Тема 10 Поточні витрати і собівартість продукції

 

Поняття витрат і собівартості, види собівартості

Підприємницька діяльність суб’єктів господарювання завжди вимагає витрат коштів, а прибуткова реалізація виробленої продукції або послуг неможлива без обґрунтованої ціни на продукцію (послуги).

Поточні витрати – це усі витрати, що несе підприємство протягом визначеного періоду.

Велика їхня частина – це витрати на виробництво товарної продукції.

Товарна продукція – та що призначена для реалізації на сторону ():

, (10.1)

 

де - валова продукція, тис. грн;

- зміна залишків незавершеного виробництва, тис.грн.

Собівартість продукції (виробів, робіт, послуг) – це виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво та збут.

Собівартість валової продукції включає витрати підприємства протягом планового періоду (рік, квартал, місяць) на виробництво і реалізацію продукції, що знаходиться на всіх стадіях виробничого циклу (реалізована товарна продукція, незавершене виробництво) Інакше кажучи, підсумовуються витрати на виготовлення і збут продукції, яка є реалізованою, виготовленою та яка знаходиться у виробництві.

Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображається:

- рівень організації виробничого процесу;

- рівень технічної оснащеності;

- продуктивність праці та інші виробничі фактори.

В умовах самофінансування (у ринкових умовах) зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства.

Види собівартості.

І У залежності від часу формування витрат:

- планова;

- фактична;

- нормативна.

ІІ У залежності від місця формування витрат:

- цехова;

- виробнича;

- повна.

ІІІ У залежності від тривалості розрахункового періоду:

- місячна;

- квартальна;

- річна.

ІV За складом продукції:

- собівартість товарної продукції;

- собівартість валової продукції;

- собівартість незавершеного виробництва.

Повна собівартість одиниці продукції визначається за формулою:

 

, (10.2)

 

де - виробнича собівартість, грн;

- адміністративні витрати, грн;

- витрати на збут, грн;

- інші операційні витрати.

Собівартість всього обсягу товарної продукції при багато номенклатурному виробництві визначається як:

, (10.3)

 

де - повна собівартість одиниці продукції і-го виду, грн;

- обсяг випуску продукції і-го виду у натуральному вираженні;

- кількість найменування продукції.

У промисловості розрізняють собівартість індивідуальну й галузеву.

Індивідуальна собівартість характеризує витрати окремого підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції, а галузева показує середні в галузі витрати на виробництво і реалізацію продукції.

 

Класифікація витрат

 

Витрати на виробництво можуть бути класифіковані за рядом ознак таблиця 10.1.

 

Таблиця 10.1 – Класифікація витрат на виробництво

Ознака	Витрати
1 За місцем виникнення витрат	Виробництва, цеху, дільниці, служби
2 За видами продукції (робіт, послуг)	На вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, валову, товарну, реалізовану продукцію
3 За видами витрат	Економічні елементи, статті калькуляції
4 За складом витрат	Елементи, комплексні
5 За способами перенесення вартості на продукцію	Прямі, непрямі
6 За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат	Перемінні (залежні від обсягу виробництва), постійні (не залежні від обсягу виробництва)
7 За календарними періодами	Поточні, одноразові
8 За визначенням відношення до собівартості продукції	Витрати на продукцію, витрати періоду

 

Основною є класифiкація витрат за економiчними елементами i за статтями калькуляцiї.

За економiчними елементами витрати формуються вiдповiдно до їхнього економiчного змiсту. Елементи витрат є однаковими для вcix галузей промисловостi.

1 Матерiальнi витрати (сировина, комплектуючi матерiали, напiвфабрикати, паливо, енергія, тара; вiднiмається вартiсть зворотних вiдходiв).

2 Оплата працi (основна i додаткова).

3 Вiдрахування на соцiальнi заходи (пенсiйний фонд, соцiальне страхування, страхування на випадок безробiття, на iндивiдуальне страхування).

4 Амортизація основних фондiв.

5 Інші витрати (на страхування майна, винагороди за винахідництво, оплата послуг зв'язку, по сертифікації продукції, збитки вiд надзвичайних ситуацiй та iн.).

