І їй дано уста, що говорили зухвале та богозневажне. І їй дано владу діяти сорок два місяці.

(Об., 13: 5)

Отже, Антихристу дано час діяти протягом 42 місяців, тобто 3 з половиною роки. Порівняємо цей термін з часом, впродовж якого проповідував Ісус.

«А сам Ісус, розпочинаючи, мав років із тридцять» (Лк., 3: 23).

Шляхом нескладних підрахунків, уважно читаючи Євангелія, легко визначити, що відтоді як Ісус охрестився в Івана восени і розпочав активну діяльність, він відзначив 3 Пасхи, а на четверту його стратили (всім відомо, що Ісус помер у віці 33 років). Тобто проповідував він 3 з половиною роки.

Стосовно терміну панування Антихриста показовим є наступне біблійне пророцтво:

«І буде думати позмінювати свята та права, і вони віддані будуть у його руку аж до одного часу, і часів і половини часу» (Дан., 7:25).

Термін «час, і часи і половина часу» можна розцінювати як 2500 років, що цілком узгоджується з тривалістю астрологічної ери Риб – ери християнства, про яку ми вже говорили в одному з попередніх розділів. А пов’язані з цим слова про «зміну свят та прав», на мою думку, не потребують додаткових коментарів і пояснень.

Підемо далі. Чим же характеризується прихід Антихриста?

«І чинить вона великі ознаки, так що й огонь зводить з неба додолу перед людьми» (Об., 13: 13).

Стосовно, «великих ознак», здається, все зрозуміло: пригадаймо хоча б чудеса, творені Ісусом. Це і вже згадане ходіння по воді, і нагодування сімома хлібинами кількох тисяч людей, і чудесні зцілення. А щодо вогню, ось що казав сам Ісус:

«Я прийшов огонь кинути на землю, – і як Я прагну, щоб він уже запалав!» (Лк., 12: 49).

Звернімо увагу ще на такі деталі портрету: «… а на рогах її було десять вінців» (Об., 13: 1). А ось як описує явлення «Христа» той же автор: «Очі Його – немов полум’я огняне, а на голові Його – багато вінців» (Об., 19: 12). Так, тут не сказано про якісь роги чи багато голів, але подумайте самі: як на одній голові розмістилися «багато вінців»?

А от іще один фрагмент, що натякає на зовнішню схожість:

«І з’явилася інша ознака на небі, – ось змій червоноогняний, великий» (Об., 12: 3);

«І побачив я жінку, що сиділа на червоній звірині» (Об., 17: 3).

Порівняємо з описом Ісуса: «І зодягнений був Він у шату, покрашену кров’ю» (Об., 19: 13).

Особисто в мене виникає питання: чому ж це добрий «Син Божий», що закликав: «Не судіть, щоб і вас не судили» (Мт., 7: 1); «І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, – підстав йому й другу» (Мт., 5: 39); «А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, – віддай і плаща йому.» (Мт., 5: 40); «Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас» (Мт., 5: 44); «Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені, і Я заспокою вас» (Мт., 11: 28), вдягнений у криваві шати?

Зрозуміло, це все – лише зовнішня подібність, що не означає подібності сутності. Що ж, перейдемо до сутності.

 

 

Ловець душ

Ідіть за Мною – Я зроблю вас ловцями людей!

(Мт., 4: 19)

Звісно ж, йдеться не про фізичне полювання на людей, а про полювання на людські душі. А кому потрібні людські душі, хто на них полює? Хіба Бог полює на людські душі? Ясна річ, що ні – на них полює диявол, володар зла.

До речі, а хто може закликати не чинити опір злу («А Я вам кажу не противитись злому» (Мт., 5: 39)), як не той, хто сам йому служить?

Та якщо ми вже згадали про ловців душ, якими зробив Ісус своїх учнів, давайте ближче придивимось до постатей цих «святих апостолів». Беззаперечним є факт, що найбільш відомими і шанованими у християнстві є апостоли Петро і Павло (Симон і Савл). Ким же були насправді ці «святі люди»?

