Біологічний потенціал здоров'я

Лекція 1.

ЗДОРОВ'Я Й СПАДКОВІСТЬ

Біологічний потенціал здоров'я. Абетка генетики. Спадкоємні хвороби. Генна терапія. Біологічний і соціальний компоненти спадковості людини. Медико-генетичне консультування. Здоров'я й конституція людини.

БІОЛОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЗДОРОВ'Я

Генетичний матеріал належить до біологічних, внутрішніх факторів здоров'я, детермінуючи його з народження, і становіть як би "капітал здоров'я". У практиці лікаря будь-якої спеціальності зустрічаються спадкоємні захворювання, поява й розвиток яких підкоряється генетичним закономірностям. Найпоширеніші хвороби, що не мають прямій передачі в поколіннях, такі як атеросклероз, гіпертонічна хвороба, шизофренія, злоякісні пухлини, хронічний бронхіт, виразкова хвороба шлунка й багато інших хвороб зі спадкоємним нахилом. У випадку рецесивної спадкоємної хвороби, що виникає обов'язково при успадкуванні патологічного гена як від батька, так і від матері. Спадкоємними або генетичними хворобами називаються хвороби, в основі яких лежить патологічна спадковість, отримана через полові клітки батьків.

АБЕТКА ГЕНЕТИКИ

Генетика людини це наука про закони спадковості й мінливості, які визначають розвиток організму. Гомеостаз організму, його норма реакції спадково обумовлені, тому пізнання генетичних закономірностей відкриває можливості потужного впливу на біологічну природу людини. Вивчення спадкування генів і характеру їхньої дії в людини проводиться за допомогою генеалогічного й близнюкового методів генетичного аналізу.

Причина спадкоємної хвороби - дефекти в генетичному апарату (мутації).

СПАДКОЄМНІ ХВОРОБИ

Найбільше вивчені хромосомні хвороби людини й генні дефекти обміну речовин. Хромосомні хвороби людини обумовлені кількісним ушкодженням статевих хромосом у результаті неправильного злиття двох гамет батьків. Аномалії статевих хромосом на мікроскопічному рівні частіше мають вигляд трисомій і моносомій. Більшість зигот гине внутрішньоутробно або до 5-ти літнього віку. Серед тих спадкоємних хвороб, що обумовлено ушкодженням хромосом, найбільш відома хвороба Дауна. Хвороба Дауна - результат трисомії 21-ої хромосоми. Частота захворювання - 1:700 немовляти. Синдром Патау (трисомія 13 хромосоми). Частота його коливається в межах 1:700-800 народжень. У жінок найбільше часто зустрічається синдром Шерешевского-Тернера (ХО). Синдром Кляйнтефера (ХХ) Його частота коливається в межах 2-2,5 на 1000 новонароджених хлопчиків. Гемофілія - спадкоємне захворювання, передається по домінантному типі; зчеплено з Х-хромосомою.

Ферментопатії - це спадкоємні хвороби обміну, в основі яких лежить молекулярно обумовлена патологія ферментів. Залежно від переважної поразки того або іншого виду обміну виділені різні групи захворювань: порушення амінокислотного обміну (близько 60 форм), вуглеводного, ліпідного обміну (близько 10 форм). Серед ферментопатій найбільш вивчена фенілкетонурія, що обумовлена порушенням амінокислотного обміну. Причина розвитку хвороби - уроджена недостатність певного ферменту, що стимулює обмін однієї з незамінних амінокислот - фенілаланіна. Алкаптонурія як захворювання була описана ще в XVІ столітті. Основний симптом її в дітей - потемніння сечі на повітрі. Потемніння сечі у хворих обумовлено окислюванням гомогентизинової кислоти - алкаптона (отчого й відбувається назва хвороби). Причина нагромадження гомогентизинової кислоти - неправильне перетворення амінокислоти тирозин. Галактоземія - наслідок уродженого дефекту обміну вуглеводів. У цьому випадку організму теж бракує одного єдиного ферменту, необхідного для перетворення галактози, що входить до складу молочного цукру, у глюкозу.

Більша група захворювань зв'язана також з уродженими дефектами ліпідного (жирового) обміну. У їхній основі лежить як розпад уже готового міеліна, так і порушення процесу його створення. Міелін - речовина, що утворить одну з оболонок нервових волокон. Сімейна атаксія Марі, атрофія Менцеля, хвороба Вільсона - Коновалова, хорея Гентінгтона, бічний аміотрофічний склероз й інших. Важке захворювання м'язів у хлопчиків за назвою міопатія Дюшена.

