Розвиток емоцій і почуттів в онтогенезі

У розвитку емоцій дитини виділяють чотири етапи.

Першим етапом є період новонародженості, який характеризується переважанням інстинктів, і в першу чергу інстинкту самозбереження, що включає харчовий інстинкт.

Другий етап - етап органічного відчування. У сто основі лежить переробка інформації від Екстер-і інтерорецептори, виникнення часткових і ще недостатньо стійких образних уявлень про дійсність і переживання дитиною почуття задоволення або незадоволення. З цих почуттів і уявлень формується ставлення дитини в першу чергу до матері або іншій значимого (яка доглядає за ним) дорослому.

Третім етапом - у період з 3-4 до 12-14 років - є розвиток епікрітіческая (соціально обумовлених, властивих тільки людині) емоцій. Зв'язок між що розвиваються емоціями і органічними потребами переважає досить довго, і тільки з 10-12 років емоції набувають відносно самостійне звучання і психічне вираз, а в емоційних проявах на домінуючі позиції виходить коркова корекція органічних потреб і потягів.

Четвертим етапом є формування вищих людських емоцій, що досягає повного розвитку до 20-22 рокам. До цього віку почуття можуть коригуватися інтелектуальною діяльністю, а зовнішні прояви емоцій, мімічних реакцій і виразних рухів можуть придушуватися.

 

Мислення і процес розв'язування задач. Проблемна ситуація і задача

Психологічна характеристика мислення як процесу розв'язання задач передбачає врахування таких його внутрішніх закономірностей.

Мислення послідовно розгортається у часі як процес, у якого є початок і кінець. Відправним пунктом мислення є задача, вона є головним об'єктом мислення.

Задача може розглядатися з двох боків, по-перше, об'єктивного,як набір певних умов і певних вимог, та, по-друге, суб'єктивного. Останній можна представити у вигляді: а) образу задачі (скільки елементів виокремлює в задачі людина, які відношення між ними вона встановлює тощо); б) мети дослідницької діяльності; в) засобів досягнення мети.

Головними показниками процесу розв'язання задачі є ефективність розв'язання, характеристика процесу (спосіб розв'язання).

Поняття „проблемна ситуація" і „задача" принципово відмінні поняття. Процес розв'язання являє собою таку систему перетворення умови задачі, за якої здійснюється пошук невідомого. У більшості випадків розв'язання задачі — це процес перетворень деякої початкової (заданої) ситуації в деяку кінцеву (необхідну) ситуацію. Причому для здійснення таких перетворень суб'єкту (учневі), як правило, достатньо наявних у його досвіді знань. Знаходження невідомого в задачі не приводить до набуття (відкриття) нових знань.

Проблемна ситуація характеризує певний психологічний стан суб'єкта (учня), що виникає в процесі виконання такого завдання, яке вимагає відкриття (засвоєння) нових знань про предмет, способи, умови виконання завдання. Отже, головний елемент проблемної ситуації — невідоме, нове, те, що повинно бути відкрите для правильного виконання завдання.

Види емоційних станів

Афекти — дуже сильні, бурхливі й відносно нетривалі емоційні стани, що виникають, коли суб'єкт не здатний знайти вихід з надзвичайної і неспо­діваної ситуації. Як правило, така ситуація безпосередньо стосується про­відної потреби індивіда або навіть ставить під загрозу його життя. \ Афекти мають бурхливу динаміку і тривалу післядію. Вони порушують пізнавальну діяльність, мають вигляд рухових, погано координованих реакцій, які потім погано відтворюються.

У пам'яті індивіда афект існує як афективний комплекс, що оживає при згадуванні або нагадуванні про ситуацію, яка його спричинила.

Пристрасті — сильні й тривалі емоції, що на певний час забарвлюють життя індивіда, істотно позначаються на спрямованості й динаміці його діяльності. Це виразний сигнал особистісного смислу предмета його потреби — мотиву, від якого залежить життя. Пристрасть виявляється у зосередженості індивіда на якомусь предметі, який в цей час затіняє всі інші спонуки діяльності. Переживаючи пристрасть, людина страждає, стає пасивною істотою; вона начебто перебуває під владою якоїсь сили, хоча ця сила й виходить від неї.

Предметом пристрасті найчастіше є інша людина, яка стає єдиним за­собом задоволення «відкритої», що домінує над усіма іншими, потреби в іншій людині. Предметом пристрасті може бути й не одухотворений об'єкт або ж якась ідея. Як і у попередньому випадку, індивід потрапляє у поле тяжін­ня домінуючої потреби, яка з певних причин сформувалася протягом його життя.

Настрій — емоційний стан індивіда, що на певний час зафарбовує його стосунки з дійсністю. Це емоційне тло життя. На відміну від інших емоційних явищ, настрій не має очевидного предметного змісту, його дже­рела нерідко полягають у несвідомому або ж у фізіологічних процесах організму, підпорогові подразники від яких сигналізують про біологіч­ний смисл тих чи тих порушень у їх роботі. Та все ж частіше настрій відбиває процес стосунків людини зі світом. Вона може бути сумною або веселою, пригніченою або життєрадісною залежно від того, наскільки задоволені чи незадоволені її головні потреби, наскільки успішно вона просувається в напрямку до своїх цілей. У цьому зв'язку настрій можна вважати емоційною оцінкою індивідом обставин свого життя.

Стрес (англ. stress — напруга) — емоційний стан індивіда, який вини­кає в ситуаціях, що порушують усталений перебіг його життя. Цей стан полягає у неспецифічній реакції організму на вимоги, які до нього висува­ються. З психологічного погляду стрес може бути інформаційним або власне емоційним. У першому випадку індивід перебуває в ситуації, яка не дає можливості завчасно підготуватись і прийняти потрібне рішення, у дру­гому — стикається з ситуаціями, які безпосередньо стосуються його потреб (наприклад, ситуація загрози чи образи). В обох випадках індивід реагує переживаннями, які позитивно або, що частіше, негативно позначаються на ефективності його діяльності. Це залежить як від характеру загрози, так і від індивідуально-психологічних особливостей людини.

Фрустрація (від лат. frustratio — марне сподівання, невдача, обман) —

негативний емоційний стан, що супроводжується усвідомленням неможли­вості досягти поставленої мети. Він виникає е, ситуаціях, що перешкоджа­ють реалізації лінії життя індивіда. Тому фрустрація сигналізує про інтенсивність його негативного ставлення до причин, які породили таку ситуацію. Іноді фрустрація буває тривалою, що призводить до різкого звуження кола життєвих зв'язків індивіда.