Я навіть не казатиму, що про них пишуть дослідники історії, наведу лише те, що говориться в біблії:

«А один чоловік, на ймення Ананій, із своєю дружиною Сапфірою, продав був маєтка, та й з відома дружини своєї присвоїв частину з заплати, а якусь там частину приніс та й поклав у ногах у апостолів. І промовив Петро: Ананію, чого сатана твоє серце наповнив, щоб ти Духу Святому неправду сказав та присвоїв із заплати за землю? Хіба те, що ти мав, не твоє все було, а продане не в твоїй владі було? Чого ж в серце своє ти цю справу поклав? Ти не людям неправду сказав, але Богові! Як Ананій зачув ці слова, то впав та й умер... І обгорнув жах великий усіх, що це чули! Юнаки ж повставали, обгорнули його, і винесли та й поховали. І сталось, годин через три прийшла й дружина його, про випадок нічого не знавши. І промовив до неї Петро: Скажи мені, чи за стільки ви землю оту продали? Вона ж відказала: Так, за стільки. До неї ж Петро: Чому це ви змовилися спокушувати Господнього Духа? Он ті входять у двері, що чоловіка твого поховали, і тебе вони винесуть... І вона зараз упала до ніг його, та й умерла. Як ввійшли ж юнаки, то знайшли її мертвою, і, винісши, біля мужа її поховали.» (Дії, 5: 1-10);

«А Савл похваляв його вбивство. І утиск великий постав того дня проти єрусалимської Церкви, і всі, крім апостолів, розпорошилися по краях юдейських та самарійських. І поховали Степана мужі побожні, і плакали ревно за ним. А Савл нищив Церкву, вдирався в доми, витягав чоловіків і жінок та давав до в'язниці...» (Дії, 8: 1-3).

Отаких найвидатніших подільників «Сина Божого» – інквізитора Павла та вбивцю Петра – возвеличує християнська традиція. До речі, ім’ям останнього названо престол очільника однієї з найвпливовіших християнських конфесій – католицької – Папи Римського. І про папський титул, і про саму столицю християнського світу ми вже говорили вище.

Повертаючись до біблійної оповіді про вбивство Петром подружжя за те, що вони не все своє майно віддали Церкві (воістину, провина, варта покарання на смерть), спадає на думку ще одне пророцтво про прихід Антихриста:

«Але він буде віддавати честь богові твердинь на його місці, та богові, якого не знали батьки його, віддаватиме честь золотом, і сріблом, і дорогоцінним камінням, і речами коштовними» (Дан., 11: 38).

Здається, коментарі тут зайві…

 

 

Господар Храму

Бо той день не настане, аж перше прийде відступлення, і виявиться беззаконник, призначений на погибіль, що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами, так що в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме.

(2 Сол., 2: 3,4)

Ті, хто знайомий з історією християнства, мають пам’ятати, що перші християни молились у синагогах, тобто, образно кажучи, християнський бог Ісус зайняв у храмі юдейського бога його місце. Та й сам Ісус проповідував у синагогах:

«Обходив Ісус усі міста й села, навчаючи в їхніх синагогах і проповідуючи Євангелію Царства та оздоровляючи всяку недугу і всяку хворобу» (Мт., 9: 35) – тобто чинячи «великі ознаки», про що вже йшлося на початку цієї розвідки.

Але, на мою думку, фрагмент біблії, поданий в епіграфі, що описує прихід Антихриста, треба розуміти значно ширше. У попередніх розділах ми вже говорили, що семиголовий звір у «Об’явленнях Івана» уособлює Рим. І саме в контексті запровадження християнства у Римі, мабуть, і слід розглядати дане пророцтво.

В 321 р. імператор Костянтин видав закон, згідно якого Церкві надавалося право на придбання майна (одразу ж пригадаймо нещодавно наведене: «Але він буде віддавати честь богові твердинь на його місці, та богові, якого не знали батьки його, віддаватиме честь золотом, і сріблом, і дорогоцінним камінням, і речами коштовними»). Саме після введення цього закону церкви почали розростатися, мов на дріжджах. Цей процес супроводжувався руйнацією язичницьких храмів, і дуже часто церкви будувалися саме на їх місці, переймаючи їх божественну енергетику. До речі, знищенням язичницьких храмів відзначився ще один «видатний» та вельмишановний юдо-християнський святий – Миколай, який власне завдяки цим своїм «подвигам» і здобув собі статус «святого». Саме так впроваджувалося християнство і на Русі – церкви ставились переважно на місці зруйнованих капищ. На жаль, історія не дає точної дати, коли Костянтин видав означений закон, але якщо після 28 липня (хоча й ця дата є доволі умовною), то від часу його видання до Хрещення Русі минуло повних 666 років…

Але повернімося до пророцтва «… в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме». Те, що тут йдеться про часи становлення і затвердження християнської релігії, засвідчує ще один уривок «Об’явлень Івана»:

«І з’явилась на небі велика ознака: Жінка, зодягнена в сонце, а під ногами її місяць, а на її голові вінок із дванадцяти зір… І з’явилася інша ознака на небі, – ось змій червоноогняний, великий, що мав сім голів та десять рогів, а на його головах сім вінців… І змій стояв перед жінкою, що мала вродити, щоб з’їсти дитину її, коли вродить.» (Об., 12: 1-4).

