Мислення як вищий психічний пізнавальний процес. мислення і чуттєве пізнання

Мислення як вищий психічний пізнавальний процес. мислення і чуттєве пізнання

Мислення - це психічний процес пошуків та відкриттів нового, істинного, глибинного внаслідок аналізу та синтезу навколишньої дійсності. У процесі мислення ми пізнаємо світ узагальнено та опосередковано (через слово). При цьому для нас важливе значення мають зв'язки між предметами та явищами.

Мислення - це інтелектуальна й практична діяльність, оскільки поєднує в собі пізнання і творче перетворення образів і уявлень, зафіксованих у пам'яті. Це завжди активна зміна діяльності внаслідок розумової праці.

Мислення тісно пов'язане з чуттєвим пізнанням, яке є джерелом мислення, його основою. Через відчуття та сприймання мислення безпосередньо зв'язане з навколишнім світом і є його відображенням. Але в процесі мислення людина виходить за межі чуттєвого пізнання, розкриває такі явища, які не можна безпосередньо сприйняти. Геракліт стверджував, що думкам доступні глибинні пласти буття, доступне те, що відчуття сприйняти не можуть. Він зазначав, що логос (людське мислення) перебуває в постійному контакті з об'єктивним космічним логосом (світовим розумом). Сьогодні ця думка частково підтвердилася.

Уява і органічні процеси

Як і всі інші психічні процеси, уява - це функція кори великих півкуль головного мозку. Фізіологічним підґрунтям уяви є утворення нових сполучень тих нервових зв'язків, які виникали раніше в процесі відображення людиною об'єктивної дійсності. Для виникнення нового образу потрібно:

1) щоб раніше утворені системи зв'язків, їх структура були детерміновані характером раніше сприйнятих предметів;

2) щоб вони розпалися (дисоціація) і утворили нові сполучення відповідно до нових потреб, що актуалізуються в діяльності людини.

Багатство образів фантазії залежить від оригінальності поєднання в новому її продукті рис відомих об'єктів, новизни, нестандартності цих поєднань.

Діяльність уяви тісно пов'язана з емоціями, невіддільними від творення нового образу. Це дає підстави припустити, що механізми процесу уяви відбиваються не лише в корі великих півкуль головного мозку, а і в підкоркових центрах, зокрема в гіпоталамо-лімбічній системі, ушкодження якої призводить до порушення регулятивної функції психіки, пов'язаної з програмуванням поведінки людини.

Експериментально доведено, що імпульси, які надходять з підкоркових відділів мозку, активізують діяльність кори великих півкуль, сприяють створенню плану та програми дій, що має важливе значення для створення нових образів предметів.

Створюючи образи предметів, які виявляються безпосередньо пов'язаними з емоційною сферою особистості, її почуттями, людський мозок може справляти регулювальний вплив на периферійні частини організму, змінювати їх функціонування.

Ще в стародавні часи було помічено, що у деяких людей, переважно в тих, що страждають на істерію, після роздумів про муки, яких за євангельськими текстами зазнав Христос, з'являлися "знаки розп'яття" на долонях, ступнях ніг у вигляді кривавих плям, виразок. Такі сліди мають назву "стигма" (у перекладі з грецької "рубець", "знак").

Відомі випадки, коли люди, маючи яскраву фантазію, могли змінювати температуру руки, усього тіла, уявляючи в ній (на ньому) кригу або розпечений предмет. Необережно сказане лікарем слово може викликати у вразливого пацієнта реальне відчуття хворобливого стану і вияв відповідних симптомів захворювання.

Хвороби такого походження називаються "ятрогенія". Нетактовне слово вчителя травмує психіку учня, породжує фантастичні страхи, іноді може викликати нервові розлади - дидактогенії.

Специфічним виявом впливу образів уяви на рухову сферу особистості є ідеомоторні акти. Дослідження доводять, що коли людина уявляє рух якоїсь частини свого тіла (руки, ноги, тулуба), але не виконує самої дії, то в м'язах, які повинні цей рух здійснити, фіксуються слабкі імпульси, аналогічні тим, які реєструються при реальному виконанні рухів.

