Особистісні фактори в методології науки 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особистісні фактори в методології науки



 

Згадаємо, як Монгольф’є була винайдена повітряна куля. Спостерігаючи, як піднімаються купчасті хмари, у нього виникла думка: чи не можна хмару помістити в оболонку? Пізніше почали проводити досліди з теплим повітрям і працювати над побудовою повітряної кулі. Цей приклад засвідчує, що ідея є елементом оригінальної творчості. У подібних випадках важливим моментом є первинний акт творчості, що є однаково важливим для вченого, поета, письменника і художника. Розум і фантазія необхідні та рівноцінні в науці.

Найбільш сприятливими для вченого і його нової ідеї є обставини, при яких нове наукове відкриття, наукова ідея потрібні суспільству. І навпаки, кращі ідеї, залишаються марними, якщо вони не відповідають рівню технічного прогресу сучасності і не потрібні суспільству. На початку 20-го століття петербурзький професор Б.Н. Меншуткін в архівах Академії наук знайшов роботи М.В. Ломоносова, за якими "відкрив" його як фізика-хіміка. Виявилося, що в 1763 р. Ломоносов написав курс металургії, де ретельно розглядав хімічні реакції, що лягли в основу металургійних процесів, а у 1752 р. (майже за 200 років до офіційного створення фізичної хімії) читав студентам Академії цей курс. Ломоносов був засновником теорії теплоти, закону збереження матерії й інших цінних законів природи, але багато наукових ідей цього вченого у свій час не знайшли застосування і не вплинули належною мірою на розвиток науки, бо не мали необхідного підґрунтя – відповідного ступеню розвитку продуктивних сил.

Внаслідок цього Ломоносов, як хімік, не мав визнання, сьогодні його праці в даній галузі є лише історичним фактом. Ось чому Ломоносов довгий час був відомий як великий реформатор російської мови, поет, а не як хімік.

Говорячи про особистісні якості вченого, що відіграють велику роль у розвитку науки, слід зупинитися на характерних рисах, властивих тому максимально винятковому прояві творчої обдарованості, що називається геніальністю. Однією з характерних рис геніальності є здатність робити швидкі й широкі умовиводи, здатність, що здається дивною, незрозумілою, проте має величезний розвиток. Наприклад, яблуко, яке падає, породило думку в Ньютона про всесвітнє тяжіння, а хмара – у Монгольф’є про повітряну кулю.

Терпіння, зосередження уваги − це те, що відрізняє геніїв і є важливою ознакою їх характеру. Генії здатні з'єднувати в одному розумовому процесі велику кількість об'єктів мислення, що для звичайних людей здається неможливим. Зрозуміло, для того, щоб геніальна людина не залишалася непотрібною, щоб вона проявила себе в дії, − необхідна працездатність, напружена праця. Можна погодитися з твердженням, що "відкриття закону природи належить тому, хто раніше інших чітко його усвідомив, а не тільки передбачав, хто себе та інших переконав у існуванні цього закону фактами та умовиводами".

У творчій науковій діяльності важливим елементом виникнення ідей є фантазія,, яка потрібна не тільки в поезії, але і в техніці, і в математиці.

При вивченні ролі інтуїції та фантазії у процесах наукової творчості наводять приклад відкриття спеціальних (Фуксових) функцій знаменитим французьким фізиком і математиком А.Пуанкаре. Протягом двох тижнів науковець намагався довести, що такі функції не існують. Але одного разу не зміг заснути. Перед ним завертівся "вихор ідей", здавалося, він чув, як вони зіштовхуються одна з одною, поки нарешті дві з них, "зчепившись", не створили стійкого з'єднання. Ранком Пуанкаре встановив існування цих функцій і сформулював результати протягом декількох годин. Такого типу випадки стосовно різних ідей були в Пуанкаре кілька разів, коли після довгих пошуків і міркувань вирішення проходило раптово, коротко сформульоване, і дослідник був упевнений в його істинності. На основі аналізу свого творчого процесу Пуанкаре зробив ряд висновків.

