Основні шляхи зниження собівартості

 

Основні шляхи скорочення собівартості одиниці продукції є економія витрат по найбільших елементах (які займають найбільшу питому вагу у структурі собівартості), а також (за умови наявності попиту) підвищення обсягу випуску і реалізації продукції.

Фактори зниження собівартості:

- підвищення технологічного рівня виробництва;

- удосконалення організації виробництва і праці;

- зміна структури й обсягу випуску продукції;

- галузеві та інші фактори.

При збільшенні обсягу випуску продукції постійні витрати розподіляються на більший обсяг випуску, тому величина постійних витрат на одиницю продукції зменшується. Внаслідок цього собівартість одиниці зменшується. Цей ефект має назву “економія на масштабах виробництва”.

Тема 11 Ціноутворення, прибуток і рентабельність

 

Поняття, функції ціни

 

Ціна представляє собою економічну категорію, що означає суму грошей, за яку продавець згоден продати, а покупець згоден купити товар.

Ціна – це грошове вираження вартості, кількість грошей, що платять або отримують за одиницю товару або послуги.

Одночасно ціна відображає:

- споживчу цінність товару;

- купівельну спроможність грошової одиниці;

- ступінь унікальності товару;

- силу конкуренції, державного регулювання;

- економічне поводження ринкових суб’єктів і інші суб’єктивні моменти.

Функції ціни:

1) обліково-аналітична (забезпечує облік результатів господарювання та їх прогнозування);

2) стимулююча (сприяє раціональному використанню обмежених ресурсів, науково-технічному прогресу, обновленню асортименту);

3) розподільча (впливає на розподіл ресурсів, доходів та фінансів у суспільстві);

4) регулююча (здійснюється збалансування між окремими виробництвами, попитом і пропозицією).

Ціна на будь-який товар складається з окремих елементів. Основні – собівартість і прибуток, обов’язково присутні в ціні. Крім того, до складу ціни можуть входити:

- акцизний збір;

- ПДВ;

- націнки збутових організацій;

- торгові надбавки або знижки.

В умовах товарних відносин ціна (Ц) виступає як ланка, що зв’язує виробника і споживача, тобто є інструментом забезпечення рівноваги попиту і пропозиції. Кількісно ціна визначається, з одного боку, витратами виробництва (З), з другого – ефектом, який отримує споживач (Е):

. (11.1)

Для нормальної роботи ціна повинна перебільшувати витрати з виробництва і покупки товарів і бути меншою за сумарний ефект, який отримує споживач. Види цін наведені на рисунку 9.1.

Види цін

 

 

 

 

Рисунок 11.1 – Види цін

Ціни розрізняються у залежності від того, на якій стадії руху товарів вони формуються. Зазвичай масовий товар проходить три стадії руху: підприємство – оптова торгівля; оптова торгівля – роздрібна торгівля; роздрібна торгівля – споживач. Згідно з цими стадіями руху товару виділяють три види цін:

- оптові ціни підприємства (продаж продукції підприємством);

- оптові ціни промисловості (оптова торгівля);

- роздрібні ціни (роздрібна торгівля).

Оптова (відпускна) ціна підприємства – це ціна, за якою реалізується продукція підприємства – виробника. Вона структурно складається з собівартості товару і прибутку (рис. 11.1). На основі оптових цін підприємства планують і аналізують вартісні економічні показники діяльності підприємства.

Оптова (відпускна) ціна промисловості – ціна, за якою підприємства і організації – постачальники сплачують за продукцію підприємствам – виробникам або збутовим (оптовим) організаціям. Вона містить в собі окрім оптової ціни підприємства, ПДВ, акцизний збір (для підакцизних товарів – високорентабельних і монопольних), також постачальницько-збутову націнку (витрати плюс прибуток постачальницько-збутових організацій).

Роздрібна ціна – ціна, за якою товари в роздрібній торговій мережі продаються населенню. Формування роздрібної ціни відбувається шляхом додавання до оптової ціни промисловості торгівельної націнки, яка складається з витрат і прибуток торгівельних організацій.

