Особливості життєдіяльності цивілізованого миру. Ожиріння. Гіпертонічна хвороба. Атеросклероз. Ішемічна хвороба серця. Цукровий діабет. Рак. Алергійні хвороби.

ОСОБЛИВОСТІ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЦИВІЛІЗОВАНОЇ ЛЮДИНИ

У процесі розвитку цивілізації змінилася форма організації життєдіяльності людини. Основні зусилля сучасної людини спрямовані на звільнення від важкої фізичної праці й на створення усе більше комфортних умов життя й задоволення всі зростаючих потреб у задоволеннях. У досягненні цієї мети людина пішла декількома шляхами:

1. Створив знаряддя й засоби виробництва, які полегшили праця й одержання життєвих благ. Частка фізичної праці у виробництві з 90% знизилася до 10%.

2. Створив індустрію продуктів харчування. У харчуванні всі велике місце стали займати очищені й штучно синтезовані харчові продукти, добавки й ін.

3. Став перетворювати природу, тобто пристосовувати її до себе, до своїх запитів і комфорту.

Можна відзначити наступні основні серйозні протиріччя між еволюційним минулим людини й нинішнім його способом життя:

1. Зниження рухової активності сучасної людини нижче рівня, що забезпечував в еволюції організму виживання, привело людство до тотальної гіподинамії.

2. Небезпечне протиріччя між всі руховою активністю, що знижується, і всі зростаючим навантаженням на мозок сучасної людини супроводжується перенапругою центральної нервової системи, вищої нервової діяльності й психіки.

3. Комфортні умови існування зі зниженням функціональних можливостей організму привело до розвитку детренованості адаптаційних механізмів.

4. Усе більше переважає значення в харчуванні продуктів технологічної переробки, які відрізняються відсутністю багатьох природних компонентів і наявністю великої кількості ненатуральних синтезованих речовин, привело до порушення обміну речовин.

5. Перетворення людиною природи й науково-технічний прогрес збільшили комфортність життєдіяльності, але й породили екологічну кризу. Потік структурної інформації (включаючи хімічне забруднення вдихуваного повітря, питної води, продуктів харчування) перетерпів самі більші зміни й це певним чином впливає на здоров'я людини.

Таким чином, у наше століття росте смертність від серцево-судинної патології, від раку, нервово-психічних захворювань і травм. "Хвороби цивілізації" - основна причина смертності населення в цей час. На думку американських лікарів у другій половині й наприкінці ХХ століття 8 хвороб є причинами смерті 85% померлих у середньому й літньому віці: ожиріння, гіпертонічна хвороба, атеросклероз, зниження імунітету, аутоімунні хвороби, психічна депресія, діабет і рак. Багато хто з них взаємозалежні, наприклад, ожиріння, атеросклероз і гіпертонічна хвороба, зниження імунітету й рак. Ці форми патології розглядаються як найбільше "людяні", тобто "виплекані" самою людиною в умовах цивілізації.

ОЖИРІННЯ

У країнах Східної Європи надлишковою масою страждають близько 15%, у європейському регіоні приблизно 10% населення, при цьому - біля половини в середньому й літньому віці. Головна причина епідемії ожиріння - енергонасичений раціон харчування й споживання жирної їжі. Не можна забувати, що з ожирінням тісно зв'язане й зниження фізичної активності.

Ожиріння - це надлишкова маса тіла за рахунок нагромадження жирової клітковини. Є 2 типи ожиріння:

а) верхнє ожиріння (абдомінальне); б) нижнє ожиріння (глютео-феморальне). Абдомінанальне ожиріння - це, коли відношення окружності талії до окружності стегон більше 0,8 - для жінок й 1,0 - для чоловіків. Надлишковий жир в області живота - фактор більше високого ризику, чим на стегнах. Надлишок жиру в черевній порожнині пов'язаний з високим ризиком артеріальної гіпертонії, діабету, ранніми серцево-судинними захворюваннями, певними видами рака. У той же час, надмірна маса тіла в жінок дітородного віку (не сягаючого ожиріння) уважається позитивним фактором, тому що знижує ризик раку молочної залози, остеопорозу. По деяких наукових відомостях ожиріння також розцінюють як антифактор ризику розвитку рака легенів, туберкульозу, хронічного обструктивного захворювання легенів. Прийнято вважати, що якщо маса тіла збільшена за рахунок відкладення жиру на 15% і більше, те це ожиріння легкого ступеня; 41-100% - середньої; більше 100% - важкої. Для оцінки ожиріння осіб європейської раси експерти ВІЗ пропонують індекс маси тіла (Кетле) = М(кг)/Р(м)2, де М реальна маса тіла в кілограмах, Р - довжина тіла в метрах (таблиця 6).