За першим разом не вдається нічого зробити. Потім настає більш-менш тривала перерва, протягом якої відбувається підсвідома робота. Після цього − етап свідомої роботи, що здається безрезультатним, але раптово з'являється цінна думка. Останній етап − обов'язкова перевірка результатів. Сутність концепції Пуанкаре скорочено може бути представлена так: підготовка, інкубація, осяяння і перевірка.

Уявлення про співвідношення натхнення і працездатності збігаються в багатьох галузях, зокрема природничих наук і художньої літератури. Ф.М. Достоєвський писав своєму братові: "Ти змішуєш натхнення, тобто перше, миттєве створення картини або рух у душі, з роботою. Я, наприклад, сцену негайно записую так, як вона з'явилася вперше, і радий їй; а потім цілі місяці, роки обробляю її, надихаюся нею".

Спостережливість і фантазія часто сприяють відкриттю. Наприклад, О.Ліліенталь, спостерігаючи за повітряним змієм, яким грається хлопчик, поставив питання: яка повинна бути поверхня, здатна підтримати людину в повітрі? Звідси виникає дослід, потім − побудова планера. Знаменитий хімік Ю.Лібіх відзначав: "Розум і фантазія однаково необхідні для знання й однаково рівноправні в науці". Вчений описує розмову зі знаменитим французьким математиком про роль уяви: "Мій співрозмовник висловив думку, що більшість математичних істин було отримано не дедукцією, а силою уяви або емпіричним шляхом. Що математик, як і натураліст, без художнього дарування нічого не може зробити для чистої науки".

Один із творців теорії будови органічних сполук Ф. А. Кекуле відзначав роль фантазії у творчій діяльності науковця: "Я часто малював в уяві рух цих маленьких істот (атомів). Сьогодні я бачив його чітко: тут і там два маленьких атоми з'єднувалися в пару, великі атоми об’єднують по два маленьких, ще більші − по три або чотири, і усе це кружляло в шаленому танці. Я просидів частину ночі, записуючи це − так виникла структурна теорія".

Велика кількість прикладів свідчить, що фантазія − це сила уяви, вона є важливим вихідним елементом оригінальної творчості у будь-якій науці.

У той же час істинне, а не помилкове, наукове знання може бути отримане тільки при критичному підході до результатів фантазії. Критичне ставлення до нової ідеї не розкриває інших ідей, але без нього неможливий розвиток і удосконалення. Потрібно вміти вислуховувати критичні зауваження, вміти критикувати самого себе. Після всіх зауважень необхідно робити загальний висновок.

Академік І. П. Павлов так сформулював співвідношення фантазії, кропіткої праці й експериментальної перевірки у відшуканні наукових істин: "Ніколи не намагайтеся прикрити недолік своїх знань сміливими здогадами і гіпотезами. Як би не тішив ваш погляд своїми переливами − це мильна бульбашка, вона неминуче лусне. Великої напруги і бажання вимагає наука від людини. Вивчайте, зіставляйте, накопичуйте факти… Факти − це повітря вченого, без них ваші теорії − порожні спроби. Але, вивчаючи, експериментуючи, спостерігаючи, намагайтеся не залишатися на поверхні фактів. Намагайтеся заглибитися в таємницю їхнього виникнення. Наполегливо шукайте закони, що керують ними".

Шаблонне мисленнязавжди було єдино правильним. Логіка, як першочергова форма такого мислення, звеличувалася як зразок, гідний наслідування, при цьому не враховувалися її недоліки. Прикладом обмеженості шаблонного логічного мислення є обчислювальні машини. Програміст чітко визначає завдання і вказує той метод, яким це завдання повинно бути вирішено. Потім обчислювальна машина працює за програмою.

У західній літературі для позначення мислення у процесі творчості застосовують термін " латеральне мислення ". Цей термін не має еквівалента в нашій літературі і означає "бічний", "паралельний", але найближчим до нього за змістом є термін " нешаблонне мислення ". Термін був введений британським лікарем та спеціалістом з творчого мислення Едвардом де Боно. Латеральне мислення відрізняється від класичного наукового мислення тим, що відмовляється від оцінок реалістичності пропонованих рішень проблеми. Увага натомість фокусується на інноваційності ідей, які можуть стати лише проміжною ланкою для згодом реальних та оригінальних рішень.