ГЕННА ТЕРАПІЯ

1. Однак за цей короткий відрізок часу медична генетика значно просунулася вперед, і в ряді випадків ми вже можемо не просто полегшити стан хворого, але й вилікувати його. Якими ж методами лікування спадкоємних хвороб розташовує сучасна медицина? Сучасна генетика впритул підійшла до того, щоб заміняти патологічні гени нормальними, тобто втручатися активно в генетичний код спадкоємних хвороб. Медична генетика вже відкинула сумнівні концепції приреченості спадкоємних хворих. Принципова схема етіологічного лікування поки орієнтована на хворобі, викликані мутацією в одному гені й супроводжуються відсутністю продукту діяльності гена. От які обмеження й вимоги крайньої обережності існують при відборі хвороб для проведення генної терапії - її можна здійснити, якщо:

1) хвороба загрожує життя й невиліковна без генної терапії;

2) уражені хворобою орган, тканина й клітки ідентифіковані;

3) нормальний алель дефектного гена ізольований і клонований;

4) нормальний ген може бути уведений в істотну частину кліток з ураженої тканини, або введення гена доступно в таку тканину-мішень, як кістковий мозок; при цьому введення гена буде змінювати хворобливий процес в ураженій тканині;

5) уведений ген буде функціонувати адекватно, тобто буде пряма продукція достатньої кількості нормального білка. Генна терапія через соматичні клітки - це поки єдиний метод, прийнятний для застосування на людині. Включення одиночного гена в соматичні клітки індивіда із загрозливого життя спадкоємною хворобою визначається єдиною метою - виключити клінічні наслідки хвороби. Включений у клітки ген не передається в майбутнє покоління. Більше порадикальні методи етіологічного лікування повинні стосуватися зміни генома зиготи. Називається цей новий напрямок умовний терміном "демутаціонізація".

Сучасні методи терапії:

· лікарського й дієтичного лікування (усунення з харчового раціону продуктів, що провокують захворювання);

· замісної гормоно- і ферментотерапії (наприклад лікування інсуліном при діабеті);

· методи видалення з організму токсичних продуктів;

· реконструктивної хірургії;

· індукції й інгібіції метаболізму (стимуляція або придушення порушених видів обміну речовин);

· генної інженерії.

ЛіТЕРАТУРА

1. Афонькин С.Ю. Клонирование органов// Биологія. – 2000. - № 34. – С. 5.

2. Баев А.А. Геном человека// Человек. – 1995. - № 2. - С. 4-13.

3. Биологичний потенциал человека: генетика, адаптивние возможности и конституції/ В кн. В.П. Казначеева, В.П. Петленко, С.В. Петленко «Етюди интегральної медицини и валеології». – Санкт-Петербург, 1997. – С. 141 – 196.

4. Бодров С. В. Проблеми века// Природа и человек. – 1999. - № 1. – С. 8-10.

5. Валеологія человека: софотерапия, здоровье и креативная антропософия/ В кн. В.П. Казначеева, В.П. Петленко, С.В. Петренко «Етюди интегральної медицини и валеології». – Санкт-Петербург, 1997. – С. 118 – 130.

6. Иванов В.И. Геном человека// Человек. – 1995. - № 1. - С. 7-20.

7. Клонирование человечнийих существ// Человек.. – 1998. - № 3. - С. 29-32.

8. Максимов Н. Клони генома// Знание – сила. – 2000. - № 7. – С. 72-73. 133

9. Медицинская генетика: Учебник для студентов медицинских училищ и колледжей/ Н.П. Бочков, А.Ю. Асанов, Н.А. Жученко и др. Под ред. Н.П. Бочкова. – М.: Мастерство; Висшая школа, 2001. – 192 с.

10. Пряхин В. Смерть цивилизації или всеобщее воскрешение?/ / Наука и религія. – 1998. - № 4. – С. 7-9.

11. Уманский К.Г. Невропатологія для всех. Книга 2 - я. – М.: Знание, 1989. – С.60 – 74.

12. Хаблицкая С. Поклон с того света// Комсомольская правда. – 2000. – 20 окт. – С. 19.

Лекція 4.

ЕКОЛОГІЯ Й ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ

Основні поняття й закони екології людини. Екологічна криза. Варіанти біологічної дії забруднювачів навколишнього середовища. Глобальні забруднювачі об'єктів навколишнього середовища. Атмосферне повітря й здоров'я. Питна вода й здоров'я. Екологія житлових і суспільних приміщень. Ґрунт і здоров'я людини. Екологія продуктів харчування. Клімат і здоров'я. Ендоекологія. Міжнародні природоохоронні й екологічні організації.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ Й ЗАКОНИ

ЕКОЛОГІЇ ЛЮДИНИ

Поняття про екосистеми. Будь-яку сукупність організмів і неорганічних компонентів, у якій може здійснюватися круговорот речовин, називають екосистемою. Відповідно до відомого вітчизняного еколога Н.Ф. Реймерсу поділ дисциплін "екологія людини" й "соціальна екологія" варто проводити по дуалістичних якостях самої людини. Коли мова йде про індивідуума, організм - це "екологія людини" (як аутоекологія особини). Коли розглядається соціальний ряд - це "соціальна екологія". Екологія людини як аутоекологія особини, вивчає взаємини організму із середовищем перебування.

