Поняття адміністративних процесуальних доказів і їх класифікація.

Доказами в адміністративномупровадженні є фактичні дані, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Докази класифікуються:

1) за механізмом їх формування - на особисті і речові;

2) стосовно предмета обвинувачення - на обвинувальні і виправдувальні;

3) за джерелом формування - на первинні і похідні;

4) залежно від відношення до предмета доказування - на прямі і побічні (непрямі).

До особистих доказів належать фактичні дані, що містяться у показаннях свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, протоколах слідчих (розшукових) дій та інших документах, висновку експерта. Загальним для особистих доказів є сприйняття людиною і передача усно або письмово у мовній або в іншій формі відомостей, що мають значення для кримінального провадження.

 

До речових доказів належать матеріальні об'єкти, які мають властивості, що відображають обставини кримінального правопорушення у вигляді слідів, походження тощо. Інформація, що міститься в матеріальних об'єктах, передається шляхом безпосереднього сприйняття ознак предмета.

Обвинувальними є докази, які вказують на обставини, що свідчать про вчинення кримінального правопорушення певною особою або обтяжують її покарання. Виправдувальними є докази, що спростовують вчинення кримінального правопорушення певною особою або пом'якшують її покарання.

Первинні докази ще називаються першоджерелами. Наприклад, це показання свідка, який був очевидцем вчинення кримінального правопорушення, оригінал документа. Коли ж свідок дає показання з чужих слів, це - похідний доказ (ст. 97 КПК). Похідним джерелом є копія документа. При здійсненні кримінального провадження треба намагатися користуватися первинними доказами. Однак і похідні докази є корисними при перевірці повноти та правильності першоджерела.

Прямі докази безпосередньо вказують на ту чи іншу обставину предмету доказування або ж на її відсутність.

Непрямі (побічні) докази вказують на обставини, з яких можна зробити висновок про інші факти, що встановлюються у кримінальному провадженні.

Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників.

Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників мають доказову силу лише у тому випадку, коли вони допитані як свідки (ч. 2 ст. 57 ЦПК України, п. 23 ППВСУ № 5 від 12.06.2009 р.). Якщо ці особи дали свої пояснення в іншому порядку, то такі пояснення мають лише орієнтуючий характер для суду. Відомості про факти, що містяться в таких поясненнях як правило, потребують доведення за допомогою інших засобів доказування.

Сторони і треті особи краще інших учасників знають обставини справи оскільки вони є учасниками до процесуальних відносин. Тому цей засіб доказування особливо цінний для суду. Разом із тим, при оцінці їх пояснень суд повинен враховувати, що вони особисто заінтересовані у справі (позивач тощо) чи у результаті справи (треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору), що може вплинути на об'єктивність їх показань. З іншого боку, наявність згоди самої сторони на допит, разом із існуванням кримінальної відповідальності за дачу завідомо неправдивих показань є певними гарантіями достовірності таких показань.

Сторони, треті особи та їх представники можуть бути допитані як свідки лише за їх згодою (ст. 62 ЦПК України). На відміну від власне свідків.

 

Показання свідків.

Показання свідка (ст.ст. 77, 78 КАС України) —по­відомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може на­звати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Якщо показання свідка грунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці також обов'язково мають бути допитані.

Суд може допитати свідка за місцем або у місці його про­живання (перебування) з ініціативи суду, який розглядає спра­ву, за клопотанням сторони або інших осіб, які беруть участь у справі, чи самого свідка.

За дорученням суду, ЩО розглядає справу, свідок, який не може з поважних причин прибути в судове засідання і прожи­ває (перебуває) за межами територіальної підсудності адмі­ністративного суду, що розглядає справу, допитується суддею адміністративного суду, який знаходиться за місцем проживан­ня (перебування) свідка.

Свідок, який не може прибути у судове засідання внаслідок хвороби старості, інвалідності або з інших поважних причин, допитується судом у місці його проживання (перебування).

Якшо свідок відмовляється з'явитися до залу судового за­сідання, вчиняє протиправні дії, пов'язані із виконанням обо­в'язків свідка, до нього можуть бути застосовані заходи при­мусу, або ж його притягуватимуть до юридичної відповідаль­ності.

Так, у разі неявки до суду належно викликаного свідка, який без поважних причин не прибув у судове засідання або не повідомив причини неприбуття, згідно із ч. і ст. 272 КАС України, щодо нього може бути застосовано привід до суду через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід дер­жави витрат на його здійснення.

Якщо ж свідок проявляє неповагу до суду, яка проявляєть­ся у злісному ухиленні від явки в суд або в непідкоренні роз­порядженню головуючого чи в порушенні порядку під час су­дового засідання, до нього можуть застосувати адміністративні стягнення у вигляді а) штрафу від шести до дванадцяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або б) адміністра­тивний арешт на строк до п'ятнадцяти діб (ст. 185^ КпАП Ук­раїни).

Завідомо неправдиве показання свідка в суді карається ви­правними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років (ст. 384 Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року)'.

Відмова свідка від давання показань без поважних на те причин, від виконання покладених на нього обов'язків у суді карається штрафом від п'ятдесяти до трьохсот неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців (ст. 385 Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року).

Однак не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Узагальнюючи особливості участі свідків у розгляді та ви­рішенні адміністративної справи, наведемо ознаки, які відріз­няють його від інших учасників процесу':

— свідок — фізична особа, вік якої законом не визначено. За необхідності, допитаними в якості свідків можуть бути будь-які особи, якщо суд визнає їх показання необхідними;

— свідок належить до осіб, які не мають юридичної зацікав­леності шодо результатів справи, він не є учасником спір­ного матеріального правовідношення;

— свідок є носієм відомостей про факти у результаті збігу об­ставин: 1) чи безпосередньо сприймаючи події, які є обста­винами даної справи, 2) чи отримуючи відомості про факти від інших осіб;

— на свідка покладається два основних обов'язки — з'явитися до суду у призначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини справи.

Письмові докази.

Письмові докази (ст. 79 КАС України) — документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

 

Отже, письмовими доказами є матеріальні об'єкти (предме­ти), які містять певний обсяг значимої для правильного ви­рішення справи по суті інформації. Спосіб нанесення інфор­мації на певний носій може бути будь-яким: хімічним (чорни­ла, травлення), фізичним тощо. Крім того, метод викладення інформації також може бути неодноманітним — це можуть бути літери алфавіту, цифри, ієрогліфи, умовні позначки, символи.

Особа, яка заявляє клопотання перед судом про витребу­вання від інших осіб письмових доказів, мусить зазначити: який письмовий доказ вимагається, орган чи особу, у яких він знаходиться, та обставини, які може підтвердити цей доказ.

Письмові докази, які витребовує суд, надсилаються безпо­середньо до адміністративного суду. Суд може також уповно-

важити зацікавлену сторону або іншу особу, яка бере участь у справі одержати письмовий доказ для надання його суду.

Ооигінали письмових доказів, що є у справі, повертаються СУДОМ після їх дослідження, якщо це можливо без шкоди для РОЗГЛЯДУ справи, або після набрання законної сили судовим рішенням у справі за клопотанням осіб, які їх надали. У спра­ві залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

25.Речові докази.

26. Висновок експерта.

27.Забезпечення доказів та адміністративних проваджень.

28.Поняття, завдання та мета адміністративного судочинства.

29.Принципи адміністративного судочинства.

30.Система, адміністративних судів в Україні.