Торгівля продукцією інтелектуальної праці

Міжнародна торгівля патентами, ліцензіями та інжиніринговими послугами утворює специфічний сегмент світового ринку послуг, на якому продаються і купуються не стандартні види послуг (транспортні, посередницькі, фінансові тощо), а науково-технічні знання, що є результатами наукових досліджень, проектних, конструкторських робіт і досвіду їх промислового освоєння. Як товар тут виступають продукти інтелектуальної праці, що мають не тільки наукову, а й комерційну цінність, і втілені у формі патентів, товарних знаків, промислових зразків, різноманітної документації (технічної, конструкторської, комерційної, маркетингової).

Продукція інтелектуальної праці реалізується на світовому ринку або шляхом купівлі-продажу, або шляхом налагодження відносин, що виникають у зв'язку з отриманням тимчасового права користування результатами наукових досліджень і розробок на основі міжнародних ліцензійних угод, а також контрактів на надання технічних послуг типу інжиніринг.

Залежно від характеру предмета та правової основи міжнародні операції з торгівлі продукцією інтелектуальної праці поділяються на дві форми: торгівля патентами та ліцензіями і торгівля науково-технічними послугами (інжиніринг).

 

 

Торгівля патентами та ліцензіями

Появу операцій з купівлі-продажу патентів і ліцензій спричинило патентне право, тобто право виключного користування. Основними принципами функціонування національних патентних систем є:

право на винахід, тобто можливість монопольного використання або розпорядження винаходом протягом дії патенту; патентний захист означає, що винахідник або володар патенту має право забороняти будь-кому іншому використовувати винахід, а також може притягати до відповідальності порушників своїх патентних прав; винаходи, зроблені винахідниками, що працюють на фірмі за наймом, називаються «службовими» винаходами та належать володарям фірми, звідси – різниця між поняттями «винахідник» і «патентоволодар»;

патентоспроможність винаходу, тобто відповідність сукупності критеріїв патентоспроможності, таких як: технічне розв'язання задачі (створення нових і вдосконалення існуючих процесів, машин);

новизна (технічне рішення визнається винаходом тільки тоді, коли воно невідоме в усіх країнах світу); винахідницький рівень (винахід повинен перевищувати рівень звичайного інженерного рішення); можливість практичного застосування (комерційна цінність);

територіальна обмеженість патентних прав – дія патенту тільки на території країни, яка видає його;

будь-хто за кордоном може використати цей винахід, зробивши відкриття вдруге (паралельно) або отримавши інформацію про нього неофіційними шляхами, а для запобігання цьому необхідно патентувати винаходи в країнах, в яких потенційно може бути повторено винахід або які зацікавлені в його використанні. Щоправда, останнім часом укладено серію міжнародних угод, що дають можливість отримувати патенти, які діють у кількох країнах одразу, а в країнах ЄС створена Європейська патентна система, що передбачає подання заяви на патент в одній країні і однією мовою, а отримання пакету патентів, що діють в усіх країнах – членах інтеграційного угруповання;

сплата мита за отримання патенту та підтримання його дії (рівень ставок мита досить високий, що вимагає значної фінансової підтримки дії патенту, особливо у деяких зарубіжних країнах);

обмежений термін володіння патентом (на винаходи видаються патенти, терміни дії яких у різних країнах становлять 15–20 років, а на промислові зразки – свідоцтва на патент з термінами дії від 3 до 15 років).

Таким чином, патент на винахід – це документ, що видається компетентним урядовим органом винахіднику або організації та засвідчує монопольне право використання винаходу його володарем. Аналогічні монопольні права патентні законодавства країн надають володарям інших видів промислової власності (товарний знак, промисловий зразок, фірмова назва тощо). Патент надає володареві право власності на винахід, яке зазвичай ще закріплюється реєстрацією товарного знаку та промислового зразка. Володар патенту, користуючись правом на винахід, може використовувати його самостійно, продати патент (право на винахід) або дозволити на комерційних засадах іншій фірмі використовувати його винахід. У міжнародній практиці володарями патентів є здебільшого великі фірми і ТИК, які заінтересовані в самостійному використанні запатентованих винаходів шляхом виробництва та реалізації виробів, що продукуються із застосуванням їх результатів.

