Клініко-психологічна характеристика дітей з дизартрією.

Діти з дизартрією по своїй клініко-психологічній характеристиці представляють вкрай неоднорідну групу. При цьому немає взаємозв'язку між тяжкістю дефекту і вираженістю психопатологічних відхилень. Дизартрія, і зокрема найбільш важкі її форми, можуть спостерігатися у дітей зі збереженим інтелектом, а легкі «стерті» прояви можуть бути як у дітей зі збереженим інтелектом, так і у дітей з олігофренією.

Діти з дизартрією по клініко-психологічній характеристиці можуть бути умовно розділені на декілька груп залежно від їх загального психофізичного розвитку:

• дизартрія у дітей з нормальним психофізичним розвитком;

• дизартрія у дітей з церебральним паралічем (клініко-психологічна характеристика цих дітей описана в рамках дитячого церебрального паралічу багатьма авторами: Е. М. Мастюкова, 1973, 1976; М. В. Іпполітова і Е. М. Мастюкова, 1975; Н. У. Симонова, 1967, і др.);

• дизартрія у дітей з олігофренією (клініко-психологічна характеристика відповідає дітям з олігофренією: Р. Е. Сухарева, 1965; М. С. Певзнер, 1966);

• дизартрія у дітей з гідроцефалією (клініко-психологічна характеристика відповідає дітям з гідроцефалією: М. С. Певзнер, 1973; М. С. Певзнер, Л. І. Ростягайлова, Е. М. Мастюкова, 1983);

• дизартрія у дітей із затримкою психічного розвитку (М. С. Певзнер, 1972; До. С. Лебединська, 1982; У. І. Лубовський, 1972, і ін.);

• дизартрія у дітей з мінімальною мозковою дисфункцією. Ця форма дизартрії зустрічається найчастіше серед дітей спеціальних дошкільних і шкільних установ. У них разом з недостатністю звуковимови спостерігаються зазвичай нерізко виражені порушення уваги, пам'яті, інтелектуальної діяльності, емоційно-вольової сфери, легкі рухові розлади і сповільнене формування ряду вищих кіркових функцій.

Рухові порушення зазвичай виявляються в пізніших термінах формування рухових функцій, особливо таких, як розвиток можливості самостійний сідати, повзати з поперемінним одночасним винесенням вперед руки і протилежної ноги і з легким поворотом голови і очей убік вперед винесеної руки, ходити, захоплювати предмети кінчиками пальців і маніпулювати з ними.

Емоційно-вольові порушення виявляються у вигляді підвищеної емоційної збудливості і виснажуваності нервової системи. На першому році життя такі діти неспокійні, багато плачуть, вимагають до себе постійної уваги. У них відмічається порушення сну, апетиту, схильність до відрижки і блювання, діатезу, шлунково-кишкових розладів. Вони погано пристосовуються до метеорологічних умов, що змінюються.

У дошкільному і шкільному віці у них руховий неспокійний, схильність до дратівливості, коливань настрою, метушливості, часто проявляють грубість, неслухняність. Руховий неспокій посилюється при стомлюванні, деякі схильні до реакцій істеричного типу: кидаються на підлогу і кричать, добиваючись бажаного. Інші полохливі, загальмовані в новій обстановці, уникають труднощів, погано пристосовуються до зміни обстановки.

Не дивлячись на те, що у дітей не спостерігаються виражені паралічі і парези, моторика їх відрізняється загальною незручністю, недостатньою координованістю, вони неспритні в навиках самообслуговування, відстають від однолітків по спритності і точності рухів, у них із затримкою розвивається готовність руки до письма, тому довго не виявляється інтерес до малювання і інших видів ручної діяльності, в шкільному віці відмічається поганий почерк. Виражені порушення інтелектуальної діяльності у вигляді низької розумової працездатності, порушень пам'яті, уваги.

Для багатьох дітей характерне сповільнене формування просторово-часових уявлень, оптико-просторового гнозиса, фонематичного аналізу, конструктивного праксиса. Клініко-психічні особливості цих дітей описані в літературі (Е. М. Мастюкова, 1977; Л. О. Бадалян, Л. Т. Журба, Е. М. Мастюкова, 1978; Л. Т. Журба, Е. М. Мастюкова, 1980, 1985).