Міське розселення, урбанізація і типи міст

Міське розселення — форма територіальної організації життя населення у вигляді міст, розвиток яких пов'язаний з розміщенням промислових підприємств, об'єктів будівництва, транспорту, з пост-індустріальними видами діяльності. Критерії віднесення до міст у різних країнах неоднакові. Так, у Данії містами вважають поселен­ня з кількістю жителів понад 250, Малайзії — 1 тис., Непалі — 5 тис., США — 2,5 тис., Японії — 50 тис. Крім людності, в Японії та Бельгії при цьому береться до уваги критерій середньої щільності населення. В Індонезії, Замбії, Перу введено критерій так званих міських ознак, під якими розуміють рівень благоустрою та наявність певних зручностей (електрика, каналізація, мережа культурно-побу­тових закладів).

До найважливіших соціально-економічних процесів сучасності належить урбанізація. Урбанізацією називають зростання і підвищення частки міського населен­ня в країні, регіоні, світі. Таке тлумачення урбанізації є звуженим. А у широкому розумінні слова – це світовий історичний процес підвищення ролі міст у житті суспільства, поступове перетворення його в міське за характером праці, способу життя, культури, що пов'язані із розвитком цивілізації, ходом науково-технічного прогресу. Тобто головна ознака урбанізації – зростання міст, збільшення їх впли­ву на розселення та відповідне ускладнення функцій [14, c.155].

За структурою зайнятості населення, джерелами його існування, характером зв'язків можна визначити функціональну структуру міста, що залежить від йо­го величини, адміністративного статусу, геополітичного положення, історії роз­витку й формування.

Розрізняють міста, що мають промислові, транспортні, торговельні, роз­подільчі та позаекономічні (адміністративні, наукові, культурні тощо) функції. Найчастіше трапляються міста, в яких поєднуються промислові, торговельні, транспортні та адміністративні функції. Є також вузькоспеціалізовані центри: промислові (Детройт), транспортні (Суец), політико-адміністративні (Бонн, Кан­берра), військові бази (Гібралтар), наукові та вузівські (Кембридж, Гейдельберг), курорти (Ніцца, Брайтон), релігійні (Мекка, Лурд).

У XX ст. темпи урбанізації значно зросли. За прогнозами ООН, цей процес триватиме, і в останнє десятиліття XX ст. кількість міського населення досягне 3,2 млрд. чоловік, тобто більшість населення світу проживатиме в містах. При цьому міське населення в Азії, Африці, Латинській Америці зросте в 3 рази, а в Європі та Північній Америці – в 1,5 раза.

До найбільш урбанізованих країн, де міське населення становить понад 45 тис. жи­телів, належить Великобританія, ФРН, Швеція, Ісландія, Австралія, Уругвай, Ку­вейт, Ізраїль, Японія. Найактивніше зростає населення великих міст (понад 100 тис. чоловік), дуже великих (понад 500 тис. чоловік) та міст-мільйонерів. Водночас уповільнилися темпи зростання великих міст у розвинутих країнах, спостерігається навіть деякий відтік населення з міст у приміську зону, де краща екологічна ситуація та умови життя [24, c.408].

Міста відіграють провідну роль в економічному, політичному та культурному житті. Вони є центрами культурно-побутових, інформаційно-управлінських, рекреа­ційних та інших зв'язків. У результаті формуються такі сучасні групові форми міського розселення, як агломерація. Міська агломерація – це система поселень, що розміщені на певній території і об'єднані між собою політичними, трудовими, культурно-побутовими, виробничими, організаційно-господарськими, адміністративно-управлінсь-кими та іншими зв'язками. Вони формуються навколо одного чи кількох центрів. Найбільші в світі агломерації сформувалися навколо Токіо, Нью-Йорка, Мехіко, Сан-Паулу, Лондона, Парижа, Лос-Анджелеса, Буенос-Айреса, Осака - Кобе - Кіото, Ріо-де-Жанейро, В США налічується більш як півтори сотні агломерацій, в яких проживає 70 % населення країни, у Великобританії – 8 агломерацій з населенням понад 2 млн. чоловік кожна. Швидки­ми темпами формуються урбанізовані території в Китаї, Індії, Бразилії, інших країнах, що розвиваються.

Урбанізація (англ. urbanization, від лат. urbanus — міський, urbs — місто) — процес підвищення ролі міст у розвитку суспільства. Виявляється у зростанні міських поселень, концентрації населення в них, особливо у великих містах, у поширенні міського способу життя на всю мережу поселень. Рушійними силами урбанізації є розвиток продуктивних сил, технічний і соціальний прогрес, розширення ра­мок суспільного поділу праці, зростання продуктивності праці в сільському господарстві, збільшення територіальної та соціальної рухливості населення. Порівняльний аналіз демографічних аспектів розвитку урбанізації в різних країнах світу прийнято базувати на даних про рівень урбанізованості населення — частки міського на­селення в загальній його чисельності [21, c.96].

Динаміка урбанізації вигля­дає так. У 1800 p. частка міського населення становила близько 3%, 1850 p. — 6,4, 1900 p. — 19,6, 1992 p. — 43%. В Австралії, Північній Америці, Європі, Латинській Америці та Океанії 1990 p. переважало міське населення. Населення афро-азіатських країн завдяки своїй великій чисельності створює перевагу села над містом у середньому в світі. Найвищий процент міського населення мають розвинені країни (1990 p.): в Європі — Великобританія (89,1%), Швеція (84%), Бельгія (96,9%) та ін.; у Північній Америці — США (75%), Канада (77,1%); в Латинській Америці — Венесуела (90,5%), Аргентина (86,3%); в Азії — Ізраїль (91,6%), Кувейт (95,6%), Японія (77%); Австралія (85,5%); в Африці — ПАР (59,5%), Туніс (54,3%). Коли частка міського населення перевищує 70%, темпи урбанізації зазви­чай сповільнюються.

 

 

РОЗДІЛ 2