За статтями - витрати, що вiдрiзняються мiж собою функцiональною роллю у виробничому процесi i по мiсцю виникнення.

За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто складають калькуляцію. Перелік статей калькуляції може бути різним у залежності від галузі промисловості і конкретного виробу, але в загальному вигляді може мати наступний склад (таблиця 8.2).

Як було зазначено, витрати плануються і обліковуються за двома напрямками:

1) за економічними елементами – кошторис витрат;

2) за статтями калькулювання, у залежності від сфер виробничої діяльності виникнення витрат – калькуляція.

Слід підкреслити, що обидва види обліку витрат (як кошторис, так і калькуляція) необхідні в економічній діяльності підприємства, тому що виконують різні функції. Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на даний виріб, а в другому – усі витрати підприємства, незалежно від того, де і на які потреби вони були здійснені.

Кошторис витрат використовується для контролю загальних витрат підприємства і цеху з економічно однорідних елементів. Це потрібно при здійсненні платежів постачальникам відповідних видів ресурсів або аналізі по елементних складових виробничих витрат, зокрема, матеріалоємності, трудомісткості, фондоємкості продукції, що випускається.

Калькуляція використовується головним чином для розрахунку собівартості одиниці продукції і наступного формування базової ціни на продукцію.

За складом витрат статті калькуляції поділяються на елементні (прості) і комплексні.

Елементні складаються тільки з одного однорідного економічного елемента і не підлягають подальшому роздрібненню (сировина та матеріали, основна заробітна плата виробничників, відрахування на соціальні заходи і т. ін.).

Комплексні складаються з декількох економічно різнорідних витрат, що мають однакове виробниче призначення (витрати на утримання і експлуатацію обладнання, загальновиробничі (цехові) витрати і т.д.). Зокрема, загальновиробничі (цехові) витрати містять у собі практично весь спектр елементів витрат: матеріальні витрати (наприклад, на воду і допоміжні матеріали, опалення і освітлення цеху), заробітну плату (загальноцехового персоналу), витрати на соціальні заходи (які нараховані за попередньою статтею), амортизацію будівлі цеху та загальновиробничого обладнання.

За способом перенесення витрат на собівартість продукції при її калькулюванні вони групуються як прямі й непрямі. В таблиці 8.2 подані види витрат помічені індексами “прям” і не прямі”. Прямі витрати пов’язані з виробництвом лише даного виду виробу і можуть бути розраховані безпосередньо (прямо), виходячи з обсягу виробленої продукції. Найбільш характерними статтями даного виду витрат є основні матеріали, покупні комплектуючі вироби, основна заробітна плата основним виробничим робітникам. Непрямі витрати, як правило, пов’язані з виробництвом декількох видів продукції (наприклад, заробітна плата управлінського персоналу, обслуговуючого персоналу; витрати на утримання і експлуатацію устаткування та інші загальновиробничі й адміністративні витрати).

Їхній облік у собівартості даної продукції здійснюється опосередковано: вони беруться у процентному відношенні від прямих видів витрат, нібито «накладаючись» на них. Не випадково непрямі витрати називаються ще і накладними, а прямі – основними. Базою розподілу непрямих витрат можуть бути різні витрати (наприклад основна заробітна плата робочих). Вибір способу розподілу повинен відповідати максимальному наближенню результатів розподілу до фактичних витрат на даний вид продукції.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на перемінні та постійні.

Перемінні витрати – це ті види витрат, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і знижується з його зменшенням. Їх величина змінюється прямо пропорційно (або майже прямо пропорційно) зміні обсягу виробництва. Їх ще називають умовноперемінними.

До перемінних витрат відносяться витрати на сировину і матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо та енергію, на зарплату робітникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуванням на соціальні заходи, а також інші види витрат.

Ці витрати можуть бути розраховані на кожен вид продукції, виходячи з норм витрат і ціни одиниці ресурсу.

Постійні – це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції суттєво не змінюється. Їх ще називають умовно-постійними.

До постійних відносяться витрати, пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарчих потреб виробництва.

Сума перемінних і постійних витрат складає собівартість продукції (робіт, послуг).