Серед законів, принципів і правил екології можна відзначити ті, які безпосередньо мають відношення до здоров'я людини, наприклад:

1. Слабкі впливи можуть і не викликати відповідних реакцій природної системи, але, нагромадившись, вони приведуть до розвитку бурхливого, непередбаченого динамічного процесу (Х. Боумен). Для людини: слабкі впливи різних забруднень викликають довгий час непомітні руйнування в організмі, які, нагромадившись, через кілька років виливаються в "пишний букет" різних захворювань;

2. Вид організму може існувати доти й остільки, оскільки навколишня його природне середовище відповідає генетичним можливостям пристосування цього виду до її коливань і змін. Людський організм еволюційно не пристосований до такого потужного впливу антропогенних забруднень, що випробовує в цей час. Підсумок - зниження імунітету й ріст захворюваності, скорочення тривалості життя...

3. Екологічна ніша, тобто місце виду в природі, обов'язково заповнюється. Приклад: виникнення нових захворювань. СНІД був передвіщений ученими за 10 років до його виявлення, як гриппоподібний вірус із високим летальним результатом. Підставою для пророкування послужило те, що перемога над багатьма інфекційними захворюваннями людини визволила екологічну нішу;

4. Біосферна відповідь: у ході експлуатації природних систем не можна переходити межі, що дозволяють цим системам зберігати властивості самопідтримки (самоорганізації й саморегуляції); відповідна сила протидії природи дорівнює силі антропогенного впливу.

ЕКОЛОГІЧНА КРИЗА

Екологічна криза - це стійке порушення рівноваги між суспільством і природою, що проявляється в дегпорадації навколишнього природного середовища - з одного боку, і нездатності державних управлінських структур вийти зі стану, що створилося, і відновіти рівновага суспільства й природи - з іншої сторони.

Причини екологічної кризи. У цей час до глобальної екологічної кризи веде непомірна господарська діяльність людини. Серед причин виснаження, забруднення й руйнування природного середовища, що виходять від антропогенної діяльності людини можна виділити об'єктивні й суб'єктивні.

До об'єктивного можна віднести наступні:

Граничні здатності земної природи до самоочищення й саморегуляції;

2. Фізична обмеженість земельної території в рамках однієї планети;

3. Безвідхідність виробництва в природі й відхфднфсть людського виробництва;

4. Неповне пізнання й використання людиною законів розвитку природи.

До суб'єктивних причин екологічної кризи належать:

1. Недоліки організаційно-правової й економічної діяльності держави по охороні навколишнього середовища;

2. Дефекти екологічного виховання й утворення;

3. Екологічне неуцтво - небажання вивчати закони взаємозв'язку людини й навколишнього середовища;

4. Екологічний нігілізм - небажання керуватися цими законами, зневажливе відношення до даних законів. Варто назвати дві особливості прояву результатів впливу людини на природне середовище.

АТМОСФЕРНЕ ПОВІТРЯ

Антропогенні викиди в атмосферу. Запилення атмосфери, із глобальні круговороти води, З2 і ПРО2. Пил постійно подразнює дихальні органи й слизуваті оболонки, викликаючи гострі й хронічні захворювання. Окисли сірки й різноманітні дрібні частки (суміш сажі, попелу, пилу, крапельок сірчаної кислоти, азбестових волокон і т.д.) викликають більше хвороб, чим вихлопні гази автомобілів. Серед них оксиди азоту, вуглецю, свинець і канцерогенні речовини (бенз\а\пірен, акролеїн й ін.). У цей час інтенсивно вивчається роль азбесту в розвитку злоякісних новотворів (ЗНО). Більша частина азбесту, впливу якого піддається населення, перебуває в повітрі - це результат зношування гальмових накладок і зношування будинків, що будувалися із застосуванням асбествмісних матеріалів. Вдихання навіть невеликої кількості азбестового пилу може через 20-30 років привести до розвитку раку легенів.

Парниковий ефект. Кислотні дощі. Змог (суміш диму й тумана). Озоновий екран Землі.