Якщо індекс Кетле відповідає наступним значенням:

ДО = 17,5 і менше, те відзначається недолік маси тіла,

ДО = 25-30 - ожиріння 1 ступеня,

ДО = 30,1 - 40 - ожиріння 11 ступеня,

ДО = 40, 1 і більше - ожиріння Ш ступеня.

Розрізняють ожиріння:

а) екзогенно-конституціональне,

б) церебральне (пов'язане із запальними процесами, травмами, пухлинами головного мозку)

в) ендокринне (при захворюваннях гіпофіза, гіпотиреозі, юнацькому гіпогонадизмі).

Наслідки ожиріння - захворювання серцево-судинної системи (гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, атеросклероз, варикозне розширення вен нижніх кінцівок), ендокринної системи (цукровий діабет), патологія опорно-рухового апарата й периферичної нервової системи (артрити, остеохондроз, порадикуліт).

ГІПЕРТОНІЧНА ХВОРОБА

(артеріальна гіпертензія - АГ) - стійке підвищення артеріального тиску (АТ). У цей час в економічно розвинених країнах приблизно в 15-20% людей відзначається підвищений АТ. Гіпертонічна хвороба - підвищення артеріального тиску в судинній області від устя аорти до артеріол включно. Насамперед, артеріальна гіпертензія може бути проявом не тільки гіпертонічної хвороби. Більше 40 захворювань супроводжуються цим симптомом: поразка нирок, складні зрушення в гормональній рівновазі при порушенні функції наднирників, пороки серця, цукровий діабет й ін. Виявлення кожного з них - досить складна проблема, на рішення якої буде потрібно багато часу навіть в умовах діагностичного центра. Саме по собі короткочасне підвищення артеріального тиску ще не є доказом якої-небудь хвороби.

Основні фактори ризику виникнення гіпертонічної хвороби.

· незбалансоване харчування,

· порушення ліпідного обміну,

· ожиріння,

· стреси - дистреси,

· паління й алкоголь у більших дозах,

· сіль,

· гіподинамія.

Хвороба має кілька стадій:

Перша стадія характеризується порівняно невеликим підйомом АТ. Турбують головні болі, шум у голові, порушення сну, зниження розумової працездатності. Іноді виникають носові кровотечі;

Друга стадія - більше високі й стійкі підйоми АТ, типові гіпертонічні кризи, збільшення лівого шлуночка серця, зміни на очному дні, минущі порушення мозкового кровообігу. Можливі мозкові інсульти.

Третя стадія - у різних органах формуються атеросклеротичні зміни. АТ досягає високого рівня: 200-230\115- 129 мм рт. ст. Спонтанної нормалізації АТ не буває. Клінічна картина визначається ступенем поразки органів: серця (грудна жаба, інфаркт міокарда), мозку (геморагічні й ішемічні інсульти, енцефалопатія), очного дна (звуження посудин), нирок (зниження кровоточу в нирках, клубочкової фільтрації, білок й елементи крові в сечі).

"Профілактики й лікування артеріальної гіпертонії:

· інформація населення про хворобу і її наслідки;

· організація роботи клубів, шкіл для хворих з АГ;

· масові заходи щодо виявлення АГ на ранніх стадіях;

· видання нових методичних документів по діагностиці й лікуванню АГ;

· створення регістра (обліку хворих АГ);

· створення системи моніторингу за епідеміологічною обстановкою по АГ і серцево-судинних захворюваннях;

· додаткове забезпечення стаціонарів ефективними гіпотензивними лікарськими засобами;

· організація додаткових реабілітаційних відділень для хворих, що перенесли інфаркт, інсульт, що дозволить відновити працездатність 20% інвалідів;

· зміцнення матеріально-технічної бази лікувально-профілактичних установ;

· підвищення кваліфікації медичних працівників.

