Трошки порівняння політичних ідей Т.Гоббса та Дж.Лока.

Історія, в будь якому випадку, важлива наука. І не суттєво, йдеться мова про історію виникнення держави чи колеса – цінність меншою од того не стає. Правильно використовуючи цю особливу науку, ми можемо не тільки дізнатися про те, як наші пращури проводили час, не маючи доступу до інтернету з величезною кількість сміття та порнографії, не маючи можливості споглядати за діяльністю влади, яка місцями також нагадує порнографічні ролики (хоча, ще важко визначитися, які саме місця), або ж не маючи можливості споживати тонни шкідливої та генетично модифікованої їжі в «макдональдсах» та кінотеатрах. Я зовсім не про це пишу. Та не про колесо, винайдене людьми, які ще вдягалися в шкіри та лупцювали один одного дерев’яними палицями. Зараз мова про політологію. Так-так, є така наука, хоча, не факт, що вона важлива для сучасного українського суспільства. Принаймні, влада демонструє те, що знаннями у сфері політики можливо нехтувати і вільно, та майже безтурботно, покеровувати державою, а народ демонструє те, як можна легко підкорятися «національній» владі та не мати свого власного політичного «Я». Це знову ж таки нагадує якусь масову порнографію, але трошки брутальну, з великою кількістю пасивних партнерів – народом. Перепрошую за подібне неодноразове порівняння з цим, беззаперечно важливим жанром кіномистецтва, може то на мене так весна вплинула, або безсонні ночі, коли в поспіх працюєш, аби відробити борги по предметах, або ж я просто дурний на голову збоченець. Але я точно знаю двох людей, які були значно розумніші за мене, які не писали так багато про порнографію, пропускаючи не одненьке заняття в виші, а займалися сусупільно-важливими справами, пишучи різноманітні філософські трактати та розробляли модернові концепції держави і суспільства. Мова йдеться про видатних англійських політичних діячів 16-17 ст. – Томаса Гоббса та Джона Локка.

За даними одного інформативного джерела, яких вдосталь в електронному павутинні, пан Томас Гоббс народився 5 квітня, майже в один день зі мною, 1588 у місті Малмсбері, графство Глостершир, в сім’ї священика, однак, виховувався своїм заможним дядьком. Був дуже ерудованою людиною, обізнаною в античній мові та літературі. Закінчив Оксфордський університет. Протягом довгого часу був наставником лорда Гаврика, з яким пов’язався на усе життя, і від якого отримував допомогу у власних справах. Ще одне цікаве джерело, розповідаючи при Гоббса, виділило цьому лишень два невеличких абзаци, але зазначило дуже важливий факт з життя – Томас народився внаслідок передчасних пологів. Так що, знаючи це, ми зможемо без проблем «зрозуміти» увесь потік думок пана філософа та політичного теоретика.

Його колега та опонент Джон Локк народився значно пізніше, 29 серпня 1632 року. Батьком був досить успішний адвокат, який був послідовником Реформації, розпочатої Мартіном Лютером. Джон виявився дуже здібним хлопчиком, закінчив кращу лондонську школу – Вестмінстерську, а потім – Оксфорд. Вивчав медицину, природознавство, філософію, мови, класичну літературу. Як бачимо, дуже освічена та ерудована людина.

Але, досить пустих балачок, спробуємо проаналізувати діяльність цих мужів. Причина порівняння цих двох діячів – саме вони вдвох стали першими англійськими політологами (якщо то вірно їх так іменувати), які сприяли зародженню нових політично-соціальних думок і позицій в часи зародження капіталістичних відношень. Більшість ідей, озвучених ними були багато в чому новаторськими і свіжими. І не важливо, чи то була ліберальна позиція Джона Локка, чи то консервативна монархістська Томаса Гоббса.

Томас Гоббс був одним з засновників теорії суспільного договору. У своїй роботі «Левіафан або матерія, форма та влада держави» він описував хаос природного додержавного існування людей, життя без краси, промисловості, культури. В цьому суспільстві були лишень конфлікти, але люди, будучи розумними створіннями, віднайшли вихід з цієї складної ситуації – суспільний договір. Томас зазначає стан «війни всіх проти всіх», що на кшталт хаосу і анархії. До такого стану доходить суспільство, яке перебувало у природному стані – відносини між індивідами регулювались за нормами моралі та релігії, але аж ніяк не права. Накопичення майна, власності призводило до беззаперечного бажання підкоряти собі подібних. І як результат – перехід до вищезгаданого стану війни, і лишень єдиним способом цьому запобігти було створити суспільний договір. За ним люди домовилися передати усю владу монархові і підкорятися в обмін на закон. Політика, та її носій держава, на думку Гоббса, затверджується людьми шляхом домовленостей між собою, індивіди довіряють одній особі, верховній владі над собою. Держава і є обличчя, яке використовує силу та засоби для людей, які вона вважає необхідними для миру та загального захисту. Як я вже зазначав, Гоббс був захисником монархічної влади: «[влада] може бути збудована лише одним шляхом, а саме шляхом концентрації усієї влади та сили в зібранні людей, які більшістю голосів мали б можливість звести усі волі громадян в одну волю». Він стверджував, що заключаючи суспільний договір та перейшовши в громадський стан, індивіди втрачають можливість змінити форму правління, звільнитися від дій верховної влади. За його думкою може існувати лише три форми держави: демократія, монархія та аристократія, котрі різняться не природою та змістом в ній верховній влади, а спроможністю до реалізації тієї чи іншої цілі, для якої вони були встановлені. Варто ще зазначити, що його вчення було дуже цікавим та актуальним для тогочасних правлячих класів, адже абсолютна влада повинна бути суверенна та беззаперечна.

