Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців.

(Мт., 8: 22)

 

З давніх давен ті, хто не шанує свій рід, його традиції та духовні цінності, ба, більше того, закликає це робити інших, називаються виродками. У наведеній цитаті біблійний Ісус спокушає одного зі своїх учнів, що просить дозволу спершу поховати свого батька, віддавши таким чином шану своєму роду. Ісус відмовляє, перетворивши, відтак, цього учня на виродка. Додамо сюди вже згаданих вище «визначних» християнських «святих» Петра і Павла, що також зреклися свого роду, відмовившись від імен, даних їм батьками: відповідно Симона і Савла. Отож бачимо, якими виродками оточив себе так званий «месія». А ось і він сам зрікається свого роду:

«Коли зібралися фарисеї, Ісус запитав їх, кажучи: Що ви думаєте про Христа? Чий Він Син? Кажуть Йому: Давидів. Він мовить їм: То як же Давид у дусі називає Його Господом, кажучи: Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів під твої ноги? Отже, якщо Давид називає Його Господом, як Він може бути йому Сином?» (Мт., 22: 41-45);

«О роде невірний і розбещений, доки буду з вами? Доки терпітиму вас?» (Мт., 17: 17).

Напевне, можна було б знайти наведеним цитатам й інше пояснення, що, без сумніву, і роблять юдо-християнські демагоги, аби «Син Божий» не засвідчив свою істинну сутність ви род ка прямим текстом:

«Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, той не може бути учнем Моїм!» (Лк., 14: 26).

Говорячи про виродків, що зрікаються родових імен (як оті ж Петро і Павло), маємо відзначити, що це явище стало загальноприйнятою нормою в найбільш впливових християнських конфесіях – і ортодоксальній, і католицькій. Починаючи з пересічних ченців і аж до найвищих посадових осіб – митрополитів і патріархів грецької церкви та вже згаданого Vicarius Filii Dei римської, адепти «віри Христової» відхрещуються від імен, даних їм батьками при народженні. Отже, виходить, що сам «Цар Юдейський» започаткував традицію виховання виродків серед служителів свого культу. Таким чином, служіння Богу юдо-християнська ідеологія протиставляє служінню роду, тобто з точки зору християнської моралі ці поняття є протилежними: «І не називайте нікого отцем на землі, – бо один вам Отець, що на небі» (Мт., 23: 9).

З огляду на характерність явища вирощування виродків у християнській культурі, чи варто дивуватися появі саме у християнських країнах таких кривавих диктаторів, як Максиміліан Робесп’єр, Володимир Ульянов, Адольф Шикльгрубер, Ніколае Чаушеску? Як бачимо, ця палиця о двох кінцях, і другим своїм кінцем вона вдарила по самому християнству. Але цілком очевидно, що такий перебіг подій у повній мірі влаштовував творців християнської релігії, оскільки, як і власне християнство, сприяв занепаду орійських народів. Більшість з означених кровожерливих виродків побудувало керовані ними держави на атеїстичному світогляді. Виняток складає лише Адольф Гітлер, що облаштував Третій Рейх нібито на арійських засадах. Щоправда, арійська ідея слугувала нацистам скоріше приводом для піднесення духу німецької нації і знищення рабської християнської ідеології, бо самі німці мають доволі опосередковане відношення до аріїв, а їхні тогочасні вожді були дуже далекі від розуміння як самого орійського вчення, так і його історичних витоків. У цьому можна пересвідчитись хоча б з неправильного використання символу свастики на прапорі НСДАП, про що я вже говорив у «Таємницях пентаграми».

Отже, аналізуючи закономірність постання на християнських теренах атеїстичних тоталітарних режимів, можна стверджувати, що атеїзм по суті є не антиподом, а навпаки – прямим духовним нащадком християнства, що цілком вичерпно пояснює ті на перший погляд парадоксальні явища, про які йшлося у передмові…

Вочевидь, коли йшлося про заклик Ісуса любити своїх ворогів, і я запитав, чи не вороги роду людського маються на увазі, – не було меж обуренню адептів християнства. Можливо, навіть, що й дехто з читачів, здатних мислити об’єктивно і незалежно, порахував цю фразу явним перебільшенням. Спробуємо розібратися. Для цього пригадаймо такі вислови Ісуса:

«Добре було б чоловікові не дотикатися жінки» (1 Кор., 7: 1);

«Говорю ж неодруженим і вдовам: добре їм, як вони позостануться так, як і я» (1 Кор., 7: 8).