Ілюстрацією нешаблонного мислення може служити такий приклад. Якогось молодого юнака полюбила дочка шаха. Шах побачив у цьому його провину. Але запропонував кинути жереб: покласти в порожній глечик два камінчики, чорний і білий. Молодий чоловік повинен витягти один, і якщо це буде білий, він залишиться живий, якщо чорний − йому відрубають голову. Однак шах поклав у глечик обидва камінчики чорні. Дівчина, що любила молодого чоловіка, попередила його про це. Постає питання: як повинен діяти юнак? Тут може бути шаблонне мислення, засноване на логіці, або нешаблонне? При шаблоновому мисленні вся увага зосереджена на камінчику, який потрібно витягти. Тут є три можливих варіанти:

1) молодий чоловік відмовляється витягати камінчик;

2) він дає зрозуміти шахові, що йому відома хитрість;

3) молодий чоловік витягає чорний камінчик і жертвує собою.

Очевидно, що всі ці варіанти не сприймаються.

Що стосується нешаблонно мислячих людей, то вони могли б по-новому глянути на проблему з різних точок зору і спрямували б увагу на той камінчик, що залишиться в глечику. Молодий чоловік, дотримуючись цього способу мислення, витяг камінчик із глечика зі словами: "Я впевнений, що витяг білий камінчик!" − кинув його далеко в канаву. У глечику справді залишився другий чорний камінчик. Шах не міг зізнатися у власному шахрайстві і змушений був зберегти молодому чоловіку життя.

Коли рішення проблеми вже знайдено за допомогою нешаблонного мислення, цілком можливо дати йому раціональне пояснення. Іноді створюється враження, що за допомогою шаблонного мислення можна з такою ж легкістю вирішити будь-яке завдання, як і за допомогою нешаблонного.

Один із прийомів нешаблонного мислення полягає в навмисному використанні здатності розуму раціоналізуватись. Замість того, щоб просуватися крок за кроком звичайним, шаблонним шляхом, ви займаєте нову, довільну позицію. Потім повертаєтеся назад і намагаєтеся відтворити логічний шлях між вашою новою позицією і вихідною. Можливість такого шляху потрібно перевірити в кінцевому результаті законами логіки. Якщо ваш шлях виявився цілком логічним, то ви на правильній позиції, яку ніколи б не зайняли, використовуючи шаблонне мислення. Якщо ж ця довільно обрана позиція виявилася логічно неправильною, ви так чи інакше створили нові ідеї, намагаючись встановити їх правильність.

Деякі захоплюються ідеєю нешаблонного мислення і починають постійно використовувати його замість шаблонного. Більшість же взагалі відкидає нешаблонне мислення, вважаючи, що для них цілком достатньо одного шаблонного, логічного. Фактично обидва типи мислення не виключають, а доповнюють один одного. У тому випадку, коли немає можливості вирішити проблему шаблонним мисленням, або, коли виникає потреба в новій ідеї, потрібно застосовувати нешаблонне мислення. У той же час обмеження шаблонного мислення має свої позитивні сторони.

Людський мозок як оптимізуюча система інтерпретує будь-яку ситуацію найбільш імовірним способом. Ступінь імовірності визначається досвідом і вимогами даного часу. Шаблонне мислення оперує високими ймовірностями. Коли малоймовірний напрямок думки веде до нової, більш діючої ідеї, − настає евристичний момент, у результаті якого малоймовірнісний підхід до вирішення завдань миттєво здобуває найвищу ймовірність. Досягнення цього моменту і є метою нешаблонного мислення. Оскільки нешаблонне мислення націлене на нові ідеї, його потрібно відносити до творчого мислення.

Творче мислення є особливим різновидом нешаблонного мислення, що охоплює більш широку галузь. В одних випадках результатами нешаблонного мислення є геніальні витвори, в інших − новим поглядом на речі, і, отже, чимось менш значущим, ніж справжня творчість.