Поради по профілактиці гіпертонічної хвороби:

1. Умійте ставитися до невдач як до закономірного результату допущених помилок. Умійте прощати й не тримаєте зла. З ефективно справлятися зі стресом.

2. З не зловживати сіллю й більшою кількістю рідини.

3. Не захоплюйтеся обжерливістю: краще не доїсти, чим переїсти.

4. Зі звикнути до фізичних навантажень як до невід'ємної частини Вашого життя.

5. Зі стиль життя: передбачите достатній сон,

розумне чергування праці й відпочинку, відмова від паління й зловживання алкоголем, розважальні подорожі, праця на дачних ділянках і т.п.

6. Не рідше 1 рази в рік сходите на прийом до лікаря (моніторинг свого здоров'я): раннє розпізнавання гіпертонічної хвороби, з'ясування й усунення причин.

7. У випадку, якщо встановлено гіпертонічну хворобу, лікуєтеся ефективно, використайте повний комплекс лікувально-профілактичних заходів щодо призначення лікаря.

АТЕРОСКЛЕРОЗ

Атеросклероз, як правило, вражає багато артерій людини, однак залежно від виразності процесу в тій або іншій артерії розвивається локалізована форма захворювання. При атеросклерозі внутрішня оболонка артерій інфільтрується ліпідами (жирами), 80% яких становить холестерин. Холестерин переноситься в організмі кров'ю в складі білково-жирових комплексів - ліпопротеїдів. Розрізняють ліпопротеїди низкою щільності (ЛПНП), дуже низької щільності (ЛПОНП) і високої щільності (ЛПВП). Перші два типи переносять холестерин від травної системи й можуть відкладати його на стінках кровоносних посудин, приводячи до розвитку атеросклерозу. ЛПНП і ЛПОНП є найважливішим чинником ризику розвитку серцево-судинних захворювань. ЛПВП, навпаки, виводять холестерин із тканин і кровоносних посудин. Слідом за ліпідною інфільтрацією вдруге розвивається сполучна тканина. Все це веде до звуження просвіту артерій й утрудненню кровотоку. Стінки посудин гублять еластичність, що знижує доставку кисню й живильних речовин до органів і систем. Виникає кисневе голодування тканин, порушення обміну, що супроводжується болючими відчуттями. Серед факторів ризику розвитку атеросклерозу головними є:

· підвищений рівень холестерину й глюкози в крові,

· неправильне харчування,

· нервова перенапруга,

· "сидячий спосіб життя" і недолік м'язової діяльності,

· паління,

· спадкоємні фактори.

Зворотний розвиток атеросклерозу можливо без застосування лікарських засобів і хірургічних методів лікування в результаті виконання (неухильного!) наступних рекомендацій:

· стругаючи дієта з обмеженням рівня холестерину, запобігання стресу,

· адекватна фізична активність,

· відмова від паління,

· позитивні емоції.

У результаті виконання програми поступово розсмоктуються атероматозні накладення й відновлюється кровотік у звужених коронарних посудинах. Дуже цікаві висновки Орніша відносно фізичної активності. Шкоду приносять інтенсивні заняття спортом. Особливо ефективні помірні, постійні вправи, що не викликають стомлення.

Оптимальна ходьба зі швидкістю 4 км у годину. Найбільша смертність спостерігається серед хворих, які воліють не рухатися.

Симптоми атеросклерозу варіабельні й залежать від ступеня ішемії того або іншого органа. Найпоширенішими проявами атеросклерозу є ішемічна хвороба серця (поразка посудин серця) і атеросклеротична енцефалопатія (поразка посудин мозку). Безпосередньою причиною смерті при атеросклерозі найчастіше є інфаркти міокарда й інсульти.

ІШЕМІЧНА ХВОРОБА СЕРЦЯ

ИБС - хронічний патологічний процес, обумовлений недостатністю кровопостачання міокарда. У переважній більшості (97-98%) випадків є наслідком атеросклерозу коронарних артерій серця. Основні клінічні форми ИБС· стенокардія, · інфаркт міокарда, кардіосклероз.