Головні фактори, що руйнують озоновий екран Землі:

· застосування фреонів у техніку, парфумерної й хімічної продукції,

· запуск потужних ракет,

· польоти реактивних літаків у високих шарах атмосфери,

· випробування ядерної й термоядерної зброї,

· знищення природного озонатора - лісів.

Атмосферне повітря й здоров'я. Забруднене повітря насамперед вражає легені. Серед захворювань органів дихання виділяють гострі й хронічні поразки верхніх дихальних шляхів, бронхів і паренхіми легенів. Виявлено зв'язок забруднення атмосферного повітря з ростом захворювань генетичної природи. Більший ступінь забруднення повітря викликає вповільнення процесів росту й розвитку, наростання дисгармонічності за рахунок підвищення жировідкладення, а малі концентрації шкідливих речовин стимулюють процеси акселерації. Установлено зв'язок між змістом твердих часток у повітрі й частотою рака шлунка й передміхурової залози.

ПИТНА ВОДА Й ЗДОРОВ'Я

Класифікація забруднювачів, що скидають у водойми:

1. Органічні забруднювачі, для розщеплення яких потрібен кисень (побутові й промислові відходи);

2. Збудники інфекційних захворювань, що втримуються в побутових відходах тваринного походження;

3. Штучні добрива;

4. Синтетичні органічні речовини (мийні засоби, пестициди, промислові хімікати);

5. Неорганічні хімічні й мінеральні речовини (солі металів, кислоти, тверді частки), що попадають у воду із шахт і заводів, нафтоочищувальних підприємств і сільськогосподарських угідь;

6. Радіоактивні речовини, які попадають у воду при видобутку радіоактивних руд, з атомних реакторів, стічних вод промислових підприємств, НДІ й лікарняних установ, у яких вони використаються. Варто виділити 2 види забруднення питної води: хімічне й біологічне.

Основні правила попередження поширення інфекцій водним шляхом:

купання у відведені для цих цілей місцях; купання в ділянках рік нижче надходження стічних вод і розташування тваринницьких ферм категорично забороняється;

· з відкритих водойм для питва можна використати воду тільки після кип'ятіння;

· благоустрій шахтних колодязів (наявність глиняного замка, даху, навісу, суспільного цебра);

· правильна експлуатація водоочистних споруджень;

· лабораторний контроль за джерелами питної води.

На водопровідних станціях у нашій країні використається наступна технічна схема водоочищення: водозабір, хлорування, флокуляція (осадження зважених домішок на осаді гідроокису алюмінію), фільтрація.

Основні причини неефективності технології очищення води методом хлорування:

· утворення хлорорганічних з'єднань;

· утворення комплексів хлорорганичних з'єднань із іонами важких металів;

· корозія водопровідних труб й арматури;

· утворення складних комплексів хлорпохідних, важких металів із продуктами корозії водопровідних труб;

· збереження при хлоруванні (і тривалому кип'ятінні!) і утворення нових класів стійких мікроорганізмів і продуктів їхньої життєдіяльності з мутагенними й імунодепресивними властивостями;

· забруднення хлорованою водою природних джерел води.

Таким чином, при хлоруванні водопровідної води утворяться ще більш небезпечні для людини речовини, чим хлор і вихідні органічні забруднення, тому що вони не затримуються на фільтрах і попадають у питну воду. З них ідентифіковано більше 600 токсичних з'єднань із канцерогенними й мутагенними властивостями.

Рекомендації для здоров'я. Не вживайте хлоровану воду. Використайте тільки воду, очищену за допомогою високоефективних очисників або методом виморожуванові.

Про кип'ячену воду. Учені перевіряли активність "холодного окропу" на собі й своїх близьких. З його й відзначали, що поліпшується загальне самопочуття, підвищується працездатність. Він діяв заспокійливо й на нервову систему. Корисна для питва вода, настояна на кислих ягодах (брусниці, журавлині, калині) або підкислена лимонним соком кип'ячена вода.

ЕКОЛОГІЯ ҐРУНТУ

Виник новий науковий напрямок - геохімічна екологія ендемічних захворювань, що вивчає вплив мікроелементів і макроелементів на організм людини. Розповсюджені в різних регіонах країни захворювання безпосередньо пов'язані з особливостями хімічного складу води, ґрунту й харчових продуктів, використовуваних людьми в даній місцевості. Мікроелементи надходять в організм людини з рослинною й тваринною їжею, почасти з водою за схемою: ґрунт - рослина - організм тварини, людини. Недолік або надлишок мікроелементів у ґрунті приведе до недоліку або надлишку їх не тільки в травоїдних, але й м'ясоїдних тварин й у людини. Це спричиняє порушення проміжного обміну речовин і виникнення ендемічних (від грецького endemos - місцевий) захворювань.

