Фактори, що впливають на визначення потреби в матеріальних ресурсах

Фактор	Характеристика факторів
1. Вид матеріального ресурсу	Технічні засоби: машини, пристрої, устаткування, інструменти. Ресурси: сировина, матеріали, напівфабрикати, паливо
2. Виробнича програма	Обсяг виробництва продукції для реалізації на сторону. Обсяг виробництва продукції для власних потреб
3. Види потреби в ресурсі	Основне виробництво. Виготовлення технологічного оснащення. Ремонтно-експлуата­ційні роботи. Капітальне будівництво. Підвищення технічного рівня виробництва
4. Норма витрат матеріального ресурсу на одиницю продукції	Об’єкти нормування: матеріали; сировина, енергія; трудові ресурси; час роботи устаткування; тонно-кілометри перевезень

Потреба в матеріальних ресурсах визначається на основі балан­су МТЗ підприємства з урахуванням залишків і внутрішніх джерел забезпечення.

Основні дані для визначення потреби — це узгоджені з попитом пропозиції підприємства щодо виробництва товарів і послуг та норм витрат на їх виготовлення.

У розрахунках необхідно диференціювати потребу підприємства за основними напрямами витрат, беручи до уваги їхнє значення та переважання питомої ваги в загальному обсязі потреби підприємства.

Потребу в МТР розраховують різними методами, серед яких найширше застосовують метод прямого розрахунку (детермінований), що ґрунтується на прогресивних нормах витрат матеріалів та планах випуску продукції. До методів прямого розрахунку відносять подетальний, на виробничу одиницю, за аналогами, за типовими представниками, рецептурний та ін.

За подетального методу потребу в матеріалах визначають як добуток норми витрат на деталь і кількість запланованих до виробництва деталей.

Потрібно звернути увагу на те, що потреба на основне виробництво полягає насамперед у потребі у виробництві готової продукції. Нехай П _і — потреба в і -х матеріальних ресурсах для виконання виробничої програми підприємства. Тоді

(1)

де n — кількість видів виробів, на які розраховують матеріал і -го найменування;

A _j — виробнича програма з виробництва j- ї продук­ції, шт. (м, м² і т. ін.);

НВ _іj — норма витрат і -го матеріалу на вироб­ництво одиниці j -ї продукції.

Цей метод можна також використати для розрахунку потреби в матеріалах на одиницю продукції або її частину — вузол, деталь тощо. Необхідність у таких розрахунках постає в разі масового та серійного виробництва.

За багатономенклатурного виробництва (електротехнічне, під­шипникове, інструментальне тощо) потреба у виконанні виробничої програми може визначатися за типовим представником, за який беруть одиницю продукції, що з найбільшою точністю віддзерка­лює середню витрату матеріалів на дану групу (партію продукції). Розрахунок потреби в матеріалі (П_м) виконують за формулою:

(2)

де НВ_тп — норма витрат на типовий представник;

А — програма випуску всіх виробів даної групи.

За відсутності норм потреба в матеріалах на плановий період може бути знайдена методом динамічних коефіцієнтів, тобто виходячи з фактичних витрат за минулий період та індексів програми виробництва та норм витрат матеріалів за формулою

(3)

де ВМ_ф — фактичні витрати певного матеріалу минулого періоду;

І _а — індекс програми виробництва;

І _н — індекс норм витрат матеріалів.

У таких галузях, як металургійна, харчова, виробництво будівель­них матеріалів, скляна для визначення потреби в матеріальних ресурсах використовують метод рецептурного складу. Спочатку розраховують обсяг придатної продукції, необхідної для виконання виробничої програми, ливарні заготовки, скломасу за формулою

(4)

де П_пр — продукція, придатна для оброблення; ВЧ _j — чорнова вага j -го виробу (деталь); А _j — програма виробництва j -х виробів.

Потребу в кожному конкретному компоненті, який входить до складу шихти, визначають на підставі рецептури, що зазначає відсотковий склад кожного компонента сировини та планового виходу придатної продукції й обчислюється так:

(5)

де К _і — компонент;

ПВ_к — питома вага конкретного компонента в шихті, %;

П_пл — плановий вихід придатної продукції, %.

