Розділ 1. Методологія науки. Наукове пізнання: форми, методи, підходи

Методологія в системі наук

 

У XXI столітті, аналізуючи минуле, ми можемо з упевненістю сказати, що жодна сфера духовної культури не зробила такого істотного впливу на суспільство, навколишній світ, світогляд, як наука. Скрізь ми маємо справу з наслідками її розвитку. Більшість з них стали настільки звичними, що ми вже не схильні їх помічати і бачити в них особливі досягнення. Наука багатоаспектна і багатогранна, нині вона опинилася під пильною увагою відразу декількох дисциплін – історії, соціології, економіки, психології, наукознавства. Методологія науки займає у цьому ряді особливе місце.

Методологія – це система принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему. Методологію іноді розуміють як визначену систему методів, що застосовується у процесі пізнання у межах тієї або іншої науки. При цьому беруться до уваги не тільки загальнофілософські, але і конкретні наукові методи.

Немає єдиної думки про методологію як науку: чи є вона філософською дисципліною, чи це певна наукова галузь, чи сама філософія є методологією, оскільки кожне філософське положення має методологічне значення?

На це питання можна відповісти так: філософія не вичерпує всього змісту методології, вона не досліджує усіх методів пізнання, а розглядає головним чином загальні методи. Разом із тим не існує й окремого від філософії вчення про методологію, що детально вивчало б усі (у тому числі і спеціальні) наукові методи, якими користуються окремі науки для вирішення суто конкретних пізнавальних завдань. Спеціальні методи наукового пізнання виробляються конкретними науками на основі загальної методології, а їхнє місце в системі всіх методів пізнання визначається саме філософією. Філософський характер загальної методології на сьогодні не викликає сумніву.

Методологію науки можна визначити як філософське вчення про систему соціально апробованих принципів, норм і методів науково-пізнавальної діяльності про форми, структуру і функції наукового пізнання.

Предметом методології науки є загальні закономірності і тенденції наукового пізнання як особливої діяльності породження наукових знань у їхньому історичному розвитку та в історично змінному соціокультурному контексті.

Призначення методології науки – виявити й осмислити рушійні сили, передумови, закономірності росту і функціонування наукового знання і пізнавальної діяльності.

Сучасна методологія – могутній інструмент пізнання. Наукова методологія покликана дати правильний орієнтир, напрямок наукового пошуку. Особливо важлива її роль у вирішенні нових фундаментальних завдань і проблем. Методологічна складова – природний і невід'ємний компонент будь-якої наукової дисципліни.

Існують різні рівні методологічного аналізу. Перший рівень - методологія конкретного дослідження, яке виконується в межах певної наукової галузі чи суміжних наук. На цьому рівні методи адаптуються до конкретного об'єкта дослідження відповідно до його специфіки. Так, при вивченні ставлення учнів першого класу до різних професій неможливо використовувати анкетне опитування. Замість цього доцільно застосувати діагностичну бесіду.

Другий рівень – це конкретно-наукова методологія з пов'язаними з нею методиками, що аналізують технічні прийоми, розпорядження, нормативи, формулюють принципи, методи, дають їхнє науково-теоретичне обґрунтування. Наприклад, метод мічених атомів у біології, анкетування усоціології тощо.

Третій рівень – загальнонауковий. Методологія на цьому рівні виступає як вчення про принципи, методи і форми знання, що функціонують у багатьох науках і не залежні від предмета й об'єкта дослідження. На даному рівні методологія вивчає методи емпіричного дослідження (спостереження, вимір, експеримент), логічні методи (аналіз і синтез, індукцію і дедукцію), а також такі форми наукового знання як: поняття і закони, гіпотези і теорії.

Четвертий рівень – філософський. На цьому рівні відбувається пояснення результатів досліджень з позиАцій філософії, насамперед - основних законів діалектики.

