Схема З Класифікація українських народних ігор

Види ігор	Мета гри
Ігри з елементами драматизації ("Ходить гарбуз по городу", "Коза", "Редька" тощо)	- розвиток діалогічного мовлення.
Рухливі ігри з текстом ("Квочка", "Ірву горішечки", "Зайчик і Бурчик" тощо)	- збагачення словника образними виразами.
Словесні народні ігри ("Заборонене слово", "Птахи", "Зіпсований телефон", "Зайчику, зайчику, де ти був?" тощо)	- розвиток мовленнєвого слуху та активності, збагачення і уточнення словника.
Ігри на розвиток фонематичного слуху ("Що почув?", "Чув дзвін?", "У волосянку" тощо)	- розвиток фонематичного і мовленнєвого слуху.
Народні ігри з іграшками ("Сопілочка", "Дзвіночки", "Гойдалки" тощо)	- збагачення словника дітей етнолексикою; розвиток розмовного мовлення.
Музичні народні ігри ("Подоляночка", "Літала сорока", "А ми просо сіяли" тощо)	- розвиток інтонаційних засобів виразності; діалогічного і образного мовлення.
Ігри-розваги ("Варена рибка", "Свинка" тощо)	- розвиток почуття гумору, мовленнєвої активності.
Ігри-забави ("Два півники", "Кицька", "Птиці" тощо)	- розвиток інтонаційних засобів виразності, образного мовлення.

 

Другу підгрупу складають ігри на розвиток фонематич­ного слуху ("У волосянку", "Чув дзвін?", "У садочку на гор­бочку", "Що почув, скажи" тощо). Їх мета - розвивати фо­нематичний слух дітей, інтонаційну виразність мовлення, мовленнєве дихання, орієнтування в обмеженому просторі.

Третю підгрупу становлять ігри - смішинки і мовчанки ("Іди додому на зелену солому", "Сміх", "Зайчику, зайчику, де ти був?", "Зіпсований телефон" тощо). Їх мета - сприяти створенню позитивного, емоційного настрою у дітей, ви­ховувати такі якості, як витримку, самовладання. Вони сприяють розвитку мовленнєвої активності дітей, розви­вають образне мовлення, вправляють в умінні вести діалог, добирати необхідні слова для гри.

Наступна група - це ігри з іграшками (ігри з народни­ми саморобними, дерев'яними, солом'яними та глиняними іграшками). Їх мета - збагатити знання дітей елементами етнографії, познайомити з різноманітними предметами на­ціональної атрибутики. Ігри цієї групи сприяють форму­ванню пізнавальних інтересів до трудової діяльності наро­ду, побуту, взаємин українців, збагачують словник та стимулюють розмовне мовлення.

Музичні ігри, з такими підгрупами: а) сюжетні рухливі ігри з піснями ("Лис", "Горобейко", "Бобер" тощо). Їх мета - вчити дітей передавати за допомогою голосу характер музики (динаміку, темп). Різноманітні рухові дії тісно по­в'язані з емоційними проявами дітей. Означені ігри стиму­люють творчу самостійність, навчають відчувати мелодій­ність мовлення, сприяють розвитку мовлення; б) хороводні ігри "інсценівки" ("Грушка", "Подоляночка", "Літала сорока по зеленім гаю" тощо). Їх мета - навчити дітей цілісно сприймати в єдності музику і рухи. У хороводних іграх текст гри побудований на пісні. Мовлення, мелодія, міміка, танцювальні рухи й драматичні дії між собою тісно поєд­нуються. У них інсценується усе те, що співається. Ігри цього типу особливо привабливі для дітей, оскільки в них створюються можливості для прояву творчості, активності для кожного учасника.

Наступна група - ігри-розваги ("Варена риба", "Свинка", "У нещасного ополоника" тощо). Їх мета - сприяти піднесенню емоційного настрою дітей. Вони цінні тим, що сприяють розвитку емоційного відчуття, формуванню рис національного характеру, прищепленню таких споконвіч­них чеснот, як працелюбність, пісенність, м'який гумор, воля та інтелект.