На принципі розшифрування ідеомоторних актів грунтується ефект "читання думок", коли завдяки надзвичайно тонкій чутливості деякі люди здатні, перебуваючи в контакті з іншою людиною, сприймати слабкі сигнали її ідеомоторних актів і "вгадувати", який предмет та в кого з присутніх сховав реципієнт. Ідеомоторними актами як засобами ідеального моделювання дій, які належить виконати, широко користуються спортсмени, танцюристи та інші.

Тренери рекомендують своїм вихованцям перед виконанням вправи виконати її подумки, уявивши її від початку до кінця. Таке "програмування" поліпшує результати її реального виконання.

Регулювальний вплив мозку на всі органи людського тіла є закономірним явищем. Образи уяви, що формуються в процесі діяльності людини, можуть посилювати цей вплив. У випадках патології мозкової діяльності спостерігаються зміни функції уяви.

Найчастіше такі зміни виявляються в галюцинаціях, коли хворий бачить неіснуючий предмет. При цьому образ, який виникає, є настільки яскравим, що людина абсолютно впевнена, що він насправді існує.

Тимчасовий стан галюцинацій викликають наркотики. Надмірне вживання алкоголю може викликати хворобливий стан - білу гарячку, коли в людини починаються фантастичні марення, що не узгоджуються з будь-якою ЖИТТЄВОЮ логікою.

 

Вищі почуття та їх види

Вищі почуття є не лише особистим переживанням, а й засобом виховного впливу на оточуючих.

Моральні почуття - це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе; їх джерелом є спільне життя людей, їхні взаємини, боротьба за досягнення суспільно важливої мети.

Моральні почуття людини сформувались у суспільно-історичному житті людей, в процесі їх спілкування і стали важливим засобом оцінки вчинків і поведінки, регулювання взаємин особистості.

Естетичні почуття — це відчуття краси явищ природи, праці, гармонії барв, звуків, рухів і форм. Гармонійне поєднання предметів, цілого та частин, ритм, консонанс, симетрія викликають відчуття приємного, насолоду, яка глибоко переживається та є натхненням для душі. Ці почуття викликають появу творів мистецтва. Не тільки в мисленні, а Й почуттями людина утверджує себе в світі речей.

Естетичні почуття тісно пов'язані з моральними почуттями. Вони надихають особистість високими прагненнями, утримують від негативних вчинків. Отже, естетичні почуття є істотними чинниками формування моральності.

Вищі рівні розвитку естетичного почуття виявляються в почуттях високого, піднесеного, трагічного, комічного. Ці різновиди естетичних почуттів органічно пов'язані з моральними почуттями і є важливим засобом їх формування.

Інтелектуальні почуття являють собою емоційний відгук, ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні. Ці почуття виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, упевненості або сумніві. Інтелектуальні почуття яскраво виявляють пізнавальні зацікавлення, любов до знань, навчальні і наукові уподобання.

Пізнавальні почуття залежно від умов життя, навчання та виховання мають різні рівні розвитку..

Праксичні почуття - це переживання людиною свого ставлення до діяльності. Людина реагує на різні види діяльності - трудову, навчальну, спортивну. Це виявляється в захопленні, задоволенні діяльністю, у творчому підході, в радості від успіхів або незадоволенні, в байдужому ставленні до неї.

Праксичні почуття виникають у діяльності. Яскраве уявлення про зміст і форми діяльності, її процес і результат, громадську цінність - головна передумова виникнення і розвитку праксичних почуттів.

та якість праці.

 

Види емоційних станів

Афекти — дуже сильні, бурхливі й відносно нетривалі емоційні стани, що виникають, коли суб'єкт не здатний знайти вихід з надзвичайної і неспо­діваної ситуації. Як правило, така ситуація безпосередньо стосується про­відної потреби індивіда або навіть ставить під загрозу його життя. \ Афекти мають бурхливу динаміку і тривалу післядію. Вони порушують пізнавальну діяльність, мають вигляд рухових, погано координованих реакцій, які потім погано відтворюються.

У пам'яті індивіда афект існує як афективний комплекс, що оживає при згадуванні або нагадуванні про ситуацію, яка його спричинила.

Пристрасті — сильні й тривалі емоції, що на певний час забарвлюють життя індивіда, істотно позначаються на спрямованості й динаміці його діяльності. Це виразний сигнал особистісного смислу предмета його потреби — мотиву, від якого залежить життя. Пристрасть виявляється у зосередженості індивіда на якомусь предметі, який в цей час затіняє всі інші спонуки діяльності. Переживаючи пристрасть, людина страждає, стає пасивною істотою; вона начебто перебуває під владою якоїсь сили, хоча ця сила й виходить від неї.

