Політична концепція Ш.-Л. Монтеск'є

Політичні погляди

Про закони.
Законам, створеним людьми, повинна була передувати можливість справедливих відносин, відносини справедливості передують встановленню їх позитивному закону. Люди мають закони, що визначають відносини між правителями й керованими: це право політичне. Є в них ще закони, якими визначаються відносини всіх громадян між собою: це право цивільне.

Як істота фізичне, людина, подібно всім іншим природним тілам, управляється незмінними природними законами, але як істота розумна й діюча по своїх власних спонуканнях людина безупинно порушує як ці вічні закони природи, так і мінливі людські закони. Потреба людей, що живуть у суспільстві, у загальних законах спричиняється необхідність утворення держави. Для утворення держави (політичного стану) і встановлення загальних законів необхідно громадянський стан (єдність волі).

Про війну.
Як тільки люди з'єднуються в суспільстві, вони втрачають свідомість своєї слабості. Існуюча рівність зникає й починається війна. Кожне суспільство починає усвідомлювати свою силу - звідси стан війни між народами. Окремі особи починають відчувати свою силу - звідси війна між окремими особами. Ціль війни - перемога; ціль перемоги - завоювання; ціль завоювання - збереження. Із цього й попереднього принципів повинні виникати всі закони, що утворять міжнародне право.

Про дух народу.
Миром управляє не божественний промисел або фортуна, а діючі в будь-якому суспільстві об'єктивні загальні причини морального й фізичного порядку, що визначають "дух народу" і відповідні форми й норми його державного й правового життя.

Багато речей управляють людьми: клімат, релігія, закони, принципи правління, приклади минулого, вдачі, звичаї; як результат усього цього утвориться загальний дух народу, важливо уникати всього, що може змінити загальний дух націй. Законодавець повинен погодитися з народним духом, оскільки цей дух не противний принципам правління, тому що найкраще ми робимо те, що робимо вільно й згідно з нашим природним генієм.

Головна тема всієї політико-правової теорії Монтеск'є й основна цінність, що відстоює в ній - політична воля. До числа необхідних умов забезпечення цієї волі ставляться справедливі закони й належна організація державності.

Про три різні способи правління.
Основна мета поділу влади - уникнути зловживання владою. Поділ і взаємне стримування влади є, згідно Монтеск'є, головною умовою для забезпечення політичної волі в її відносинах до державного устрою. Є три способи правління: республіканський (демократія й аристократія), монархічний і деспотичний. Щоб виявити їхню природу, досить і тих представлень, які мають про них навіть найменш обізнані люди. Три визначення або три факти: "республіканське правління - це те, при якому верховна влада перебуває в руках або всього народу або частини його; монархічне, - при якому управляє одна людина, але за допомогою встановлених незмінних законів; тим часом як у деспотичному все поза всякими законами й правилами рухається волею й сваволею однієї особи".

Принципи форм правління: Республіка – доброчинність; Монархія – честь; Деспотія – страх. Одним з основних законів демократії є закон, у силу якого законодавча влада належить тільки народу. Але крім постійних законів необхідні й постанови сенату, які ставляться до актів тимчасової дії. До основних законів аристократії він відносить ті, які визначають право частини народу видавати закони й стежити за їхнім виконанням. У загальному виді Монтеск'є відзначає, що природно, і повинне визначати, на його думку, головний напрямок аристократичного законодавства в цілому. У монархії основні закони визначають "існування посередніх каналів, по яких рухається влада". Головної з них є влада дворянства, так що без дворянства монарх стає деспотом.

Республіка являє собою державу, де влада належить або всьому народу (демократія), або частині його (аристократія). Рушійним принципом республіки виступає політична чеснота, тобто любов до батьківщини (цей принцип по-різному проявляється у двох формах республіканського ладу: демократія прагне до рівності, аристократія - до помірності).

Монархія - це одноособове правління, що опирається на закон; її принципом служить честь. Носієм монархічного принципу Монтеск'є називав дворянство.

Деспотія, на відміну від монархії, - одноособове правління, засноване на беззаконні й сваволі. Деспотія тримається на страху і є неправильною формою держави. "Не можна говорити без жаху про це дивовижне правління", - писав Монтеск'є. Якщо де-небудь у Європі запанує деспотизм, то тут уже ніякі вдачі й клімати не допоможуть. Запобігти переродженню монархії в деспотію здатна лише правильна організація верховної влади. Ці й подібні їм міркування просвітителя сприймалися сучасниками як завуальована критика абсолютизму у Франції й заклик до скинення тиранів.

