Прослідкуйте за розвитком економічної думка стародавнього риму (катон, варрон, колумелла, брати гракхи). Яке значення має дослідження історичної економічної думки. За сучасних умов.

Економічна думка древнього світу одержала подальший розвиток і завершення в Древньому Римі.. Найважливішою проблемою давньоримської літератури залишалася проблема рабства, його виправдання, організації і методів ведення великих рабовласницьких господарств (латифундій). З цих питань виступали Катон Старший (234-149 р. до н.е.), Варрон (116-27 р. до н.е.), Колумелла (I у н.е.).

Обґрунтування давньоримської форми рабовласництва, методи ведення великого землеробського господарства докладно викладені у творі "Землеволодіння" Катоном Старшим, що був великим землевласником. Трактат Катона відбив період підйому римського рабовласницького виробництва. Його ідеалом було в основному натуральне господарство, що забезпечувало насамперед свої потреби. Однак не виключалася торгівля, покликана реалізовувати частину продукції і здобувати те, що не могло вироблятися власними силами. Велике місце у творі Катона займали поради по утриманню рабів, використанню їхньої праці, методам експлуатації. Автор відносив рабів до знарядь виробництва, рекомендував держати їх у строгості, у залежності від старанності, раціонально експлуатувати їхню працю. Катон вважав за доцільне здобувати рабів у малолітньому віці, виховуючи їх у покорі, у дусі, бажаному хазяїну. Передбачаючи можливі збурювання і виступи рабів, Катон радив підтримувати в їхньому середовищі ворожнечу, розпалювати конфлікти, незгоду між ними, вчасно звільнятися від старезних і хворих. Раби жорстоко каралися за найменші провини. Харчування, одяг, житло повинні були відповідати їх положенню знарядь, що говорять. Усі ці поради Катона націлені на забезпечення раціонального ведення великого рабовласницького господарства.

Розробку проблем латифундийського господарства в I ст. до н.е. продовжив римський учений Варрон. Його погляди викладені в трактаті "Про сільське господарство". Він відбив, з одного боку, більш розвинені форми рабовласництва, вищий ступінь еволюції великих рабовласницьких економік; з іншого боку - нові моменти соціально-економічної обстановки, зв'язані з протиріччями, що поглиблювалися, усе більш пронизувавши економіку Римської рабовласницької держави.

У своєму трактаті Варрон висловлює серйозну стурбованість про долі рабовласницького господарства. Він дорікає рабовласників у тім, що вони відійшли від справ, живуть у містах, передоручивши латифундії керуючим. Автор шукає шляхи зміцнення економіки не тільки в розвитку землеробства, але й скотарства, у застосуванні агрономічної науки, росту інтенсивності виробництва, удосконалюванні методів експлуатації рабів, у використанні матеріальної зацікавленості і т.д. Його турботи зв'язані не тільки зі збереженням натурального характеру рабовласницьких латифундій, але і з підвищенням їхньої прибутковості, ростом ефективності виробництва, Варрон приділяє велику увагу ставленню до рабів, методам їхньої експлуатації. Рабів він відносив до одного з трьох видів сільськогосподарських знарядь: що говорять. Два інших види знарядь у його класифікації складали німі (інвентар) і ті що видають нечленороздільні звуки (худоба).

Кризу рабовласництва відбив у своєму творі "Про сільське господарство" Колумелла. У великому трактаті, що складається з 12 книг, докладно розглядається стан рабовласницьких латифундій. Колумелла писав про вкрай низьку продуктивність рабської праці, про те, що раби приносять полям найбільшу шкоду, погано відносяться до роботи, до утримання худоби, інвентарю, крадуть, обманюють землевласників і т.п. Картина, намальована Колумеллою, свідчить про занепадницьке сільське господарство, про те, що економіка рабовласницького суспільства знаходилася вже в стані кризи, що продовжувала поглиблюватися. За словами Колумелли, "латифундії погубили Італію".

У пошуках виходу з кризи римський учений віддає перевагу більш продуктивній праці вільних виробників, порушує питання про відмовлення від рабської праці, використання колонів.

Одна зі сторінок історії економічних учень Стародавнього Риму зв'язана з гракховським аграрним рухом, що виражав інтереси безземельного і малоземельного селянства в боротьбі проти латифундистів. Його очолювали брати Тиберій (163-132 р. до н.е.) і Гай (153-121 р. до н.е.) Гракхи. Вимагаючи обмеження великого землеволодіння і наділення землею безземельних і малоземельних селян, вони припускали здійснити таку реформу в рамках рабовласницького ладу і таким шляхом зміцнити його.

 

6.Дайте загальну характеристику економічної думки середньовіччя.. Визначте особливості економічної думки класичного середньовіччя (Тома Аквінський).