Предметом пристрасті найчастіше є інша людина, яка стає єдиним за­собом задоволення «відкритої», що домінує над усіма іншими, потреби в іншій людині. Предметом пристрасті може бути й не одухотворений об'єкт або ж якась ідея. Як і у попередньому випадку, індивід потрапляє у поле тяжін­ня домінуючої потреби, яка з певних причин сформувалася протягом його життя.

Настрій — емоційний стан індивіда, що на певний час зафарбовує його стосунки з дійсністю. Це емоційне тло життя. На відміну від інших емоційних явищ, настрій не має очевидного предметного змісту, його дже­рела нерідко полягають у несвідомому або ж у фізіологічних процесах організму, підпорогові подразники від яких сигналізують про біологіч­ний смисл тих чи тих порушень у їх роботі. Та все ж частіше настрій відбиває процес стосунків людини зі світом. Вона може бути сумною або веселою, пригніченою або життєрадісною залежно від того, наскільки задоволені чи незадоволені її головні потреби, наскільки успішно вона просувається в напрямку до своїх цілей. У цьому зв'язку настрій можна вважати емоційною оцінкою індивідом обставин свого життя.

Стрес (англ. stress — напруга) — емоційний стан індивіда, який вини­кає в ситуаціях, що порушують усталений перебіг його життя. Цей стан полягає у неспецифічній реакції організму на вимоги, які до нього висува­ються. З психологічного погляду стрес може бути інформаційним або власне емоційним. У першому випадку індивід перебуває в ситуації, яка не дає можливості завчасно підготуватись і прийняти потрібне рішення, у дру­гому — стикається з ситуаціями, які безпосередньо стосуються його потреб (наприклад, ситуація загрози чи образи). В обох випадках індивід реагує переживаннями, які позитивно або, що частіше, негативно позначаються на ефективності його діяльності. Це залежить як від характеру загрози, так і від індивідуально-психологічних особливостей людини.

Фрустрація (від лат. frustratio — марне сподівання, невдача, обман) —

негативний емоційний стан, що супроводжується усвідомленням неможли­вості досягти поставленої мети. Він виникає е, ситуаціях, що перешкоджа­ють реалізації лінії життя індивіда. Тому фрустрація сигналізує про інтенсивність його негативного ставлення до причин, які породили таку ситуацію. Іноді фрустрація буває тривалою, що призводить до різкого звуження кола життєвих зв'язків індивіда.

 

Мислення людини і тварини

Мислення є процесом, причому складним, що протікають в свідомості людини і можливо без прояву видимих ​​дій.

Відмінність мислення від інших психічних процесів пізнання полягає в тому, що воно завжди пов'язане з активним зміною умов, в яких знаходиться людина. Мислення завжди спрямоване на вирішення якої-небудь задачі. У процесі мислення проводиться цілеспрямоване і доцільне перетворення дійсності. Процес мислення безперервний і протікає протягом всього життя, попутно трансформуючись, у зв'язку з впливами таких факторів як вік, соціальний стан, стабільність середовища проживання. Особливість мислення - його опосередкований характер. Те, що людина не може пізнати прямо, безпосередньо, він пізнає побічно, опосередковано: одні властивості через інші, невідоме - через відоме. Мислення розрізняють за видами, що протікають процесів та операцій. З поняттям мислення нерозривно пов'язане поняття інтелект. Інтелект - загальна здатність до пізнання і вирішення проблем без спроб і помилок тобто «В умі». Інтелект розглядається як досягнутий до певного віку рівень психічного розвитку, який проявляється в стійкості пізнавальних функцій, а так само в ступені засвоєння умінь і знань (за сл. Зінченко, Мещерякова). Інтелект як невід'ємна частина мислення, його складова частина і в своєму роді узагальнююче поняття.