Дотримуючись традицій античної політико-правової думки, Монтеск'є вважав, що республіка характерна для невеликих держав (типу поліса), монархія - для держав середньої величини, деспотія - для великих імперій. Із цього загального правила він зробив одне істотне виключення. Монтеск'є показав, що республіканське правління може бути встановлено й на великій території, якщо його з'єднати з федеральним пристроєм держави. У трактаті "Про дух законів" була теоретично передвіщена можливість утворення республіки у великих державах.

Установлення республіканського ладу, думав Монтеск'є, ще не означає досягнення волі членами суспільства. Для забезпечення законності й волі необхідно як у республіці, так й у монархії провести поділ влади. Розвиваючи навчання Локка, Монтеск'є детально визначає види влади, їхню організацію, співвідношення й т.п.

Про індивідуальну волю й волю політичну.
Основні принципи політичного лібералізму, як пріоритет індивідуальної волі, що базується на принципах природного права, відділення держави від цивільного суспільства, поділ влади.
"Всі люди рівні в республіканських державах, вони рівні й у деспотичних державах у першому випадку вони рівні, тому що вони - всі, у другому - тому, що вони ніщо. Воля є право робити все, що дозволено законами. Якби громадянин міг робити те, що цими законами забороняється, то в нього не було б волі, тому що те ж саме могли б робити та інші; головне - це безпека громадянина.

Політичний лібералізм - переконання, що окремі особистості є основою закону й суспільства, і що суспільні інститути існують для того, щоб сприяти наділенню індивідуумів реальною владою, без запобігання перед елітами.

Лібералізм - суспільний рух - проголошуючий волю індивіда у всіх областях життя як умова розвитку суспільства; - підтримуючи (в економіці) волю приватного підприємництва й конкуренції; - підтримуючи (у політиці) правову державу, парламентську демократію, розширення політичних і цивільних прав і свобод (лат. Lіberalіs – дотичний до волі).

Вчення Ш. Монтеск'є про державу й право.
Монтеск'є створив першу розгорнуту політичну доктрину в ідеології просвітництва. У своїх дослідженнях він прагнув розширити фактологическую базу соціально-політичної теорії, описати причини, що викликають зміни в законодавстві й вдачах, і, узагальнивши накопичений матеріал, виявити закони історії. Монтеск'є був переконаний, що хід історії визначається не божественною волею й не випадковим збігом обставин, але дією відповідних закономірностей. "Я встановив загальні початки, - писав Монтеск'є, - і побачив, що частки випадки як би самі собою підкоряються їм, що історія кожного народу випливає з них як наслідок... Принципи свої я вивів не зі своїх забобонів, а із самої природи речей".

Емпіричні методи дослідження в працях Монтеск'є використаються нарівні (і тому вступають у різке протиріччя) з методологією раціоналізму. Так, вивчення первісного суспільства дозволило йому перебороти договірну теорію походження державної влади. Запозичаючи ідею природного (догражданського) стану, він у той же час відкидає раціоналістичні конструкції, у яких утворення держави виводилося з вимог природного права. Не прийняв він і саме поняття суспільного договору.

Виникнення політично організованого суспільства Монтеск'є схильний розглядати як історичний процес. На його думку, держава й закони з'являються внаслідок війн. Не маючи достатніх матеріалів, щоб побудувати загальну теорію походження держави, мислитель намагається пояснити цей процес, аналізуючи те, як зароджувалися конкретні соціальні й правові інститути. У зв'язку із цим він полемізує з попередніми йому теоретиками, які всупереч історичним фактам переносили в природний стан такі соціальні явища, як власність (Дж. Локк) і війна (Т. Гоббс). Монтеск'є був одним із зачинателів історико-порівняльного вивчення суспільства й держави, емпіричного правознавства.

Закономірності громадського життя Монтеск'є розкриває через поняття загального духу нації, (звідси назва його головної праці). Відповідно до його навчання на загальний дух, вдачі й закони націй впливає безліч причин. Ці причини діляться на дві групи: фізичні й моральні.

Фізичні причини визначають громадське життя на найперших порах, коли народи виходять зі стану дикості. До таких причин ставляться: клімат, стан ґрунту, розміри й положення країни, чисельність населення й ін. Наприклад, на півдні клімат жаркий, там люди розпещені, ледачі й працюють тільки зі страху покарання. У жарких країнах "звичайно панує деспотизм". Навпаки, на півночі, де клімат суворий і переважають марні землі, люди загартовані, хоробрі й волелюбні. Для північних народів характерні помірні форми правління.

Намагаючись установити співвідношення між фізичними причинами, що визначають політичне життя, Монтеск'є проникливо зауважував, що "закони дуже тісно пов'язані з тими способами, якими різні народи добувають собі засобу до життя".