Остання група - ігри-забави ("Птиці", "Кицька", "Два півники" тощо). Їх мета - стимулювати активність дітей при підготовці до гри та брати участь в іграх-забавах. Вони розвивають кмітливість, творчість, сприяють розвитку ви­разного мовлення дітей, зокрема інтонації [59: 38-42].

Найбільш повно досліджено і розроблено в дошкільній педагогіці дидактичні ігри (Л.В.Артемова, Л.А.Венгер, З.А.Михайлова, С.Н.Новосьолова, О.І.Сорокіна, О.П.Усова, О.П.Янківська та ін.). Дидактична гра - це навчальна гра, вона використовується у навчально-виховному процесі дошкільного закладу для закріплення і уточнення знань дітей про довкілля. Учені визначають дидактичну гру як єдину систему впливів, спрямовану на формування у дитини потреби у знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, а також на формування більш досконалих пізнавальних навичок і вмінь - сенсорних, інтелектуальних, м немічних тощо [75: 432].

Особливістю дидактичних ігор є те, що вони спеціально створюються і розробляються дорослими з різною педаго­гічною метою: сенсорного виховання, мовленнєвого розвитку, ознайомлення з довкіллям, з елементарними математичними уявленнями тощо. Дидактичні ігри можуть супроводжува­тись наочним матеріалом (іграшки, предмети, речі, кар­тинки тощо) або будуватися тільки на словесній основі. У практиці дошкільної освіти дидактична гра визначається як ігровий метод навчання.

Дидактична гра як ігровий метод навчання розгля­дається у двох видах: дидактична гра у власному розумінні слова та гра-заняття (гра-вправа). Перший вид ґрунтується на авто дидактизмі та самоорганізації дітей. У другому ви­падку провідна роль належить вихователю, який організо­вує ігри-заняття, використовуючи різноманітні ігрові при­йоми [75: 433].

У дидактичній грі як формі навчання закладено одно­часно два завдання: навчальне (пізнавальне) та ігрове (розважальне). Відповідно до цього вихователь водночас навчає дітей і грає разом з ними, а діти, граючись, нав­чаються. Пізнавальний зміст навчання виражається у певних дидактичних завданнях, що мають на меті, наприклад, сенсорне виховання і мовленнєвий розвиток дітей. Дидактич­ні завдання ставляться перед дітьми не безпосередньо, як на занятті, а тісно пов'язуються з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета, прихована в ігровому зав­данні, стає непомітною для дитини, і засвоєння пізнаваль­ного змісту відбувається ненавмисно, у процесі цікавих для дитини ігрових дій (ховання і пошуку, загадування і від­гадування, елементів змагання у досягненні ігрового ре­зультату тощо). Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання стає не пряма вказівка вихователя і бажання дітей навчитись, а природне прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це спонукає дітей до розумової активності, як того вимагають умови і правила гри (краще сприймати довкілля, уважніше вслухо­вуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість, добирати і групувати предмети тощо) [9].

Високо оцінювала дидактичну гру як метод навчання О.П.Усова. Вона відзначала, що дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми дають можливість вихователю піднести рівень сприймання дітьми навчального матеріалу, урізно­манітнюють навчальну діяльність, вносять до неї елемент цікавості [87: 170]. Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність відбувається лише за умови доступності ди­дактичних завдань, наявності інтересу дітей до гри, засвоєння правил та ігрових дій, а це, у свою чергу, залежить від рівня ігрового досвіду. У самостійних іграх діти мають можливість застосовувати свої знання про предмети і яви­ща довкілля у практичній діяльності.

Зазначимо, що значний внесок у розробку системи дидактичних ігор зробили такі вчені, як В.М.Аванесова, Ф.Н.Блехер, Л.А.Венгер, З.О.Михайлова, С.Л.Новосьолова, О.І.Сорокіна та ін. Так, Є.І.Тихеєва розробила систему дидактичних ігор з лялькою, описала, якою повинна бути дидактично обладнана лялька [82]. Автор описала і нас­тільно-друковані ігри для малят. Розробка системи ди­дактичних ігор для математичного розвитку дитини належить Ф.Н.Блехер [75]. Дослідження, проведені під керівництвом Л.А.Венгера, присвячені розробці дидактич­них ігор і вправ для сенсорного виховання дітей дошкіль­ного віку [22].