В епоху Середньовіччя з’явилися нові економічні проблеми, яких не знав античний світ і які потребували осмислення:

розпад рабовласництва примусив змінити ставлення до фізичної праці (вона вже не розглядалася як ганебна й гідна тільки рабів);

по-новому постало питання про становище різних груп людей у суспільстві. Крім того, - середньовічна економічна наука несла дуже складний відбиток теологізму. В ньому, як і в багатьох природничих науках домінував принцип “божественного приречення”. Під впливом догматів християнства, прагнення до багатства почало розцінюватися знов як порочне, бо воно заважає пошукові царства Божого та вважали нерівність природною та вічною. Середньовічні автори – Фома Аквінський, Єрмолай Еразм, автор Корану – пророк Мухаммед та інші.

Вони виходили з того, що всі люди є рівними перед Божою благодаттю, перед раєм та пеклом. Тож кожна людина повинна “в поті чола здобувати хліб свій”, тобто праця повинна бути єдиним джерелом засобів існування багатства.

Економічні погляди середньовіччя (феодального суспільства), судячи з літературних джерел, які дійшли до наших днів, носять богословський характер. Наукові дослідження ідеологів тієї епохи, і в господарській політиці також, переповнюють схоластика, софістичні розмірковування, релегійно-етичні норми, за допомогою яких вони виправдовували ієрархичну структуру суспільства, поділ населення на різні верстви, зростання конкуренції політичної влади і економічної могутності у світських і церковних феодалів. Їхнім доктринам притаманні також двоїсте тлумачення необхідності розширення масштабів товарності економіки, засудження лихварства та інші ознаки несприйняття в господарстві основоположних принципів ринкових відносин.

Економічна думка класичного Середньовіччя, як і в попередній період, розвивалася під величезним впливом християнської церкви. Найбільшим тогочасним авторитетом, лідером так званої пізньої школи канонізму, який висловив багато важливих економічних ідей, був Фома Аквінський (Аквінат) (1225/26-1274). Його основними творами є “Сума проти язичників” та “Сума теології”, де він відстоює централізацію влади, визнає соціальну ієрархію, а її природну підставу бачить у поділі праці, розглядаючи приватну власність як необхідний інститут людського життя.

Ф.Аквінський, будучи прихильником натурального господарства, визнавав, проте, необхідність обміну. Тому розгляд його міркувань з проблем обміну, ціни, торгівлі, торговельного прибутку, грошей тощо має неабияке значення. При цьому потрібно звернути увагу на двоякість характеристик і оцінок, які він дає економічним категоріям та явищам. Так, Аквінський дав своє тлумачення “справедливої ціни” - категорії, яка в економічному вченні каноністів заміняла категорії “вартість” (“цінність”), “ринкова ціна”. Витратний принцип встановлення “справедливої ціни” Аквінат вважав недостатнім, остільки така ціна має узгоджуватися не лише з річчю, що продається, а й зі збитком, якого міг би зазнати продавець, не одержавши певну кількість грошей, що відповідає його становищу в суспільстві. У такому разі “дозволено по праву продавати річ дорожче, ніж вона варта сама по собі, хоча вона не повинна продаватися дорожче, ніж коштує її власникові”. “Справедливі ціни” можуть бути джерелом примноження приватної власності й створення “помірного” багатства.

У своїх поглядах на торговий прибуток та лихварський процент Фома Аквінський також займає двоїсту й компромісну позицію, засуджуючи такого роду доходи як самоціль, єдину мету торгової і лихварської діяльності. Водночас, він виправдовував їх як плату за працю (у тому числі пов’язану з поліпшенням речі продавцем), відшкодування транспортних та інших витрат, винагороду за ризик та як своєрідне відшкодування втрачених доходів, котрі позичальник міг би мати, використавши позичені гроші у власних інтересах.

Гроші (монети), на думку Аквіната, виникли для полегшення обміну внаслідок домовленості між людьми. Він виділяв “внутрішню цінність” та “номінальну цінність” монети. При цьому слід звернути увагу на двоїстість підходу Аквінського й до цього питання. З одного боку, він виступав проти псування монети, а з другого - вважав, що “номінальну цінність” монети може визначити держава і припускав можливість її певного відхилення від “внутрішньої цінності”.

Економічна думка Середньовіччя Західної Європи знайшла відображення і у різноманітних релігійних єресях, вивчення яких дасть можливість зрозуміти, що всі вони завжди мали антифеодальну спрямованість, проповідували ідеї рівності всіх людей, повернення до принципів “євангельської бідності” ранньохристиянського ладу, засуджували багатство та необмежене нагромадження власності церквою тощо.