В умовах підвищеної активності міжнародного конкурентного середовища патент стає не тільки і не стільки засобом охорони виробничої та комерційної діяльності патентоволодаря, скільки самостійним предметом комерційних угод, особливо міжнародних. При здійсненні таких угод володар патенту повністю або частково передає свої права на предмет патенту іншій юридичній або фізичній особі. При продажу винаходу як товару патентоволодар за узгоджену винагороду повністю передає власність на винахід іншій особі, тобто надає всі права на використання його винаходу: можливість виробляти, продавати, рекламувати, експонувати на виставках, а також передавати всі права або їх частину стосовно запатентованого об'єкта.

Продаж патентів здійснюють, як правило, малі і середні фірми та окремі винахідники, що не мають достатніх ресурсів для виробничого використання винаходу. Покупцями ж патентів виступають зазвичай крупні фірми, заінтересовані в збережені технологічного лідерства та зміцненні ринкових позицій.

Володар патенту може бути заінтересованим у збереженні права власності на винахід, але в той же час визнає комерційне доцільним дозволити на певний термін за встановлену винагороду використовувати права, обумовлені дією патенту. У даному разі йдеться про купівлю-продаж ліцензії (дозволу) на використання винаходу, яка здійснюється на основі ліцензійної угоди. З економічної точки зору продаж ліцензій еквівалентний оренді винаходу як товару, оскільки володар науково-технічних знань передає права на користування ними тільки на певний час, зберігаючи при цьому право власності на них. Надання зарубіжним суб'єктам ліцензій на використання технічних знань та досвіду, а також товарних знаків прийнято називати міжнародним ліцензуванням. Таким чином, ліцензія – це дозвіл на використання винаходу, промислового зразка, технології, товарного знаку тощо, який надається на основі ліцензійної угоди. Сторонами угоди є ліцензіар (продавець, експортер) та ліцензіат (покупець, імпортер).

Залежно від предметів ліцензійних угод, способів правової охорони предметів цих угод, розподілу прав на предмет ліцензії між ліцензіаром і ліцензіатом, зв'язку з товарним експортом і взаємозалежності сторін угоди ліцензії можна класифікувати за такими групами:

за предметом ліцензування;

за способом правової охорони;

за обсягом прав, що передаються; за зв'язком з товарним експортом; за ступенем взаємозалежності сторін.

У світовій практиці предметами ліцензійних угод в основному є винаходи, промислові зразки, товарні знаки, авторські права, ноу-хау та виключні права на використання зазначених предметів. Предметом ліцензії може бути: будь-яка розробка конструктивного, технологічного характеру; склад матеріалу, суміші або сплаву; речовини; метод лікування; методи пошуку та розробки корисних копалин; методики розрахунків (включаючи засоби математичного забезпечення та комп'ютерні програми); відомості організаційного, фінансового, управлінського характеру тощо, як ті, що містять винаходи, так і ті, що їх не мають, а також товарні знаки, промислові зразки, авторські права. При цьому предмет ліцензії повинен мати патентну чистоту, тобто юридичну властивість предмета, яка означає, що він може використовуватися в даній країні без порушення діючих на її території охоронних документів виключного права – патентів, що належать третім особам. Ліцензійні угоди, предметами яких є тільки винаходи, в міжнародній торгівлі зустрічаються доволі рідко внаслідок того, що придбання винаходу супроводжується, як правило, необхідністю імпортувати також промислові зразки та ноу-хау. За ліцензійними угодами недостатньо отримати технічну документацію на винахід, ноу-хау та допомогу щодо їх освоєння, тому необхідно також придбати право на використання винаходів. Це зумовило певну багатопредметність ліцензій на винаходи, коли одночасно з останніми купується ноу-хау, науково-технічні та інші відомості, необхідні для його результативного використання.

Винаходом у міжнародній практиці визнається технічне рішення, яке має 1) новизну та 2) суттєві відмінності, тобто практичний засіб задоволення певних потреб. Технічне рішення вважається новим, якщо його сутність раніше не була розкрита в даній країні або за кордоном настільки, що виникла можливість його здійснення. На практиці розкриття сутності технічного рішення може відбутися внаслідок оприлюднення інформації про дослідження, демонстрації на виставках, відкритого застосування або відповідних дій конкурентів. У результаті технічне рішення може виявитися доступним для копіювання, наслідком чого є втрата ним новизни. Технічне рішення визнається таким, що має суттєві відмінності, якщо йому властива нова сукупність ознак, що дає позитивний ефект. При цьому всі ознаки можуть бути новими; частина ознак новими, а частина – відомою; всі ознаки відомі, а їх поєднання – нове.

