Предмет і мова формальної логіки

ЗМІСТ

Тема 1. Предмет і мова формальної логіки..................................................

Тема 2. Поняття................................................................................................

Тема 3. Судження.............................................................................................

Тема 4. Закони логіки......................................................................................

Тема 5. Умовивід..............................................................................................

Тема 6. Доведення і спростування.................................................................

ТЕМА 1

Предмет і мова формальної логіки

 

1. Поняття логіки як науки, її стисла історія.

2. Пізнання, його різновиди і форми.

3. Логіка та мова.

 

Аристотель Стоїки Схоластика Лейбніц Діалектична логіка

(Кант, Гегель)

Математична логіка

(Фреге, Пріс)

 

 

Сучасна логіка, крім формальної і математичної (символічної) включає також інші галузі, якими опікуються лінгвісти, фахівці з проблем штучного інтелекту, штучних мов тощо.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що практичне значення компетентності у логіці є очевидним для кожної людини, яка прагне до індивідуального інтелектуального прогресу. Воно полягає у формуванні культури мислення і мовлення, які є не спадковими, а набутими здібностями.

Пізнання, його різновиди і форми

Перш ніж ми будемо рухатися далі, потрібно з’ясувати, у чому полягає загальна природа власне феномену мислення.

З курсу філософії та психології нам відомо, що мислення є різновидом пізнання – процесу або діяльності, спрямованої на отримання, збереження і переробку інформації (знань), що є необхідним для доцільної поведінки і, зрештою, - для адаптації.

Нам також відомо, що процес пізнання у живій природі (зокрема фауні) може протікати у формі практичного (чуттєвого) пізнання, яке триває при безпосередній дії предметів та об’єктів на відповідні сенсори організму. Воно протікає за такими етапами (формами):

ü відчуття дає змогу відбивати окремі властивості предметів і явищ, які оточують суб’єкта – колір, форму, запах, смак тощо;

ü сприйняття – більш складне відбиття дійсності у психіці. Предмет сприймається цілісно, у комплексі його властивостей і якостей;

ü представлення базується на пам’яті і дає змогу заздалегідь створити у психіці чуттєвий образ предмета без розумових маніпуляцій над ним.

Принципово іншим різновидом пізнання є теоретичне (власне мислення). Воно є опосередкованим, тобто непрямим – здійснюється без необхідності безпосереднього чуттєвого контакту з предметами і явищами. Спроможність до мислення дає людині безліч переваг над іншими видами тварин. Пристосованість до цього виду пізнання найдосконалішою формою адаптації. Людина не має надзвичайно розвиненого слуху, зору, фізичної сили, природної досконалої термоізоляції, здатності літати тощо, але вона має мислення, завдяки чому вид Homo Sapiens домінує над живою і неживою природою.

Подібно до практичного (чуттєвого) пізнання, мислення також має три форми, виділені європейськими класиками:

ü поняття – найпростіша форма, яка загалом потрібна для виділення об’єкту або його окремої властивості за допомогою знаку (як правило, слова);

ü судження – більш складне раціональне утворення, закономірне поєднання кількох понять для вираження думки про властивість об’єкта або його наявності;

ü умовивід – найскладніша з базових форма мислення, необхідна для формулювання нового для людини знання.

Теоретичні дані про ці форми мислення і складають головну частку пропонованого курсу логіки, який викладено нижче. Проте важливо пам’ятати, що чуттєве і теоретичне пізнання в людини нерозривно пов’язані – науковці лише умовно їх розмежовують для більш детального дослідження.

Оперуючи цими видами пізнання людина домінує, бо в спромозі заздалегідь отримати інформацію про найоптимальніший спосіб діяльності, вибудувати її алгоритм на тривалий час, чого не може будь-яка інша істота.

 

Логіка та мова

Як було з’ясовано, що опосередкований характер мислення виявляється у тому, що людина, як правило, маніпулює не самими предметами, а їх знаками –посередниками і спроможність до цього дає непересічні переваги над тваринами. Людині досить отримати інформацію за допомогою знаків – дистанційно від об’єкта або навіть без його наявності в реальності (заздалегідь), обрати найдоцільніший спосіб поводження з об’єктом, його складовими або властивостями і вже тоді реалізувати алгоритм поведінки безпосередньо.

Мова – найтиповіша інформаційна, знакова система. Мислення виражається саме через мовлення і діяльність людини. Однак діяльність є надто різнорідною і жодна з наук не в змозі відслідкувати її в комплексі і розмаїтті проявів. Натомість мовлення є більш зручним індикатором мислення і може бути проаналізоване набагато легше. Іншими словами, логіка, досліджуючи мислення, відстежує досконалість саме мовних конструкцій.