Нешаблонне мислення не є якоюсь магічною формулою, яку можна завжди з успіхом застосовувати; воно є лише звичкою, складом розуму. Принципами нешаблонного мислення є такі:

1) усвідомлення пануючих ідей;

2) пошуки різних підходів до явищ;

3) звільнення з-під контролю шаблонного мислення;

4) використання випадку.

Найбільша кількість наукових зусиль, безперечно, спрямована на логічне розширення і поглиблення пануючих ідей. Багато фахівців зайняті поліпшенням, поглибленням, доповненням існуючих наукових теорій. Для уникнення впливу пануючих ідей важливе визначення ідеї на папері, що здається пануючою в даній ситуації. Визначивши ідею, стає легше її пізнати, уникнути поляризуючого впливу.

Другий спосіб полягає в тому, щоб, прийнявши спочатку пануючу ідею, поступово довести її до абсурду, поки вона, зрештою, не буде дискредитована.

Наступний спосіб − це пошук різних підходів до явищ. Вибір того або іншого конкретного підходу до явища, як правило, залежить від випадку. При цьому мова йде не про гальмівний вплив пануючої ідеї, а лише про елементарну необхідність поглянути на речі іншими точки зору. Так, неповну пляшку вина оптиміст буде вважати наполовину повною, а песиміст − наполовину порожньою. Один довільний підхід не гірше за інший, якщо це стосується тільки тих випадків, коли дослідник обмежується простим описом. Якщо ж потрібне вирішення проблеми, то спосіб підходу до неї буде мати принципово важливе значення. Завдання, поставлене у вищезгаданій історії з камінчиками, здавалося, немає вирішення. Проте для розв’язання проблеми потрібно було спрямувати увагу на камінчик, що залишився у глечику.

Навіть незначна зміна підходу до явища може привести до серйозних наслідків. Одне із значних відкриттів у галузі медицини було зроблено в результаті того, що Е. Дженнер замість питання про те, чому люди хворіють на віспу, спробував з'ясувати, чому доярки не схильні до цього захворюванню? Він встановив, що, перехворівши нешкідливою коров'ячою віспою, людина здобуває імунітет до смертельного захворювання − звичайної віспи.

Перехід від очевидного способу підходу до явищ до неочевидного вимагає зсуву акцентів уваги. Дуже важливо застосовувати нешаблонне мислення у таких ситуаціях, коли шаблонне нездатне дати відповідь.

Немає сумніву, що теорія, яка пояснює всі наявні факти − краща. Досить поширена думка, відповідно до якої ніхто не має права взяти під сумнів якесь пояснення, якщо сам не пропонує більш конструктивного. Це один з найбільш дієвих способів пригнічення нових ідей. Як можна по-новому з'єднати факти, коли старий метод повинен залишатися непорушним до повного завершення нового? Отже, шукати нову ідею у межах старої − марна трата часу; порівнювати новий метод зі старим − шкідливо.

При вирішенні будь-якої проблеми необхідно, в насамперед, установити межі, при яких повинно скластися вирішення. Після того, як вони приблизно встановлені, шаблонне мислення починає вирішувати проблеми. Нерідко межі виявляються уявними, а вирішення перебуває поза ними. Наприклад, відома історія про колумбове яйце. У відповідь на жарти друзів Колумб поставив перед ними завдання − поставити яйце на стіл. Друзі взялися за справу, але, незважаючи на всі їхні зусилля, яйце валилося набік. Тоді Колумб узяв яйце, злегка розплющив з одного кінця і поставив. Друзі обурилися, вважаючи, що яйце розбивати не можна було, і вирішення проблеми фактично не існувало.

Як правило, шаблонно мислячі люди сприймають нешаблонне вирішення проблеми як оману. При цьому обвинувачі вказують на правила, яких фактично не існує. Такими помилковими припущеннями припиняється шлях до нових ідей. Наприклад, проводилося дослідження, які доводили, що літальні апарати важчі за повітря, а тому не зможуть піднятися. Коли брати Райт уперше зробили політ на такому апараті, Конгрес США затвердив законопроект, що забороняє збройним силам витрачати засоби на подальші спроби створення літальних машин, а патентне бюро США відмовилося брати заявки на видачу патентів на такі машини.

