Комунікативний підхід у навчанні іноземної мови

 

Головним напрямом комунікативного підходу є навчання мовлення в умовах спілкування. Цей підхід визначився в результаті осмислення наукових досягнень в галузі лінгвістики, зокрема комунікативної лінгвістики, психології та теорії діяльності (О. О. Леонтьєв, І. О. Зимня, Ю. І. Пассов, С. Ф. Шатілов, Г. В. Рогова та інші).

Згідно із загальноєвропейськими рекомендаціями Ради Європи, метою є не просто вивчення будь-якої мови, а вільне спілкування цією мовою, тобто формування в студентів іншомовної комунікативної компетентності. До структури комунікативної компетенції належать: мовленнєва компетенція (аудіювання, говоріння, читання, письмо); мовна компетенція (лексичні, фонетичні, орфографічні знання); дискурсивна компетенція; соціокультурна та соціолінгвістична компетенція; стратегічна компетенція. Студент повинен уміти здійснювати усне спілкування, розуміти на слух різну інформацію, логічно структурувати й передавати свої висловлювання, обирати ефективні стратегії для розв’язання будь-якої проблеми.

Основними факторами, які впливають на формування комунікативної компетентності в студентів, є професійна спрямованість, гуманістичний стиль спілкування, орієнтація на комунікативну культуру як на професійну цінність.

Але необхідно не забувати про наявність мотиву для здійснення комунікації. Комунікативна спроможність розвивається шляхом залучення студентів до вирішення великого кола значущих, реалістичних і досяжних завдань. Комунікативний метод навчання іноземних мов базується на тому, що процес навчання є моделлю комунікації. Комунікативний метод навчання мовленнєвої діяльності спирається на п’ять принципів:

1) принцип мовленнєво-розумової діяльності;

2) принцип індивідуалізації при керівній ролі особистісного аспекту;

3) принцип функціональності;

4) принцип ситуативності;

5) принцип новизни.

Комунікативна спрямованість навчання – передумова успіху в практичному оволодінні студентами іноземною мовою. Як показує практика, цьому значною мірою сприяє атмосфера колективного спілкування, організованого на основі комунікативних ситуацій. Ситуації стимулюють студентів до комунікативно-мотивованого виконання мовленнєвих дій, а спілкування в таких ситуаціях дає студентам змогу свідомо засвоїти іншомовний матеріал. Велике значення має діалогічне та монологічне мовлення.

С.Ю. Ніколаєва визначає суть комунікативного підходу, говорячи, що навчання мови має діяльнісний характер: постановку і вирішення учнями конкретних навчальних завдань. С.Ю. Ніколаєва пропонує і засоби реалізації: рольові ігри, проблемні ситуації, вільне спілкування.

4. цілі зміст та принципи навчання іноземної мови

 

Сучасні дослідники в галузі МНІМ виокремлюють чотири цілі навчання, а саме:

1. практичну;
2. виховну;
3. освітню;
4. розвиваючу.

Практична ціль – є провідною. Учні набувають певні знання, навички та вміння у використанні іноземної мови. Вони мають вміти здійснювати іншомовне спілкування у всіх видах мовленнєвої діяльності: говорінні, читанні, письмі та аудіюванні.

Виховна мета полягає в тому, щоб засобами ІМ виховувати особистість високого морального рівня, сформувати позитивні риси характеру учня; сформувати позитивне ставлення учнів до культури народу, мова якого вивчається; навчити культурі спілкування; допомогти усвідомити необхідність вивчення іноземної мови.

Освітня ціль передбачає збагачення духовного світу особистості, отримання та розширення знань про культуру країни, мова якої вивчається, а саме про історію, літературу, живопис, музику, звичаї, традиції тощо, а також про структуру ІМ, її систему, особливості, подібності до рідної мови та розбіжності з нею.

Розвиваюча ціль передбачає розвиток у процесі навчання ІМ розумових здібностей учнів.

Зміст навчання і цілі навчання є поняттями взаємопов’язаними і взаємообумовленими. Цілі навчання в певній мірі визначають його зміст. Зміст навчання включає такі компоненти, оволодіння якими забезпечує досягнення практичної, освітньої, виховної та розвиваючої цілей.

Структуру змісту навчання складають такі групи компонентів:

1. Сфери спілкування, теми, ситуації.
2. Мовний та мовленнєвий навчальний матеріал.
3. Знання, навички та вміння мовлення.

Існує велика кількість різноманітних сфер, тем та ситуацій, в яких відбувається спілкування людей. Зрозуміло, що за період навчання ІМ у середньому навчальному закладі неможливо навчити учнів спілкуватися в усіх сферах і ситуаціях. Тому поняття компонентів змісту навчання тісно пов’язане з питанням відбору.

Методичні принципи, які набувають при навчанні іноземних мов особливої значущості. Серед них: принцип комунікативності, принцип домінуючої ролі вправ, принцип взаємопов’язаного навчання різних видів мовленнєвої діяльності та принцип урахування рідної мови.

1 принцип комунікативності є одним з провідних. Він означає, що учні мають бути задіяні в усній та писемній комунікації протягом усього курсу навчання ІМ. Цей принцип реалізується завдяки використання типових ситуацій спілкування у різноманітних сферах життя, відбором певного мовного та мовленнєвого матеріалу, методів навчання, вправ.

2 У зв’язку з тим, що при навчанні ІМ у учнів мають бути сформовані навички та вміння іншомовного мовлення, чого можна досягти лише за умови виконання великої кількості різноманітних вправ, принцип домінуючої ролі вправ набуває особливого значення

3 Принцип взаємопов’язаного навчання різних видів мовленнєвої діяльності (говоріння, читання, письмо, аудіювання) є також важливим. Учні не засвоюють звуки, граматичні структури, лексичні одиниці як окремі компоненти мови; вони засвоюють їх у реченнях-зразках, у діалогах-зразках, у певних ситуаціях мовлення.

4 Принцип урахування рідної мови дозволяє заздалегідь спрогнозувати труднощі, які можуть виникнути у учнів при вивченні ІМ та попередити помилки при навчанні звуків, інтонації, орфографії, графіки, лексики, граматики ІМ тощо.