Стенокардія - раптовий сильний приступ болю за грудиною, в області серця, викликаний спазмом коронарних посудин й ішемією міокарда. За старих часів такий приступ називали "грудною жабою". Не завжди, але часто, біль ірадіює у ліву руку, плече, під лопатку або в область шлунка, може супроводжуватися почуттям оніміння кисті або мови. Такий приступ хворій у серце не можна терпіти більше 30 хвилин.

Інфаркт міокарда - важке захворювання серця, обумовлене гострою недостатністю його кровообігу, з виникненням вогнища некрозу в серцевому м'язі. Початком інфаркту вважають інтенсивний і тривалий приступ загрудинного болю (більше 30 хвилин, нерідко багатогодинний). Ускладнення гострого періоду: кардіогенний шок, набряк легенів, важка аритмія, раптова клінічна смерть.

Інсульт мозковий - гостре порушення мозкового кровообігу. Інсульт є найбільш важким і небезпечним проявом атеросклерозу посудин мозку. Як правило, атеросклеротичні зміни посудин головного мозку приводять до порушення психіки, зміні (часом необоротному!) особистості людини, втрати пам'яті, ослабленню розумових і творчих здатностей. Так званий "старечий склероз" зв'язаний аж ніяк не з віком, а зі склерозом мозкових посудин. Інсульт є також частим ускладненням гіпертонічної хвороби. У результаті інсульту виникають паралічі й парези.

ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ

Причини діабету вивчені недостатньо. Мають значення спадкоємна схильність, ожиріння, атеросклеротичні зміни посудин підшлункової залози, психічна й фізична травми, інфекції (наприклад, туберкульоз).

Клініка. У розвитку цукрового діабету виділяють 3 стадії:

- потенційний діабет, коли є лише схильність до захворювання (несприятлива спадковість або маса тіла при народженні 4,5 кг і більше);

- латентний діабет, що виявляється за допомогою проби на толерантність до вуглеводів;

- явний діабет - є характерні клінічні й біохімічні симптоми захворювання: сухість у роті, поліурія (багато сечі), схуднення, загальна слабість, підвищений апетит, шкірна сверблячка й сверблячка в промежині, болю в області серця й в ікроножних м'язах. Залежно від рівня цукру в крові, чутливості до лікувальних впливів, наявності або відсутності ускладнень виділяють 3 ступеня важкості цукрового діабету. До легкого ступеня відносять випадки захворювання, коли рівень гіперглікемії невисокий і компенсується тільки дієтою. При середньо тяжкому ступеня компенсація досягається прийомом пероральних препаратів або введенням невеликих доз інсуліну. Важкий ступінь діабету характеризується вираженими добовими коливаннями рівня цукру в крові. Доза інсуліну, необхідна для компенсації, перевищує 40 одиниць у добу. Є виражені ускладнення.

Ускладнення цукрового діабету:

1. Специфічні поразки дрібних посудин - мікроангіопатії. Поразка посудин сітківки очей (діабетична ретинопатія) - погроза втрати зору. Поразка посудин нирок (діабетична нефропатія) - розвиток уремічного стану.

2. Діабетична нейропатія - поразка центральної й периферичної нервової системи. Хворих турбують оніміння, почуття повзання мурашок, судороги в кінцівках, болю в ногах, що підсилюються в спокої й уночі, що зменшуються при ходьбі.

3. Ангіопатія посудин шкіри й м'язів приводить до розвитку атрофії м'язів.

4. Прискорений розвиток атеросклеротичних змін у великих посудинах (аорта, коронарні, церебральні артерії й ін.).

Недостатність інсуліну в організмі приводить до порушення вуглеводного, жирового й білкового обмінів і розвитку діабетичної коми.

Поняття про діабетичну кому. Недостача глюкози в тканинах, з одного боку, приводить до енергетичної кризи, а з іншого боку - до самоотруєння організму токсичними продуктами обміну - ендоінтоксикації. Не отримуючі глюкозу клітки починають захлинатися у власних відходах. Відбувається нагромадження таких шкідливих недоокислених продуктів, як ацетон і кетонові тіла. Їхній надлишок у крові й у тканинах є причиною розвитку ацидозу - закислення. Збільшення її концентрації - гіперглікемія (греч. hіper - понад + glykys - солодку + hemіa - кров) у багато разів перевищує значення норми (замість покладених 5,4 мкмоль на 1 літр вона може досягти 30-40 і більше). Звідси й інша назва діабетичної коми - гіперглікемічна.

