Переговори і консультації як мирний засіб розв’язання міжнародних спорів.

Найпоширенішим засобом врегулювання міжнародних спорів є переговори. Це спосіб вирішення питань, що виникають у відносинах між суб'єктами міжнародного права під час безпосереднього контакту уповноважених осіб відповідних зацікавлених суб'єктів міжнародного права.Тобто переговори передбачають налагодження контактів між конфліктними сторонами за участі офіційних представників.рямі переговори (дипломатичні переговори, переговори дипломатичними каналами) - найбільш розповсюджений і простий спосіб вирішення спорів між державами. Переговори проводяться на рівні різних посадових осіб держави: глав держав або глав урядів (на вищому рівні), міністрів закордонних справ, дипломатичних представників.Переговори можуть бути двосторонніми або багатосторонніми.Різновидом прямих переговорів є консультації. Вони, як правило, використовуються тоді, коли необхідно поновити переговори у зв'язку з обставинами, що виникли знову. Консультації можуть також застосовуватися як підготовча стадія до переговорів.Якщо в результаті переговорів згоди не було досягнуто, конфліктуючі сторони для остаточного розв'язання спору повинні звернутися до третьої сторони за сприянням у його вирішенні.Численні міжнародні організації наділені широкими повноваженнями для врегулювання спорів, що можуть виникнути між їх членами. Втручання цих організацій стосується головним чином врегулювання міждержавних спорів, але іноді також і транснаціональних спорів.На універсальному рівні важливу роль у цій справі відіграє Організація Об'єднаних Націй. її Генеральна Асамблея обговорює "справи", "питання", "спори", "ситуації", що можуть викликати протистояння деяких членів Організації, з приводу яких вона уповноважена рекомендувати " заходи ", які не мають примусового характеру (наприклад, закликає держави-члени утримуватися від постачання зброї якійсь державі, розірвати з нею дипломатичні стосунки та інше). Рада Безпеки може вживати заходів, які не мають юридично обов'язкового характеру, але спрямовані на те, щоб перешкодити застосуванню сили та сприяти встановленню згоди між сторонами. Установчі акти багатьох спеціалізованих інституцій системи ООН надають певним органам (Асамблея, Рада Безпеки) повноваження для розв'язання певних спірних питань, які виникають між їх членами, або стосовно виконання їхніх обов'язків у рамках Організації.З форм дипломатичної діяльності особливої уваги заслуговують міжнародні міжурядові конференції як тимчасові колективні органи держав-учасниць, що скликаються для обговорення і рішення узгоджених завдань, що мають певну організаційну структуру і компетенції, закріплені в правилах процедури.Терміном "міжнародні конференції" охоплюються не тільки форми дипломатичної діяльності, які іменуються конференціями, але і наради, зустрічі і т. п

 

55.Держави як основні суб'єкти міжнародного права

Держави є єдиними суверенними суб'єктами міжнародного права, тому що міжнародна правосуб'єктність властива їм у силу самого факту їх існування.Держави відіграють основну роль на міжнародній арені не тільки тому, що вони мають територію, населення, апарат влади і управління (публічна влада), але і тому, що вони мають суверенітет, який заперечує наявність над ними якогось іншого суб'єкта політичної влади і робить їх юридично рівними між собою при взаємовідносинах на міжнародній арені.Державний суверенітет означає повну самостійність і незалежність держави при розв'язанні питань внутрішнього і зовнішнього життя.До елементів суверенітету держави належать:а) територіальна цілісність, котра означає, щоніхто не вправі змінити територію держави без згоди на те її вищих органів державної влади або її народу;б) територіальне верховенство, що означає, що на території держави діють закони тільки тієї держави;в) нероздільність державної влади, що включає визнання всіма гілками влади верховенства законодавчої влади, що формує систему органів держави і визначає їхні повноваження;г) незалежність державної влади як усередині країни від будь-яких фізичних і юридичних осіб, так і зовні, на міжнародній арені від інших держав і міжнародних організацій.Якщо державу яким-небудь чином обмежено в суверенітеті (наприклад, не має повного верховенства на своїй території), то вона обмежується й в обсязі міжнародної правосуб'єктності.