Суб’єкти, які представляють та захищають інтереси інших осіб.

Суб’єкти, які представляють та захищають інтереси інших осіб.

Представником може бути фізична особа, яка має ад-

міністративну процесуальну дієздатність відповідно до ст. 48

КАС України, а також органи та інші особи, яким законом

надане право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Не можуть бути представниками в суді особи, які беруть

участь у справі як секретар судового засідання, експерт, спе-

ціаліст, перекладач та свідок. Не можуть також бути представни-

ками судді, прокурори, слідчі, крім випадків, коли вони: а) діють

як представники відповідних органів (суди, прокуратури, ОВС,

СБУ), що є стороною або третьою особою у справі; б) діють як

законні представники сторони чи третьої особи.

Підстави виникнення правовідносин представництва є до-

говір або закон (ч. 3 ст. 56 КАС України). Таким чином, існує

два види представництва: а) представництво за договором;

б) представництво за законом.

Представництво за договором ґрунтується на волевиявленні

представника і того, хто бажає мати представника. Це доб-

ровільне представництво. При добровільному представництві

до представника і того, хто бажає мати представника, висува-

ються певні вимоги: а) представництво має ґрунтуватися

виключно на волі представника і того, хто бажає мати пред-

ставника; б) представник і особа, яку представляють, мають

бути дієздатними.

Представництво за законом є обов’язковим представниц-

твом, не залежить від волі того, кого представляють, його під-

ставами є прямий припис закону чи іншого адміністративного

акта, тому характеризується як публічно-правове. Воля особи,

яку представляють, вирішального значення не має, бо може

бути й недієздатна особа.

Можна виділити кілька видів представництва за законом.

1. Представництво щодо захисту прав, свобод і законних

інтересів малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку,

з якого настає адміністративно-процесуальна дієздатність, а

також недієздатних фізичних осіб здійснюють їх законні пред-

ставники — батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи

інші особи, визначені законом (ст. 242 ЦК України).

2. Представництво щодо захисту прав, свобод і законних

інтересів неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає

адміністративна процесуальна дієздатність непрацездатних фі-

зичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмеже-

на, можуть захищати їхні законні представники — батьки, уси-

новлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені

законом.

3. Представництво з ініціативи суду або уповноваженого

суб’єкта щодо захисту прав, свобод та інтересів неповнолітніх

осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесу-

альна дієздатність непрацездатних осіб і фізичних осіб, цивіль-

на дієздатність яких обмежена, залучаються до участі у справі

їхні законні представники;

4. Представництв щодо захисту прав і законних інтересів

орга­ну, підприємства, установи, організації здійснюють їх керів-

ники чи інші особи, уповноважені законом, положенням, стату-

том, що підтверджується документами, які посвідчують їх служ-

бове становище.

5. Представництво щодо захисту прав, свобод і законних

інтересів, яке здійснюється органами, громадськими організа-

ціями, адвокатами тощо, яким законом надане право захища-

ти.

Показання свідків.

Показання свідка (ст.ст. 77, 78 КАС України) —по­відомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може на­звати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Якщо показання свідка грунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці також обов'язково мають бути допитані.

Суд може допитати свідка за місцем або у місці його про­живання (перебування) з ініціативи суду, який розглядає спра­ву, за клопотанням сторони або інших осіб, які беруть участь у справі, чи самого свідка.

За дорученням суду, ЩО розглядає справу, свідок, який не може з поважних причин прибути в судове засідання і прожи­ває (перебуває) за межами територіальної підсудності адмі­ністративного суду, що розглядає справу, допитується суддею адміністративного суду, який знаходиться за місцем проживан­ня (перебування) свідка.

Свідок, який не може прибути у судове засідання внаслідок хвороби старості, інвалідності або з інших поважних причин, допитується судом у місці його проживання (перебування).

Якшо свідок відмовляється з'явитися до залу судового за­сідання, вчиняє протиправні дії, пов'язані із виконанням обо­в'язків свідка, до нього можуть бути застосовані заходи при­мусу, або ж його притягуватимуть до юридичної відповідаль­ності.