Пам’ятаємо, що християнство спрямоване перш за все проти орійської православної віри і народів, що її сповідують. В орійській вірі, як і в усіх, похідних від неї, уособленням Бога є сонце. Тому «жінку, зодягнену в сонце» цілком логічно трактувати або ж як орійську віру, або ж як збірний образ орійських народів. Такий само висновок напрошується і з ще одного пророцтва Даниїла:

«І буде робити той цар за своїм уподобанням, і підійметься, і повищиться понад усякого бога, і на Бога богів говоритиме дивні речі, і матиме успіх, аж поки не довершиться гнів, бо виконається те, що було вирішене. І він не буде придивлятися до богів своїх батьків, і на пожадливість жінок, і на всякого бога не буде дивитися, бо він звеличить себе понад кожного» (Дан., 11: 36,37).

Розглянемо цю цитату докладніше. Безумовно, християнство посідає нині чільне місце серед світових релігій, що відповідає словам «і підійметься, і повищиться понад усякого бога».

І в цій, і в попередніх своїх працях я неодноразово згадував про спрямованість християнства проти язичницьких релігій і, перш за все, проти їх першоджерела – орійського православ'я. Тому вислів «і на Бога богів говоритиме дивні речі» слід тлумачити як войовниче, агресивне ставлення служителів християнського культу до язичницьких вірувань і їхніх Богів. Бо термін «Бог богів» навряд чи коректно співставляти з юдейським богом Яхве, оскільки монотеїстичний юдейський та юдо-християнський світогляд не передбачає наявності «богів». Про це ж свідчить і початок наступного речення у пророцтві Даниїла: «І він не буде придивлятися до богів своїх батьків». У сучасному світі християнські народи фактично не є господарями на своїй землі – в їхніх країнах реальна влада належить «синам народу Ізраїлевого». Це кара народам, що зреклися рідних Богів – «богів своїх батьків» і прийняли чужинського християнського бога, зрадивши віру своїх предків. Відтак справдилося ще одне біблійне пророцтво:

«Як Мене ви покинули, і служите в вашому краї богам чужоземним, так чужинцям служити ви будете в краї не вашому!» (Єр., 5: 19) – хоч ці слова стосувалися юдеїв, але провідники юдейської нації зуміли обернути їх на власну користь, зрозумівши, як саме можна досягти світового панування і перетворити інші народи на своїх рабів.

«І він не буде придивлятися … на пожадливість жінок» – прокоментую цей уривок словами Ісуса:

«Добре було б чоловікові не дотикатися жінки» (1 Кор., 7: 1);

«Говорю ж неодруженим і вдовам: добре їм, як вони позостануться так, як і я» – тобто неодруженими (1 Кор., 7: 8).

«І на всякого бога не буде дивитися, бо він звеличить себе понад кожного» – цілковита відповідність образу Ісуса в «Апокаліпсисі»:

«І Він має на шаті й на стегнах Своїх написане ймення: «Цар над царями, і Господь над панами»» (Об., 19: 16).

Залишається розібрати уривок «і матиме успіх, аж поки не довершиться гнів, бо виконається те, що було вирішене». Та, здається, тут все зрозуміле: добігає кінця християнська ера Риб, і вплив християнства як на окремих людей, так і на цілі народи, безумовно, дихає на ладан.

Отже, абсолютно очевидно, що цар, про якого йдеться у пророцтві Даниїла, – не хто інший як «Цар Юдейський»…

Коли я писав про руйнування храмів, мабуть, багатьом одразу пригадалося, як на зорі Радянської влади комуністи руйнували церкви. Нині подібні дії розцінюються як вандалізм і наруга над вірою. Тоді як ми маємо ставитись до діянь усіляких «святих» Миколаїв? Звісно ж, я не прихильник комуністичних ідей, й аж ніяк не схвалюю знищення історичних культових споруд – як-не-як, це і шедеври старовинної архітектури та живопису, і, врешті, просто пам’ятники певної визначної віхи в історії людства. Але, тавруючи комуністичних безбожників-руйнівників, християнські демагоги повинні не забувати, з кого брали приклад ці руйнівники, хто був їхніми «духовними наставниками».

 

Вовк у овечій одежі