Дидактична гра має структуру, що вирізняє її від інших видів діяльності. Основними елементами дидактичної гри, що надають їй форму навчання і гри водночас, є: дидактичні та ігрові завдання, ігровий задум, правила, ігрові дії, результат. У кожній дидактичній грі є своє навчальне завдання, що відрізняє одну гру від іншої. Дидактичні завдання гри визначаються метою навчального і виховного впливу з боку вихователя. Це можуть бути такі завдання: розвиток мовленнєвого спілкування, розвиток мовленнєво­го апарату, зв'язного мовлення, закріплення звуковимови, уточнення і розширення словникового запасу тощо. Наяв­ність дидактичного завдання (або декількох завдань) під­креслює спрямованість навчального змісту гри на процеси пізнавальної діяльності дітей.

Ігрове завдання виконується дітьми у процесі ігрової діяльності, викликає їхній інтерес, активність, бажання і потребу розв'язати його. Ігрові завдання, як і дидактичні, можуть бути найрізноманітнішими: так, у грі в лото завдання полягає у тому, щоб першому закрити всі клітинки великої картки; у грі з пірамідкою - зібрати її так, щоб ребро становило рівну лінію, у грі "Чарівна торбинка" дитина повинна навпомацки визначити предмети і назвати їх. У дидактичних та ігрових завданнях відображається взаємо­зв'язок навчання і гри. Ігрові завдання пов'язані з ігровим задумом, який реалізується через уявлювану ситуацію. Кожна дидактична гра має правила, обумовлені її змістом та ігровим задумом. Вони визначають характер і спосіб дій дитини, організовують і спрямовують її стосунки з іншими дітьми, дають можливість навчитися керувати своєю поведінкою. Дотримання правил вимагає від дитини певних вольових зусиль, уміння поводитися з іншими дітьми, долати негативні емоції через невдалий результат тощо. Правила, що використовуються у дидактичній грі, висту­пають критерієм правильності ігрових дій, їх оцінки.

Основу дидактичної гри складають ігрові дії, без яких неможлива гра, ігрові дії є "канвою" сюжету гри. У процесі гри увага дитини спрямована на розгортання ігрової дії, а захопленість ігровою ситуацією дає змогу мимовільно розв'язати дидактичне завдання. Ігрові дії можуть бути найрізноманітніші: діти імітують голоси птахів і тварин, інтонаційно відтворюють мовленнєві висловлювання, зма­гаються, порівнюють, відшукують, загадують, відгадують, купують, лікують тощо. Дидактична гра має конкретний результат, наприклад, відгадування загадок, виконання ігрових дій і завдань, що сприймається дитиною як успіх, від якого дитина одержує задоволення. Для вихователя результат гри завжди є показником засвоєння знань, успі­хів дітей у мовленнєво-ігровій діяльності. Ігровий задум, ігрові дії та правила тісно пов'язані між собою: задум визначає характер ігрових дій, а наявність правил допома­гає їх здійснити і розв'язати ігрове завдання. Відсутність хоча б одного з цих компонентів робить гру неможливою.

Дидактичні ігри досить різноманітні. Їх класифікують за різними критеріями: за навчальним змістом (Л.В.Артемова, О.І.Сорокіна, О.П.Усова); за пізнавальною діяль­ністю (Л.А.Венгер, С.П.Новосьолова); за ігровим задумом, завданнями й ігровими діями (Д.Б.Ельконін, А.І.Матусик, О.П.Янківська та ін.); за взаємовідносинами дітей і вихова­теля (Р.Й.Жуковська, Д.В.Менджерицька та ін.). Крім того, дидактичні ігри ще класифікують за наявністю у їх змісті дидактичного матеріалу, наочного чи словесного (А.К.Бон­даренко, Л.А.Венгер, О.І.Сорокіна, Г.С.Швайко та ін.). Це велика група дидактичних ігор з предметами, природним матеріалом, іграшками, речами, картинками, музичними інструментами, настільно-друковані ігри. І друга група - ігри без наочного супроводу - словесні, мовленнєві ігри.