Так, у разі неявки до суду належно викликаного свідка, який без поважних причин не прибув у судове засідання або не повідомив причини неприбуття, згідно із ч. і ст. 272 КАС України, щодо нього може бути застосовано привід до суду через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід дер­жави витрат на його здійснення.

Якщо ж свідок проявляє неповагу до суду, яка проявляєть­ся у злісному ухиленні від явки в суд або в непідкоренні роз­порядженню головуючого чи в порушенні порядку під час су­дового засідання, до нього можуть застосувати адміністративні стягнення у вигляді а) штрафу від шести до дванадцяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або б) адміністра­тивний арешт на строк до п'ятнадцяти діб (ст. 185^ КпАП Ук­раїни).

Завідомо неправдиве показання свідка в суді карається ви­правними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років (ст. 384 Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року)'.

Відмова свідка від давання показань без поважних на те причин, від виконання покладених на нього обов'язків у суді карається штрафом від п'ятдесяти до трьохсот неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців (ст. 385 Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року).

Однак не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Узагальнюючи особливості участі свідків у розгляді та ви­рішенні адміністративної справи, наведемо ознаки, які відріз­няють його від інших учасників процесу':

— свідок — фізична особа, вік якої законом не визначено. За необхідності, допитаними в якості свідків можуть бути будь-які особи, якщо суд визнає їх показання необхідними;

— свідок належить до осіб, які не мають юридичної зацікав­леності шодо результатів справи, він не є учасником спір­ного матеріального правовідношення;

— свідок є носієм відомостей про факти у результаті збігу об­ставин: 1) чи безпосередньо сприймаючи події, які є обста­винами даної справи, 2) чи отримуючи відомості про факти від інших осіб;

— на свідка покладається два основних обов'язки — з'явитися до суду у призначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини справи.

Письмові докази.

Письмові докази (ст. 79 КАС України) — документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

 

Отже, письмовими доказами є матеріальні об'єкти (предме­ти), які містять певний обсяг значимої для правильного ви­рішення справи по суті інформації. Спосіб нанесення інфор­мації на певний носій може бути будь-яким: хімічним (чорни­ла, травлення), фізичним тощо. Крім того, метод викладення інформації також може бути неодноманітним — це можуть бути літери алфавіту, цифри, ієрогліфи, умовні позначки, символи.

Особа, яка заявляє клопотання перед судом про витребу­вання від інших осіб письмових доказів, мусить зазначити: який письмовий доказ вимагається, орган чи особу, у яких він знаходиться, та обставини, які може підтвердити цей доказ.

Письмові докази, які витребовує суд, надсилаються безпо­середньо до адміністративного суду. Суд може також уповно-

важити зацікавлену сторону або іншу особу, яка бере участь у справі одержати письмовий доказ для надання його суду.

Ооигінали письмових доказів, що є у справі, повертаються СУДОМ після їх дослідження, якщо це можливо без шкоди для РОЗГЛЯДУ справи, або після набрання законної сили судовим рішенням у справі за клопотанням осіб, які їх надали. У спра­ві залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

25.Речові докази.

26. Висновок експерта.

27.Забезпечення доказів та адміністративних проваджень.

28.Поняття, завдання та мета адміністративного судочинства.

29.Принципи адміністративного судочинства.

30.Система, адміністративних судів в Україні.

ТЕРІТОРІАЛЬНА П-ТЬ

ІНСТАНСЦІЙНА ПІДСУДНІСТЬ

Адміністративний позов.

Адміністративний позов склад.з 3х елементів: підстава,предмет,зміст.

· Підставу склад. Юр.факти, на яких позивачобгрутнтовує свої позовні вимоги до відповідача. Важливе значення, крім юрид.фактів, має правова підстава чи доказові факти,на основі яких можна зробити висновок про наявність чи відсутність порушених прав. Підставу позову складає ту частину позову, які хар-є його процес.-пр.сторону.(не зміж.з письмовими доказами,+норми пр..на які посил.позивач.)

