ТОП 10:

Причини зовнішніх міграцій населення



Міжнародна міграція населення в умовах розширення світових економічних відносин та зв’язків займає усе більш значне місце в розвитку суспільства. Зростаюча кількість держав втягується в міграційні процеси, але, незважаючи на масштаби цього явища, сучасна наука не має єдиної концепції.

Головними відмінними ознаками міжнародної міграції населення в порівнянні із внутрішньою міграцією є державний кордон, його перетинання й відповідний державний контроль як за фактом самого пересування через кордон (і в країні виїзду, і особливо в країні-в'їзду), так і за наступним перебуванням у країні-в'їзду, особливо у зв'язку із працевлаштуванням або в зв’язку з навчанням або стажуванням» [8, c.306].

Міграція населення (від лат. migratio — переселення) — пере­міщення людей (мігрантів) через кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на більш чи менш трива­лий період. Однією з основних ознак міграції населення є перети­нання адміністративного кордону території (держави, області, насе­леного пункту і т. д.). На цій основі вирізняють насамперед зовніш­ню міграцію (еміграція та імміграція) і внутрішню міграцію. Зовніш­ня міграція пов'язана з перетинанням державного кордону, її ще називають міжнародною міграцією населення та поділяють на між - та внутріконтинентальну. Внутрішня міграція — це переміщення з одного поселення до іншого. Ніякі переміщення в межах того само­го населеного пункту не розглядаються як міграція населення. Роз­різняють міграцію сільського населення і міського, міжміську мігра­цію та міграцію в сільську місцевість — міграційні потоки «село — місто», «місто — місто», «місто — село», «село — село». За способом реалізації міграцію населення поділяють на організовану міграцію, здійснювану з участю держави або громадських організацій та їхньою допомогою, і неорганізовану міграцію, що проводиться силами й за­собами самих мігрантів. Істотно впливають на міграцію війни, кон­флікти, зміни політичної ситуації в країні або регіоні, зміни державних кордонів.

Головні причини міграції населення — со­ціально-економічні, політичні, воєнні, екологічні. Міграція населен­ня зіграла велику роль у розвиткові людства. Значний вплив на походження багатьох народів Європи та Азії справило велике пере­селення народів (масові міграції гунських, німецьких, слов'янських, аланських та інших племен переважно в IV—VII ст.). Великі географічні відкриття мали наслідком інтенсивні міграційні потоки зі Старого Світу до Америки. Значні міграційні потоки були спричи­нені першою та другою світовими війнами, а нещодавно — розпадом СРСР. Нинішні переміщення людей мають насамперед соціально-економічні, політичні та релігійні причини. Набула поширення мігра­ція спеціалістів до розвинених країн із менш розвинених («відплив інтелектів»).

У другій половині XX ст. з'явилася нова форма зовнішніх міграцій, яка діста­ла назву «відпливу умів». Суть її полягає в переманюванні розвинутими країнами іноземних учених, інженерів та інших спеціалістів високої кваліфікації, яким створюють кращі умови роботи і виплачують високу зарплату. Нині найбільші міграційні потоки спрямовані у США – з країн Латинської Америки, в Європу – з країн Азії і Африки. Багато людей виїжджає з країн СНД і Центральної Європи в Західну Європу, Північну Америку, Ізраїль [12, c.65].

Марек Окольський на прикладі Польщі виділяє десять типів нелегальної міграції і окремо звертає увагу на так звану неповну міграцію, безпосередньо пов'язану з транзитною міграцією, важливою складовою частиною нелегальної міграції. З 1990-і роки транзит через країни Східної Європи, Росію, Білорусь і ін. з метою нелегального пристрою в країнах Західної Європи набув значного розмаху. Разом з тим підкреслимо, що використання транзитної візи для нелегального працевлаштування зовсім не означає, що всі транзитники є нелегалами, хоча цей канал все більш і більш ними активно використовується, як і канал, пов'язаний з туристичною міграцією (туристична віза все частіше використовується для легального перетину кордону з метою подальшого нелегального працевлаштування в державі в'їзду). Багато в чому з цими каналами пов'язана поява в 1990-і рр. таких протиправних видів діяльності, що зараховуються до нелегальної міграції, як вивіз і продаж мігрантів. Мова, перш за все, йде про проституцію і незаконне (а часто і насильницьке) залучення до неї жінок, і незаконне провезення мігрантів. Ці явища з 1993 р. привертають особливу увагу МОМ, ООН і інших міжнародних організацій. Ця проблема дуже актуальна для нашого сьогодення.