Велика група дидактичних ігор спрямована на розви­ток сенсорики дітей і збагачення їхнього словника, в яких задіяна сенсорно-дидактичний матеріал (геометричні фігу­ри, піраміди, башти, мозаїка тощо). В.М.Аванесова запро­понувала таку класифікацію дидактичних ігор за характе­ром ігрових дій:

- ігри-доручення, що побудовані на інтересі дітей до дій з іграшками і предметами: добирати, складати, роз'єднува­ти, з'єднувати, нанизувати тощо;

- ігри з відшукуванням предметів передбачають неспо­дівану появу і зникнення предметів, що викликає інтерес дітей;

- ігри з відгадуванням загадок приваблюють невідоміс­тю: "Впізнай", "Відгадай", "Що змінилось?";

- сюжетно-рольові дидактичні ігри, в яких ігрові дії по­лягають у зображенні різних життєвих ситуацій, у вико­нанні ролей (покупця, продавця, вовка, гусей тощо);

- ігри у фанти або в заборонений "штрафний" предмет (картинку), пов'язані з цікавими ігровими моментами - скинути картку, утриматися, не сказати забороненого слова тощо [1].

Дидактичні ігри з наочним супроводом широко вико­ристовуються у народній педагогіці. Вони мають яскраво виражений пізнавальний характер. Задля цього народ використовував два види іграшок: сюжетні (ляльки, предмети побуту, овочі тощо) і безсюжетні (кулі, циліндри, пірамідки тощо). Перші - мають яскраво виражений сю­жетний зміст, і їх використання наближається до сюжетно-рольових ігор. Безсюжетні використовуються для закріп­лення знань про властивості та якості предметів: розмір, кількість, колір, форму. В іграх з предметами розв'язу­ються завдання на ознайомлення з їх властивостями та ознаками, порівняння, класифікацію, встановлення послі­довності у вирішенні завдань. Діти визначають предмет за однією ознакою, об'єднують предмети за цією ознакою (кольором, формою, призначенням тощо), що сприяє роз витку логічного мислення; виконують завдання на усві­домлене запам'ятовування кількості та розташування пред­метів, знаходження відсутньої іграшки тощо. У дидактич­них іграх уточнюються знання про матеріал, з якого виготовляють іграшки, про предмети, необхідні людям у різних видах їхньої діяльності.

Ігри з природним матеріалом організовуються під час прогулянки. У процесі гри відбувається закріплення знань про природу, формуються мисленнєві процеси (аналіз, синтез, класифікація), виховується бережне ставлення до природи, збагачується словник.

У настільно-друкованих іграх діти діють не з пред­метами, а з їх зображеннями. Ігрові завдання, що вирі­шуються, різноманітні: добір картинок за схожістю (деякі види лото, парні картинки), карток-картинок при черговому ході (доміно), складання цілого з окремих частин (розрізні картинки, кубики) тощо. У цих іграх уточнюються уявлен­ня дітей про довкілля, систематизуються знання, розви­ваються розумові процеси та операції, просторові орієнта­ції, кмітливість, увага, формуються організаторські вміння, збагачується словник. Дидактичні ігри використо­вуються на заняттях з розвитку мовлення як один із методів закріплення набутих знань і на цій основі вирішення мовленнєвих завдань: виховання звукової культури мов­лення, формування граматичної правильності мовлення, збагачення лексичного запасу дітей, розвитку зв'язного мовлення. Дидактичні ігри входять до складу комплекс­них, тематичних, контрольних, інтегрованих мовленнєвих завдань. Вони також плануються в індивідуальній роботі з дітьми впродовж дня.

Види словесних ігор

У дошкільній педагогіці виокремлюють у самостійну групу словесні ігри (А.К.Бондаренко, О.І.Сорокіна, А.І.Максаков, Г.А.Тумакова, Є.І.Удальцова, Г.С.Швайко та ін.). На жаль, у педагогічних джерелах відсутнє визначення словесної гри. Найбільш повно подано характеристику словесної гри А.К.Бондаренко [20]. Автор пов'язує словесні ігри насамперед з інтелектуальним розвитком дитини і зокрема, з розвитком мислення. Вона зазначає, що словесні ігри спрямовані на "розвиток захоплюючої розумової діяль­ності, самостійності й активності їхнього мислення" [20: 4]. У словесній дидактичній грі діти вчаться діяти з речами, яких у цей час не сприймають, вони оперують уявленнями про ці предмети. Словесна гра вимагає використання на­бутих раніше знань у нових умовах, зв'язках і відношен­нях. У словесних іграх дитина вирішує самостійно різнома­нітні мисленнєві завдання: описує предмети, відгадує за описом, за ознаками схожості й відмінності, групує пред­мети за різними властивостями, ознаками, віднаходить алогізми в судженнях, складає різноманітні розповіді, не­бувальщини тощо.