· Предмет позову склад.матер.-правові вимоги позивача до відповідача (про скас. Або визнання не чинним рішення відповідача. Предмет позову склад. Ту частину,яка хар-є його матер.-пр.сторону.

· Зміст – це зазначена позивачем форма судового захисту,за якою позивач вимагає від суду прийняття певного рішення(скас, чи визнач.нечинним рішення відповідча, вчинити певні дії або утрим.від них суб’єкта владн.повн-нь,стягнення з відповідача коштів, на відшкод.шкоди, завд.субєктами владних повноважень незаконними їхніми незаконними діями, викон.зупиненої чи невикон.дії та іню)

 

Підготовче провадження.

1. Підготовку справи до судового розгляду здійснює суддя адміністративного суду, який відкрив провадження в адміністративній справі.

2. Суд до судового розгляду адміністративної справи вживає заходи для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку. З цією метою суд може:

1) прийняти рішення про витребування документів та інших матеріалів; навести необхідні довідки; провести огляд письмових та речових доказів на місці, якщо їх не можна доставити до суду; призначити експертизу, вирішити питання про необхідність залучення свідків, спеціаліста, перекладача;

2) прийняти рішення про обов'язковість особистої участі осіб, які беруть участь у справі, у судовому засіданні, про залучення третіх осіб до справи;

3) викликати на судовий розгляд адміністративної справи свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів;

4) прийняти рішення про проведення попереднього судового засідання.

3. За обґрунтованим клопотанням позивача суддя вживає заходи щодо невідкладного розгляду і вирішення справи. У такому разі виклик осіб, які беруть участь у справі, чи повідомлення про постановлені судом ухвали здійснюються за допомогою кур'єра, телефону, факсу, електронної пошти чи іншого технічного засобу.

 

Попереднє судове засідання.

1. Попереднє судове засідання проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду справи або забезпечення всебічного та об'єктивного вирішення справи протягом розумного строку.

2. Попереднє судове засідання проводиться суддею, який здійснює підготовку справи до судового розгляду, за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

3. Для врегулювання спору суд з'ясовує, чи не відмовляється позивач від адміністративного позову, чи не визнає відповідач адміністративний позов, і роз'яснює сторонам можливості щодо примирення.

4. Якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному ч.3 цієї статті, суд:

1) уточнює позовні вимоги та заперечення відповідача проти адміністративного позову;

2) з'ясовує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі;

3) визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються сторонами, а які належить доказувати;

4) з'ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення, та встановлює строки для їх надання;

5) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду.

 

5. За заявою однієї зі сторін про неможливість прибуття до суду попереднє судове засідання може бути відкладено, якщо причини неприбуття будуть визнані судом поважними.

Вимоги до судового рішення.

Важливою умовою чинності судових рішень, постановлених судами, є їх відповідність низці вимог ма­теріального та процесуального характеру. Так, для того щоб рішення адміністративного суду мало юридичну силу, необ­хідно, аби воно було: законним, обґрунтованим, повним, без­умовним та безальтернативним, ясним (зрозумілим), точним, виконаним у передбаченій КАС процесуальній формі (дотримання процесуальної форми). Для того щоб рішення могло виконувати функцію захисту порушених прав чи інтересів, які охороняє закон, воно має відповідати певним вимогам, тобто має бути правосудним. Сучасною наукою адміністратив­ного процесу правосудність визначена, як — основна якісна вимога до судового рішення, порушення якої є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції; це якісний стан рішення, що характеризується правильним застосуванням адміністративним судом при розгляді і вирішенні адміністративної справи норм матеріального і процесуального права.

законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні процесуальних норм. Недотримання цієї вимоги спричиняє безумовне скасу­вання незаконного рішення суду.

Обгрунтованим визнається рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністра­тивній справі, підтверджених тими доказами, які були дослі­джені в судовому засіданні.

