Поняття, способи та порядок забезпечення позову

Забезпечення позову — це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Судова практика, на відміну від наукової, визначає забезпечення позову як сукупність процесуальних дій. які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог (преамбула постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 p. Х° 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову").

Позивач, звертаючись до суду з позовом, може вимагати від суду певних гарантій того, що у випадку ухвалення рішення у справі на його користь це рішення можна буде виконати в примусовому порядку, якщо відповідач буде ухилятися від добровільного Його виконання. Тому суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходів забезпечення позову.

За загальним правилом позов забезпечується за заявою заінтересо­ваної особи після подання позовної заяви, але цивільне процесуальне законодавство передбачає виняток з цього загального правила. Відпо­відно до ч. 4 ст. 151 ЦПК за заявою заінтересованої особи суд може забезпечити позов до подання позовної заяви з метою запобігання по­рушенню права інтелектуальної власності. До заяви про забезпечення позову додаються документи та інші докази, які підтверджують, що саме ця особа є суб’єктом відповідного права інтелектуальної власнос­ті і що її права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забез­печення позову. До заяви додаються також її копії відповідно до кіль­кості осіб, щодо яких просять вжити заходи забезпечення позову.

У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом де­сяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

Стаття 152 ЦПК передбачає види забезпечення позову. Позов за­безпечується: 1) накладанням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; 2) за­бороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов’язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про звільнення майна з-під арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам. У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявле­ними позивачем вимогами.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 22 грудня 2006 р. «Про практику застосування судами цивіль­ного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечен­ня позову», вирішуючи питання щодо застосування певного виду за­безпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч. 1 ст. 152 ЦПК перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, встановлених ч. 4 зазначеної статті, недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили. Судам слід ураховувати, що у справах окремих категорій позови можна забезпечити за допомогою спеціальних заходів, які регулюються нормами відповідних законів (наприклад, ст. 153 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Застосування забезпечення позову обмежується законом. Так, не допускається забезпечення позову шляхом накладання арешту на за­робітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дити­ною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодо­помоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, про від­шкодування збитків, завданих злочином. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються. Не допускається забезпечен­ня позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов’язку вчиняти певні дії тимча­совому адміністратору, ліквідатору банку або Національному банку України при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку (частини 4, 5, 6 ст. 152 ЦПК). Крім того, відповідно до ч. 2, ч. 3 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України N° 9 від 22 грудня 2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального за­конодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, які пов’язані із втручанням у внутрішню діяльність господарських товариств (наприклад, заборо­няти скликати загальні збори товариства, складати список акціонерів, що мають право на участь у них, надавати реєстр акціонерів та при­міщення для проведення зборів, підбивати підсумки голосування з питань порядку денного тощо).

У справах про захист трудових чи корпоративних прав не допус­кається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про звіль­нення позивача з роботи та зобов’ язання відповідача й інших осіб не чинити перешкод позивачеві у виконанні ним своїх попередніх трудо­вих обов’язків, оскільки таким чином фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті.

Про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, по­рядок виконання, розмір застави, якщо така призначена. Дана ухвала може бути оскаржена окремо від судового рішення. Оскарження ухва­ли про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не пере­шкоджає подальшому розгляду справи. Тому, як передбачено у ч. 2 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 22 грудня 2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуально­го законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», у разі оскарження ухвали про забезпечення позову слід направляти суду апеляційної інстанції виділені відповідні матеріалі (копії позовної за­яви і заяви про забезпечення позову, оригінал оскарженої ухвали, копії документів про звернення її до виконання тощо) та вживати заходів щодо подальшого розгляду справи по суті заявлених вимог. Після роз­гляду скарги апеляційним судом зазначені матеріали долучають до матеріалів цивільної справи.

Копія ухвали надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. У разі постановлення ухва­ли без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпе­чення позову, копія ухвали надсилається особі, щодо якої вжито за­ходи забезпечення позову, негайно після її виконання.

Цивільне процесуальне законодавство при забезпеченні позову од­наковою мірою захищає інтереси як позивача, так і відповідача. Зокрема, суд може за заявою однієї зі сторін і зважаючи на пояснення другої сто­рони допустити заміну одного способу забезпечення позову іншим. Заява про заміну способу забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її подання. На заміну способу забезпечення по­зову за заявою відповідача потрібна згода позивача, крім випадків забез­печення позову про стягнення грошових коштів, коли відповідач з до­зволу суду вніс на депозитний рахунок суду суму, зазначену в позовній заяві, оскільки при забезпеченні позову, що має грошову оцінку, відпо­відач може з дозволу суду замість допущеного забезпечення внести в депозит суду позовну суму і цим самим звільнитися від забезпечення позову (ч. 1, ч. 2 ст. 154 ЦПК). Про заміну виду забезпечення позову постановлюється ухвала, яка є об’єктом самостійного оскарження. Оскарження цієї ухвали зупиняє її виконання (ч. 11 ст. 153 ЦПК).

Суд, допускаючи забезпечення позову, може вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запо­бігти зловживанню забезпеченням позову, яка вноситься на депозитний рахунок суду. Розмір застави визначається судом з урахуванням об­ставин справи, але не повинен бути більшим за розмір ціни позову.

Суд, який розглядає справу по суті, може скасувати ухвалу про за­безпечення позову. Ухвала про скасування забезпечення позову може бути оскаржена, але оскарження цієї ухвали зупиняє її виконання. Це питання вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб у судове засідання не пере­шкоджає розглядові питання про скасування забезпечення позову. Якщо в позові було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву за­лишено без розгляду, вжиті заходи щодо забезпечення позову застосо­вуються до набрання рішенням законної сили. Проте суд може одно­часно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної за­яви, скасовуються судом також у разі: 1) неподання заявником відпо­відної позовної заяви протягом трьох днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову; 2) повернення позовної заяви; 3) відмови у відкритті провадження у справі.

Захист інтересів відповідача при забезпеченні позову виявляється також і в тому, що цивільне процесуальне законодавство передбачає можливість відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову. Відповідно до ст. 155 ЦПК у разі скасування заходів забезпечення по­зову, набрання законної сили рішенням про відмову у задоволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову. У разі внесення позивачем предмета застави відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову, передусім здійснюється за рахунок предмета застави. Тому, як передбачається у ч. 2 п. 6 постанови Пле­нуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 р. «Про прак­тику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», якщо заходи забезпечення позову вживаються за ініціативою прокурора або осіб, яким за законом надано право звертатися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, то їх заява має бути у будь-який спосіб підтверджена осо­бою, в інтересах якої вони діють, оскільки відшкодування можливих збитків і його забезпечення здійснюється лише за рахунок цієї особи.