Поняття і види нейтралітету. Нейтральні держави і держави, що воюють: права та обов’язки.

Нейтраліте́т (нім. Neutralität, від лат. neuter ні той, ні інший), — юридичний і політичний статус держави, яка зобов'язується не брати участі у війні між іншими державами, а в мирний час — відмова від участі у військових блоках. Нейтралітет у міжнародному праві Статут ООН визначає як один з інститутів міжнародного права, побудований на визнанні прав нейтральної держави [1, с. 144]:- на територіальну недоторканність і цілісність держави;- на власні збройні сили, чисельність яких не перевищує потреб самооборони;- на надання нею притулку біженцям і постраждалим внаслідок конфліктів;- на економічну допомогу інших держав, якщо це не порушує її нейтралітету; а також її юридичних обов'язків:- здійснювати миролюбну зовнішню політику, розвивати дружні взаємини з усіма без винятку державами, сприяти зміцненню загальних миру та безпеки;- на практиці доводити готовність здійснювати міжнародне співробітництво з вирішення економічних, соціальних, культурних і гуманітарних проблем, сприяти та розвивати повагу до прав і основних свобод усіх без винятку людей, незалежно від раси, статі, мови та релігії;- вирішувати міжнародні спори мирними засобами, спрямованими на зміцнення миру, безпеки і справедливості, утримуватися в міжнародних відносинах від погроз силою і від її застосування.Міжнародне право вирізняє кілька форм нейтралітету [4, с. 207]:1) воєнний (евентуальний) нейтралітет - неучасть у воєнному конфлікті; цей статус визначає позицію держави стосовно конкретного конфлікту, але стосовно іншого - ця позиція може змінюватися без порушення норм міжнародного права;2) постійний нейтралітет - неучасть у будь-яких воєнних конфліктах (єдиним дозволеним для держави з постійним нейтралітетом видом воєнного конфлікту є оборонна війна? коли вона збігається з індивідуальною самообороною), у воєнних блоках і союзах, діяльність яких спрямована проти інших держав; постійний нейтралітет передбачає також протидію втягуванню у війну, недопущення іноземного втручання у внутрішні справи, створення на власній території іноземних військових баз і формування загонів воюючих сторін, передачі воюючим сторонам техніки та боєприпасів; у випадку порушення цих правил воюючі сторони вправі вважати територію нейтральної держави театром воєнних дій;3) неприєднання (позаблоковість) відмова від вступу до воєнних союзів без будь-яких гарантій або міжнародного визнання такого статусу іншими державами.У період збройних конфліктів деякі держави відмовляються брати участь у них і надавати допомогу воюючим сторонам у силу свого нейтрального (від лат. neutralis - не приналежний ні тому, ні іншому) статусу. Нейтралітет під час війни буває двох видів: постійний (на випадок будь-якої війни) або тимчасовий (тільки відносно конкретної війни), про що держава офіційно заявляє. Норми міжнародного права регламентують права й обов'язки нейтральних держав і воюючих сторін у відношенні їх у випадку збройного конфлікту. Дані норми закріплені в Гаазьких конвенціях 1907 р.: Про права й обов'язки нейтральних держав і осіб у випадку сухопутної війни й Про права й обов'язки нейтральних держав у випадку морської війни, а також в інших міжнародно-правових актах. Основне положення цих норм зводиться до того, що територія нейтральної держави не може перетворюватися в театр воєнних дій.Воюючим сторонам заборонено проводити через територію нейтральної держави війська й військовий транспорт. Нейтральна держава зобов'язана інтернувати війська воюючої держави, якщо вони виявляться на його території. На території нейтральної держави не допускається відкриття й функціонування вербувальних пунктів воюючих держав; розміщення радіостанцій і інших засобів зв'язку воюючих сторін. Забороняється надання допомоги воюючим державам зброєю й іншими військовими матеріалами з боку нейтральної держави.У випадку замаху на статус нейтральної держави воно може використовувати збройні сили для захисту свого нейтралітету. Однак провіз хворих і поранених воюючих сторін через територію нейтральної держави допускається.Громадяни нейтральних держав можуть як добровольців боротися на стороні воюючої держави. При цьому вони стають комбатантами й втрачають статус нейтральної особи.Є своя специфіка нейтралітету в морській і повітряній війні. Так, що воюють державам забороняється робити воєнні дії в територіальних водах нейтральної держави: захоплювати торговельні судна іншої воюючої сторони; створювати в цих і внутрішніх морських водах бази для військово-морських операцій; установлювати радіостанції для зв'язку зі своїми збройними силами. Нейтральна держава не може брати участь у постачанні воюючих сторін військовими судами, боєприпасами й іншими військовими матеріалами, а також обладнати й озброювати яке-небудь судно, якщо є підстави думати, що воно візьме участь після виходу з його територіальних вод у бойових діях на стороні однієї з воюючих держав.Разом з тим воюючі сторони можуть використовувати територіальні води й порти нейтральної держави на певні їм умовах, однакових для всіх воюючих держав. Так, військові кораблі воюючої держави можуть одержати паливо в порту нейтральної держави, однак повторно цю операцію вони можуть здійснити не раніше чим через три місяці. Звичайний час перебування військових кораблів воюючих держав у територіальних водах нейтральної держави обмежується. Торговельні ж суду воюючих сторін мають право вільно відвідувати або проходити транзитом води нейтральних держав, відкриті для мирного торговельного мореплавання. Час перебування їх у таких водах не обмежується.Режим нейтралітету в морській війні охоплює також боротьбу воюючих сторін з військовою контрабандою. Остання означає перевезення нейтральною державою заборонених воюючою стороною предметів і матеріалів з метою постачання ними протилежної воюючої сторони. Військова контрабанда буває двох видів: абсолютна й відносна (умовна). Абсолютна контрабанда має місце у випадку перевезення матеріалів винятково військового призначення (зброя, боєприпаси, вибухові речовини, амуніція й т.п.). Відносну контрабанду становлять перевезення предметів подвійного призначення, використання яких може здійснюватися як у мирных, так і у військових цілях (золото, цінні папери, засоби зв"язку, паливо, продукти харчування, одяг і т.п.). Однак ні при яких умовах перевезення медикаментів не розглядаються як військова контрабанда. Предмети, визнані військовою контрабандою, конфіскуються, якщо буде доведено, що вони направлялися на територію ворога або окуповані їм території. В 1909 р. була прийнята Лондонська декларація про право морської війни, що врегулювала в числі інших і питання військової контрабанди. І хоча Декларація не набула чинності, багато хто її положення використовуються, тому що придбали характер звичайних норм.Нейтралітет у повітряній війні не регламентується конвенційними нормами. Загальні правила нейтралітету, установлені в законах і звичаях війни, застосовуються також і до повітряної війни: повітряний простір над територією нейтральної держави недоторканно; заборонений проліт літальних апаратів воюючих сторін через повітряний простір нейтральної держави, переслідування літальних апаратів супротивника в ньому й вступ з ними в бій; військові літаки воюючих сторін, що приземлилися в нейтральній державі, затримуються, а екіпажі інтернуються до кінця війни; воюючим сторонам забороняється повітряне транспортування своїх військ і озброєнь через територію нейтральної держави; транспортування поранених і хворих допускається з дозволу нейтральної держави.