринк. економ

Ри́нкова еконо́міка — вид організації економіки, за якого продукт, що виробляється, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку. Ф-ції держ. в ринковій економ. – законодавча;

- стабілізуюча; - розподільча. Держ. регул. здійсн. через правові регулятори, адмін.. регулятори, економ. регулятори, як основні.

Товарні біржі.

Това́рна бі́ржа — організація, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які проводять виробничу і комерційну діяльність, і має на меті надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торгівельних операцій. Товарна біржа діє на основі самоврядування, господарської самостійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, власний розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, печатку із своїм найменуванням. Товарна біржа не вдається до комерційного посередництва і не має на меті одержання прибутку. В даний час діяльність товарних бірж регулюється ЗУ «Про товарну біржу». Закон спрямований на врегулювання відносин по створенню і діяльності товарних бірж, біржової торгівлі. Види: - товарні біржі;

- товарно-сировинні; - валютні; - фондові;- біржі праці.

Фінансовий ринок.

Фінансовий ринок – це сукуп. обмінно – перерозподільних відносин, пов*язаних з процесами купівлі – продажу фінан. ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінан. діяльності. Призн. фінан. ринку полягає в забезпеченні підприєм. належних умов для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Об*єктами відносин на фін. ринку є: цінні папери; фінан. послуги; грошово – кредитні ресурси. Суб*ктами: держ.; підприємства різних форм власності; окремі громадяни. Функц. фінан. ринку: - мобілізація тимчасово вільних фінан. ресурсів; - прискорення обороту капіталу;

Види фінан. ринків: валютний ринок; грошово – кредитний ринок; фондовий ринок (ринок цінних паперів) – первинний, вторинний ринок.

Фондова біржа.

Фонд. біржа - організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами; акціонерне товар., яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльн. відповідно до чинного законод., статуту і правил фондової біржі. Фон. біржа набуває прав юр. особи з моменту її реєстрації.

Кругообіг капіталу.

Засоби виробн., які викор. у виробництві можна розглядати з двох сторін: 1) як умову вигот. матеральних благ, тобто як елемент продукт. сил.

2) як об*єкт привласнення, тобто носій відносин власності в залежності від сусп.. умов привласнен.

і викор. засобів виробн., вони приймають відповідно соц..-економ. форму, або форму капіталу, або форму виробн. фондів незалежну від соц.. економ. форми, засоби виробн.. постійно знаход. в русі. В процесі руху вони проходять 3 стдії: дві в сфері обігу і одну в сфері виробн. Таким чином послідовне перетв. промисл. капіталу (фондів підприємств.) із однієї форми в ін. і проходж. ними 3-х стадій наз. кругообігом капіт.

Рух капіталу не обмежується 1 кругообігом, кругообіг капітал. весь час повтор. кругообіг капіталу (фондів) взятий не як окремий акт, а як періодично відновлювальний процес наз. оборотом капіталу (фондів).

Банківська система України.

Банки є центр. фігурою кред. с-ми. Саме через них здій. основні ф-ії між кред. і позич. Є банки центральні і комерц. В сукуп. і взаємодії всі банки скл. банк. с-му. У центрі банк. с-ми стоїть центр. банк. Він є емісійним, касовим та резервн. центром країни. Центр. банком в Укр. є Нацбанк. Він забезп. стаб. і збаланс. ринку екон. Укр.; пров. єдину грош. пол.; визн. курс. грн. 2-га част. банк. с-ми - комерц. банки та їх відділення. Свій кап. вони утв. за рах. депозитів(вкладів, позичок клієнтів). Правова осн. д-сті – ліцензія. Ком. банки був: універс. (акумул. грош. кошти нас., підпр., здійсн..грош. розрах., надають. банк. посл.) Банк – установа, що акумулює грош. кошти і заощадження та здійснює кредитно – розрахункові та ін. операції.

75. Ф-ції та операції банків. Банк – установа, що акумулює грош. кошти і заощадження та здійснює кредитно – розрахункові та ін. операції. Ф-ції: 1) мобілізація тимчасово вільних грошових коштів і пертв. їх в капітал; 2) кредитування підприємств, держави, та населення; 3) випуск кредитних засобів обігу; 4) здійсн. розрахунків та платежів в господ.; 5) емісійно засновницька діяльність; 6) консультування, надання екном. та фін. інформації. Бáнківські оперáції — операції, які забезпечують функціонування і прибутковість банків. Розрізняють пасивні (залучення депозитів) та активні (надання кредитів). Мають за мету одержання прибутку та супровод. необхідними записами в банківських рахунках та в бухгалтерських документах. Акт́ивні оперáції бáнків – банківські операції, через посередництво яких банки розміщують наявні в них грошові ресурси (видача позик, купівля цінних паперів).