Німецький педагог В.Базедов писав, що дітям дають велике задоволення ігри, в яких вони видові поняття об'єднують родовим і до родового поняття добирають видові [83]. Підкреслюючи значення ігор у розвитку розу­мових здібностей дітей, італійський педагог Д.А.Колоцца зазначав: "Під час гри дитина діяльна у всіх відношеннях - у вчинках, як і судженнях і умовисновках, про те, що вона робить, і джерелом її думки є власна особиста вільна діяль­ність. Це можна сказати майже про всі ігри. Та є й особливі ігри, які сприяють розвитку розуму і суджень; такими є ігри на порівняння, ігри із запитанням "чому?", ігри з незакінченим реченням тощо. Нічого немає більш шкідли­вого, ніж давати дитині судження у готовому вигляді; ніщо не суперечить законам здорової педагогіки, ніж надання великого значення числу механічних суджень, а не здіб­ностям і навичкам до самостійних суджень" [46: 235-236]. Отже, зауважимо, що автор вбачає у словесних іграх насамперед розвиток і вдосконалення мисленнєвих опе­рацій.

О.І.Сорокіна класифікує словесні дидактичні ігри, під­креслюючи також їх спрямованість передусім на пізна­вальну діяльність:

- ігри-подорожі, їх мета - звернути увагу на те, що зна­ходиться поруч, але не помічається ними. Розвивати вмін­ня, передавати це у зв'язному мовленні;

- ігри-доручення, у яких ігрове завдання та ігрові дії ґрунтуються на пропозиції що-небудь зробити;

- ігри-припущення (ігрове завдання виражене у самій назві: "що було б...?" тощо). Перед дітьми ставиться зав­дання і створюється ситуація, яка вимагає осмислення наступної дії, зіставити знання з обставинами або запропо­нованими умовами;

- ігри-загадки (розвивають здатність до аналізу, уза­гальнення);

- ігри-бесіди (в основі лежить спілкування педагога з дітьми, дітей з педагогом). Цінність полягає в активізації емоційно-розумових процесів (єдності слова, дії, думки та уяви дітей) [80: 16-17].

А.К.Бондаренко поділяє словесні ігри, спрямовані на розвиток мисленнєвих завдань, на чотири групи. До першої групи входять ігри, за допомогою яких формують уміння виділяти суттєві ознаки предметів, явищ ("Відгадай-но", "Крамниця", "Радіо", "Так-ні"). Другу групу становлять ігри, що використовуються для розвитку в дітей уміння порівнювати, спів ставляти, помічати алогізми, доходити правильних висновків ("Подібний-неподібний", "Хто біль­ше помітить небувальщин"). Ігри, за допомогою яких роз­вивається уміння узагальнювати, класифікувати предмети за різними ознаками, об'єднані у третю групу ("Що кому потрібно?", "Назви одним словом"). В особливу, четверту підгрупу виділяють ігри на розвиток уваги, швидкості мислення, витримки, почуття гумору: "Зіпсований теле­фон", "Фарби", "Білого і чорного не називати". Ми до цієї групи внесли також ігри, в яких діти засвоюють суспільний досвід: "В аптеці", "Ми їдемо до бібліотеки", "Пошта" (Див. схему 4). У цій групі словесні ігри виконують дидактичну функцію.

Отже, аналіз педагогічної літератури засвідчив, що ніх­то з учених не виокремлює мовленнєвої спрямованості сло­весних ігор, не акцентує увагу на слові, мовленні як про­відного, стрижневого ігрового засобу.