Схожі однорідні винаходи називаються аналогами, а найближчі з них до запропонованого нового технічного рішення – прототипом. Несуттєві відмінності в новому технічному рішенні не дають підстав вважати його винаходом.

Промисловим зразком у міжнародній практиці визнається нове художньо-конструкторське рішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд та зовнішні ознаки. Він встановлює монополію фірми на форму (орнамент, поєднання кольорів і матеріалів) продуктів праці. На промислові зразки, як і на винаходи, видаються патенти.

Товарний знак – це зареєстроване в установленому порядку, в будь-якому кольорі або їх поєднанні, позначення, здатне відрізняти товари одних юридичних або фізичних осіб від однорідних товарів інших юридичних та фізичних осіб. Для ідентифікації послуг застосовуються знаки обслуговування. Як товарні знаки (знаки обслуговування) можуть бути зареєстровані слова, зображення, об'ємні та інші позначки та їх комбінації.

Авторське право – це виключне право автора твору на його зміст і використання. Воно означає, що без дозволу автора або його правонаступників ніхто не може ні в якому вигляді відтворювати або будь-яким іншим способом використовувати об'єкти авторського права. До останніх належать твори, незалежно від форми, призначення та художньої цінності (книги, картини, малюнки, плакати, фотографії, статті, брошури, доповіді, лекції тощо). Авторські права охороняються як національними законами країн, так і міжнародними угодами – Бернською конвенцією (1886 р.) та Всесвітньою конвенцією (1952 р.).

Ноу-хау (know-how) у перекладі з англійської означає «знаю як». Цей узагальнюючий термін вживається для позначення різних секретів виробництва, повністю або частково конфіденційних знань, відомостей технічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги особі або фірмі, що їх отримують. Єдиного визначення ноу-хау на сьогодні не існує. Тому фахівці встановлюють належність певних знань, результатів і досвіду до ноу-хау через відповідність системі критеріїв, що розкривають сутність ноу-хау в міжнародній практиці. Так, до ноу-хау належать технічні, управлінські, економічні та інші знання і досвід, пов'язані з розробкою, освоєнням, виробництвом, збутом, експлуатацією, обслуговуванням, ремонтом і вдосконаленням техніки і технології, які:

мають конфіденційний (секретний) характер, відомі обмеженому колу осіб;

використовуються або можуть бути використані (застосовані) в господарській діяльності;

мають комерційну цінність;

не отримують правової охорони ані на національному, ані на міжнародному рівнях;

не регламентуються жодними законодавчими нормами;

потребують спеціальних знань для використання;

можуть бути передані письмово, усно або шляхом показу (демонстрації).

Прикладами ноу-хау в технічній сфері можуть бути конструкційні креслення, результати експериментів та їх протоколи, звіти про дослідження, статистичні розрахунки, формули, рецепти, методики, дані щодо якості матеріалів, інструкції з технології, документація на виготовлення, калькуляції тощо. В комерційній сфері це – картотеки клієнтів і постачальників, результати маркетингових досліджень, документація про форми та методи збуту продукції, методи просування товарів, фінансові розрахунки, програми та методи навчання персоналу і підвищення його кваліфікації тощо.

У багатьох випадках ноу-хау за новизною та рівнем не поступається винаходам, причому якщо останні публікуються, то ноу-хау зберігаються в таємниці. За сучасного рівня розвитку техніки та технології без знання ноу-хау неможливо використати придбані винаходи, відтворити нову техніку і технологію за патентами, зразками або доступною інформацією. Тому дуже часто фірми не патентують винаходи, що використовуються в виробництві, якщо за розрахункові строки морального старіння продукції вона не може бути відтворена конкурентами без знання відповідного ноу-хау.

Інжиніринг – сфера діяльності, що включає проробку (розробку) питань створення об'єктів промисловості, інфраструктури тощо у формі надання на комерційній основі різних інженерно-консультаційних послуг з використання науково-технічних, технологічних та управлінських розробок.