У методології вирішуються проблеми, пов'язані зі змістовними і формальними аспектами знань. Змістовними аспектами методології є структура наукового знання взагалі і наукової теорії зокрема; закони побудови, функціонування і зміни наукових теорій; понятійний апарат науки та її окремих дисциплін; характеристика схем, пояснень, прийнятих у науці; структура наукових методів; умови і критерії науковості, функції науки. Формальні аспекти методології пов'язані з аналізом мови науки, формальною структурою наукового пояснення, описом і аналізом формальних і формалізованих методів дослідження, зокрема, методів побудови наукових теорій і умов їхньої логічної істинності тощо.

Спочатку методологія була представлена нечітко у практичних формах взаємин людей з об'єктивним світом.

Згодом вона відокремлюється у спеціальний предмет раціонального пізнання і фіксується як система соціально апробованих правил і нормативів пізнання і дії, що співвідносяться з властивостями і законами дійсності.

Елементи методологічних знань виявляються на ранньому етапі розвитку культури. Так, у Стародавньому Єгипті геометрія постала у формі нормативних розпоряджень, що визначали послідовність вимірювальних дій при розподілі земельних площин.

З розвитком виробництва, техніки, мистецтва, елементів науки і культури методологія стає предметом спеціальної теоретичної рефлексії, спрямованої на осмислення принципів організації пізнавальної діяльності, виділення у ній умов, структури і змісту знання, а також шляхів, що ведуть до істини. Відбувається це у Стародавній Греції.

У процесі виявлення загальних закономірностей розвитку наукового пізнання методологія науки повинна спиратися на матеріал історії розвитку конкретних наук. Вона виробляє гіпотези і моделі розвитку знання, перевіряючи їх на відповідному історичному матеріалі. Усе це обумовлює тісний зв'язок методології науки з історико-науковими дослідженнями.

Методологія науки звертається до аналізу структури і динаміки знання конкретних наукових дисциплін, але разом із тим вона орієнтована на порівняння різних наукових дисциплін, на виявлення загальних закономірностей їхнього розвитку. Як не можна вимагати від біолога, щоб він обмежив себе вивченням одного організму або одного виду організмів, так не можна і методологію науки позбавити її емпіричної бази і можливості порівнянь і зіставлень.

Тривалий час у методології науки як зразок для дослідження структури і динаміки пізнання була математика. Проте у цій науці відсутній шар емпіричних знань, і тому, аналізуючи математичні тексти, важко виявити ті особливості будови і функціонування теорії, що пов'язані з її відношеннями до емпіричного базису. Методологія науки, особливо з кінця XIX ст., усе більше орієнтується на аналіз природничонаукового знання, що містить різні види теорій та розвинутий емпіричний базис.

Уявлення про розвиток науки, які ґрунтуються на історичному матеріалі, вимагають коригування при перенесенні на інші науки. Розвиток пізнання саме так і відбувається: вироблені уявлення, апробовані дані на певному матеріалі переносять на іншу галузь та видозмінюють, якщо виявлена їх невідповідність новому матеріалу.

Порівнюючи науки про суспільство і людину, з одного боку, і науки про природу – з іншого, потрібно визначити наявність у пізнавальних процедурах як загального, так і специфічного змісту. Якщо методологічні схеми, розвинуті в одній галузі, можуть охоплювати деякі загальні риси будови і динаміки пізнання в іншій галузі, то тоді методологія може розвивати свої концепції у будь-якій іншій сфері наукового пізнання. Вона може переносити моделі, розроблені в одній сфері пізнання на іншу, і потім коригувати їх, адаптуючи до специфіки нового предмета.

Філолофсько-методологічний аналіз науки, незалежно від того орієнтований на природознавство чи соціально-гуманітарні науки, належить до сфери історичного соціального пізнання. Навіть тоді, коли філософ і методолог має справу зі спеціалізованими текстами природознавства, їхній предмет – це не електромагнітні поля, не елементарні частки, не процеси розвитку організмів, а наукове знання про них, його динаміка, методи дослідницької діяльності. Методологія науки тісно пов'язана, як зазначалося вище, з філософією, зокрема, з теорією пізнання, із соціологією науки і порівняно молодою науковою дисципліною – наукознавством.