КЛІМАТ І ЗДОРОВ'Я

Сама важка пора року - це весна. Оптимальним сезоном для людини є осінь. Клімат впливає на самопочуття людини, впливаючи на нього через погодні фактори. Погода, як фізичний стан приземного шару атмосфери характеризується наступними метеорологічними елементами: інтенсивністю променистої енергії, атмосферним тиском, температурою й вологістю повітря, напрямком і швидкістю руху повітря, концентрацією кисню, ступенем обуреності магнітного поля Землі.

Важливий кліматичний фактор - сонячна радіація.

Надмірний вплив природних сонячних променів може викликати:

1. Гострий ефект (опік шкіри із тривалою червоністю, набряком, пухирями й шелушенням);

2. Хронічне ушкодження шкіри (сухість, складчастість, млявість, гніздна пігментація, "старіння", різні типи раку шкіри).

До профілактичних заходів варто віднести:

· інформацію про ризик;

· використання засобів, що охороняють від сонця (лосьйони із захищаючу шкіру факторами /КЕФ/, сонцезахисні окуляри, капелюхи, парасольки й ін.);

· помірне використання штучних джерел При переохолодженні подих стає рідким, знижується зміст цукру в крові й при зниженні температури ротової порожнини до 25-28 градусів може наступити смерть від зупинки дихання.

Основні проблеми, пов'язані із впливом холоди на організм:

· поява почуття теплового дискомфорту й болючих відчуттів, особливо у верхніх і нижніх кінцівках;

· при тривалому повторюваному впливі холоду можливий розвиток холодової поліневропатії (захворювання периферичних нервів і судин на руках і ногах, що супроводжується болючими відчуттями й зниженням чутливості кінцівок);

· збільшення ризику загального переохолодження організму й виникнення холодової травми (відмороження);

· виникнення в деяких людей холодової алергії по типі набряку Квінке або кропивниці;

виникнення поразок органа зору відбитою сонячною радіацією в ранній весняний період (сніжна офтальмія або сніжна сліпота);

· збільшення захворюваності гострими катарами дихальних шляхів й іншими респіраторними інфекційними захворюваннями;

· збільшення ризику травм у результаті падіння людей у зв'язку зі зледенінням поверхонь і погіршенням видимості.

Зміни атмосферного тиску, пов'язані з переміщенням циклонів й антициклонів, впливають, насамперед, на серцево-судинну систему. Особливо чутливі до цих коливань люди похилого віку. В умовах високогір'я (понад 4000 м) внаслідок зниження парціального тиску кисень із працею надходить в організм, розвивається висотна хвороба (непереборна слабість, втрата свідомості). У той же час рекомендується проводити відпустку в горах на відносно невеликих висотах. При цьому організм випробовує стимуляцію життєво важливих функцій, що сприятливо впливає на загальний стан. Кесонна (декомпресійна) хвороба - захворювання, що виникає при швидкому переході людини від підвищеного атмосферного тиску до нормальних умов.

ЕНДОЕКОЛОГІЯ

Важливу роль у рішенні цього завдання зіграло новий медико-біологічний напрямок, ендоекологія - наука про екологію внутрішнього середовища організму.

Отруєння екологічного генезу у своєму розвитку проходить три стадії:

1) ушкодження тонких структур організму й порушення їхніх функцій без клінічних проявів захворювання;

2) виснаження захисних механізмів і поява перших ознак захворювання;

3) клінічні прояви захворювання.

Сполучення декількох, нехай слабких, але однонаправлено діючих факторів може привести до достовірних зрушень показників здоров'я. Таким чином, додавання кожного нового фактора має ризик захворювання більше високим. Зареєстровано нові, ще не до кінця вивчені захворювання, які зв'язують із забрудненням навколишнього середовища. Їх називають екологічною патологією: алопеція, "картопляна хвороба", "жовті" діти", "передчасна дитяча старість", "синдром хронічної утоми", хвороба "Мінамата", хвороба "ітай-ітай". З метою боротьби зі шкідливою дією полютантів існують різні заходи. Для цього створені різні наукові напрямки, такі як:

· екотоксикологія - розділ токсикології, що вивчає інгредіентний склад, особливості поширення, біологічної дії, актиВООЗації, дезактивизації шкідливих речовин у навколишнім середовищі;

· медико-генетичне консультування - консультації в спеціальних медичних установах для з'ясування характеру й наслідків дії екотоксикантів на генетичний апарат людини з метою народження здорового потомства;

· скринінг - відбір і перевірка на мутагеність і канцерогенність факторів середовища (виробничого, домашнього, природного середовища);

· гігієнічна регламентація шкідливих речовин у середовищі (нормування) - тобто встановлення санітарно-гігієнічних нормативів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Агаджанян Н.А. и др. Екологія человека: словарь – справочник / 1997

2. Алексеев В.П. Очерки екології человека, 1993.

