Визнання адміністративного позову. Примирення сторін.

Першим із завдань попереднього засідання є врегулювання спору. Для цього суд має з'ясувати: чи не відмовляється позивач від адміністративного позову; чи не визнає позов відповідач. Суд має також роз'яснити сторонам можливості щодо примирення. Суд має використати попереднє судове засідання для зближення присутніх на ньому сторін, налагодження конструктивного діалогу між ними, схиляння їх до примирення та обговорення його умов.

Зазвичай для сприяння врегулюванню спору недостатньо, щоб суддя процитував положення КАСУ про права сторін. Роль судді у цьому випадку має бути наближена до ролі медіатора - особи, що сприяє сторонам самостійно врегулювати конфлікт, пропонуючи різні варіанти узгодження інтересів. Суд повинен пояснювати сторонам можливості і переваги завершення справи на цьому етапі без активного втручання суду. Зокрема, перевагами примирення може бути названо те, що кожна сторона залишиться задоволеною результатом, хоч він і буде компромісним, умови примирення виконуватимуться добровільно, судові витрати залишаться мінімальними, а відносини перестануть бути конфліктними, після примирення сторони готові будуть далі співпрацювати.

Заходи забезпечення адміністративного позову.

1. Суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

2. Ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.

3. Подання адміністративного позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, але суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою зупинити дію рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються. Ухвала негайно надсилається до суб'єкта владних повноважень, що прийняв рішення, та є обов'язковою для виконання.

4. Адміністративний позов, крім способу, встановленого частиною третьою цієї статті, може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії.

5. Не допускається забезпечення позову шляхом:

1) зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції та встановлення для них заборони вчиняти певні дії;

2) зупинення рішень Національного банку України щодо призначення та здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони проводити певні дії тимчасовому адміністратору, ліквідатору банку або Національному банку України при здійсненні тимчасової адміністрації або ліквідації банку, а також зупинення рішень уповноваженого центрального органу з питань цивільної авіації щодо призупинення дії або анулювання сертифікатів, схвалень, допусків.

6. Повноваження суду, встановлені цією статтею, не можуть бути застосовані судами щодо спорів, які стосуються призначення, підготовки і проведення виборів.

Вимоги до судового рішення.

Важливою умовою чинності судових рішень, постановлених судами, є їх відповідність низці вимог ма­теріального та процесуального характеру. Так, для того щоб рішення адміністративного суду мало юридичну силу, необ­хідно, аби воно було: законним, обґрунтованим, повним, без­умовним та безальтернативним, ясним (зрозумілим), точним, виконаним у передбаченій КАС процесуальній формі (дотримання процесуальної форми). Для того щоб рішення могло виконувати функцію захисту порушених прав чи інтересів, які охороняє закон, воно має відповідати певним вимогам, тобто має бути правосудним. Сучасною наукою адміністратив­ного процесу правосудність визначена, як — основна якісна вимога до судового рішення, порушення якої є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції; це якісний стан рішення, що характеризується правильним застосуванням адміністративним судом при розгляді і вирішенні адміністративної справи норм матеріального і процесуального права.

законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні процесуальних норм. Недотримання цієї вимоги спричиняє безумовне скасу­вання незаконного рішення суду.

Обгрунтованим визнається рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністра­тивній справі, підтверджених тими доказами, які були дослі­джені в судовому засіданні.

Повнота судового рішення полягає у тому, що суд у ньому дає вичерпну відповідь на ті питання, які було винесено на обговорення і вирішення у залі судового засідання. Безумовність рішення означає, що в його резолютивній частині не допускаються умови, із виконанням яких пов'язує­ться виконання рішення адміністративного суду; виконання рішення суду не має залежати від настання чи ненастання пев­них умов. У рішенні в категоричній формі мають бути вказані дії-обов'язки, які покладено на учасників спірних правовідно­син.

Безальтернативність, як вимога, що пред'являється до судового рішення, не допускає можливості вибору різних спо­собів виконання такого рішення. Особа, на яку судовим рі­шенням покладено виконання певного правового обов'язку, відповідно до цієї вимоги, може виконати це рішення виключ­но одним, зазначеним цим рішенням, способом.

Ясність (зрозумілість) рішення означає, що рішення ви­кладається чітко, однозначно і зрозуміло. Зрозумілість полягає у тому, що висновки суду у судовому рішенні обов'язково ма­ють прямо випливати із мотивації, а також не допускати неод­нозначного трактування.

Точність (чіткість) рішення означає, що воно має бути викладене без помилок у назвах, датах, описок, із дотриман­ням правил граматики.

Дотримання процесуальної форми рішення суду.