У цьому полягає його відмінність від ліцензійної торгівлі, де об'єктом купівлі-продажу є сама технологія в широкому розумінні. Тобто інжиніринг – це опосередкована форма передачі технології, оскільки надаються послуги з використання технологічних та інших науково-технічних розробок. Сторонами контракту при купівлі-продажу інжинірингових послуг виступають замовник і виконавець.

У міжнародній практиці до інжинірингу належать різноманітні види інтелектуальної діяльності, що спрямовані на отримання найкращих (оптимальних) результатів від капіталовкладень або інших витрат, пов'язаних з реалізацією проектів різного призначення, за рахунок найраціональнішого підбору та ефективного використання наявних ресурсів, а також методів організації та управління, на основі новітніх науково-технічних досягнень та з урахуванням конкретних умов і чинників, що впливають на здійснення проектів.

Сучасний інжиніринг грунтується на сукупності принципів, що забезпечують заінтересованість замовника у послугах інжинірингової фірми, а останньої – у сталих прибутках. Основними з цих принципів є:

системний, комплексний, міждисциплінарний підхід до здійснення проектів (виконання завдань замовника);

багатоваріантність технічних, технологічних та економічних проробок (варіантів виконання проекту), їх фінансової та маркетингової оцінки з вибором оптимального для замовника варіанта;

розробка проектів з урахуванням можливості застосування прогресивних технологій, обладнання, конструкцій і матеріалів з різних альтернативних джерел, що найкращим чином відповідають конкретним умовам та особливим вимогам замовників;

використання сучасних методів організації та управління всіма стадіями здійснення проектів.

Інжиніринг як особлива форма виробничої діяльності має специфічні особливості, які полягають у такому:

інжинірингові послуги мають виробничий характер внаслідок того, що спрямовані на створення об'єктів (як виробничих, так і невиробничих), поліпшення їх використання, збільшення обсягів реалізації продукції тощо;

послуги типу «інжиніринг» мають комерційний характер, тобто стають об'єктом купівлі-продажу з усіма особливостями та характерними рисами цього процесу;

інжинірингові послуги втілюються не в матеріальній формі продукту, а в певному корисному ефекті, який може мати матеріальний носій (документи, креслення, розрахунки тощо), а може не мати матеріального носія (управління процесом будівництва, навчання спеціалістів тощо);

інжинірингові послуги можуть відтворюватися, тобто тиражуватися на відміну від ліцензій і ноу-хау (на ринку інжинірингових послуг діють сотні операторів, що пропонують аналогічні послуги, а ціна на них визначається суспільне необхідними витратами часу на їх надання).

Внаслідок своєї універсальності інжиніринг застосовується при реалізації проектів найрізноманітнішого характеру: науково-дослідних, проектно-будівельних, виробничих, збутових тощо. Однак найбільше поширення послуги типу «інжиніринг» набули в проектах капітального будівництва, де основною метою є оптимізація інвестицій.

16. Найпоширенішою серед форм міжнародної торгівлі за специфікою взаємодії суб’єктів є традиційна (проста) торгівля, тобто «вільний» експорт та імпорт товарів і послуг, який не зумовлений коопераційними зв'язками та зобов'язаннями щодо збалансованого обміну товарів.

Торгівля за кооперацією, на відміну від традиційної торгівлі, характеризується довгостроковою узгодженістю безпосередніх виробничих зв'язків.

Основним змістом міжнародної науково-технічної кооперації можуть бути фундаментальні і прикладні дослідження, технічні розробки (дослідно-конструкторські, технологічні, проектні, організаційні) та дослідне виробництво, освоєння і поширення нововведень.

Збутова кооперація як співробітництво в сфері реалізації продукції на ринку являє собою процес узгодження дій юридично незалежних виробників щодо проведення спільних дій (заходів) з реалізації (збуту) продукції.

Маркетингова кооперація на міжнародному ринку поєднується, як правило, зі збутовою та знаходить своє відображення проведенні спільних рекламних кампаній, організації акцій стимулювання збуту, в обміні комерційною інформацією, узгодженні товарних і цінових політик тощо.

Промислове співробітництво може в різних варіантах поєднувати різноманітні форми виробничої, науково-технічної, збутової і маркетингової кооперації.

17. У компенсаційній (зустрічній) торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (послуг) пов'язується з відповідною закупкою або, навпаки, закупівля товарів (послуг) зумовлюється продажем. При цьому оплата передбачається поставками товарів та/або послуг у доповнення або замість фінансового врегулювання, а угоді може бути оформлена як одним, так і кількома зв'язаними контрактами.