Оптова ціна промисловості може співпадати з оптовою ціною підприємства. Це можливо в тому випадку, коли підприємство, що виробляє продукцію, само реалізує її у роздрібній торгівлі.

Оптова ціна підприємства може співпадати з роздрібною при самостійній реалізації продукції підприємства через власний роздрібний магазин.

За специфікою відрізняють такі ціни:

а) базова ціна (як вартісний рівень для формування величини у залежності від різного рівна якості);

б) скоригована ціна, яка враховує конкретні особливості економічної ситуації.

При переході до ринку важливу роль відіграє такий класифікаційний признак, як ступінь свободи цін від впливу держави при їхньому визначенні.

У залежності від цієї ознаки розрізняють:

1) вільні ціни, що складаються на ринку під впливом кон’юнктури незалежно від державних органів. Держава може домагатися змінення цих цін (їхнього рівня) тільки шляхом впливу на кон’юнктуру ринку;

2) регульовані ціни, що складаються під впливом попиту і пропозиції, але відчувають при своєму формуванні вплив державних органів або через пряме обмеження їхнього зростання, або шляхом регламентації рентабельності, або якимось аналогічним методом;

3) фіксовані ціни, що встановлюються державними органами на обмежене коло товарів (електрика, комунальні послуги й т. ін.).

 

Методи ціноутворення

 

Формування ціни на конкретний товар є важливою складовою товарної політики підприємства.

Рівень цін визначає основні фінансово-економічні результати діяльності підприємства. Ціна повинна бути встановленою на такому рівні, щоб покрити витрати і забезпечити отримання певного прибутку.

Розроблення і розрахунок ціни здійснюється у наступній послідовності:

1 Вибір цілі і постановка задач з ціноутворення.

Можна виділити три основні цілі:

- забезпечення збуту (виживання);

- максимізація прибутку;

- утримання ринку.

2 Визначення попиту на продукцію (за допомогою маркетингових досліджень).

3 Оцінка витрат на виробництво продукції.

4 Аналіз цін конкурентів.

5 Вибір методу ціноутворення.

6 Встановлення ціни.

Існує багато методів ціноутворення. Розглянемо основні:

1 Метод “витрати + прибуток”. Він є найпростішим і широко застосовуваним.

 

, (11.2)

 

де - повна собівартість продукції, грн;

- величина прибутку в ціні, яка встановлюється самим підприємством або обмежується державою як граничний рівень рентабельності продукції (послуг).

2 Розрахунок ціни на підставі цільового (фіксованого) прибутку вважається різновидом “витрати + прибуток”. Його особливість полягає в тому, що ціну поставлено в жорстку залежність від загального розміру прибутку, який підприємство передбачає одержати від продажу певної кількості продукції.

За умови прямолінійної динаміки залежних величин ціна встановлюється з використанням формули:

 

, (11.3)

 

де - змінні витрати на одиницю продукції (послуги), грн;

- постійні витрати на дану продукцію (послугу) за певний період (квартал, рік), грн;

- загальна сума прибутку, яку можна одержати від продажу продукції (надання послуги) за той самий період, грн;

- обсяг продажу (реалізації) продукції (наданої послуги) в натуральному вимірі.

3 Встановлення ціни на засаді суб’єктивної цінності товару здійснюється з урахуванням потенційного (реально виявленого) попиту. Він не є точним, і ціна може бути невиправдано завищена або занижена.

4 Метод ціноутворення “за рівнем поточних цін” (“за рівнем конкуренції”) полягає в тому, що ціну розглядають та встановлюють як функцію цін на аналогічну продукцію конкурентів.

5 Метод ціноутворення “за рівнем попиту” передбачає встановлення ціни за допомогою пробного продажу товару в різних сегментах ринку. При цьому враховуються умови продажу, кон’юнктура ринку, супутні послуги. За використання цього методу в різних місцях (сегментах) ринку на ті самі товари ціни можуть бути різними.

Встановлені ціни можуть коректуватися (регулюватися) підприємством і державою, згідно з мінливою кон’юнктурою ринку та необхідними уточненнями заздалегідь розробленої стратегії ціноутворення стосовно різних видів продукції.