Дослідження мислення тварин важливо не тільки саме по собі, але ще й тому, що воно тісно пов'язане з проблемою походження психічної діяльності людини в процесі еволюції. Уявлення про зачатки мислення тварин і про рівні його складності завжди були предметом дискусії і до цих пір продовжують викликати розбіжності. У зв'язку з цим було проведено безліч експериментальних досліджень, що сприяють поглибленню вже наявних знань у цій галузі. Тому до теперішнього часу накопичено величезну кількість фактів, які переконливо свідчать про те, що деякі форми елементарного мислення є у досить широкого кола хребетних. Крім того, на сьогоднішній день існує безліч нових і різнопланових даних, які дозволяють точніше оцінити можливості мислення тварин, ступінь розвитку елементарного мислення у представників різних видів, ступінь його близькості до розумової діяльності людини. Одні форми мислення досить примітивні і зустрічаються у нізкоорганізованних тварин, інші - більш складні і доступні видів, найбільш просунутим в еволюційному розвитку. Тим не менше у сучасній науці явища, які відносяться до елементарної розумової діяльності, залишаються найменш вивченими, однак їх опис, аналіз та інтеграція в загальну систему знань про когнітивні процесах дуже важливі.

У даній роботі ми розглянемо деякі особливості і здатності мислення тварин на прикладі сімейства воронових. Нашою метою є збір необхідного матеріалу та інформації з наявних джерел, присвячених вивченню деяких елементів мислення даного виду тварин.

 

 

Відтворення його види

Відтворення - один із головних процесів пам'яті. Воно є показником міцності запам'ятовування і водночас наслідком цього процесу.

Засадовою для відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку.

Найпростіша форма відтворення — впізнавання. Впізнавання — це відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним.

При повному впізнаванні повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відновлюються час, місце та інші деталі попереднього ознайомлення з ним. Повне впізнання має місце, наприклад, при зустрічі з добре знайомою людиною або коли йдемо добре відомими вулицями тощо.

Неповне впізнання характеризується невизначеністю, труднощами співвіднесення об'єкта, що сприймається, з тим, що вже мав місце в попередньому досвіді. Так, почувши мелодію, людина може переживати почуття знайомого, проте буде неспроможною ототожнити її з конкретним музичним твором.

Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється.

Згадування може бути довільним, коли воно зумовлюється актуальною потребою відтворити потрібну інформацію (наприклад, пригадати правило при написанні слова або речення, відповісти на запитання), або мимовільним, коли образи або відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів.

Таке явище називається персеверацією. Під персеверацією розуміють уявлення, які мають нав'язливий характер. З'являються образні пересверації після багаторазового сприймання певних предметів або явищ, або коли має місце сильний емоційний вплив на особистість.

До мимовільного відтворення належить явище ремінісценції, або "виринання" у свідомості того, що неможливо було згадати відразу після його запам'ятовування.

Ремінісценція - наслідок зняття втоми нервових клітин, яке настає після виконання складного мнемонічного завдання. З часом ця втома зникає і продуктивність відтворення зростає.

Особливою формою довільного відтворення запам'ятованого матеріалу є пригадування. Потреба в пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається згадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об'єктивні та суб'єктивні труднощі, пов'язані з неможливістю згадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемонічних дій.

Пригадування може бути складною розумовою діяльністю, яка включає в себе поетапне відтворення всіх обставин та умов, за яких відбувається процес запам'ятовування предмета або явища. Від уміння пригадувати залежить ефективність використання набутих знань, розвиток пам'яті як психічного процесу взагалі. К. Д. Ушинський одну з головних причин "поганої пам'яті" вбачав саме в лінощах пригадувати.

Одним із різновидів довільного відтворення є спогади. Спогади - це локалізовані в часі та просторі відтворення образів нашого минулого. У спогадах етапи життя людини співвідносяться нею із суспільними подіями, з важливими в особистому житті датами. Специфічним змістом цього відтворення є факти життєвого шляху людини в контексті історичних умов певного періоду, до яких вона так або інакше була причетна безпосередньо. Це зумовлює насиченість спогадів різноманітними емоціями, які збагачують і поглиблюють зміст відтворення.

Уява і органічні процеси

Як і всі інші психічні процеси, уява - це функція кори великих півкуль головного мозку. Фізіологічним підґрунтям уяви є утворення нових сполучень тих нервових зв'язків, які виникали раніше в процесі відображення людиною об'єктивної дійсності. Для виникнення нового образу потрібно:

1) щоб раніше утворені системи зв'язків, їх структура були детерміновані характером раніше сприйнятих предметів;

2) щоб вони розпалися (дисоціація) і утворили нові сполучення відповідно до нових потреб, що актуалізуються в діяльності людини.