Провідну із серед фізичних причин Монтеск'є відводив географічним факторам. Сама постановка питання про значення географічного середовища в житті суспільства була плідною, тому що орієнтувала політичну думку на виявлення об'єктивних причин держави й права. У цьому французький просвітитель наближався до розуміння матеріальної обумовленості політики. Разом з тим абсолютизація географічних факторів приводила його до зовсім довільних висновків (начебто того, що азіатські народи схильні до підпорядкування, а європейці - до панування). Ці ідеї Монтеск'є згодом були використані ідеологами геополітики й расизму.

Моральні причини вступають у дію пізніше, з розвитком цивілізації, відзначав Монтеск'є. До їхнього числа ставляться: принципи політичного ладу, релігійні вірування, моральні переконання, звичаї й ін. Моральні причини впливають на законодавство народів сильніше, ніж фізичні, і поступово витісняють їх. Як писав просвітитель, "моральні причини більше впливають на загальний дух, загальний характер націй і повинні більше враховуватися при виявленні загального духу в порівнянні з фізичними причинами".

У своєму вченні Монтеск'є піднімається, таким чином, до усвідомлення того, що історичний розвиток суспільства являє собою результат складної взаємодії об'єктивних і суб'єктивних причин. Він вірно помітив і тенденцію до зростання суб'єктивного фактора в історії. Однак ці положення були витлумачені мислителем у дусі філософії раціоналізму, що протиставляла об'єктивну необхідність і вільний розум. Написання книги "Про дух законів", за словами автора, мало на меті показати "тріумф моралі над кліматом".

Серед моральних причин найважливішими є принципи державного ладу. Для Монтеск'є, як і для багатьох ідеологів лібералізму, проблема раціональної організації суспільства - це проблема головним чином політична й правова, а не соціальна. В ідеології раннього лібералізму воля означала розумну організацію держави й забезпечення режиму законності.

Кожна з них має свій власний принцип, що характеризує державну владу з діяльної сторони, з погляду її взаємин із громадянами. Своєрідність цієї класифікації в тім, що Монтеск'є наповнив поняття форми держави такими визначеннями, які в наступних доктринах будуть позначений як політичний режим.

Монтеск'є виділяє в державі законодавчу, виконавчу й судову влади. Принцип поділу влади, відповідно до поглядів мислителя, складається насамперед у тім, щоб вони належали різним державним органам. Зосередження всієї повноти влади в руках однієї особи, установи або стани неминуче веде до зловживань і сваволі. Крім розмежування компетенції принцип поділу влади припускає надання кожної із трьох влади, спеціальних повноважень для того, щоб вони обмежували й стримували один одного. Потрібний такий порядок, указував Монтеск'є, при якому "одна влада зупиняє іншу".

Самим послідовним втіленням цих з мислитель називав державний лад Англії, де законодавча влада належить парламенту, виконавча - королеві, а судова - присяжним.

Вчення Монтеск'є про поділ влади мало значну новизну в порівнянні з попередніми концепціями. По-перше, він з'єднав ліберальне розуміння волі з ідеєю конституційного закріплення механізму поділу влади. По-друге, Монтеск'є включив до складу влади, що підлягають розмежуванню, судові органи. Інакше кажучи, обґрунтування парламентаризму як системи керування, заснованої на розмежуванні законодавчих і виконавчих повноважень, було доповнено в Монтеск'є принципом незалежності суддів. Розглянута ним тріада влади (законодавчої, виконавчої й судової влади) згодом стала класичною формулою теорії конституціоналізму. У своєму навчанні Монтеск'є об'єднав найбільш популярні ідеї ліберальної буржуазії того часу й вибудував їх у досить послідовну й цілісну доктрину.

Ідеологічно теорія поділу влади Монтеск'є була спрямована проти королівського абсолютизму й служила обґрунтуванню компромісу буржуазії й дворянства.

В умовах передреволюційної Франції це навчання призивало до створення представницьких органів влади й передачі їм законодавчих повноважень. Компромісний характер теорії Монтеск'є виявився в тім, що він допускав збереження привілеїв дворянства й передбачав утворення в законодавчих зборах верхньої палати, що складає зі спадкоємної аристократії. Прагнучи заручатися підтримкою знаті, Монтеск'є розписував древні вільності дворянства, які були потоптані королівською владою при державотворенні. Просвітитель хотів довести спадкоємної аристократії, що обмеження прав монархів їй буде настільки ж вигідно, як і буржуазії. Майбутнє Франції представлялося йому у вигляді конституційної монархії.