Класифікацію ігор за мовленнєвим завданням запо­чаткував В.М.Чистяков. На його думку, ігри, що навчають мови, переслідують таку мету:

- розширення запасу слів рідної мови;

- поглиблення і уточнення значень слів;

- розвиток і закріплення навичок зв'язного мовлення [86].

В.М.Чистяков надавав великого значення наочності під час навчання. Він пропонує використовувати ігри з "пісня­ми і рухами", автор виокремив їх в особливу групу "ігри у слова". Мета таких ігор - відгадування або знаходження слова, вигадування, дописування, відгадування загадок.

Схема 4

Класифікацією ігор для навчання дошкільників інозем­ної мови запропонував К.А.Радкін [86]. Він поділяє ігри на два типи: ігри з елементами перевтілення; ігри з елементами змагання. До групи ігор з елементами перевтілення К.А.Радкін відносить сюжетно-рольові ігри.

Критерії навчального завдання лежать в основі класи­фікації, що була запропонована А.А.Ейрамджян [86]. Автор поділяє мовленнєві ігри на чотири групи: фонетичні, лек­сичні, синтаксичні, ігри-діалоги. Кожна запропонована група ігор переслідує певну мету: фонетичні ігри сприяють виробленню правильної вимови; лексичні ігри - збага­ченню словникового запасу; синтаксичні - закріплюють уміння будувати речення різної складності; ігри-діалоги сприяють розвитку діалогічного мовлення. Зазначимо, що витоки словесних ігор сягають у народну педагогіку. Це такі ігри, як "А ми просо сіяли", "Мак-маківочки", "У ведмедя у бору", "Чорного і білого не назива­ти", "Море хвилюється", "Світи-світи ясно" [ 59 ].

Визначимо саме поняття "словесна гра". Словесна гра - це гра, змістом якої виступає мовленнєве висловлювання; засобом реалізації ігрової дії та ігрового задуму є слово; результат гри - це породження нового висловлювання - тексту (слово, фраза, речення, судження, розповідь). Сло­весна гра можлива тільки на основі попереднього досвіду дитини. У словесних іграх реалізується важливий мето­дологічний принцип єдності мови, мислення і мовлення. Крім мисленнєвих завдань, у словесних іграх вирішуються такі мовленнєві завдання, як виховання звукової культури мовлення, формування граматичної правильності мовлен­ня, збагачення, уточнення і активізація словника дітей, розвиток зв'язного мовлення.

Відтак, словесні ігри можна класифікувати за мовлен­нєвими завданнями або за метою таким чином (Див схему5). Ігри на розвиток: звукової культури мовленняі роз­виток звукового аналізу слів ("Відгадай слово", "Хто, вякому будиночку буде жити", "Знайди собі пару" тощо); б) гра­матичної правильності мовлення ("Що на картинці?", "У кого більше?", "Назви дію" тощо); в) збагачення, уточнення і активізація словника ("Відгадай за описом", "Склади букет", "Крамниця іграшок" тощо); г) розвиток діалогічного мов­лення ("Ми подорожуємо", "На гостини до лісовичка", "Бджілка-трудівниця" тощо); д) розвиток монологічного мовлення ("Розкажи про своїх друзів", "Полікуємо вед­медика", "Будівельники" тощо); ж) комунікативна спрямо­ваність мовлення, міжособистісне спілкування ("На імени­нах", "На гостини до бабусі", "Куди я потрапив?" тощо).

Отже, словесна гра - це природний спосіб організації спілкування дітей дошкільного віку, оскільки вона невиму­шено залучає дітей у міжособистісне спілкування. Знання, доступні й цікаві дітям, охоче засвоюються і відображають­ся, ускладнюються у ході словесної гри, коли в дітей виникає потреба пояснити один одному те, що вони знають, бачать, роблять. У цих ситуаціях діти оперують складними реченнями, які не завжди використовують на заняттях з розвитку мовлення. Словесні ігри зацікавлюють дітей стар­шого дошкільного віку, позитивно впливають на їхнє нав­чання, привчають самостійно доходити висновків. За допо­могою словесних ігор у дітей виховується бажання зай­матися розумовою працею. У грі сам процес мислення протікає активніше, труднощі розумової праці дитина долає легше, не помічаючи, що її навчають. Словесні ігри сприяють вихованню уміння уважно слухати педагога, швидко знаходити відповідь на запитання, точно форму­лювати свої думки, застосовувати знання у відповідності з поставленим завданням.