Основний парадокс діабету - дефіцит глюкози в тканинах й її зверхконцентрація в крові. Надлишок цукру в крові обов'язково виводиться бруньками із сечею. Кожна молекула глюкози захоплює із собою кілька молекул води. Це приводить до швидкої втрати рідини: колосальна концентрація глюкози спрацьовує як надпотужне осмотичне сечогінне. Із хворої людини кожні 20-30 хвилин починає виділятися до трьох літрів солодкою липкою сечі.

Зневоднювання - дегідратація - збільшує самоотруєння організму за рахунок збільшення концентрації токсинів. Зміст у крові кетонових тіл й ацетону (кетонемія, ацетонемія) стають настільки високим, що вони починають виділятися бруньками із сечею й з видихуваним повітрям. З'являється характерний захід "свіжих яблук" - запах ацетону.

РАК

Рак (лат. cancer - рак) - злоякісна пухлина із кліток, що трансформувалися, епітелію шкіри, слизуватих оболонок шлунка, кишечнику, дихальних шляхів, різних залоз, органів і т.д., що виникає в ході онтогенезу. Пухлина розвивається довгостроково, протягом 10-30 років до появи клінічно значимих симптомів. В останній стадії розвитку дає метастази в лімфовузли й інші органи. Причини неприборканого росту кліток дотепер остаточно не вивчені. Це захворювання вважають поліетіологічним (багато причин). До факторів ризику канцерогенезу (процес виникнення й розвитку раку) у цей час відносять: неправильне харчування, паління, забруднення об'єктів навколишнього середовища, деякі шкідливі фактори виробничого середовища, психо-емоціональна напруга й стреси, геофізичні фактори й ін. Ураховуються вірусний, хімічний, фізичний, радіаційний й інший канцерогенези. Не виключена й роль спадковості: рак відносять до захворювань зі спадкоємною схильністю. Всі канцерогенні фактори навколишнього середовища можна розділити на 2 групи:

1) вплив яких мало залежить від окремої людини (наприклад, хімікати й випромінювання на робочому місці, азбест);

2) ті, що залежать від людини (канцерогени тютюнового диму і їжі).

Первинна профілактика раку - це система соціально-гігієнічних заходів і зусиль самого населення, спрямованих на попередження виникнення злоякісних пухлин і попередніх їм передопухлинних станів шляхом усунення, ослаблення або нейтралізації впливу факторів навколишнього середовища й способу життя, а також шляхом підвищення неспецифічної резистентності організму. Система заходів повинна охоплювати все життя людини, починаючи з антенатального періоду:

1. Онкогігієнічна профілактика - виявлення й усунення можливості дії на людину канцерогенних факторів навколишнього середовища, включаючи повітря, воду й харчові продукти:

а) збалансоване харчування, уживання харчових волокон, раціональна кулінарна обробка харчових продуктів, зниження змісту жирів у раціоні й збільшення споживання продуктів рослинного походження;

б) боротьба з палінням, у першу чергу серед підлітків і вагітних жінок, оскільки мутагенна й канцерогенна дія цього фактора доведено;

в) обмеження надходження радону в житлові приміщення; відмова від використання побутового газу;

г) обмеження застосування праці жінок дітородного віку на роботах зі шкідливими умовами праці;

д) комплекс заходів щодо профілактики психічного стресу і його наслідків;

е) строгий контроль за якістю питної води;

ж) призупинення широкого й повсюдного використання в колективах ультрафіолетового опромінення, що також має мутагенний ефект.

2. Біохімічна профілактика раку включає запобігання бластомогенного ефекту від дії канцерогенних факторів шляхом застосування певних хімічних препаратів, продуктів і з'єднань (вітамінів групи З, Е и продуктів їх утримуючих; селен, інших препаратів, що володіють антиоксидантними властивостями).

3. Медико-генетична профілактика припускає виявлення родин зі спадкоємними пухлинними й передпухлинними захворюваннями, осіб із хромосомною нестабільністю й організацію заходів щодо зниження небезпеки можливої дії на них канцерогенних факторів (організація працевлаштування, рекомендації зі збалансованого харчування, відмова від шкідливих звичок, диспансерне спостереження й ін.).