Угоди зі зворотною закупівлею продукції найчастіше укладаються у зв'язку з продажем підприємства, комплектного обладнання або технології; при цьому експортер зобов'язується закуповувати частину або всю продукцію, що вироблятиметься поставленому підприємстві або обладнанні.

Компенсаційні угоди - експортер зобов'язується закуповувати (або забезпечити закупку третьою стороною) певну кількість товарів імпортера протягом узгодженого терміну. Експортні та імпортні товари, як правило, не мають прямого зв'язку. Власне компенсаційні угоди передбачають, що експортер товару дає згоду на те, що імпортер повністю або частково оплачує; його поставки товарами, а угода на закупівлю та угода на продаж поєднані в одному контракті.

Угоди, що передбачають відшкодування, є гнучкішою формою угоди про зустрічну закупівлю і характерні для крупних контрактів між урядами (поставка озброєння, літаків, енергетичного обладнання тощо).

Зустрічна торгівля. Сутність зустрічної торгівлі полягає в тому, що експортно-імпортні операції доповнюються прийняттям партнерами зустрічних зобов'язань щодо постачання (закупівлі) погоджених товарів і послуг. Міжнародна зустрічна торгівля є якісно новою формою організації комерційних операцій, розвиток якої відрізняється швидкими темпами. У міжнародному товарообігу її частка становить близько 50%.

Види міжнародної зустрічної торгівлі: бартерні операції; зустрічні закупівлі; викуп техніки, яка була у вживанні; операції з давальницькою сировиною; прості компенсаційні операції; складні компенсаційні угоди.

Бартерна (товарообмінна) угода - передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами в будь-якім сполученні, не опосередкований рухом коштів у готівковій чи безготівковій формах.

Зустрічні закупівлі. Ця форма зустрічної торгівлі дозволяє партнерам гнучко виконувати свої зобов'язання з урахуванням повної чи часткової оплати товарів у грошовій чи товарній формі, заліку фінансових вимог без переказу валютних коштів, досягнення збалансованості взаємопоставок.

Залежно від обсягу зобов'язань розрізняють три варіанти зустрічних закупівель.

Перший варіант. Він припускає, що зобов'язання зустрічної закупівлі містить контракт купівлі-продажу, в якому передбачається, що імпортер сплачує повну вартість товарів згідно з документами, що підтверджують поставку, а експортер бере на себе зобов'язання купити не пізніше встановленого терміну зустрічні товари на всю суму експортного контракту.

Другий варіант. Підписується основний контракт, згідно з яким імпортер оплачує одну частину суми коштами, а іншу - зустрічними поставками товару. На суму зустрічних поставок укладається додатковий контракт, що відображає основні зобов'язання імпортера по постачанню зустрічних товарів погодженої номенклатури, певної якості і рівня цін.

Третій варіант. Укладається основний контракт, згідно з яким близько половини вартості поставленого товару імпортер оплачує коштами, а частину, що залишилася, - зустрічними поставками товарів. Але в цьому випадку він здійснює зустрічні поставки авансом, тобто до основної поставки. Такі зустрічні закупівлі називаються авансовими чи попередніми.

Викуп техніки, що була у вживанні, при збуті більш нових моделей і модифікацій. За цією формою торгівлі експортер одержує можливість продати більш сучасну і дорогу продукцію, а імпортер - можливість звільнитися від морально застарілої техніки, а також продати її за залишковою вартістю, тобто врахувати її у вартості нової придбаної техніки.

Операції з давальницькою сировиною. Давальницька операція - це постачання однією країною сировини, напівфабрикатів, комплектуючих деталей для їх наступного перероблення, складання в країні торговельного партнера і зворотнє постачання готових виробів у країну першого експорту.

Прості компенсаційні угоди. За цієї форми зустрічної торгівлі експортер постачає виробниче устаткування на умовах комерційного кредиту, а імпортер після його встановлення і пуску в експлуатацію погашає, компенсує його вартість і вартість кредиту постачанням продукції, виготовленої на цьому устаткуванні, поступово, як з розстрочкою платежу.