Потрібну кількість палива на технологічні та енергетичні цілі знаходять прямим розрахунком на підставі норм витрат умовного палива, які встановлено на одиницю продукції або робіт:

(6)

де Р _і — потреба в і -му виді палива в натуральних одиницях;

А _j — план виробництва j -ї продукції;

НВ_уп — норма витрат умов­ного палива на виконання одиниці j -го виду робіт (одиниці продук­ції);

КЕ — калорійний еквівалент і -го палива.

Під час освоєння випуску нових видів виробів потребу в матеріалах розраховують за аналогами. У цих випадках використовують норми витрат матеріалів на аналогічні вироби.

Потребу в ресурсах для створення запасу незавершеного виробництва (П_нзв) обчислюють за формулою:

(7)

де , — обсяг незавершеного виробництва по j -му виду продукції, у який входить і -й ресурс на кінець і початок планового періоду, натур. од.

Потребу в комплектуючих матеріалах, які потрібні для випуску продукції й не виробляються підприємством, визначають згідно зі специфікаціями конструкторсько-технологічної документації.

Потребу в допоміжних матеріалах (інструмент, запасні частини тощо) розраховують за нормами витрат на одиницю продукції, вид робіт.

В остаточному вигляді план забезпечення — це розгорнутий баланс, який відображає всю потребу в матеріальних ресурсах за напрямами споживання та джерелами її покриття, з урахуванням наявних запасів на складах. Баланс розробляють як у натуральному, так і грошовому вираженні.

Баланс МТЗ підприємства охоплює потребу в матеріалах:

· на виробництво продукції Р_п;

· упровадження нової техніки Р_н.т;

· ремонтно-експлуатаційні потреби Р_р.-е;

· утворення залишків незавершеного виробництва Р_нзв;

· утворення перехідних запасів Р_з.

Джерелами покриття цієї потреби можуть бути:

· очікувані залишки на початок планового періоду З_о;

· матеріали в незавершеному виробництві на початок планового періоду З_нзв;

· мобілізація внутрішніх ресурсів М_вн;

· придбання і завезення матеріалів зі сторони З_с.

Отже, матеріальний баланс можна подати в такому вигляді:

(8)

Наведений баланс МТЗ слугує інструментом логістичного управ­ління рухом матеріальних ресурсів на промислових підприємствах.

 

Планування поставок матеріальних ресурсів

Розрізняють транзитну та складську форми МТЗ.

Транзитна форма займає значну частину в загальному обсязі постачань, вона більш економічна, має відносно високу швидкість постачань.

За цієї форми МТР постачаються споживачу безпосередньо від виробника, є можливість скоротити витрати на розвантажувальні операції та на зберігання продукції на складі.

Транзитну норму визначають як мінімально припустиму загаль­ну кількість матеріалів, відвантажених постачальником на адресу споживача за одним замовленням. Замовлену норму розрахову­ють як найменшу кількість матеріалів за однією позицією замовлення, узяту постачальником до виконання за обов’язкового замовлення на одночасну доставку кількох однорідних видів (типорозмірів) матеріалів на адресу одного споживача.

Ця форма постачання ефективна за постачання однорідного асортименту ресурсу та у великій кількості. Застосування сучасної транзитної форми постачання дає змогу зменшити величину партії поставок. При цьому МТР доставляють безпосередньо на робочі місця.

Існує кілька різновидів системи своєчасності: «точно в строк», «канбан» та ін. Складська форма постачання передбачає доставку ресурсів підприємству через посередників. За цієї форми обсяг партії та строки поставок не лімітовані, але споживачі ресурсів несуть додаткові витрати за зберігання продукції на складах посередників тощо.

Вибираючи форму постачання, підприємства повинні враховувати специфіку споживаних ресурсів, обсяги їх використання у виробництві, можливі витрати на їх доставку.

Вибір постачальника. Постачальник повинен задовольняти за якістю та обсягами продукції, що поставляється, умовами доставки продукції, ціною та рівнем обслуговування. Важливим під час вибору постачальника є його технічний стан, розвиненість інфраструктури, фінансове становище, трудові відносини й місцезнаходження.

Підприємства-замовники поділяють їх на дві групи. До першої входять нові постачальники, надійність яких ще не перевірено, до другої — постачальники, що вже зарекомендували себе в минулі роки. Ці постачальники постійно оцінюються з формальних і неформальних позицій. Неформальна охоплює оцінку особистих контактів з постачальником і працівниками його підрозділів. Замовник акумулює всю інформацію про постачальника, важливо встановити особисті контакти з відділом закупівель. Багато компаній (фірма) проводять рейтинги постачальників, застосовуючи бальну систему оцінки за кожним фактором. Проте, коли постачальників МТР забагато, їх вибір повинен проходити у два етапи. На першому етапі здійснюють попередній відбір постачальників. Критерії відбору наведено в табл. 2.