Монопольна та абсол. рента.

Моноп. рента - це різниця між ринковою ціною даного с\г продукції і її вартістю. Причиною утв. моноп. ренти, це моноп. ціна, яка перевищує вартість с\г продукції. Умовою утв. моноп. ренти є обмеженість земель особливого роду, якості. Джерелом утв. є дод. вартість. Абсол. рента - це різниця між варт. с\г продукції і її сусп. ціною виробн. Джерелом є дод.праця найм. с\г робітників. Умовою утв. абсол. ренти є більш низька органічна будова в с\г в порівняні із середньою будовою сусп.. капіталу.

Суть процесу нагромадження.

Нагромадження – це використання частин дод. продукту для розширення виробн. А сума дод. продукту, виділена для нагромадження в процесі розподілу та перерозподілу нац. доходу, утв. фонд нагромад. Суб*єктами нагромадж. виступають держ., госпрозрахунки держ. підприємства, кооперативні та приватні підпр., тобто всі господ. юр. особи. Фонди нагромадж.: - номінальні – кошти призн. для розширення виробн., поповнення капіталу; - реальні – це натур. форма нагромад. В сусп.. формується 2 фонди: - фонд нагромад.; - фонд споживання. Основне дж. нагромадж. – це дод. продукт. Він використ. для розширеного виробн., будівництва об*єктів соц..(шкіл,лікарень) культурного призн., а також для ств. страхових запасів та сусп.. резервів.

Структурні кризи

Структурні кризи — кризове явище нециклічного характеру, зумовлене збоями в механізмі державного регулювання економікою у національних рамках і на міжнародній арені. С. к. мають ряд спільних рис: довготривалість, посилення диспропорцій економіки шляхом недовиробництва або надвиробництва продукції та послуг, охоплення життєво важливих для відтворення суспільного продукту сфер і галузей економіки, негативний вплив на загальногосподарську ситуацію в країні. До С. к. відносять енергетичну, сировинну, продовольчу, екологічну, валютно-фінансову кризи, які мають, як правило, різне походження і форми прояву.Причини їх у відсутності чіткої політичної і соціально-економічної стратегії розвитку України; розпаді союзного народногосподарського комплексу та не сформованості механізму функціонування самостійної економіки України; спотвореному формуванні ринкової економіки шляхом механічного перенесення досвіду інших країн на національний грунт; відсутності надійного державного регулювання;; відсутності господарського механізму функціонування змішаної економіки.

Податкова система країни.

Податки-це обовязк. платежі, які сплач. фіз. і юр. особами. Голов. умова виникн. подат. – це ств. держ. Сукуп. сплачув. подітків, правових форм та засобів їх організ. утв. сист. оподаткування. Вона вкл. загальнодерж податки і місцеві платежі та збори. Усі под. поділ. на 2 групи: прямі (переважно прибуткові) і непрямі(податки на споживання). Прямі под. поділ. на: реальні (земля, буд., промисл. і торг. установи) і особисті (податки на майно). Непрямі п. – мито, акцизи, фіскальні монополії, ПДВ. Форми опод.: лінійне - процентна ставка не змін. в залежності від будь-якого рівня прибутку, що оподатков.; регресивне-процентна ставка зменш. при збільш. велич. прибутку; прогресивне – проц. ставка збільш., якщо збільш. велич. прибутку. Ф-ії п.: стимулююча, розподільча, регулююча.

Істор. етапи станов. екон. теорії. як науки.

Слово “економіка” з грец. скл. з 2-х слів: “ойкос”(дім, господарст.) і “номос” (закон, управління) – Управління господарством. Автором терміну “економіка” рахують – Ксенофонда. В епоху первісн. нагромадж. капіталу формується 1-ша школа “ меркантилістів ” XV – XVIIст.: Ман, Монкрит”є. Представ. цієї школи твердили, що джер. багатства є торг. і зокрема зовн. торг. “ Фізіократи ” з фран. (влада природи) XVIII ст.: Кене, Тюрбо, які твердили, що джер. багатства є праця в с/г, а не торгівля. “ Класична ” XVIII – XIX ст. Петті, Рікардо, Стюард. Твердили, що дж. багатства є пряця незалежно в якій сфері. “ Марксинська ” XX ст. була опублікована праця Маркса “Капітал”. “ Марженалізм ” Менгер, Кларк, предст. виходили з того, що ціність товарів встанов. в процесі обміну. В кін. XIX ст. виник. Неокласицизм. Поч. XX ст. розв. кейнсіанство де розроблені були важилі впливу держ. на економ. життя. В цей же період виник. монетаризм, предст., рахували, що держ. по мінімуму повина втручатися в економ. життя.