3. Алексеев С.В. Екологія: наука и область утворення/ Методичнийие рекомендації. – СПб. - 1994. – 55 с.

4. Афанасьев А.И. Проблеми електромагнитної безопасности и аттестації рабочих мест с компьютерної техникой /ГНПП «Циклон – Тест», Апрель, 2000.

5. Безопасность жизнедеятельности (учебное пособие) \ Под ред. Е.А. Арустамова. – Москва, 1999. – Часть 2. – 303 с.

6. Вдовиченко Л.М. Некоторие екологичнийие проблеми Россії и их связь с национальними особенностями россиян \\ Вестник Балтийской Академії. - 1998. - Вип. 20. - С.73-75.

7. Гігієничнийие требования к видеодисплейним терминалам, персональним електронно-вичислительним машинам и организация работи. СанПиН 2.2.2.542-96.

8. Дубров А.П. Екологія жилища и здоровье человека / Уфа: Издательство «Слово». – 1995. – 96 с.

9. Криксунов Е.А. Екологія / Москва, 1995. – 240 с.

10. Кузовникова Т.А. Екологія. Основи екології. /Пособие для студентов Современного Гуманитарного Университета. – Москва, 2000. – 67 с.

11. Кузовникова Т.А. Екологія. Екологія человека. /Пособие для студентов Современного Гуманитарного Университета. – Москва, 2000. – 92 с.

12. Марьясис В.В. Берегите себя от болезней / Москва, 1992. – 112 с.

13. Моисеев Н.Н. Екологія человечества глазами математика / М.: Молодая гвардия. – 1988

14. Новиков Ю.П. Екологія, окружающая среда и человек // М., 1998. – 411 с.

15. Основи валеології \ Билич Г.Л., Назарова Л.В. ОсМСМХСV111, Санкт-Петербург – 1998. – С. 16. Петленко В.П. Валеологія Человека: Здоровье – Красота / СПб. – 1998. – 5 томов.

17. Ревелль П., Реввель Ч. Среда нашего обитания / В 4-х книгах. Кн. 4. Здоровье и среда, в которой ми живем: Пер. с англ. - М.: Мир. – 1995. – 191 с.

18. Справочник по гігієне труда /Под ред. Карпова Б.Д., Ковшило В.Е. – Л. «Медицина». – 1976. – 536 с.

19. Старостенко В. Аварії с вибросом порадиоактивних веществ //Основи безопасности жизни. – 1997. - №4-5. - С. 71-92.

20. Суравегина И.Т., Сенкевич В.М. Как учить екології / М.: «Просвещение». – 1995. – 95 с.

21. Ушаков И.В., Солдатов С.К. Порадиация и здоровье //Профілактика заболеваний и укрепление здоровья. – 1999. - №3. – С. 35-38.

22. Чернова Н.М., Билова А.М. Екологія /М.,Просвещение. – 1988. – 272 с.

23. Чрезмерная експозиция ультрафиолетовой порадиації // Профілактика заболеваний и укрепление здоровья. – 1999. - №2. – С. 42-43.

Лекція 5.

ЗДОРОВ'Я Й СПОСІБ ЖИТТЯ

Спосіб життя: рівень життя, якість життя, стиль життя. Здоровий спосіб життя: мотивації, компоненти здорового способу життя. Рухова активність і здоров'я: еволюційні передумови рухової активності, гіподинамія, фізична культура, загальні ефекти й принципи фізичного тренування. Харчування й здоров'я: теорії харчування й роль харчування в здоров'я людини; хвороби, пов'язані з порушенням харчування; еволюційні передумови раціонального харчування; роль натурального харчування; вплив на організм технологічно обробленої їжі, сполучення харчових речовин; сучасні основи раціонального харчування.

СПОСІБ ЖИТТЯ

Відповідно до висновку експертів ВООЗ, здоров'я індивіда на 50% залежить від його способу життя. Що ж розуміють під способом життя? У перекладі з латинського "modus vіvendі" - спосіб життя - це система взаємин людини із самим собою й факторами зовнішнього середовища. Спосіб життя людини включає три категорії: рівень життя, якість життя й стиль життя.

Рівень життя - кількісна сторона умов життя, розмір і структура матеріальних і духовних потреб населення, фонди споживання, доходи населення, забезпеченість житлом, медичною допомогою, рівень утворення, тривалість робочого й вільного часу й ін.