Коли Г. Мендель доповів про результати своїх досліджень з гібридизації різних сортів гороху на засіданні Брюнського суспільства натуралістів, ні його доповідь, ні геніальність нескладного дослідження, ні той факт, що воно поклало початок однієї з найважливіших наук сучасності – генетики − не викликали ніякого інтересу. Пройшло багато років, перш ніж його повідомлення було оцінено.

Ще одним важливим принципом нешаблонного мислення є використання елемента випадковості при генерації нових ідей. Випадкові явища не можна викликати навмисно, але випадкове явище можна використовувати. На основі випадкових подій зроблено досить багато відкриттів. Рентгенівські промені були виявлені в результаті того, що В. Рентген, проводячи досліди з катодно-променевою трубкою, забув забрати зі столу спеціально виготовлений флуоресцентний екран. Солі срібла для додавання фотопаперу світлочутливості стали застосовувати з тих пір, як французький винахідник Л. Дагер і його асистент помітили зображення, залишене срібною ложкою, що лежала на йодованій металевій поверхні. Прикладом використання випадку − відкриття пеніциліну А. Флемінгом. Одного разу він помітив, що на бактерії, які він виводив, випадково потрапила цвіль. Флемінг замість того, щоб викинути її, помістив під мікроскоп і помітив, що біля цвілі шкідливі бактерії не ростуть. Так людство отримало найсильніший антибіотик.

Одним із методів прискорення взаємодії випадкових ідей є метод "мозкового штурму". Люди, обговорюючи якусь проблему, намагаються відкинути логічні заборони і висловити усе, що приходить на розум. При цьому жодна висловлена думка не повинна вважатися ні занадто абсурдною, ні недоречною.

Усе це свідчить про важливість отримання інформації будь-яким шляхом та її осмислення.

Безумовно, однією з важливих проблем, що виникає при вивченні творчої і нетворчої діяльності є проблема критерію таких видів діяльності.

 

Методи пошуку нових рішень

Розглянемо методи, опанування яких полегшить роботу тих, хто займається науковою та технічною творчістю, пошуком оригінальних ідей.

Морфологічний аналіз. У технічній системі, що вдосконалюється, виділяють декілька характерних морфологічних ознак, за кожною з яких складають список різних конкуруючих варіантів (альтернатив) їх технічного застосування.

Морфологічні ознаки з різними альтернативами розташовують у таблиці, що дозволяє краще уявити пошукове поле. Аналізуючи різні сполучення альтернативних варіантів виділених морфологічних ознак, можна виявити нові вирішення завдань. Морфологічний аналіз здійснюється у такій послідовності:

1) точне формулювання задачі;

2) складання списку морфологічних ознак способу або пристрою;

3) перерахування можливих варіантів за кожною морфологічною ознакою;

4) аналіз утворених сполучень;

5) вибір кращих сполучень.

 

Розглянемо на прикладі послідовність морфологічного аналізу:

1) запропонувати нову ефективну конструкцію снігоходу;

2) морфологічні ознаки:

А − двигун, Б − рушій, В − опора кабіни, Г − керування;

3) варіанти за кожною морфологічною ознакою:

А1 − двигун внутрішнього згоряння, А2 − газова турбіна, А3 − електричний двигун;

Б1 − гусениці, Б2 − повітряний гвинт, Б3 − лижі і вібролижі.

Так складається перелік варіантів за всіма ознаками.

За позиціями 4) і 5) складається таблиця (морфологічна шухляда), а найбільш цікаві сполучення виписуються: наприклад А1 − Б2 − В4 − Г7.

Метод морфологічного аналізу є першим найбільш поширеним прикладом системного підходу у винахідництві. Він дозволяє мислити категоріями основних принципів і параметрів, що забезпечує ефективність його застосування.

Найбільш доцільно застосовувати цей метод для вирішенні конструкторських завдань, зокрема: для пошуку компонувальних або схематичних рішень; для проектування споруд і машин тощо.