Розвиток мовлення у дітей старшого дошкільного віку засобами словесної гри будується з опертям на емоційно-во­льову сферу особистості дитини; її творчу уяву, мотивацій­ну діяльність. Дитині важливо знати, для чого, з погляду мотивів її діяльності, її мети, необхідно виконувати ту чи ту мовленнєву дію.

Схема 5

 

У ході словесних ігор діти мають можливість діяти, конкретні дії викликають мовленнєву активність дошкіль­ника, що й сприяє розвитку гри. Свої дії дошкільники супроводжують словами-зверненнями до однолітків, які їх чують і дають відповідь. У висловлюваннях діти планують свою діяльність, послідовність майбутніх дій. Саме у сло­весній грі відбувається перехід від ситуативних висловлю­вань до поза ситуативних без опертя на предмети і дії з ними. Висловлювання дітей хоч і спираються на конкретні предмети, почасти ніякого відношення до цих предметів не мають. Дитина може вільно оперувати образами предмета тоді, коли самого предмета немає, тобто дитина у плані уяви чи образного мислення невимушено об'єднує уявлення, вводить нові комбінації образів. У грі за допомогою уяви відбуваються комбінування наявних знань. Дійсні уявлення поєднуються з вигадкою, фантазією, створюються перехід­ні форми від реальної, фактичної дії з предметами до роздумів про них. У грі знання дітей, сформовані в наоч­ному плані, переводяться у мовленнєвий, а отже, узагаль­нюються [89].

У словесних іграх уявний світ завжди оформлений словами. За допомогою мовлення діти висловлюють свої думки, почуття, узгоджують свої дії у грі. Словесна гра створює умови, в ході яких доводиться дітям роз'ясню­вати, переконувати, доводити, розмірковувати, що краще стимулює дітей на зв'язне висловлювання. Словесна гра має таку саму структуру, як і дидактична. У структурі сло­весної гри виокремлюють такі компоненти: - ігровий задум; - ігрові мовленнєві дії; - рольова поведінка; - сюжето-складання; - мовленнєве оформлення і мовленнєвий супро­від (Див. рис. 1).

Рис. 1. Структурні компоненти словесної гри

Ігровий задум спонукає дитину вербалізувати свою діяльність. Тобто, в ігровому задумі містяться мовленнєві завдання, які спонукають дитину користуватися зв'язним мовленням, пояснити ці завдання. Розвиток ігрової мовлен­нєвої дії залежить від самих дітей, від їхньої уяви. Ігрова дія у словесній грі завжди супроводжується різними мов­леннєвими висловлюваннями. Супроводжуючи словами свої дії,діти вдосконалюють мовлення. Ігрова дія використову­ється у словесній грі в суто мовленнєвому плані. Рольове спілкування - це спілкування з іншими персонажами через ролі. Під час рольового спілкування спектр дій обмежений винятково мовленням. Рольове мовлення робить більш зрозумілим ігрову дію, яку реалізують діти в ході гри [6].

Сюжетоскладання - це розвиток уміння дітей виділя­ти, позначати цілісні сюжетні події, комбінувати їх у певній послідовності та узгоджувати з партнером у грі - це спосіб побудови гри, який несе велике мовленнєве навантаження[41: 112]. Сюжетоскладання здійснюється здебіль­шого мовленнєвими засобами, що сприяє розвитку всіх показників усного мовлення. Словесна гра вимагає вико­ристання мовленнєвого позначення і пояснення. Гра пере­ходить частково у план мовлення та уяви.

Ефективність навчання мовлення дошкільників у грі залежить від єдності мовних і немовних компонентів мов­леннєвої діяльності: правильне мовлення повинне поєдну­ватися з емоційно забарвленою мімікою, влучною жестику­ляцією, ігровою рухливістю. Наявність у словесній грі предметно-ігрового середовища, атрибутів ігрових персо­нажів посилюють емоційний вплив на дітей. Поєднання навчальної інтонації з емоційним забарвленням, її сприй­няття викликає активну розумову діяльність дітей і ство­рює умови глибокого та міцного засвоєння знань за рахунок довільної уваги. У словесній грі діти вчаться словом захо­пити слухача, викликати відповідні переживання. Інтона­ційна виразність у грі розвивається через наслідування дорослих і самостійне використання різноманітних засобів виразності для прояву своїх почуттів. При створенні образу за допомогою імітаційних рухів у дитини мобілізується фантазія, уява, мислення, мовлення.