Багатство образів фантазії залежить від оригінальності поєднання в новому її продукті рис відомих об'єктів, новизни, нестандартності цих поєднань.

Діяльність уяви тісно пов'язана з емоціями, невіддільними від творення нового образу. Це дає підстави припустити, що механізми процесу уяви відбиваються не лише в корі великих півкуль головного мозку, а і в підкоркових центрах, зокрема в гіпоталамо-лімбічній системі, ушкодження якої призводить до порушення регулятивної функції психіки, пов'язаної з програмуванням поведінки людини.

Експериментально доведено, що імпульси, які надходять з підкоркових відділів мозку, активізують діяльність кори великих півкуль, сприяють створенню плану та програми дій, що має важливе значення для створення нових образів предметів.

Створюючи образи предметів, які виявляються безпосередньо пов'язаними з емоційною сферою особистості, її почуттями, людський мозок може справляти регулювальний вплив на периферійні частини організму, змінювати їх функціонування.

Ще в стародавні часи було помічено, що у деяких людей, переважно в тих, що страждають на істерію, після роздумів про муки, яких за євангельськими текстами зазнав Христос, з'являлися "знаки розп'яття" на долонях, ступнях ніг у вигляді кривавих плям, виразок. Такі сліди мають назву "стигма" (у перекладі з грецької "рубець", "знак").

Відомі випадки, коли люди, маючи яскраву фантазію, могли змінювати температуру руки, усього тіла, уявляючи в ній (на ньому) кригу або розпечений предмет. Необережно сказане лікарем слово може викликати у вразливого пацієнта реальне відчуття хворобливого стану і вияв відповідних симптомів захворювання.

Хвороби такого походження називаються "ятрогенія". Нетактовне слово вчителя травмує психіку учня, породжує фантастичні страхи, іноді може викликати нервові розлади - дидактогенії.

Специфічним виявом впливу образів уяви на рухову сферу особистості є ідеомоторні акти. Дослідження доводять, що коли людина уявляє рух якоїсь частини свого тіла (руки, ноги, тулуба), але не виконує самої дії, то в м'язах, які повинні цей рух здійснити, фіксуються слабкі імпульси, аналогічні тим, які реєструються при реальному виконанні рухів.

На принципі розшифрування ідеомоторних актів грунтується ефект "читання думок", коли завдяки надзвичайно тонкій чутливості деякі люди здатні, перебуваючи в контакті з іншою людиною, сприймати слабкі сигнали її ідеомоторних актів і "вгадувати", який предмет та в кого з присутніх сховав реципієнт. Ідеомоторними актами як засобами ідеального моделювання дій, які належить виконати, широко користуються спортсмени, танцюристи та інші.

Тренери рекомендують своїм вихованцям перед виконанням вправи виконати її подумки, уявивши її від початку до кінця. Таке "програмування" поліпшує результати її реального виконання.

Регулювальний вплив мозку на всі органи людського тіла є закономірним явищем. Образи уяви, що формуються в процесі діяльності людини, можуть посилювати цей вплив. У випадках патології мозкової діяльності спостерігаються зміни функції уяви.

Найчастіше такі зміни виявляються в галюцинаціях, коли хворий бачить неіснуючий предмет. При цьому образ, який виникає, є настільки яскравим, що людина абсолютно впевнена, що він насправді існує.

Тимчасовий стан галюцинацій викликають наркотики. Надмірне вживання алкоголю може викликати хворобливий стан - білу гарячку, коли в людини починаються фантастичні марення, що не узгоджуються з будь-якою ЖИТТЄВОЮ логікою.

 

 

Класифікації і види пам'яті

Рухова пам'ять є однією з умов утворення різноманітних умінь і навичок, необхідних у навчальній, трудовій та інших різновидах діяльності людини. Сутність цієї пам'яті полягає в запам'ятовуванні і відтворенні людиною своїх рухів. Складніші види пам'яті існують лише завдяки руховій, яка дає людині змогу свідомо використовувати закріплені комбінації рухів при виробленні їхніх нових систем.

Емоційна пам'ять зберігає переживання і почуття, пов'язані з подіями минулого. Запам'ятовується насамперед те, що викликає емоції. Відомий режисер К. Станіславський наголошував: якщо ви, згадуючи давно пережите, здатні бліднути, червоніти - у вас є емоційна пам'ять. Цей вид пам'яті надає досвідові індивіда глибоко особистістю характеру і вирізняється особливою стійкістю. Глибоко пережиті події важко забути.