Дуже поширеним явищем є міжнародна міграція робочої сили. Це переміщення осіб най­маної праці між національними господарствами, що виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками всесвітнього госпо­дарства. Основні потоки робітників-мігрантів спрямовані до Захід­ної Європи і США. В Західній Європі іноземних робітників і членів їхніх сімей — близько 14 млн. осіб, що становить від 5 до 25% усіх працюючих за наймом у розвинених західноєвропейських країнах. У Франції іноземці — це 80% усіх робітників – будівельники, у Бельгії — 50% шахтарі, у ФРН — 40% робітників автомобільних заводів [21, c.56].

Існують ще вимушені міграції, такі як біженці. Біженці —мігранти, переселення яких було спричине­не загрозою втратити життя чи здоров'я, зазнати обмежень у життє­діяльності. До біженців відносять іноземних громадян чи осіб без громадянства, які стали жертвою переслідувань із причин расової, національної, конфесійної, соціальної належності або політичних переконань і вимушені покинути територію держави, громадянами якої вони є (або територію країни свого постійного проживання). Біженці можуть бути і всередині країни, коли відбувається грома­дянська війна (воєнні конфлікти в республіках колишньої Югославії, чеченські події в Росії тощо). Розрізняють такі типи біженців: еко­логічні (після техногенних і природних катастроф), воєнні (в разі воєнних конфліктів), релігійні (внаслідок конфліктів на релігійному ґрунті), національні — етнічні (за міжнаціональних конфліктів). Масові міграції біженців спостерігалися в роки другої світової війни та після неї, а також починаючи з 1970 p. в багатьох районах світу — на Середньому та Близькому Сході, в Індії, ряді районів Африки; в 1990-х pp. — в Югославії, Російській Федерації, Закавказзі, Молдові, Таджикистані та ін.

Коли після Другої Світової війни багато держав ввели обмеження на імміграцію, ряд учених провістили, що ера великої міжнародної міграції закінчилася. Втім справді, переселенська міграція, що домінувала в міграційних потоках протягом декількох століть, практично припинилася. Хоча переселення часто є кінцевим результатом сучасних міграцій, проте сьогодні міграції зазвичай починаються як тимчасові, що мають конкретну мету - роботу, навчання, шлюб з іноземним громадянином або навіть тривалу відпустку, а не переїзд на постійне місце проживання. Напрямки сьогоднішніх міграцій також відрізняються від тих, що були в минулому. У той час як постійна міграція була спрямована з відносно перенаселених країн Європи в слабо заселені регіони світу, сьогодні міграція є переважно трудовою й спрямована з менш розвинених держав у більш розвинені [21, c.180].

На підставі вище викладеного, можна зазначити, що сучасну міжнародну міграцію спонукає економічна нерівність і стійкий економічний розвиток менш розвинених регіонів може лише її скоротити. У міру економічного зростання в регіонах, що надсилають робочу силу, поступово зменшується розрив у рівні заробітної плати, відповідно, скорочуючи стимули для міграції. Якщо країна, що надсилає мігрантів, інтегрується в світовий ринок як розвинена урбанізована економіка, в кінцевому підсумку існує велика ймовірність того, що вона перетвориться з експортера на імпортера робочої сили. Отже, ера міжнародної міграції аж ніяк не закінчилася, наступила доба економічних форм міграції.


2.2. Трудові ресурси та зайнятість населення

Світовий ринок трудових ресурсів – це система відносин, що виникає з приводу постійного балансування попиту та пропозиції щодо світових трудових ресурсів, яка склалася у зв’язку з нерівномірністю кількісного та якісного розміщення робочої сили по світу. Іншими словами: світовий ринок робочої сили – це сукупність трудових ресурсів світу, які пропонуються і купуються на міжнародній діловій арені.