Під якістю життя розуміють ступінь комфорту в задоволенні людських потреб (переважно соціальна категорія). Якість життя - ступінь упевненості окремих людей або групи людей у тім, що їхні потреби задовольняються, а необхідні для досягнення щастя й самореалізації можливості надаються (визначення ВООЗ).

Стиль життя - особливості поводження конкретної людини або групи людей..

ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ

Найбільше повно взаємозв'язок між способом життя й здоров'ям виражається в понятті здоровий спосіб життя (ЗОЖ). Здоровий спосіб життя людини - це спосіб життєдіяльності, що відповідає генетично обумовленим типологічним особливостям даної людини, конкретним умовам життя й спрямований на формування, збереження й зміцнення здоров'я й на виконання людиною його соціально-біологічних функцій.

Які ж мотивації лежать в основі формування стилю здорового життя?

1. Самозбереження.

2. Підпорядкування етнокультурним вимогам.

3. Одержання задоволення від самовдосконалення.

4. Можливість для самовдосконалення.

5. Здатність до маневрів.

6. Сексуальна реалізація.

7. Досягнення максимально можливої комфортності.

Паспортний або хронологічний вік - це період, прожитий людиною від народження до моменту обстеження та маючий чіткі тимчасові межі (років, місяців, днів). Біологічний вік визначається особливостями морфофункціонального розвитку індивіда, швидкістю розгортання програми розвитку.

ХАРЧУВАННЯ Й ЗДОРОВ'Я

Для дорослих, залежно від витрат енергії в різних сферах професійної діяльності, виділяють 5 груп:

1) працівники переважно розумової праці;

2) працівники фізичної праці з невеликими енерговитратами;

3) працівники механізованої праці;

4) працівники немеханізованої праці середньої ваги;

5) працівники важкої ручної праці (жінки в цю в групу не входять).

Відповідно до такої градації, віком і підлогою розраховані потреби людини в основних харчових речовинах, що є в цей час офіційними гігієнічними рекомендаціями. Основним вихідним пунктом побудови цих офіційних рекомендацій з раціонального харчування є енергетична складова раціону.

А.М. Уголєв - теорії адекватного харчування. З її точки зору ідеальна їжа - це та їжа, що корисна даній людині в даних умовах й адекватна стану людини. Основні постулати цієї теорії наступні:

· харчування повинне підтримувати молекулярний склад і відшкодовувати енергетичні й пластичні витрати організму (цей постулат такої ж, як у класичній теорії);

· необхідними компонентами їжі служать не тільки нутриенти, але й баластові речовини;

· нормальне харчування обумовлене надходженням нутриентов зі шлунково-кишкового тракту, надходженням гормонів й інших біологічно активних речовин з харчових продуктів при їхньому гідролізі, надходженням продуктів життєдіяльності мікроорганізмів (амінокислот, вітамінів й ін.), а також надходженням речовин із забрудненої їжі;

· існує ендоекологія хазяїна, що утвориться мікрофлорою його кишечнику;

· баланс харчових речовин досягається за рахунок звільнення нутрієнтів з їжі за допомогою порожнинного й пристінкового травлення, а також синтезу нових речовин.

У цей час роздана багато теорій - теорія Т.С. Шаталової, В.И. Вернадского, Бірхер-Беннера. Відзначені обставини дозволяють у цей час говорити про створення нової теорії харчування, яку можна назвати теорією видового харчування. Її основні положення зводяться до наступного:

1. Споживані харчові речовини по наборі ферментів повинні відповідати структурі тканин людини. Тобто мова йде про те, що в кожного біологічного виду повинна бути своя їжа, і це накладає свій відбиток на його анатомо-фізіологічні особливості й обмін речовин. Невідповідність цій вимозі веде до порушення видового складу кліток організму;

2. У харчуванні людини повинні в максимальному ступені використатися продукти, що зберегли свої природні біологічні властивості; при готуванні продуктів варто прагнути до максимально повного збереження укладеної в них біологічній енергії й виключенню штучних концентрованих продуктів, цукру, солі, консервів, борошна й кулінарних виробів з борошна;

3. Необхідно виходити з того, що для кожної людини такий режим повинен бути індивідуальним по наборі харчових речовин, по обсязі, по співвідношенню й по частоті прийому їжі. В основі побудови раціонального режиму харчування повинні лежати генотипічні особливості людини, вік, стать, характер його життєдіяльності, звички й професія, родинний стан і рухова активність.

У розвитку майже всіх хвороб можна доглянути роль харчування.