4. Імунобіологічна профілактика включає виявлення окремих осіб і формування контингентів з імунологічною недостатністю для проведення заходів щодо її корекції й захисту від можливих канцерогенних впливів.

5. Ендокринно-вікова профілактика припускає виявлення дисгормональних станів, а також вікових порушень гомеостазу, що сприяють виникненню й розвитку пухлин, і їхню корекцію.

Вторинна профілактика раку - система заходів, спрямованих на раннє виявлення передпухлинних і початкових стадій пухлинних захворювань. Провідна роль у плані виявлення захворювань і диспансерного спостереження за хворими по колишньому належить амбулаторно-поліклінічним установам (оглядові кабінети, дільнична служба). Організація онкологічних профоглядів передбачає первинний скринінг для відбору осіб у групи ризику. Програма відбору включає:

1. Проведення профоглядів населення із застосуванням цитологічних, ендоскопічних методів обстеження й флюорографії. Поряд із цими тпорадиційними методами масового скринінга рекомендується використання анкетного методу, що підвищує ефективність діагностики й в 2 рази знижує витрати на проведення профоглядів, особливо в групах неорганізованого населення на базі оглядових кабінетів;

2. Обов'язкове проведення всебічного обстеження для виявлення передпухлинних і пухлинних захворювань у хворих, що перебувають на лікуванні в стаціонарах і лікувавльно-профілактичних установах;

3. Проведення первинного цитологічного скринінга серед осіб, що працюють в онконебезпечних виробництвах. Цитогенетичний скринінг контингентів, що піддаються впливу мутагенних і канцерогенних факторів хімічної або фізичної природи, є надійним методом виявлення осіб з можливим утворенням пухлин.

АЛЕРГІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ

До числа хвороб цивілізації варто віднести й більшу групу алергійних захворювань, тому що сплеск цих нозологічних форм пов'язаний з хімізацією цивілізованих країн і забрудненням навколишнього середовища. Уважають, що в середньому алергійні захворювання охоплюють 10% населення земної кулі, причому є значні коливання цієї величини - від 1 до 50%. У дітей алергійні захворювання представлені ширше, ніж у юнаків і дорослих. Численні дослідження вказують на збільшення поширеності алергійних захворювань. Основними причинами росту алергійних захворювань уважають:

· збільшення контакту людей з хімічними речовинами, як на виробництві, так й у побуті;

· забруднення навколишнього середовища;

· ріст споживання різних лікарських препаратів

Поняття про алергени, антигени й алергійну реакцію. Термін алергія був уведений австралійським педіатром Пірке й Шиком в 1906 році й у перекладі із грецького означає "іншу дію". Алергійна реакція являє собою не що інше, як перекручений відповідь імунної системи організму на контакт із зовсім необразливими речовинами. Щоб відбулася алергійна реакція, необхідне з'єднання двох складових її компонентів. Перший назвали алергеном. Але алергеном воно стає тільки при одній умові: при влученні в організм імунна система повинна виробити на нього специфічні білкові тіла, які назвали антитілами. В організм алергени проникають із вдихуваним повітрям і через шкіру, із прийомом їжі або через ін'єкції. Тому й антитіла накопичуються в слизуватої рота, верхніх дихальних шляхів, травного тракту, а також у шкірі й реагують тільки з тим алергеном, що послужив причиною їхнього утворення. Виникнувши один раз, антитіла зберігаються протягом всього. життя Відбувається так називана сенсибілізація організму (франц. Sens - чутливість). І тоді вже будь-який, нехай нетривалий, але повторний контакт із алергеном викличе реакцію, подібну до вибуху. Роль динаміту в цьому випадку будуть грати антитіла, що перебувають у тканинах, а фатальною іскрою - алергени. Досить лише самого короткого контакту між ними, щоб відбулася вибухоподібна реакція: антиген+ антитіло.

Таким чином, алергія - це імунна реакція організму, що супроводжується ушкодженням власних тканин. Алергійні хвороби - група захворювань, в основі розвитку яких лежить ушкодження, викликуване імунною реакцією на екзогенні алергени.