Трудові ресурси розміщені по світу нерівномірно, а тому в одних країнах відзначається недостача робочої сили, в той же час, як в інших країнах населення набагато перевищує потреби в робочих руках. Найбільші проблеми з безробіттям виникають у густонаселених регіонах світу і малорозвинених країнах, що часто співпадає. Такими країнами вважаються в основному Південна і Південно-Східна Азія, Північна і центральна Африка, північна частина Латинської Америки.

До трудових ресурсів належить частина населення, що досягла працездатного віку, який у кожній країні визначається законодавче (в США, Росії, Україні – 16-60 років, Канаді – 15-66, в Мексиці і Португалії – 12-65). У міжнародній статистиці працездатним вважається населення віком від 15 до 65 років.

У багатьох країнах, особливо тих, що розвиваються, пенсійний вік взагалі не визначено, оскільки немає пенсійного забезпечення. Частина трудових ресурсів, що безпосередньо залучена в суспільне виробництво, на даний час становить економічно активне населення. Відмінність між економічно активним населенням і зайнятим у виробництві визначається як рівень безробіття. Цей показник змі­нюється в часі і не однаковий у різних країнах. Він залежить від рівня розвитку країни, характеризує стан економіки та певною мірою рівень життя населення [12, c.57].

Структура зайнятості віддзеркалює структуру господарства країни, рівень роз­витку окремих галузей, функціональну структуру поселень. У розвинутих країнах зайнятість у промисловості становить 25-40 %, а кількість зайнятих у сільському господарстві постійно зменшується. Водночас до 35-50 % зростає кількість зайня­тих у невиробничій сфері, що представлена не тільки такими традиційними вида­ми діяльності, як освіта, охорона здоров'я та відпочинок, а й торговельно-фінансо­вою діяльністю. В країнах, що розвиваються, близько половини населення зайнято в аграрному секторі економіки. Частка зайнятих в промисловості тут не перевищує 15 %. Значний відсоток становлять зайняті у невиробничій сфері, переважно в сфері послуг. У постсоціалістичних країнах основна частина населення зайнята в матеріальному виробництві (майже 40 % – вості й 20 % -- в сільсько­му господарстві). На невиробничу сферу припадає близько 30 %, причому 2/3 за­йняті в освіті, охороні здоров'я, культурі.

Таким чином, простежується закономірний зв'язок між структурою зяйнятості, структурою виробництва та типом країни [21, c.105].

Постіндустріальним та індустріальним країнам притаманний значний розвиток галузей невиробничої сфери на базі високорозвинутої промисловості, особливо її обробної ланки. Чим нижчий рівень промислового розвитку, тим менша частка на­селення зайнята у невиробничій сфері. Цей загальний баланс галузевої структури зайнятості може мати варіації, пов'язані з національними традиціями або політичними умовами на певний час. У цьому можна впевнитись навіть порівню­ючи США та Японію, Індію та Китай за даними. Але загалом за ди­намікою галузевої структури зайнятості можна простежити зміни в галузевій структурі виробництва та перебіг в напрямі розвитку господарства окремої країни.

Світовий ринок трудових ресурсів знаходиться постійно в русі, тобто переживає тенденційні зміни. В ньому можна виділити основні особливості динаміки професійної структури і форм зайнятості активного населення світу:

- збільшується потреба в освічених висококваліфікованих працівниках в галузі електронної техніки, а відповідно збільшується кількість людей, потреба в професії яких відмирає;

- в розвинених країнах настає насиченість економіки “білими комірцями”, а тому вони стають безробітними.

Явище міжнародної мігації населення досить давнє і залишило помітний слід у розвитку людства. Більша частина населення деяких країн, наприклад: США, Канада, Австралія складається з нащадків колишніх емігрантів [19, c.30].

Основні причини існування міжнародної трудової міграції:

а) з боку країни, з якої йде міграція: велика густота населення, масове безробіття. низький життєвий рівень і заробітна плата, виробнича необхідність (для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених країнах).

б) з боку країн, які приймають міграцію: потреба у додатковій дешевій робочій силі, порівняно висока зарплата.

Основні тенднції розвитку сучасних міграційних процесів:

-- Міграційні процеси відбуваються по всьому світу і мають багатовекторну спрямованість, але на світовому ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси. США, Канада – постійно праціє 5% імігрантів (5-12 млн.чол.) від загальної кількості всього працюючого населення.