Складні компенсаційні угоди. Це довгострокові (на 5-10 років) компенсаційні операції великомасштабного характеру (100 млн. дол. і більше). Особливістю таких угод є те, що експортер не зацікавлений сам використовувати компенсуючу продукцію, у таких великих обсягах. Найчастіше він відмовляється від неї на користь третьої сторони, яка в міру реалізації продукції компенсує експортерові вартість устаткування і кредит. Таким чином, складна компенсаційна угода є тристоронньою.

Електронна торгівля. Термін "електронна торгівля" охоплює дистриб'юцію, маркетинг, продаж чи доставку товарів або послуг електронними засобами.

Існують шість основних засобів електронної торгівлі: телефон, факс, телебачення, система електронних платежів та грошових переказів, електронний обмін даними та Інтернет.

Обсяги електронної торгівлі в 2007 р. оцінювались у 40-60 млрд. дол., і вони щорічно зростають. Суттєва частка загальних обсягів електронної торгівлі припадає на США. Використання електронного засобу реалізації товарів і послуг зростає і в Європі, хоч темпи такого зростання набагато нижчі, ніж у США.

Темпи приросту електронної торгівлі і насамперед міжнародної торгівлі в Інтернет пришвидшуються. Так, обсяг онлай- нової торгівлі між європейськими компаніями в 2007 р. досяг 195 млрд. євро, що в три рази перевищив її обсяг у 2006 р. Оскільки використання Інтернет скорочує витрати, великі концерни здійснюють інвестиції в електронну торгівлю навіть в умовах кон'юнктурного падіння. До 2006 р. вже 22% усього обсягу міжнародної торгівлі в Європі здійснюється через Інтернет (у 2001 р. частка такої торгівлі становила лише 1%).

ЮНСІТРАЛ реалізував ряд заходів, які в 1996 р. дозволили прийняти Модельний закон (Model Law) щодо електронної торгівлі. Цей закон визначає правила і норми щодо підтвердження дійсності та визнання контрактів, укладених за допомогою електронних засобів, встановлює правила, щодо формату та характеристик контрактів, визначає параметри дійсності електронного та оригінального документа, задає вимоги щодо прийнятності електронного підпису для правових та комерційних цілей, а також сприяє використанню комп'ютерного свідоцтва в судах та арбітражних процедурах.

Розвинуті країни активно беруть участь у розробленні міжнародної конвенції щодо електронних операцій, яка базується на Модельному законі (США та ОЕСР), правил електронного обміну даними (ЕОД) в рамках контрактів та угод між торговельними партнерами (ЕС, міжнародні організації). ЕОД - це система управління, в якій визначено комплекс характеристик даних, що дає можливість здійснювати електронний обмін документами певного формату.

За орендної торгівлі специфіка взаємовідносин експортера імпортера полягає в тому, що продаж товарів (переважно машин та обладнання) з акту купівлі-продажу перетворюється фактичні на процес купівлі-продажу, який може тривати кілька років і результатом якого не завжди буде перехід права власності на предмет угоди. Основою цієї форми торгівлі є орендні відносини, світовій практиці розрізняють три види оренди залежно від термінів дії угоди:

· рейтинг (renting) — короткострокова оренда на термін в кількох днів до кількох місяців (транспортні засоби, товари для туризму та відпочинку);

· хайринг (hiring) — середньострокова оренда на період від кількох місяців до року (транспортні засоби, дорожно-будівельне; обладнання, сільськогосподарські машини, монтажне обладнай тощо);

· лізинг (leasing) — довгострокова оренда на термін понад один рік (широкий спектр обладнання, нерухомість).

За наявністю або відсутністю факту переходу права власності предмет лізингу (або рівня окупності майна) розрізняють фінансовий (капітальний) та оперативний лізинг. За першого термін угоді збігається або майже збігається зі строком амортизації предмета лізингу. Характерними особливостями фінансового лізингу є:

· повне відшкодування лізингодавцю його витрат, пов'язаних з придбанням майна і реалізацією прав власника, а також отримання певного прибутку;

· перехід права власності на майно до лізингоодержувача після закінчення терміну угоди (або придбання майна за залишковою вартістю);

· наявність узгодженого терміну лізингу, протягом якого сторони не мають права розірвати договір в односторонньому порядку;

· отримання лізингоодержувачем виняткового права щодо користування майном протягом терміну дії угоди;

· здійснення технічного обслуговування предмета лізингу та його страхування лізингоодержувачем.