Права державної влади, за теорією Томаса Гоббса, були досить сумісні з інтересами класів, що реалізовували англійську революцію. Очевидно, що за сучасними критеріями, Т.Гоббс більше консерватор, ніж ліберал, адже навіть ліберальну ідею щодо суспільного договору він інтерпретував так, що висновки виявилися консервативними – свобода можлива лише в тому випадку, коли люди передавали право розпоряджатися монархові. Також, Гоббс «стягнув» з держави ореол містицизму. Вона стала розглядатися як один з багатьох результатів правового договору – контракту, як продукт людських дій.

Щодо прав держави, Гоббс виділив шість основних пунктів. Усі інші права полягали у нижчезазначених або могли б бути логічно виведені з них.

- перше право – «меч справедливості», тобто право карати порушників закону, адже без цього права безпека не може бути забезпечена;

- друге право – «меч війни», тобто право оголошення війни та підписання миру, а також встановлення кількості збройних сил і кількості грошей, необхідних для ведення війни;

- третє право – право судити, тобто розгляду випадків, де необхідне прикладання меча, так і без рішення суперечок неможлива охорона громадян від несправедливості зі сторони іншого громадянина;

- четверте право – право встановлювати закони власності, тому що до встановлення державної влади кожному належало право на все, що й було причинами війни проти всіх, але з установленням держави все мало бути визначено, кому що належить;

- п’яте право – право встановлювати підкорення владі, за допомогою якого можливо було проводити збалансоване регулювання усіх функцій державної влади;

- шосте право – забороняти шкідливі вчення, що призводять до порушення миру та спокою всередині держави, а також направлені на підрив державної єдності.

Гоббс надає державній владі усі права, що витікають з її природи: він залишає громадянам право лише на фізичне життя. Навіть в духовних справах він віддає повну владу державі. Також, рішуче відхиляє концепцію розділення влади як розділення суверенітету між угрупуваннями, що борються між собою, партіями та класами.

Бачимо, що подібне концентрування абсолютної влади призведе лише до одного – встановлення жорсткого та кривавого режиму авторитарного типу. Саме через це, певно, Гоббс зазначає те, що багатство, могутність та слава монархів обумовлені заможністю, силою та репутацією його підданих. Адже жоден король не зможе бути багатим, знаходитись у безпеці, якщо його піддані бідні, їх зневажають або занадто слабкі внаслідок бідності чи міжусобиць, щоб витримати війну проти ворогів.

Політична теорія філософа Джона Локка є ще однією спробою викладу громадянської концепції політики. Він став ідеологом соціального компромісу поміж дворянством та буржуазією. Свої політичні погляди він виклав у роботі «Два трактати про державне правління». Держава, за Локком, отримує рівно стільки влади, скільки необхідно для досягнення головної мети політичного суспільства – реалізація особистих громадянських прав володіти власністю.

В державі ніхто та ніщо не може знаходитися поза підпорядкуванням законам та законності. Локк передбачив ідею правової держави, так як, за його думкою, саме закон являється головним інструментом збереження та розширення свободи особистості. «Там, де немає законів, там немає і свободи».

Підтримка режиму свободи вимагає чіткого розмежовування публічно-владних повноважень держави. Законодавчою владою повинен займатися тільки парламент, виконавча та судова влади, з одного боку, повинні бути підпорядковані йому, а з іншого боку – можуть створювати активний вплив на діяльність органів законодавчої влади.

Для Локка важливо, аби кожна форма держави зростала з суспільного договору – вільної згоди людей, щоб вона охороняла їх природні права та свободи. Локк розширював вчення щодо переходу від природного права до громадянського стану суспільства та відповідної для нього державної форми правління. Він сформулював в якості головної мети держави – збереження свободи власності, відстоював принцип розділення влади.

В противагу Гоббсові, Локк зробив інакший висновок: держава підпорядковується суспільству, яке, в свою чергу, підпорядковується особистості, а так як держава та суспільство – це не одне й те саме, то падіння державної влади не значить кінець суспільства. Суспільство може створити нову державу. Слідкуючи за думками Локка, держава діє лише з метою захисту прав особистості, воно не повинно бути більш могутнім, ніж особистість, або ж особистості створюють суспільство, а суспільство – державу.

Будуючи державу добровільно, прислуховуючись лише до голосу розуму, люди максимально точно відмічають той повний об’єм повноважень, які передають державі. Щодо будь-якого повного, тотального відмовлення від природних прав та вільностей, що їм належать, на користь держави, у Локка немає жодного слова. Право на життя та володіння майном, свободу та рівність, людина не віддає нікому та при жодних обставинах. Ці цінності – кінцеві кордони дії держави і влади, які заборонено переступати.

По відношенню до правителів, які реалізують деспотичну владу над своїм народом, у людей лишається лише єдина можливість – «прохати до небес», застосовуючи силу проти «несправедливої та незаконної сили». По закону, який «першочерговий та перевершує усі людські закони», народ «володіє правом судити, чи має він достатній привід звертатися до небес». Суверенітет людини вище за суверенітет створеної ним держави. Якщо більшість народу вирішує покласти край нахабству, порушивших суспільний договір керівників, то збройне народне повстання з метою повернути державу на шлях свободи, закону, руху до спільного блага, буде повністю правомірним.