Західна Європа – кількість працюючих імігрантів 4-7 млн. чол. Найбільше їх у Люксембурзі, Швейцарії, ФРН, Франції.

Близький Схід – в середньому тут працює 3-5млн. імігрантів. Найбільше іноземців працює в Об’єднаних Арабських Еміратах, Катарі, Кувейті, Саудівській Аравії.

Латинська Америка – число імігрантів 3-8млн. Найприваблівишими країнами є Аргентина та Венесуела.

Австралія – це традиційний центр міграції, котрий стягує на роботу 2-3% імігрантів від кількості всього числа працівників.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон – основними імпортерами робочої сили тут є Японія, Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Тайланд, Сінгапур.

Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають, як позитивні, так і негативні сторони. Виграш країни-імпортера трудових ресурсів:

Дана країна отримала дешеву, молоду робочу силу. Отримала готових спеціалістів. У такій країні прискорюється економічне зростання, зростає державний бюджет.

Виграш країни - експортера трудових ресурсів: Валютні перекази імігрантів своїм сім’ям (осідає в банках валюта). Експортом трудових ресурсів ослаблює проблему безробіття. Підвищується кваліфікація імігрантів, які повернулись назад.

Негативні наслідки міграції для країн-імпортерів: виникнення додаткових проблем, пов’язаних із соціальним захистом імігрантів, відтік національної валюти у формі вивозу чи переказу, втрата виучених дешевих спеціалістів-імігрантів, при їх поверненні на батьківщину [12, c.185].

Негативні наслідки міграції для країн-експортерів: втрата висококваліфікованих підготовлених спеціалістів, так званий “відтік розумів”, додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів, виникнення тенденції до спаду темпів економічного зростання.

З метою регулювання міжнародніх міграційних процесів міжнародна організація праці здійснює:

Адміністратино-правове регулювання, яке передбачає встановлення правових норм; встановлення міграційних квот, встановлення рамок можливостей мігрування (кримінальні норми).

Регулювання міжнародних міграційних процесів на міждержавному рівні буває: одностороннє міжнародне регулювання – це державне регулювання міграційних процесів у відповідності з власними інтересами і без узгодження з іншими державами. Двостороннє регулювання – це регулювання міграційних процесів на основі двосторонніх міждержавних угод.

Багатостороннє регулювання міжнародними міграційними процесами – базується на підписанні міжнародних угод, конвенцій на загальносвітовому рівні, а також в межах окремих інтеграційних угруповань.

Основні правові норми регулювання міжнародних трудових відносин визначаються і контролюються Міжнародною організацією праці – це міжнародна урядова організація створена в 1919 році, яка з з 1946 року є спеціалізованим закладом ООН. Основні завдання міжнародної організації праці: захист інтересів і прав трудящих, підвищення життєвого рівня трудящих, покращення умов праці, захист від професійних захворювань, соціальний захист працівників-імігрантів, сприяння зайнятості імігрантів.

 

 

ВИСНОВКИ

Для того, щоб зрозуміти особливості сучасного стану міжнародної міграції, необхідно детально ознайомитися із самим процесом міграції. За своїм обсягом міграція є надзвичайно широким поняттям, а тому воно, не конкретизоване концептами більш детального змісту (наприклад термінами про переміщення людських і матеріальних ресурсів), є лише виключно абстрактним уявленням, яке не відображає якостей та властивостей окремих сфер міграційного буття чи міграційних відносин.

До теперішнього часу в науковій літературі використовуються десятки визначень міграції й цілі сотні класифікацій мігрантів, які в енциклопедичних визначеннях зводяться до ідентифікації їхніх вихідних ознак, зокрема за критерієм постійного місця проживання й тривалості проживання в ньому, простору й часу міграції, ознак-причин міграції.

Загальні історико-економічні передумови міграції визначаються законо­мірностями суспільного розвитку. Це розвиток соціально-економіч­них відносин, послідовне чергування способів виробництва, вдоско­налення засобів праці, індустріалізація, науково-технічний прогрес тощо. Світовому соціально-економічному розвитку притаманна не­рівномірність у часі та просторі: у деяких регіонах і країнах він інтенсивніший, а в інших — повільніший. Це призводить до несинхронності розвитку й розміщення продуктивних сил у різних регіонах.