В. М'ясищев, досліджуючи стійкість емоційної пам'яті, з'ясував, що точність запам'ятовування учнями картинок, які їм показують, залежить від емоційного ставлення до них - позитивного, негативного чи байдужого. При позитивному ставленні учні запам'ятали всі 50 картин, при негативному - тільки 28, а при байдужому - всього 7 картин. Емоційна пам'ять вирізняється тим, що майже ніколи не супроводжується ставленням до відновленого почуття як до спогадів почуття, раніше пережитого. Так, людина, яку в дитинстві налякав чи покусав собака, лякається потім при кожній зустрічі з нею.

Образна пам'ять виявляється в запам'ятовуванні образів, уявлень предметів, явищ, їхніх властивостей. Залежно від того, якими аналізаторами сприймають об'єкти при їхньому запам'ятовуванні, цю пам'ять поділяють на нюхову, зорову, тактильну тощо.

Образи, уявлення запам'ятовуваних предметів, явищ, асоціюючись зі словами, закріплюються в них і завдяки цьому набувають відносно стійкого характеру. Мова є засобом усвідомлення людиною її чуттєвого досвіду, який є джерелом наших знань про зовнішній світ. Важливим завданням учителів є постійне збагачення образної пам'яті учнів, щоб їхні знання спирались на фактичний, наочно-образний зміст.

Особливими мнемічними образами є ейдетичні (від гр. eidos - вигляд, образ), які зберігаються в пам'яті яскраво і чітко без жодних змін від кількох хвилин до кількох годин, а деколи до кількох років. О.Р. Лурія описав випадок видатної ейдетичної пам'яті Шерешевського, який відтворював практично все, що запам'ятовував. Ця пам'ять притаманна художникам, музикантам, а також дітям дошкільного і молодшого шкільного віку. Образна пам'ять - не пасивна копія предметів і явищ дійсності, а особлива активність, спрямована на розв'язання пізнавального завдання.

Зміст словесно-логічної пам'яті - це поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети та явища в їхніх істинних зв'язках і відношеннях, у загальних властивостях. Вона є специфічно людською пам'яттю, бо нерозривно пов'язана з мисленням та мовою, і є найважливішою у засвоєнні знань в процесі навчальної діяльності.

Словесно-логічна пам'ять формується в процесі психічного розвитку людини на підґрунті образної. Характерними її рисами є точність відтворення і значна залежність від волі. Точність словесного відтворення забезпечується не лише повторенням, а й обсягом: що коротший матеріал, то менше помилок при відтворенні. Стислість матеріалу забезпечується за рахунок як простого урізування, так і виокремлення найсуттєвішого.

Особливості цієї пам'яті виявляються і в запам'ятовуванні лише змісту матеріалу. В процесі його вичленування відбувається переробка тексту в більш загальних поняттях. Відтворення такого матеріалу це перехід від узагальнених понять до конкретних. Поступово, завдяки зв'язку пам'яті з мисленням та мовою, розвивається словесно-логічна пам'ять.

Види пам'яті залежно від характеру мети діяльності поділяють на мимовільну і довільну.

Мимовільна пам'ять здійснюється без мети, без вольового зусилля запам'ятати і відтворити. Вона завжди є наслідком певної практичної діяльності людини, тому її результативність визначається способом організації цієї діяльності (наприклад, в ігровій формі вивчати моря, океани, протоки тощо).

Мимовільна пам'ять починає працювати тоді, коли людина намагається, наприклад, зрозуміти матеріал, і через певний проміжок часу він запам'ятовується, в ньому визначаються внутрішні і зовнішні зв'язки. Цю особливість мимовільної пам'яті з успіхом використовують в усіх методах активного навчання.

Довільна пам'ять передбачає наявність чітко визначеної мети щось запам'ятати, відтворити, пригадати. Головним знаряддям цієї пам'яті є мова: людина використовує слово як само інструкцію для запам'ятовування та відтворення. Розвиток довільної логічної пам'яті вимагає не тільки накопичення знань, а й оволодіння певною системою розумових операцій.