Наукознавство – галузь науки, що вивчає функціонування і розвиток науки в цілому, у єдності змістовних і соціокультурних аспектів. Вона досліджує структуру і динаміку наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами і сферами матеріального і духовного життя суспільства.

Методологія науки має свій предмет дослідження і відрізняється від названих дисциплін. Від філософської теорії пізнання, що досліджує процес пізнавальної діяльності в цілому, методологію відрізняє акцент на методах, шляхах досягнення істинного і практично ефективного знання. Від соціології науки і наукознавства − спрямованість на внутрішні механізми, логіку розвитку й організацію знання.

Що ж дає методологія науки тому, хто працює або готується працювати в науці над конкретними проблемами? Чи можуть вони відшукати в методології універсальний метод вирішення проблем − "алгоритм відкриття"? Звертаючись до фахівців у галузі конкретних наук, можна сказати, що ніхто вам не допоможе у вирішенні конкретних проблем, крім вас самих. Методологія науки не ставить своїм обов'язковим завданням чомусь вас учити у певній галузі. Вона не формулює конкретних інструкцій, а пояснює, описує, але не пропонує.

Методологія науки в наш час відмовилася від ілюзії створення універсального методу або системи методів, які б могли забезпечити успіх дослідження для всіх наук у всі часи. Вона виявила історичну мінливість не тільки конкретних методів науки, але і глибинних методологічних установок. Сучасна методологія науки показала, що установки свідомості вченого можуть змінюватися залежно від типу досліджуваних об'єктів і під впливом змін у культурі, у які наука робить свій внесок. Чи означає це, що методологія науки не потрібна вченому? Ні. Пояснимо це детальніше.

Чи можна працювати у сфері науки, не розуміючи, що вона собою являє? Імовірно, можна, хоча і до певних меж. Так само, наприклад, можна загвинчувати будь-який гвинт на конвеєрі автозаводу, не маючи уявлення ні про виробничий процес у цілому, ні про те, що таке автомобіль. Більш того, вкрай сумнівно, що розширення уявлень про виробничий процес може істотно допомогти в загвинчуванні окремої деталі. Однак, якщо ставити перед собою творче завдання подальшого розвитку автомобілебудування, то тут можуть знадобитися і уявлення про попередні етапи і закономірності цього розвитку, і знання суміжних галузей, і багато чого іншого. Важко навіть передбачити, що для цього може знадобитися.

Недостатність попередньої інформації – це специфіка творчих завдань. Якщо точно знати, що знадобиться для вирішення проблеми, то виходить, що завдання не є творчим. Саме тому методологія науки не потрібна ремісникові, однак, справжня творча праця, як правило, веде дослідника до проблем філософії і методології науки. Він має потребу в тому, щоб подивитися на свою галузь з боку, усвідомити закономірності її розвитку, осмислити її в контексті науки в цілому, має потребу в розширенні світогляду. Методологія науки дає фахівцю таку можливість.

Можна підійти до питання і з позиції ціннісної орієнтації, з погляду усвідомлення мети людського життя. Чи здатне нас задовольнити просте закріплення деталі на конвеєрі без усвідомлення більш глобальної мети, без розуміння того процесу, учасником якого ми є? Імовірно, не здатне. А це значить, що будь-який фахівець має потребу в розумінні того, що таке наука і наукове знання, у розумінні глобального історичного процесу пізнання. Методологія науки і служить цим завданням. Крім того, методологія науки дає можливість фахівцю глибше засвоїти знання зі своєї спеціальності, тому що охоплює всю систему конкретно-наукових знань, дає можливість зрозуміти функції, структуру, взаємозв'язок знань у тій галузі діяльності, у якій має працювати фахівець.