"Мозкова атака" ("Мозковий штурм"). Цей метод є одним з найбільш популярним для психологічної активізації колективної творчої діяльності. Він застосовується для отримання нових ідей у науці, техніці, педагогічний, адміністративній, торговельній діяльності.

"Мозкова атака" − це активізація, експромт, творчий політ, коли відсутня раціональна логіка.

Основними правилами "мозкової атаки" є такі: формулювання завдань у загальних поняттях; забезпечення вільної, невимушеної дискусії між учасниками; заохочення комбінування та нового застосування висловлених ідей; заборона зауважень, реплік, навіть жартів, що містять критику; заохочення нераціонального мислення, ідей, що виникли в результаті інсайтів, фантазії, жартів, каламбурів; схвалення всіх ідей, навіть непрактичних; орієнтація на кількість, а не на якість зібраних ідей; проведення оцінки і відбору ідей групою експертів, що не брали участі у сесії.

В основу методу "мозкової атаки" покладений принцип розподілу за часом стадії розробки ідей. Завдання вирішують дві групи з оптимальним складом по 6−12 осіб. Перша група − це група генераторів ідей. У ній бажано, щоб були люди різних спеціальностей, різного рівня освіти, з різним обсягом практичного досвіду, схильні до абстрагування. У цю групу небажано включати тих, чия присутність може комплексувати інших учасників, наприклад, людей з різним службовим становищем з однієї організації.

Ця група вирішує задачу протягом 20 − 40 хвилин. Регламент на кожну ідею − не більш двох хвилин. Ідеї висловлюються без доказів. Якщо завдання не вирішено з першої спроби, то його розгляд можна продовжити, але вже з іншим колективом.

Для активізації процесу генерації ідей рекомендується використовувати такі прийоми, як "інверсія" (зроби навпаки), "аналогія" (зроби так, як це зроблено в іншому варіанті), "емпатія" (вважай себе частиною удосконалюваного об'єкта і з'ясуй при цьому свої почуття і відчуття).

Очолює процес вирішення завдань керівник сесії, який повинен вміти забезпечити дотримання усіх без винятку умов і правил методу, не вдаючись при цьому до критики і наказів. Він зобов'язаний стежити за тим, щоб висловлення ідей не йшло лише в раціональному напрямку.

Друга група − група експертів − після закінченню "мозкової атаки" робить висновок про цінності висунутих ідей. До неї залучають людей з аналітичним, критичним складом розуму.

Експертиза і відбір ідей повинні проводитися дуже уважно, необхідно ретельно продумувати навіть ті ідеї, що з першого погляду здаються несерйозними або навіть абсурдними.

На сьогодні існує ряд різновидів методу "мозкової атаки": метод "зворотної мозкової атаки"; "індивідуальної мозкової атаки"; "масової мозкової атаки"; "подвійної мозкової атаки"; "мозкової атаки з оцінкою ідей" тощо.

Цікавим є питання про авторство прийнятих ідей. Воно вирішується двома шляхами: у першому − авторами на однакових правах визнаються всі учасники, у другому − авторство встановлюється за особами, які на підсумковому етапі сформували нову ідею. Порядок встановлення авторства обговорюється заздалегідь.

Високі результати метод "мозкової атаки" дає для вирішення проблем організаційного характеру та нескладних винахідницьких завдань.

Синектика. Цей метод належить до найбільш ефективних евристичних методів колективної винахідницької творчості.

Слово "синектика" (неологізм грецького походження) означає поєднання різнорідних елементів. Відповідно синектична група − це група людей різних спеціальностей, які об’єднані пошуком творчого вирішення проблеми, що ґрунтується на необмеженому тренуванні уяви та поєднанні різнорідних елементів.

Для застосування методу синектики формують постійні групи (оптимальний склад 5-7 осіб) з людей різних спеціальностей і кваліфікації: інженера, робітника-раціоналізатора, археолога, конструктора, біолога, літератора тощо. Синектори повинні мати глибокі знання, досвід і розвинуту творчу уяву. З метою розвитку цих якостей члени групи проходять спеціальну підготовку протягом 8-12 місяців. Такий колектив виявляє велику гнучкість і варіативність у створенні оригінальних ідей, створює можливості для альтернативних способів вирішення.