Процеси запам'ятовування і відтворення є спеціальними мнемічні діями, які виконують за допомогою мнемічних операцій, а саме: включення матеріалу в систему досвіду індивіда; пошуку і виділення способу організації матеріалу для його наступного відтворення; створення одиниць відтворення на основі встановлення просторово-часових зв'язків між елементами матеріалу тощо. Результатом стає мнемічний образ, який допомагає у підготовці до діяльності в майбутньому. Критерієм розвиненої довільної пам'яті є міра усвідомлення індивідом мети і змісту запам'ятовування та відтворення.

Мимовільна і довільна пам'ять - це два послідовні етапи розвитку пам'яті. Мимовільна пам'ять генетично є першим видом пам'яті, вона без спеціальних зусиль збагачує наш досвід. Довільна пам'ять дає людині змогу керувати своєю пам'яттю.

Залежно від часу зберігання матеріалу пам'ять поділяють на сенсорну, короткочасну і тривалу

Сенсорна пам'ять фіксує і зберігає інформацію в аферентних частинах аналізаторів (у внутрішніх каналах вуха, на сітківці ока, в закінченнях шкірного, нюхового, смакового нервів) протягом 250 мс.

Цю пам'ять, миттєвий відбиток різної модальності, називають над-короткочасною. Необхідна умова утримання інформації в сенсорній пам'яті - наявність настанови на її появу.

П.І. Зінченко вважає, що сенсорна пам'ять тривалістю 100 мс створює можливість предметної віднесеності образу, проте ні константність, ні узагальненість ще не формується. Завдяки їй індивід може розпізнавати образи ще в процесі їхнього формування. Так, у зоровій сенсорній пам'яті відбувається первинна обробка інформації, що надходить, її відбір (фільтрація), сканування (зчитування), після чого частина відібраної інформації надходить для подальшої переробки в центральні канали - у короткочасну, а потім і тривалу пам'ять.

Короткочасна пам'ять характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим зберіганням.

 

Вищі почуття, їх види.

В емоційній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. За змістом вищі почуття поділяють на моральні, естетичні, інтелектуальні та праксичні почуття. Рівень духовного розвитку людини оцінюють за тим, якою мірою їй властиві ці почуття. У вищих почуттях яскраво виявляються їхні інтелектуальні, емоційні та вольові компоненти. Вищі почуття є не лише особистим переживанням, а й засобом виховного впливу на інших.

Моральні почуття — це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе. Їхнім джерелом є спільне життя людей, їхні взаємини, боротьба за досягнення суспільних цілей.

Естетичні почуття— це чуття краси в явищах природи, в праці, в гармонії барв, звуків, рухів і форм. Ці почуття викликають твори мистецтва. Залежно від рівня загальної та мистецької культури люди по різному відгукуються на красу

Праксичні почуття — це переживання людиною свого ставлення до діяльності. Людина відгукується на різні види діяльності — трудову, навчальну, спортивну. Це виявляється в захопленні, в задоволенні діяльністю, в творчому підході, в радості від успіхів або в незадоволенні, в байдужому ставленні до неї. Праксичні почуття виникають у діяльності. Вони особливо успішно розвиваються і стають стійкими тоді, коли діяльність імпонує інтересам, нахилам і здібностям людини, коли в діяльності виявляються елементи творчості, розвиваються перспективи її розвитку.

Інтелектуальні почуття являють собою емоційний відгомін ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому розумінні. Ці почуття виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, упевненості або сумніві. Інтелектуальні почуття яскраво виявляються в пізнавальних інтересах, любові до знань, навчальних і наукових уподобаннях.

 

Вищі почуття, їх види.

 

В емоційній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. За змістом вищі почуття поділяють на моральні, естетичні, інтелектуальні та праксичні почуття. Рівень духовного розвитку людини оцінюють за тим, якою мірою їй властиві ці почуття. У вищих почуттях яскраво виявляються їхні інтелектуальні, емоційні та вольові компоненти. Вищі почуття є не лише особистим переживанням, а й засобом виховного впливу на інших.

Моральні почуття — це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе. Їхнім джерелом є спільне життя людей, їхні взаємини, боротьба за досягнення суспільних цілей.