Сутність оперативного лізингу: предмет лізингу не переходить у власність лізингоодержувача; лізингодавець не відшкодовує всі свої витрати за рахунок надходження лізингових платежів від одного лізингоодержувача; контракт укладається на термін значно коротший, ніж строк амортизації предмета лізингу; лізингоодержувач, як правило, має право на дострокове припинення оренди і повернення обладнання. Остання особливість оперативного лізингу є надзвичайно важливою для лізингоодержувача, оскільки страхує його від використання морально застарілого обладнання. Однак, за оперативного лізингу орендні ставки зазвичай вищі, ніж за фінансового. Це пояснюється тим, що орендодавець, не маючи гарантії нової окупності витрат, повинен враховувати можливі комерційні ризики підвищенням цін на послуги.

За напрямом лізингової операції міжнародний лізинг можна поділити на такі види: експортний; імпортний, транзитний. Залежно від типу майна, що є предметом лізингової угоди, розрізняють лізинг: обладнання, нерухомості, комплексний.

За складом учасників (суб'єктів угоди) лізинг поділяється на прямий і непрямий. Прямий лізинг — це лізингова угода, згідно з якою лізингове майно передається лізингодавцем лізингоодержувачу безпосередньо, тобто без посередників (двостороння угода). Різновидом прямого є так званий зворотний лізинг (lease back). Сутність його полягає в тому, що фірма чи підприємство частину свого власного майна продає лізинговій компанії за умови одночасного підписання з нею контракту про його лізинг. За непрямого лізингу має місце багатостороння угода: трьохстороння (виробник - лізингодавець - лізингоодержувач) або багатостороння угода (у разі складних схем поставок з кількістю сторін понад три). Таким чином, сутністю непрямого лізингу є передання майна опосередковано, тобто через посередника (або посередників).

За обсягом зобов'язань з обслуговування предмета лізингу розрізняють лізинг: чистий (net leasing), коли всі зобов'язання та витрати з обслуговування обладнання або майна бере на себе лізингоодержувач; частковий; повний.

Міжнародні лізингові операції можуть мати різні джерела фінансування. Залежно від цього розрізняються такі типи лізингу: за власний кошт, за залучені кошти, з частковим фінансуванням лізингодавцем.

За характером платежів розрізняють грошовий, компенсацій та змішаний лізинги. За грошового лізингу всі платежі здійснюються в грошовій формі, за лізингу з компенсаційним платежем та у формі поставки товарів, вироблених на лізинговому обладнанні або в формі надання зустрічних послуг. Змішаний лізинг передбачає поєднання грошового та компенсаційного лізингу, тобто здійснення розрахунків як у грошовій, так і в товарній формах.

У разі укладання одноразової угоди на поставку (використані предмета лізингової угоди заведено говорити про одноразовий лізинг. У випадку поновлення, подовження терміну угоди лізингу на наступний період виникає так званий поновлювальний (револьверний) лізинг. Останній з'являється внаслідок того, що предмети лізингове угоди через певний час, залежно від ступеня фізичного та моральної зношування, а також бажання і можливостей лізингоодержувача можуть замінюватися на сучасніші і досконаліші. За цього типу лізині витрати по заміні обладнання оплачує лізингоодержувач.

У певних випадках, залежно від мети укладання лізингової угоди, лізинг поділяють на дійсний та спекулятивний. Останній має місце, коли угода укладається виключно з метою максимізації прибутку за рахунок отримання необґрунтованих початкових та амортизаційних пільг. Якщо ж при укладанні та проведенні лізингової угоди зазначена мета не є основною, то такий лізинг класифікується як дійсний (чіткого критерію віднесення лізингової угоди до дійсної або спекулятивної не існує).

У цілому орендна форма торгівлі машинами та обладнанням створює економічні переваги для обох сторін: орендатор отримує можливість використовувати дорогу техніку без великих початкових капітальних вкладень, а також сплачувати оренду частинами, у міру отримання прибутку від експлуатації орендованого обладнання або машин. Орендодавець при цьому розширює обсяги та географію зарубіжного збуту при відносному зниженні ризику втрат від неплатоспроможності замовника. Світовий досвід доводить, що використання лізингу дає змогу прискорювати освоєння нових виробництв, оновлювати обладнання та технологію, ефективно вирішувати соціально-економічні проблеми розвитку країн.