Повнота судового рішення полягає у тому, що суд у ньому дає вичерпну відповідь на ті питання, які було винесено на обговорення і вирішення у залі судового засідання. Безумовність рішення означає, що в його резолютивній частині не допускаються умови, із виконанням яких пов'язує­ться виконання рішення адміністративного суду; виконання рішення суду не має залежати від настання чи ненастання пев­них умов. У рішенні в категоричній формі мають бути вказані дії-обов'язки, які покладено на учасників спірних правовідно­син.

Безальтернативність, як вимога, що пред'являється до судового рішення, не допускає можливості вибору різних спо­собів виконання такого рішення. Особа, на яку судовим рі­шенням покладено виконання певного правового обов'язку, відповідно до цієї вимоги, може виконати це рішення виключ­но одним, зазначеним цим рішенням, способом.

Ясність (зрозумілість) рішення означає, що рішення ви­кладається чітко, однозначно і зрозуміло. Зрозумілість полягає у тому, що висновки суду у судовому рішенні обов'язково ма­ють прямо випливати із мотивації, а також не допускати неод­нозначного трактування.

Точність (чіткість) рішення означає, що воно має бути викладене без помилок у назвах, датах, описок, із дотриман­ням правил граматики.

Дотримання процесуальної форми рішення суду.

Суб’єкти, які представляють та захищають інтереси інших осіб.

Представником може бути фізична особа, яка має ад-

міністративну процесуальну дієздатність відповідно до ст. 48

КАС України, а також органи та інші особи, яким законом

надане право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Не можуть бути представниками в суді особи, які беруть

участь у справі як секретар судового засідання, експерт, спе-

ціаліст, перекладач та свідок. Не можуть також бути представни-

ками судді, прокурори, слідчі, крім випадків, коли вони: а) діють

як представники відповідних органів (суди, прокуратури, ОВС,

СБУ), що є стороною або третьою особою у справі; б) діють як

законні представники сторони чи третьої особи.

Підстави виникнення правовідносин представництва є до-

говір або закон (ч. 3 ст. 56 КАС України). Таким чином, існує

два види представництва: а) представництво за договором;

б) представництво за законом.

Представництво за договором ґрунтується на волевиявленні

представника і того, хто бажає мати представника. Це доб-

ровільне представництво. При добровільному представництві

до представника і того, хто бажає мати представника, висува-

ються певні вимоги: а) представництво має ґрунтуватися

виключно на волі представника і того, хто бажає мати пред-

ставника; б) представник і особа, яку представляють, мають

бути дієздатними.

Представництво за законом є обов’язковим представниц-

твом, не залежить від волі того, кого представляють, його під-

ставами є прямий припис закону чи іншого адміністративного

акта, тому характеризується як публічно-правове. Воля особи,

яку представляють, вирішального значення не має, бо може

бути й недієздатна особа.

Можна виділити кілька видів представництва за законом.

1. Представництво щодо захисту прав, свобод і законних

інтересів малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку,

з якого настає адміністративно-процесуальна дієздатність, а

також недієздатних фізичних осіб здійснюють їх законні пред-

ставники — батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи

інші особи, визначені законом (ст. 242 ЦК України).

2. Представництво щодо захисту прав, свобод і законних

інтересів неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає

адміністративна процесуальна дієздатність непрацездатних фі-

зичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмеже-

на, можуть захищати їхні законні представники — батьки, уси-

новлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені

законом.

3. Представництво з ініціативи суду або уповноваженого

суб’єкта щодо захисту прав, свобод та інтересів неповнолітніх

осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесу-

альна дієздатність непрацездатних осіб і фізичних осіб, цивіль-

на дієздатність яких обмежена, залучаються до участі у справі

їхні законні представники;

4. Представництв щодо захисту прав і законних інтересів

орга­ну, підприємства, установи, організації здійснюють їх керів-

ники чи інші особи, уповноважені законом, положенням, стату-

том, що підтверджується документами, які посвідчують їх служ-

бове становище.

5. Представництво щодо захисту прав, свобод і законних

інтересів, яке здійснюється органами, громадськими організа-

ціями, адвокатами тощо, яким законом надане право захища-

ти.