Аутоалергічні хвороби - група хвороб, в основі розвитку яких лежить ушкодження, викликуване імунною реакцією на антигени власних тканин. Виникає питання: чому в одних випадках реакція на той самий антиген протікає як імунна, а в інші як алергійна? Це зв'язано, по-перше, з характером антигену, його властивостями й кількістю й, по-друге, з особливостями реактивності організму.

Механізм розвитку алергійної реакції. При реакції антиген + антитіло виділяться вкрай активні речовини - гістамін і серотонін, які запускають механізм розвитку алергійної реакції:

Зовнішні прояви алергійної реакції. Переповнення капілярів через падіння тонусу прекапілярів може бути настільки стрімким, що багато хто з них надірвуться й полопаються. Зовні це виявиться в появі дрібно крапкової висипки, що являє собою тисячі крапкових підшкірних крововиливів. Влучення ж під шкіру вільного серотоніну й гістаміну викличе характерне почуття печіння або нестерпна сверблячка. Різке збільшення тиску в капілярах і значне підвищення проникності їхніх стінок приведе до пропотівання плазми в міжклітинний тихорєцький простір. Це, з одного боку, обернеться втратою рідкої частини крові із судинного русла й ще більшим зниженням ОЦК і АТ. А з іншого боку, - до набряку тканин. Небезпека полягає в тім, що набряк м'яких тканин особи й шиї, як правило, супроводжується набряком голосових складок, слизуватої гортані, спазмом голосової щілини й бронхів, а також набряком легенів і головного мозку.

Перелік алергенів.

- Побутові алергени.

- Інсектні алергени.

- Епідермальні алергени.

- Лікарські алергени.

- Пилкові алергени.

- Харчові алергени.

- Промислові алергени..

- Алергени інфекційного походження. Ті інфекційні хвороби, у патогенезі яких алергія відіграє провідну роль, одержали назву інфекційно-алергійних (туберкульоз, бруцельоз, сифіліс, ревматизм, хронічні кандидози й ін.).

Клінічні форми алергійних захворювань.

Анафілактичний шок.

Бронхіальна.

Дерматит атопічний - екзематозне шкірне захворювання.

Дерматит контактно^-алергійний.

Інсектна алергія.

Кропивниця й набряк Квінке.

Поліноз.

Профілактика алергійних захворювань залежить від форми й причини конкретного захворювання.

Первинна профілактика зводиться до обмеження контакту людини з екзогенними алергенами: боротьба за чистоту атмосферного повітря, питної води, харчових продуктів; ретельна перевірка парфумерних виробів на алергенність; захист шкіри й органів подиху при промисловому контакті з алергенами, а також при використанні їх у домашніх умовах; ретельне збирання приміщень, постільних речей, боротьба з домашніми комахами; удосконалення вакцин у змісті зниження їх сенсибілізуючої активності; виявлення й виключення винних алергенів; боротьба із самолікуванням і необґрунтованим прийомом лікарських препаратів;

Вторинна профілактика алергійних захворювань включає: розробку й застосування методів обстеження для виявлення ознак, що визначають високий ступінь ризику розвитку алергійних захворювань; специфічну гіпосенсібілізацію; зміну кліматичної зони; розумні міри загартовування; своєчасне лікування передастматичних захворювань (гострого й хронічного бронхіту, запальних захворювань верхніх дихальних шляхів, полінозу й ін.).

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Байер К., Шейнберг Л. Здоровий образ жизни. – М.: Мир, 1997.

2. Бубнов В.Г., Бубнова Н.В. Основи медицинских знаний. Спаси и сохрани./ Учебное пособие для учащихся 9-11 классов об щеобразовательних учреждений. – М.: Издательство АСТ. – 2000. – 400 с.

3. Вайнер Е.Н. Валеология: Учебник для вузов. – М.: Флинта: Наука, 2001. – 416 с.

4. Ощепкова Е.В. О федеральной целевой программе “Профілактика и лечение артериальной гипертонії в Российской Федерації”//Профілактика заболеваний и укрепление здоровья. – 2002. - № 1. – С. 3-6.

5. Пицкий В.И., Адрианова Н.В., Артомасова А.В. Аллергические заболевания. – М.: Медицина, 1984. – 272 с.

6. Чумаков Б.Н., Чумаков Б.Н. Валеология: Избранние лекции. – М.:Роспедагенство., 1997. - 246 с.

Лекція № 7