Організація проведення засідання синекторів запозичена з "мозкової атаки", однак відрізняється використанням деяких прийомів психологічного налаштування, у тому числі активним застосуванням аналогій. Робота синекторної групи організована таким чином, щоб мінімізувати дію психологічної інерції. Виняткове значення в досягненні цього синектори вбачають у правильному формулюванні дослідницьких чи винахідницьких завдань. Вони переконані, що передчасно чітке їх формулювання веде до ускладнень в абстрагуванні від звичного ходу мислення, викликає поверхневий підхід до розв'язуваної проблеми і, як наслідок, у багатьох випадках не дає потрібного вирішення.

Структура синектичного процесу виглядає таким чином. Спочатку формулюється проблема. Як відзначалося вище, це робиться в загальному вигляді. Ніхто із синекторів (крім керівника групи) не повинен знати про конкретні умови завдань.

Засідання починається з обговорення фізичних аспектів процесу, що лежить в основі завдання. Наприклад, якщо перед групою поставлене завдання розробити принципово нову машину для забиванняпаль у ґрунт, синектор абстрагується від цих традиційних понять (паля, ґрунт). Власне забивання він розглядає як процес взаємопроникнення, тому обговорення стосується розгляду фізичної сутності принципу, що лежить в основі процесу взаємопроникнення. Обговорення повинне охоплювати широкий діапазон загальних проблем і поступово звужуватися під впливом питань керівника засідання, який зобов'язаний направляти обговорення в бажане русло. На синектичну сесію запрошуються експерти, головне завдання яких − оперативний аналіз висловлень, визначення конструктивних ідей. Цей етап називають "формулюванням проблеми, як вона є".

На наступному етапі керівником сесії або експертом вибирається одне з найбільш вдалих формулювань ідеї, за допомогою якого можна вирішити поставлене завдання. Цей етап синектори називають "формулюванням проблеми, як її розуміють".

Надалі ведеться генерування ідей вирішення завдань. Для цього робиться екскурс у різні галузі техніки, живої природи, політики, психології, релігії з метою з'ясування того, як аналогічні проблеми могли б бути вирішені в цих сферах. Основна мета такого екскурсу − знайти нову точку зору на проблему.

У процесі розв’язання проблеми у межах інших галузей синектори використовують систему з чотирьох видів аналогій: особистісну, пряму, символічну і фантастичну. Ці аналогії тісно пов’язані між собою, і кожен синектор повинен досконало володіти ними.

Особистісна аналогія, або емпатія побудована на уявному ототожненні себе з об'єктом дослідження. Наприклад, людина може ототожнювати себе з мостом з метою відчути розподіл навантажень і думкою вжитися в цей образ.

Пряма аналогія здійснюється шляхом порівняння об'єкта з паралельними об'єктами техніки, органічної або неорганічної природи. Приклади прямої аналогії − літак і птах, серце і насос тощо.

Символічна аналогія − узагальнена, абстрактна аналогія, вона з'являється в технічно неточному образі (наприклад, намір створити застібку, схожу на квітку, що на ніч закриває свої пелюстки).

Розвитком символічної аналогії є новий прийом пошуку аналогій. Керівник сесії обирає ключове слово, що стосується завдання, і пропонує пояснити його значення у вигляді короткого визначення, що носить парадоксальний характер і складається з іменника і прикметника. Наприклад: розчин − зважена плутанина; полум'я − видима теплота; міцність − примусова цілісність; сприйнятливість − мимовільна готовність тощо.

Фантастична аналогія застосовується для розробки незвичайних способів вирішення винахідницьких завдань. Вона базується на введенні у процес вирішення елементів фантазії − фантастичних засобів або персонажів, які перетворюють бажане в робочу модель. Символічна і фантастична аналогії є особливо плідними і тактичними прийомами цього пошуку.

Поряд з розглянутими методами активізації технічної творчості розробляється й удосконалюється група методів програмного вирішення дослідницьких і технічних завдань.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-10; просмотров: 145; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.209.56.116 (0.066 с.)