А тепер на мить уявіть собі, що все людство в шаленому пориві слідувати «заповітам Христовим» виконало це бажання. Що б тоді сталося з людством? – Та воно б просто вимерло! Відтак, цілком закономірно постає питання: хто ж може хотіти цього, як не ворог роду людського? До речі, Яхве, «батько» цього самозваного «Сина Божого», створюючи живих істот на землі, звелів:

«Плодіться й розмножуйтеся» (1 М., 1: 22).

Чи не є така суперечливість заяв «Сина» заповітам «Отця» виявом зневаги до останнього? Згадаймо, що мовить «Апокаліпсис» про звірину-Антихриста:

«І їй дано уста, що говорили зухвале та богозневажне» (Об., 13: 5).

Те ж саме і в пророцтві Даниїла:

«І він буде говорити слова проти Всевишнього, і пригнобить святих Всевишнього» (Дан., 7: 25).

На зневагу Ісуса до Бога-Отця натякає і Євангеліє:

«Там же сиділи дехто з книжників, і в серцях своїх думали: Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога. Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого?» (Мр., 2: 6, 7), на що Ісус відповів: «Але щоб ви знали, що Син Людський має владу прощати гріхи на землі» (Мр., 2: 10).

Також як зневагу до Бога-Отця можна трактувати і наступні слова Ісуса:

«Усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься!» (Мт., 12: 31).

 

 

Післямова

Перш за все, хочу зробити невеличкий відступ і зауважити, що ні в якому разі не треба плутати Ісуса, як реальну історичну постать, з відповідним біблійним персонажем. Тому все, що я виклав вище у цій статті, стосується лише останнього – образу «Сина Людського», створеного у біблії провідниками «богом обраного народу» - юдейськими рабинами. Щодо Ісуса як історичної особи, то він гідний поваги як людина, що віддала життя за свої ідеали, свої переконання, хоча ми напевне не знаємо, що саме він проповідував. Гідний поваги, а не поклоніння, бо ким би він не був насправді – просто божевільним, видатним пророком, чи навіть одним із втілень Батька Ора – він був людиною, а не Богом. Ми можемо і повинні шанувати героїв, берегти світлу пам’ять про них, ставити у приклад наступним поколінням нащадків, але аж ніяк не підносити їх на рівень Богів: «Віддайте кесареве – кесареві, а Богові – Боже» (Лк., 20: 25) – вчить біблійна мудрість.

Сучасні християнські ревізіоністи докладають чимало зусиль, намагаючись довести, що Ісуса правильно називати не Христос (від грецького Χρισμένος – помазаник, месія), а Хрестос (Χρηστός – доброчинність). Звісно, пошук істини можна лише вітати. Але з огляду на все, що ми з’ясували у даному дослідженні біблійних пророцтв про прихід Антихриста, подібні потуги можуть викликати хіба що саркастичну посмішку. Як справедливо стверджує прислів’я, важко знайти чорну кішку в темній кімнаті, особливо якщо її там немає…

Спостережливий читач, мабуть, помітив, що переважна більшість паралелей у біблії між образами Ісуса та Антихриста відноситься до книги «Апокаліпсису», тож юдейський рабин, який є автором так званих «Об’явлень Івана», мав доволі своєрідне почуття гумору і у своїх пророцтвах, описуючи прихід Антихриста, змалював його портрет з євангельського Ісуса. Навіщо він це зробив? Гадаю, на це могло бути 2 причини. Або ж йому просто було цікаво, наскільки засліплені вірою християни здатні розпізнати в Антихристі образ свого «месії», або ж в його сумлінні лишилася якась крапля співчуття до роду людського, і він вирішив у такий спосіб застерегти людство й дати зрозуміти, до чого його призведе «віра Христова». Якщо так, то, хоч і запізно, але цей час нарешті настав.

Гадаю, об’єктивний читач може відзначити, що я побудував дане дослідження не на демагогічних міркуваннях, вдаючись до яких юдо-християнські ідеологи звикли тлумачити те чи інше місце свого «святого письма». Я лише навів паралелі між його окремими фрагментами, підкріпивши зв’язок між ними історичними фактами. Тому й не бачу потреби робити якісь висновки, бо впевнений: ті, хто здатен адекватно сприймати подану інформацію, дійде правильних висновків і без моєї допомоги. Як то кажуть: хто має очі, той побачить…

Працівники юдо-християнської пропагандистської машини, як усім добре відомо, полюбляють розкидатися тезою, що, мовляв, біблія містить чимало зашифрованих пророцтв і таємних знань, треба лише вміти їх розшифрувати. Сподіваюся, мені в даній праці це вдалося.