Так, у країнах Західної Європи раніше, ніж в інших регіонах, склались капіталістичні відносини, відбувся перехід від ремесла до мануфактури, здійснився промисловий переворот і почалась індустріа­лізація економіки. Це зумовило випереджаючий розвиток країн Євро­пи, а потім США та Японії у царині технології, підвищило конку­рентоспроможність продукції за рахунок її здешевлення при одночас­ному поліпшенні якості. Розпочалась торгово-економічна експансія цих країн, що сприяло зміцненню їхнього власного економічного по­тенціалу й давало імпульс для подальшого економічного випередження. Сприятливі історико-економічні передумови у розвинутих краї­нах сприяли ефективному розміщенню продуктивних сил.

Тому люди із країн, які розвиваються, переїжджають у країни, де можна забезпечити відновно високий рівень доходів та можливостей для існування.

Виходячи із мети курсової роботи, ми детально проаналізували напрямки зовнішніх міграційних процесів, які здійснюються з метою подальшого ефективного розміщення трудових ресурсів.

При написанні курсової роботи нами були виконані усі поставлені завдання. А саме:

- охарактеризували кількість населення Землі, його природний та механічний рух. В процесі написання роботи було виявлено поступове збільшення кількості населення, особливо в країнах Азії, Африки. А це дає підстави стверджувати, що на рідних землях вони не зможуть належним чином себе прогодувати, тому очікується сплеск емігрантів у країни Європи;

- визначили головні поняття демографічної політики такі як демографічна криза, демографічний «вибух». Слід зазначити, що ці поняття циклічного характеру. Збільшення населення в одних країнах чергується із зменшенням в інших. Тому, райони із незаселеними пунктами поступово наповнюватимуться переселенцями із густонаселених країн;

- обґрунтували необхідність раціонального розміщення населення та його відтворення.

- проаналізували міське розселення, урбанізацію і типи міст, пояснили схожість і відмінність між ними.

- усебічно розглянути причини зовнішніх міграцій населення. Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і неекономічного (політичні, національні, релігійні, расові, сімейні тощо) характеру. Причини економічного характеру полягають у різному рівні розвитку окремих країн, що спричиняє переміщення робочої сили з країн із низьким рівнем життя туди, де рівень вищий. Об'єктивно можливість міграції з'являється внаслідок національних розходжень в умовах заробітної плати.

Істотним економічним фактором, що визначає міграцію робочої сили, є наявність органічного безробіття в деяких країнах, насамперед, слабко розвинутих. Важливим фактором міжнародної трудової міграції є вивіз капіталу, функціонування міжнародних корпорацій. Транснаціональні корпорації сприяють поєднанню робочої сили з капіталом, здійснюючи або рух робочої сили до капіталу, або переміщають свій капітал у перенасичені таким ресурсом, як праця, регіони. Основу міграційних потоків становлять робітники, меншою мірою – службовці, спеціалісти та вчені.

При написанні курсової роботи ми використовували наукові розробки багатьох українських та зарубіжних дослідників. Важливий аналітичний та емпіричний матеріал щодо різних складових міграційних процесів, їх змісту й наслідків, вирішення пов’язаних з ними проблем містять роботи В.Б.Євтуха, І.Ф.Кураса, Е.М.Лібанової, С.І.Пирожкова, А.В.Позняка, І.М.Прибиткової, С.Б.Чеховича, М.О.Шульги тощо. У галузі методології та методів вивчення міграцій та управління ними, сутнісних характеристик міграційних процесів значні здобутки належать російським науковцям О.Д.Воробйовій, Т.І.Заславській, В.А.Іонцеву, Л.Л.Рибаковському, а також численним західним авторам, серед яких Р.Епплярд, Р.Бонінг, М.Вайнер, Д.Массей, П.Сталкер, П.Стокер, Т.Хаммар та інші. ДЕ ВСЕ ЦЕ В ТЕКСТІ І ЛІТЕРАТУРІ ?????