Існує 5 груп захворювань, прямо або побічно пов'язаних з порушенням харчування:

1. Первинні (екзогенні) хвороби недостатнього або надлишкового харчування;

2. Вторинні (ендогенні) хвороби;

3. Захворювання з аліментарними факторами ризику;

4. Захворювання, обумовлені харчовою нестерпністю;

5. Захворювання з аліментарними факторами передачі хвороб.

Сучасні основи раціонального харчування.

Харчування повинне задовольняти потреба організму у всіх необхідних харчових компонентах: білках, жирах, вуглеводах, вітамінах, воді, мінеральних речовинах, клітковині й т.д. Разом з тим, забезпечення цієї умови вимагає чіткого планування харчового раціону з урахуванням стану організму.. Варто обов'язково враховувати не тільки потреби людини, але і його індивідуальні особливості. У кожному разі основним критерієм раціональності й достатності харчування повинне бути стан здоров'я, працездатність і високий психічний і соціальний статус людини. При плануванні й виборі раціону харчування варто віддавати перевагу продуктам, вирощеним у своєму регіоні, тому що вони несуть у собі інформацію про особливості клімату й місця виростання. Передумовою такої рекомендації з те, що рослини звичайно виробляють ті речовини, які допомагають їм протидіяти несприятливим місцевим умовам. Не менше значення з і відповідність характеру харчування сезонам річного циклу. Так, уживання влітку сирих рослинних продуктів, що мають значний зміст вологи, низьку калорійність збільшує тепловтрату й зменшує відтворення тепла організмом. Навпаки, узимку переважніше вживання натуральних продуктів, що мають не тільки високий енергопотенціал (жири, каші, горіхи), але й стимулююче теплотворення (м'ясо, птах) і утримуючих у концентрованому виді достаток біологічно активних речовин (наприклад, сухофрукти).Уживання сирих рослинних продуктів (плодів і зелених частин) обумовлює реалізацію цілого ряду еволюційно обумовлених умов нормальної діяльності ЖКТ. Укажемо на деяких з подібних важливих обставин:

· у харчуванні сучасної людини сирі рослинні продукти залишаються єдиною натуральною їжею, що несе організму природні природні ресурси;

· свіжа рослинна їжа має різний ступінь лужної реакції, що відповідає гомеостатичнирм характеристикам організму. Це обумовлює слабкий ступінь харчового лейкоцитозу в порівнянні із уживанням тваринної або технологічно обробленої їжі;

· сира рослинна їжа при своєму переварюванні жадає від організму з енергетичних витрат, чим інші види їжі (смажена, білкова, жирна й т.д.);

· у сирих рослинних продуктах високий зміст води, причому вона перебуває тут у природному зв'язку з біологічно активними речовинами, і її засвоєння стає природним для організму процесом. Це має особливу перевагу перед уживанням рафінованими й збезводненої технологічними процесами їжі (хліб, макарони, цукор, печиво й ін.). Підвищене ж уживання чистої води збільшує навантаження на серце, нирки й прискорює розпад білків організму. Отже, більше вигідне угамування спраги натуральними свіжоприготовленими соками;

· у рослинних продуктах утримується багато клітковини, що відіграє істотну роль у забезпеченні обміну речовин. Так, саме із клітковини мікроорганізми товстого кишечнику синтезують цілий ряд вітамінів й амінокислот;

· рослинна їжа, що містить значну частку щодо грубих харчових волокон, вимагає ретельного й активного пережовування, що забезпечує необхідну для нормального кровопостачання навантаження на зуби; дефіцит же натуральних рослинних продуктів зменшує приплив крові й доставку до зубів необхідного для їхньої регенерації будівельного матеріалу.

Таким чином, у харчовому раціоні сучасної людини частка сирих рослинних продуктів повинна становити не менш 60 - 80% (включаючи білкові, крохмалисті злаки, сухофрукти, нерафіновані рослинні масла). Основним критерієм чергового прийому їжі повинне бути почуття голоду. В основі побудови раціонального режиму харчування повинні лежати генотипічні особливості людини, вік, стать, характер його життєдіяльності, звички й професія, родинний стан і рухова активність. З урахуванням цих факторів варто передбачити при організації свого харчування принаймні наступні обставини:

· час і частота прийому їжі повинні погоджуватися з урахуванням режиму роботи (навчання);

· при малій руховій активності кожному прийому їжі повинні передувати хоча б 10-15-хвилинні фізичні вправи (гімнастичні вправи, ходьба, танці й ін.);

· при високій руховій активності в раціоні повинна бути передбачена відповідна вуглеводна й білкова компенсація;

· харчовий раціон для зростаючого організму повинен включати позитивний баланс приходу проти витрати, що забезпечує переважний анаболізм;