Вчення Монтеск'є зіграло величезну роль у розвитку політичної думки. Монтеск'є - родоначальник географічної школи в соціології; до його ідей зверталися представники історичної школи права, порівняльного правознавства, теорії насильства й інших напрямків. На початку XX в. інтерес до Монтеск'є помітно зріс. Наприклад, запропоноване їм визначення закону (закони суть "необхідні відносини, що випливають із природи речей"), що здавався сучасникам пережитком римського стоїцизму, було взято на озброєння послідовниками соціологічної юриспруденції.

Обґрунтовані мислителем ідеї волі, цивільних прав і поділу влади одержали закріплення в конституційних актах Франції, а також були покладені в основу Конституції США й конституцій ряду інших держав. Декларація прав людину й громадянина 1789 р., зокрема, проголосила: "Суспільство, у якому не забезпечене користування правами й не проведений поділ влади, не має конституції". Монтеск'є заслужено вважається класиком конституціоналізму.

49. Класична теорія ДЖ. Міля

Джон Стюарт Мілль (1806-1873) - англійський економіст, філософ. Його батько був економістом - послідовником, коментатором і близьким другом Д. Рікардо, погляди якого відбилися на подальшій творчості Дж. С. Мілля.

З 1823 по 1858 р. Мілль служив в Ост-Індської компанії. У 1865-1868 рр. був членом палати громад.

Перша праця Мілля в галузі політичної економії була опублікована у 1829 р. А в 1843 р. він закінчив роботу над книгою "Система логіки", яка принесла йому популярність.

Головна праця - "Основи політичної економії" (1848 р.).

Основні положення методології дослідження Мілля схожі з класичною школою. Специфіка поглядів Мілля виявилася в таких моментах:

o вчений відокремив закони виробництва від законів розподілу. Перші з них постійні, а другі - залежать від законів і звичаїв суспільства;

o спробував додати до законів незмінного суспільства динаміку політичної економії.

Багатство, в уявленні Мілля, - це сукупність благ, що володіють міновою вартістю.

Ціна є грошовим виразом вартості. До чинників, що утворюють ціну, Мілль відносив конкуренцію, мотивуючи це тим, що покупець прагне купити дешевше, а продавець - продати дорожче.

Капітал, на думку Мілля, - запас продуктів праці, що виникає внаслідок заощаджень, завдяки постійному відтворюванню. Незважаючи на обмеження виробництва наявністю капіталу, додаткові вкладення останнього за наявності трудових ресурсів можуть привести до розширення виробництва без певної межі.

Прибуток є засобом продуктивної сили праці, а її величина має бути не менша від суми відсотка на капітал, страхової премії і заробітної плати з управління. Якщо прибуток недостатній, то капітал вилучають із виробництва до того періоду, коли прибуток зросте. При процвітанні виробництва необхідне залучення додаткового капіталу.

Теорія грошей Мілля виходить із кількісної теорії грошей, її сутність така: збільшення кількості грошей при утворенні запасів або збільшенні сукупного прибутку не приведе до зростання цін.

Кредит не збільшує продуктивних ресурсів країни, але завдяки йому вони більш повноцінно використовуються у продуктивній діяльності. Джерело кредиту - капітал (грошовий), що не використовується в цей час у виробничих цілях. Депозитні банки, за Міллєм, слугують інструментом надання кредиту під відсоток.

Причину торгової кризи Мілль вбачав у скороченні кредиту, а засіб її подолання - у збільшенні пропозиції і відновленні довір'я між учасниками процесу кредитування. Також він стверджував, що криза завжди супроводжувалася надлишком товарів над грошовим попитом.

Мілль поділив ринки на статичні й спекулятивні.

У своїх переконаннях щодо продуктивної праці в цілому Дж. С. Мілль солідарний з А. Смітом. Новизна полягає в тому, що Мілль до багатства, що створюється продуктивною працею, відносив ще й працю, спрямовану на підвищення кваліфікації тощо.

Погляди Мілля на заробітну плату зводяться до такого: сукупний попит на працю нееластичний, тому потрібно визнати "теорію робітничого фонду", за якою суспільство має у своєму розпорядженні стабільний фонд життєвих коштів, запаси яких і використовують капіталісти для утримання робітників. Ця теорія при перевірці часом була визнана неспроможною.

Ідеал суспільного ладу Мілль бачив у досягненні людьми повної незалежності без обмежень, крім заборони на спричинення шкоди іншим людям; економічний прогрес пов'язував з науково-технічним прогресом, зростанням безпеки особистості.

Соціальні реформи Мілля:

o введення корпоративної асоціації, що ліквідує найману працю;

o соціалізація земельної ренти за допомогою земельного податку;

o обмеження нерівності за допомогою обмеження права успадкування.