7..Проаналізуйте історичні умови виникнення, дайте загальну характеристику і розкрийте зміст етапів розвитку мер­кантилізму

У Західній Європі меркантилізм зародився вже в XV ст., але ве­ликого поширення набув у XVII ст. Головною передумовою генези меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капі­талізмуЯк відомо, велику роль у виникненні капіталістичного спосо­бу виробництва відіграв торговий капітал, який у добу розкладу феодалізму був переважною формою капіталу. Формування сві­тового ринку, що розпочалося з великих географічних відкриттів XV—XVI ст., і небувале пожвавлення зовнішньої торгівлі при­звело до зосередження величезних багатств у окремих осіб, пере­довсім у купців і монопольних торговельних компаній. Торговий капітал підпорядковував собі дрібних виробників і одночасно сам проникав у сферу виробництва.

Особливості епохи, коли домінував торговий капітал, обумо­вили й методологічні принципи меркантилістської системи, що панували протягом XVI — XVIII ст. Тому, знаючи історичні умови тієї епохи, можна переходити до вивчення суті та голов­них принципів меркантилізму.

Предметом дослідження меркантилістів була майже виключно сфера обігу.. Ідеологи меркан­тилізму були впевнені, що тільки гроші (золоті і срібні) та скарби становлять багатство нації, окремої держави. Джерелом багатства вважався нееквівалентний обмін у результаті торгових взаємовід­носин з іншими державами. Примноження багатства, на думку ме­ркантилістів, є невід'ємним від протекціоністських заходів регу­лювання зовнішньої торгівлі (заохочення експорту, стримування імпорту) і широкої підтримки національної промисловості.

ТЕОРЕТИЧНЫ ПОГЛЯДИ

по-перше, багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується в грошах, тобто багатство — це не що інше, як нагромадження грошей;

по-друге, виробництво створює потрібні передумови для на­громадження багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку;

по-третє, безпосереднім джерелом багатства є сфера обігу, тобто сфера, де продукти перетворюються на гроші;

по-четверте, сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за вищу ціну, ніж ціна ку­півлі (Г — Р, тобто гроші, що породжують гроші, — такою є формула капіталу в меркантилістів);

по-п'яте, не будь-який обіг товарів і грошей є джерелом ба­гатства, бо обіг товарів усередині країни хоч і збагачує одних осіб за рахунок інших, проте не збільшує і не зменшує загальної суми національного багатства, а отже, джерелом багатства є ли­ше зовнішня торгівля;

по-шосте, баланс зовнішньої торгівлі має бути активним, отож, треба менше купувати в іноземців і більше їм продавати (проте щодо розуміння суті поняття активного балансу погляди ранніх та пізніх меркантилістів дуже різнилися).

Ранній меркантилізм виник іще до великих географічних від­криттів і був актуальним до середини XVI ст. Найвідомішими представниками цього напряму були В. Стаффорд в Англії та Г. Скаруффі в Італії. Ранній (монетарний) меркантилізм ґрунту­вався на теорії «грошового балансу», яка мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге — зберегти гроші в самій цій країні. Для розв'язання цих завдань ранні меркантилісти запропонували низку заходів, які тією чи іншою мірою знайшли практичне відображення в еконо­мічній політиці того часу.

Зі зростанням капіталістичних форм господарства і розширен­ням зовнішньої торгівлі ставала очевидною недоцільність полі­тики, що мала на меті утримування грошей у країні. Через це си­стема монетарного меркантилізму змінюється системою меркан­тилізму мануфактурного (пізнього). Пізній меркантилізм охоп­лює період з другої половини XVI ст. по другу половину XVIII ст., хоча окремі його елементи можна бачити й значно пізніше. Головними представниками його були Т. Мен, Д. Стюарт в Анг­лії, А. Монкретьєн у Франції, А. Сєрра в Італії. Ця система мер­кантилізму ґрунтувалася на так званій теорії торгового балансу, яка вважала за потрібне домогтися перевищення вартості вивезе­них з країни товарів над вартіст. товарів, увезених до країни. Важливо підкреслити, що пізні меркантилісти перенесли центр ваги своїх досліджень зі сфери грошового у сферу товарного обі­гу.

Пізній меркантилізм зумовив перехід від металістичної до кількісної теорії грошей і системи монетаризму. Ранні мерканти­лісти дивились на гроші очима скнари, який знає, що будь-яка купівля зменшує їхню кількість, а будь-який продаж — збільшує.

Пізні ж меркантилісти підходять до грошей уже як капіталісти, розуміючи, що гроші породжують гроші, але для цього вони ма­ють бути в постійному русі. Це означає, що ранні меркантилісти визначальною функцією грошей вважали функцію нагромаджен­ня, пізні — функцію засобу обігу.