Таблиця 2

КРИТЕРІЇ ПОПЕРЕДНЬОГО ВІДБОРУ ПОСТАЧАЛЬНИКІВ

Критерії відбору	Бальна оцінка постачальників
1 2 3 4 5 6...
1. Виробнича потужність 2. Відстань до постачальника 3. Форма розрахунків 4. Якість продукції (за специфікацією) 5. Ціна одиниці продукції 6. Можливість переналагодження обладнання 7. Упаковка 8. Розмір партії

Після аналізу постачальників частину з них, що не відповідає вимогам, вилучають із таблиці. На другому етапі використовують перелік критеріїв відбору постачальників (табл. 3).

Таблиця 3

КРИТЕРІЇ ОСТАТОЧНОГО ВІДБОРУ ПОСТАЧАЛЬНИКІВ

Критерії відбору	Бальна оцінка постачальників
1 2 3 4 5 6...
1. Фінансові умови 2. Термін поставки 3. Періодичність поставки 4. Сервісне обслуговування поставки 5. Комунікаційні умови 6. Складські умови поставки 7. Інші критерії

 

Існує багато методів планування закупівель і постачань продукції. Розглянемо деякі з них.

Метод АВС. Італійський учений В. Парето довів, що незалежно від країни менша частина населення контролює велику частину добробуту, і на цій основі побудував відповідну криву. Цей самий принцип застосуємо й до інших ситуацій, зокрема, до системи постачання. Криву Парето називають правилом 80—20, або, частіше, методом АВС. Зміст цього методу покажемо на простому прикладі. Нехай закуповувані вироби за обсягом і сумою витрат розміщуються в такому співвідношенні (табл. 4).

Таблиця 4

ГРУПУВАННЯ ПОСТАЧАЛЬНИКІВ ЗА АВС-АНАЛІЗОМ

Клас	Загальний обсяг закупівель матеріалів, %	Загальна сума витрат на закупівлю, %
А		70—80
В	10—20	10—15
С	70—80	10—20

Це процентне співвідношення може бути неоднаковим у різних фірмах, що закуповують матеріали. Для його перебування визначають частку окремих видів сировини і матеріалів у загальній вартості з матеріалів, що закуповуються.

Припустимо, що виробник із загальним річним обсягом закупівель на суму 30,4 млн дол. мав певне співвідношення товарів (табл. 5).

Таблиця 5

СПІВВІДНОШЕННЯ ТОВАРІВ

Вироби	Річний обсяг	Клас
абс. число	%	абс. число	%
	10,0	21,6	71,1	А
	19,9	5,9	19,4	В
	70,1	2,9	9,5	С
10 923	100,0	30,4	100,0

З даних табл. 5 видно, що вироби групи А становлять лише 10 %, а за вартістю річного обсягу закупівлі — понад 70 %; вироби групи В є проміжними між А і С. Тому під час закупівлі найбільшу увагу приділяють виробам групи А як найдорожчим. Однак через специфіку окремих видів виробів ставлення до кожної групи має бути однаковим.

Метод АВС — це аналіз, за допомогою якого визначають ступінь розподілу конкретних характеристик між окремими елементами якої-небудь безлічі. З погляду постачання аналізують кіль­кісну й вартісну структуру сировини, що здобувається, і мате­ріалів.

Під час планування поставок матеріальних ресурсів передбачають такі дії:

· вибір постачальника певного виду ресурсу;

· укладання договору на поставку;

· вибір форми постачання ресурсу;

· складання плану-графіка завезення партій ресурсу.

Отже, процес матеріально-технічного постачання є складним багатогранним механізмом, в якому важливу роль відіграють не лише економічні закони та принципи, а й добре налагоджені взаємини між сторонами, що беруть безпосередню участь у цьому процесі. За умов ринку кожне підприємство мусить адаптувати систему МТЗ до його вимог, а тому більш успішними будуть ті підприємства, що краще пристосувалися до ринкових реалій.

Вирішення цих завдань потребує застосування логістичних підходів для ефективного матеріально-технічного постачання під­приємства.