Демографічна політика, демографічна криза, демографічний «вибух»

Природний рух населення — це зміна чисельності та складу населення внаслідок народжуваності й смертності без урахування ме­ханічного переміщення. Природний рух населення характеризуєть­ся абсолютними та відносними показниками. Серед абсолютних по­казників основним є природний приріст (спад) населення, серед відносних — коефіцієнт природного приросту (відношення абсолютного рівня природного приросту до середнього показника населення за конкретний період). Коефіцієнт природного приросту може мати позитивне, негативне і нульове значення, характеризуючи відповідно збільшення, зменшення або незмінність чисельності населення території з огляду на різні поєднання народжуваності та смертності. У 1995—2000 pp. величина загального коефіцієнта природного приросту населення земної кулі за рік складала 17,3%. Показники природного руху населення в різних країнах неоднакові. У більшості країн Азії, Африки та Латинської Америки коефіцієнт природного приросту на початку 98-х pp. пере­вищував 20%. Найвищий середньорічний приріст населення ха­рактерний для більшості арабських країн Азії та Африки. Рівночасно для багатьох країн Європи та Північної Америки характерні низькі темпи природного приросту населення [17, c.326].

Народжуваність населення — це процес дітонародження в пев­ному поколінні людей або в сукупності поколінь — населенні. Для характеристики народжуваності використовується система показ­ників: загальний коефіцієнт народжуваності (число народжених живими на 1000 жителів, що вимірюється у проміле), вікові коефіцієнти народжуваності (число народжених живими у матерів певного віку на 1000 жінок того ж віку), сумарний коефіцієнт наро­джуваності, що розраховується як сума однорічних вікових кое­фіцієнтів народжуваності, поділена на 1000 (тобто з розрахунку на одну жінку), та ін. У 1995 — 2000 pp. загальний коефіцієнт народжу­ваності в світі становив 27,1% (у 1960—1965 pp. — 35,6%), в Аф­риці — 44,7, Латинській Америці — 29,1, Північній Америці — 15,0, Азії — 27,6, Європі — 13,0, Австралії та Океанії — 20,1%. У більш розвинених регіонах він становив 14,6, у менш розвинених — 31,0%.

Смертність населення — процес вимирання покоління. Це масовий процес, що складається з множини одиничних смертей, які настають у різному віці та визначають у своїй сукупності порядок вимирання реального або гіпотетичного покоління. Смертність характеризують такі показники: загальні коефіцієнти смертності (тобто число помер­лих із розрахунку на 1000 осіб), віковий коефіцієнт смертності, показ­ник дитячої смертності з розрахунку на 1000 новонароджених тощо. Майже для всіх країн є характерною досить однорідна структура причин смертності: на першому місці серцево-судинні захворювання, потім — новоутворення, переважно злоякісні, і нещасні випадки. Досить високою є частка хвороб органів дихання (переважно у дітей і людей похилого віку) та органів травлення. У 1985—1990 pp. смертність у світі становила 3,45%, в Африці — 6,2%, Латинській Америці — 3,55, Північній Америці — 1,81, Азії — 3,48, Європі — 1,72, Океанії — 2,51; у більш розвинених регіонах — 1,89, менш розвинених — 3,9% [24, c.326].

Демографічна політика — цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інституцій з метою збереження або зміни наявних тенденцій у демографічних процесах. Демографічна політика може розглядатись у двох напрямах: у царині народжуваності та смертності. Політика в царині смертності зазвичай є складником соціальної політики щодо охорони здоров'я населення. Більшість країн світу має такі спільні цілі: зменшити приріст населення, поліпшити здо­ров'я й харчування, збільшити технічні потужності й ліквідувати бідність. Планування сім'ї, як засіб регулювання чисельності всього населення, прийнято урядами декількох країн: Китаю, Індії, Індо­незії, Шрі-Ланки та ін. Таїланд успішно знизив приріст із 3,1% у 1960-х pp. до 1,9% у 1980—1989 pp. А втім, уряди деяких країн і католицька церква до ідеї регулювання приросту населення став­ляться негативно.

Демографічна криза — глибоке порушення відтворення населен­ня, що загрожує самому його існуванню. Протягом усієї демографіч­ної історії людства аж до кінця XVIII ст. причинами демографічної кризи були часті голодування, епідемії та війни; обумовлений ними високий рівень смертності призводив до скорочення чисельності населення деяких країн і регіонів світу, а інколи й до повного обез­люднення територій. Історичний процес зміни репродуктивної пове­дінки в деяких промислово розвинених країнах виявляє тенденцію до падіння рівня народжуваності нижче від необхідного для просто­го відтворення населення, що є причиною сучасної демографічної кризи [4, c.205].

Демографічний вибух — різке прискорення кількісного зростан­ня світового населення. Почався він у 1950-х pp., коли зниження смертності значно випереджає зниження народжуваності, то це при­водить до прискореного збільшення чисельності населення, неузгодженого з об'єктивними вимогами соціально-економічного розвит­ку суспільства. Перевищення числа народжень над числом смертей досягає великих розмірів. Оскільки сучасні високі темпи росту чи­сельності населення земної кулі значною мірою визначаються тем­пами його збільшення в країнах, що розвиваються (Азії, Африки та Латинської Америки, де проживає близько 70% населення світу), демографічний вибух у цих країнах перетворюється на світовий. За демографічного вибуху середньорічний приріст населення переви­щує 1,8 - 2,0%. Демографічний вибух — явище тимчасове; з розвит­ком демографічного переходу порушена узгодженість типів народжуваності та смертності відновлюється, проміжний тип відтворен­ня населення поступається місцем основному, і демографічний ви­бух припиняється.

Отже, для більш розвинених країн характерна демографічна криза, пов’язана із зниженням народжуваності (регулюванням народжуваності) та збільшенням смертності, а для країн, економіка яких тільки розвивається, характерне явище демографічного вибуху, стосується, переважно, азіатських країн.