Таким чином, написанням курсової роботи дослідження не вичерпується. Дана тема може бути розглянута стосовно інших параметрів географії міжнародних міграцій. Скільки буде існувати народ, стільки буде виникати нового в його розвитку, стільки люди будуть осваювати нові території і шукати можливості для реалізації своїх цілей: економічних, освітніх, сімейних, релігійних тощо. А це значить, що тема «Географія міжнародних міграцій», яка цікавила вчених у всі часи, буде невичерпним джерелом із пізнання динаміки населення світу.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Акимов А.В. Мировое население: взгляд в будущее / А.В. Акимов. - М.: Наука,-1992.- 199 с.

2. Алисов Н.В. Экономическая и социальная география мира (общий обзор) : учебник для вузов / Алисов Н.В., Хорев Б.С. - М.: Гардарики, - 2000.- 704 с.

3. Альбедиль М.Ф. Народы мира: Учебное пособие для средней школы / Альбедиль М.Ф. - Лань,-1999.- 318 с.

4. Безуглий В.В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн: навчальний посібник для студентів вузів / В.В.Безуглий. - К.: Академія,-2007.-704 с.

5. Безуглий В.В. Регіональна економічна географія світу: Навчальний посібник для студентів вузів / В.В.Безуглий, С.В. Козинець.- К.:Академія,-2007.- 699 с.

6. Большая энциклопедия народов : для школьников и студентов / Ю.Д. Анчабадзе (и др.) - М.: ОЛМА Медиа Групп,- 2007.- 640 с.

7. Козик В.В. Світове господарство та міжнародні економічні відносини / В.В.Козик, Л.А.Панкова.- Львів, - 1995

8. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник / За ред. Кузика С.П. – Львів: світ, 2003.- 672 с.

9. Економічна та соціальна географія світу / За ред. Б.П. Яценка, - К.: Артек, 1997. – 246 с.

10. Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини / В.М.Козменко, М.Школа. - Чернівці “Рута”, - 1996 – С.116-123.

11. Економічний словник-довідник / За ред. С.В. Мочерного. – К.: Феміда, 1996. – 366 с.

12. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил: теорія, методи, практика / С.І.Іщук.– К.: Вид-во ЄУФІСМБ, 2001. – 216 с.

13. Кистанов В.В. Территориальная организация производства / Кистанов В.В. – М., 1984.

14. Крисаченко В.С. Динаміка населення : популяційні, етнічні та глобальні виміри. Монографія / В.С. Крисаченко.- К.: НІСД,-2005.-368 с.

15. Масляк П.О. Словник-довідник учня з економічної і соціальної географії світу / Масляк П.О., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. — К.: Лібра,- 2007

16. Малиновська Олена Анатоліївна. Управління зовнішніми міграціями в контексті європейської інтеграції України: дис. д-ра наук з держ. упр.: 25.00.02 / Національна академія держ. управління при Президентові України. - К., 2005.

17. Население мира: этнодемографический справочник / Отв. ред. П.И.Пучков.- М: Наука, 1986 – 828с.

18. Новицкий П.Т. Население и трудовые ресурсы / Новицкий П.Т. – М.: Мысль, 1996.

19. Погорлецкий А.И. Экономика зарубежных стран: Учебник / Погорлецкий А.И. - СПб: Изд-во Михайлова В.А., 2000. – С. 15–31, 109–120.

20. Раковский С.Н. Мировое население в к. ХХ-ХХІ в.: международные миграции, урбанизация, качество населения // География в школе.-2008.-№4,-С.3-14.

21. Розміщення продуктивних сил: Посібник / Тарангул Л.Л., Горленко І.О., Євтушенко Г.І., Мацишин І.Р. - К., 2000 - 264 с.

22. Соціально-економічна географія світу: Загальна частина / Кузик С.П. -Тернопіль: Підручники і посібники, 1998,- 255 с.

23. Соціально-економічна географія України. / За ред. Шаблія О.І. – Львів., 2000. – С.230

24. Топчієв О.Г. Основи суспільної географії: Навчальний посібник / Топчієв О.Г. – Одеса: Астропринт, 2001. – С. 325–329, 406–424.

25. Юрківський В.М. Регіональна економіка і соціальна географія / Юрківський В.М. – К., 2000. – С. 213.

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-16; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.205.176.100 (0.02 с.)