Зміст словесної гри - це активне творче відображення у свідомості дитини її реального досвіду, безпосереднього знайомства з довкіллям; специфічний засіб, що визначає мовленнєвий матеріал, яким повинні оволодіти та оперу­вати діти у процесі гри [41: 39].

У словесній грі одночасно присутні два аспекти: пізна­вальний (навчальний) та ігровий (розважальний), діти водночас граються і навчаються. Пізнавальний зміст виражається у завданнях, що тісно пов'язані з ігровими діями. Мета прихована в ігровому завданні, стає непомітною для дитини, і засвоєння пізнавального змісту відбувається не­навмисно у процесі цікавих для дитини ігрових дій. Ос­новним мотивом виконання ігрового завдання є бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це спонукає дитину до розумової і мовленнєвої активності. У старшому дошкіль­ному віці на базі ігрових інтересів виникають і розви­ваються інтелектуальні. Водночас із розвитком логічного мислення у словесній грі формується уміння виражати думки словами. Для розв'язання ігрових завдань дитині потрібно віднайти характерні ознаки у предметах і явищах довкілля, порівнювати, групувати, класифікувати їх, до­ходити висновків, узагальнювати. Виконання цікавих ігро­вих дій і правил сприяє розвитку мовленнєвої спостереж­ливості.

Словесні ігри можуть проводитись у вигляді гри у влас­ному розумінні слова та гри-заняття (Див. рис. 2). У дру­гому випадку провідна роль належить педагогу.

Рис. 2. Форми організації словесної гри

Отже, словесні ігри у практиці роботи дошкільних нав­чальних закладів використовуються на заняттях з розвитку мовлення і. художньої літератури як ігровий метод; як са­мостійна гра-заняття, що проводиться під керівництвом педагога; як самостійно стимульована словесна гра дітей; як прийом на заняттях з інших розділів програми.

Вербальні ігри

Поруч зі словесними іграми в лінгвістичній і особливо у психологічній літературі використовують термін "вер­бальні" ігри. З'ясуємо сутність вербальної гри. У психоло­гічному словнику феномен "вербальний" застосовується для позначення форм знакового матеріалу, а також процесів оперування з цим матеріалом [79: 62]. На жаль, ні у психолого-педагогічній, ні в лінгводидактичній літературі ми не знайшли визначення вербальної гри, хоча цей термін уже тривалий час існує у науковому обігу.

Під вербальними іграми ми розуміємо словесні ігри, спрямовані на вирішення мовленнєвих завдань, змістом яких виступає безпосередньо зв'язне (діалогічне, монологічне) мовлення, мовленнєві висловлювання різного типу (опис, розповідь, міркування, пояснення), і які побудовані за зміс­том художніх текстів. Вербальні ігри можна поділити на дві великі групи: репродуктивні і творчі ігри (див, схему 6).

Під вербальними репродуктивними іграми розуміємо ігри відтворювального характеру, тобто ігри, в яких діти відтворюють зміст (близько до авторського тексту) одного знайомого художнього твору (оповідання, казки, вірша, пісні). Наприклад, "Червона шапочка і вовк", "Коза і семеро козенят", "Три ведмедя", "Гуси-лебеді" тощо.

До репродуктивних вербальних ігор відносимо ігри-драматизації, ігри за змістом художніх творів, ігри-інсценування, ігрові мовленнєві вправи за змістом художніх тво­рів, ігрові мовленнєві казкові ситуації.

Творчі вербальні ігри - це самостійне створення дітьми ігрового задуму і сюжету гри на основі знайомих дітям художніх творів, тобто творча інтерпретація змісту декількох знайомих дітям казок, оповідань тощо. До творчих вер­бальних ігор, як це видно зі схеми, віднесено сюжетно-рольові ігри, театралізовані ігри, режисерські, ігри-небувальщини.