Мовою називають будь-яку знакову систему, що виконує функції формування, збереження та передачі знань і є засобом спілкування між людьми.

Розглянемо поняття про знак стосовно мовлення докладніше.

Знак – матеріальний предмет (явище, подія), що виступає представником іншого предмета. Існує специфічна наука, яка набагато більш детально вивчає різноманітні знаки – семіотика. Розрізняють три різновиди знаків за характером їх відношення до об’єктів:

- значення знаків-копій повністю визначається тим предметом, якому вони відповідають. Наприклад, фотографії, відбитки пальців, репродукції тощо.

- знаки-символи фізично не пов’язані з відповідними об’єктами. Їх значення встановлюється переважно за умовною згодою. Наприклад, дорожні знаки, переважна білдьшість слів будь-якої мови.

- значення знаків-індексів повністю визначається тим контекстом у якому вони виявляються. Наприклад, стрілка годинника, показання термометра, положення флюгера, займенники («тут», «зараз»).

За іншим підходом, знаки поділяють на мовні і немовні. Як бачимо, мовні знаки, які, власне, і розглядає логіка, можуть бути або знаками-символами або знаками-індексами.

Одна з найважливіших функцій мовних знаків складається в позначенні ними предметів. Для цього слугують імена.

Ім'я – це слово або словосполучення, що позначає певний предмет. Предмет розуміється в широкому змісті. Ним може буди об’єкт, властивість, відношення, процес природний, суспільний, психічний тощо.

Кожне ім’я має значення (денотат) і зміст.

Значенням ім’я є предмет, який ім’ям позначається.

Зміст імені – це спосіб, яким ім’я позначає предмет. Спосіб реалізує всі суттєві ознаки предмета у даному контексті імені.

Наприклад, одне і те ж значення (предмет - конкретна людина) може виражатися різними іменами «Іванов І.М.», «мій викладач з логіки». Відповідно, значення матиме різний зміст – перше ім’я буде актуальне для, скажімо, бухгалтерії, бо воно є суто формальним, а друге – для студентів цього викладача.

Така схема може бути застосована до будь-якого мовного знаку.

Отже, характеризуючи загалом логіку, слід зауважити, що ця наука прагне дослідити структурні компоненти мислення, які відбиваються у мовленні, взаємозв’язок між ними, віднайти закони цього взаємозв’язку, ознаки саме вірного мислення і простежити спектр застосування цих теоретичних знань на практиці.

 

Стислі висновки за лекцією

1. Поняття «логіка» широко застосовується у повсякденному житті, але у науковому сенсі воно означає окрему наукову дисципліну, яка спрямована на власний унікальний предмет - форми і закони вірного мислення (теоретичного пізнання).

2. Логіка, принаймні формальна, є частиною філософії. На тлі Європи вона формується за часів античного полісу. Засновником логіки як окремої науки вважається Аристотель.

3. Логіка традиційно опікується аналізом мовлення, яке є чітким індикатором дисциплінованості, багатства, гнучкості, розвиненості мислення.

4. У свою чергу, мовлення є типовою знаковою системою, за допомогою якої людина володіє теоретичним пізнанням, на відміну від інших істот.

 

Питання для самоконтролю за темою 1:

1. Розкрийте зміст поняття «логіка», подайте його різні інтерпретації.

2. В чому полягає сутність пізнання?

3. Характеризуйте чуттєве (практичне) і теоретичне пізнання, назвіть їх форми.

4. Що таке знак? Назвіть його різновиди і наведіть самостійні приклади.

5. Стисло змалюйте основні етапи розвитку логіки як науки.

 

Основна література для самостійної роботи за темою 1:

§ Берков В.Ф. Логика. – Минск: Тетра Системс, 2001. – С. 196 – 217.

§ Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика – учебник для вузов. – Москва: Владос, 2001. – С. 9-19, 33-38.

§ Гетманова А.Д. Учебник по логике. – Москва: Омега-Л, 2008. – С. 7 - 27.

§ Жеребкін В.Є. Логіка: Підручник. – К.: Знання, 2008. – С. 7 – 24.

§ Ивин А.А. Логика: учебник для гуманитарных факультетов. – Москва: Фаир-Пресс, 1999. – С. 25 – 33.

§ Конверський А.Є. Логіка. – К.: Четверта хвиля, 1998. – С. 3-32, 99-120.