Естетичні почуття— це чуття краси в явищах природи, в праці, в гармонії барв, звуків, рухів і форм. Ці почуття викликають твори мистецтва. Залежно від рівня загальної та мистецької культури люди по різному відгукуються на красу

Праксичні почуття — це переживання людиною свого ставлення до діяльності. Людина відгукується на різні види діяльності — трудову, навчальну, спортивну. Це виявляється в захопленні, в задоволенні діяльністю, в творчому підході, в радості від успіхів або в незадоволенні, в байдужому ставленні до неї. Праксичні почуття виникають у діяльності. Вони особливо успішно розвиваються і стають стійкими тоді, коли діяльність імпонує інтересам, нахилам і здібностям людини, коли в діяльності виявляються елементи творчості, розвиваються перспективи її розвитку.

Інтелектуальні почуття являють собою емоційний відгомін ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому розумінні. Ці почуття виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, упевненості або сумніві. Інтелектуальні почуття яскраво виявляються в пізнавальних інтересах, любові до знань, навчальних і наукових уподобаннях.

 

Уява та органічні процеси.

 

Як і всі інші психічні процеси, уява - це функція кори великих півкуль головного мозку. Фізіологічним підґрунтям уяви є утворення нових сполучень тих нервових зв'язків, які виникали раніше в процесі відображення людиною об'єктивної дійсності. Для виникнення нового образу потрібно:

1) щоб раніше утворені системи зв'язків, їх структура були детерміновані характером раніше сприйнятих предметів;

2) щоб вони розпалися (дисоціація) і утворили нові сполучення відповідно до нових потреб, що актуалізуються в діяльності людини.

Багатство образів фантазії залежить від оригінальності поєднання в новому її продукті рис відомих об'єктів, новизни, нестандартності цих поєднань.

Діяльність уяви тісно пов'язана з емоціями, невіддільними від творення нового образу. Це дає підстави припустити, що механізми процесу уяви відбиваються не лише в корі великих півкуль головного мозку, а і в підкоркових центрах, зокрема в гіпоталамо-лімбічній системі, ушкодження якої призводить до порушення регулятивної функції психіки, пов'язаної з програмуванням поведінки людини.

Експериментально доведено, що імпульси, які надходять з підкоркових відділів мозку, активізують діяльність кори великих півкуль, сприяють створенню плану та програми дій, що має важливе значення для створення нових образів предметів.

Створюючи образи предметів, які виявляються безпосередньо пов'язаними з емоційною сферою особистості, її почуттями, людський мозок може справляти регулювальний вплив на периферійні частини організму, змінювати їх функціонування.

Ще в стародавні часи було помічено, що у деяких людей, переважно в тих, що страждають на істерію, після роздумів про муки, яких за євангельськими текстами зазнав Христос, з'являлися "знаки розп'яття" на долонях, ступнях ніг у вигляді кривавих плям, виразок. Такі сліди мають назву "стигма" (у перекладі з грецької "рубець", "знак").

Відомі випадки, коли люди, маючи яскраву фантазію, могли змінювати температуру руки, усього тіла, уявляючи в ній (на ньому) кригу або розпечений предмет. Необережно сказане лікарем слово може викликати у вразливого пацієнта реальне відчуття хворобливого стану і вияв відповідних симптомів захворювання.

Хвороби такого походження називаються "ятрогенія". Нетактовне слово вчителя травмує психіку учня, породжує фантастичні страхи, іноді може викликати нервові розлади - дидактогенії.

Специфічним виявом впливу образів уяви на рухову сферу особистості є ідеомоторні акти. Дослідження доводять, що коли людина уявляє рух якоїсь частини свого тіла (руки, ноги, тулуба), але не виконує самої дії, то в м'язах, які повинні цей рух здійснити, фіксуються слабкі імпульси, аналогічні тим, які реєструються при реальному виконанні рухів.

На принципі розшифрування ідеомоторних актів грунтується ефект "читання думок", коли завдяки надзвичайно тонкій чутливості деякі люди здатні, перебуваючи в контакті з іншою людиною, сприймати слабкі сигнали її ідеомоторних актів і "вгадувати", який предмет та в кого з присутніх сховав реципієнт. Ідеомоторними актами як засобами ідеального моделювання дій, які належить виконати, широко користуються спортсмени, танцюристи та інші.

Тренери рекомендують своїм вихованцям перед виконанням вправи виконати її подумки, уявивши її від початку до кінця. Таке "програмування" поліпшує результати її реального виконання.