§ Курбатов В.И. Логика. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. - С. 84 – 88.

§ Курбатов В.И. Логика. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. С. 4 – 81.

§ Маслов Н.А. Логика: учебник. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2007. С. 3- 45

§ Тофтул М.Г. Логіка: Підручник. – К.: Академія, 2006. - С. 9 - 19.

§ Хоменко І.В. Логіка – юристам. – К.: Четверта хвиля, 1998. - С. 3 – 21.

§ Хоменко І.В. Логіка. Підручник. – К.: ЦУЛ, 2007. – С. 9- 44 с.

§ Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. Підручник – К.: Золоті ворота, 1998. - С. 5 – 24.

Тема 2

Поняття

1. Визначення поняття, його загальна характеристика.

2. Об’єм та зміст поняття, види понять, взаємовідношення між ними.

3. Операції з поняттями

(обмеження, узагальнення, поділ обсягу та визначення змісту).

 

Операції з поняттями

Визначення понять

Розкриваючи зміст поняття (пояснюючи сутність предмета, розказуючи, чим цей об’єкт є), людина тим самим дає йому визначення – розкриває найістотніші ознаки.

У визначенні виділяють дві частини – поняття, яке визначається (definiendum – Dfd) і поняття, яке його визначає – власне, визначення, дефініція (definienсе – Dfn).

За різними підходами логіка розрізняє реальні і номінальні, а також явні та неявні визначення. За допомогою номінальних (від лат. numen – ім’я) до науки вводяться нові терміни замість складних описів предметів. Наприклад: «Флорою називають видовий склад рослин, які ростуть на певній території».

Реальні визначення, на противагу номінальним, значно частіше зустрічаються у повсякденному житті і трудовій діяльності – за допомогою них людина пояснює зміст повсякденно вживаних понять.

Явними (найпоширенішими) визначеннями є такі, в яких Dfd і Dfn тотожні.

Окремим умовним різновидом визначень є неявні – застосовуючи ці прийоми людина встановлює контекст вживання поняття шляхом опису, характеристик, порівняння (про них мова піде нижче).

Знання правил визначення має виражену практичну цінність, бо коли фахівець, скажімо, менеджер з продажу товарів, не в спромозі чітко і кваліфіковано визначити зміст поняття, то це призводить принаймні до неточностей, непорозумінь, перепитувань, затримок часу, невірних дій.

Саме тому логіка встановлює правила визначення. Розглянемо їх докладніше.

1. Визначення повинне бути пропорційним. Іншими словами, об’єм поняття, яке визначається, повинен дорівнювати (бути тотожним) об’єму дефініції (Dfd º Dfn).

Це правило часто у повсякденному мовленні порушується трьома різними способами (помилками):

ü занадто широке визначення, коли Dfd менше за Dfn, тобто останнє є надто широким. Таким, наприклад, буде визначення «кінь є чотириногою в’ючною твариною» – таким чином, до коня можна прирівняти вола, ламу, верблюда тощо;

ü занадто вузьке визначення, коли Dfn менше за Dfd. Наприклад «совість – це усвідомлення людиною відповідальності перед самим собою за свої вчинки і дії» (а перед суспільством?), «залікова книжка – це мій документ, у якому фіксуються загальні оцінки», «юрист – це адвокат»;

ü одночасно вузьке і широке визначення. Наприклад, «бочка – це ємність для зберігання огірків» («ємність» – надто широко, «для огірків» - вузько).

2. Визначення не повинне містити кола. Коло виникає тоді, коли Dfn визначається саме через себе або коли в одному контексті Dfd визначається через Dfn, а Dfn через Dfd. Найхарактернішим прикладом логічного кола у визначенні є тавтологія. Наприклад, «Масло – це маслоподібна, масляниста речовина», або «життя – це життя», «халатність проявилася в тому, що Сидоренко халатно поставився до своїх обов’язків», «фритюрниця призначена для того, щоб смажити у фритюрі», «філософія – це любов до мудрості», «вільна вакансія», «у продажі є СD-диски» тощо. Такі фрази не несуть смислового навантаження і не є визначеннями. Повторення може бути неявним, наприклад, «Обертання – це рух навколо вісі» коло виникне тоді, якщо буде сказано, що «Вісь – це пряма, навколо якої відбувається обертання».

3. Визначення повинне бути чітким та ясним. Тобто зміст і, ясна річ, об’єм понять повинні бути недвозначними. Наприклад, визначеннями не будуть фрази «верблюд – корабель пустелі», «запорожець – машина звір», «вовк – санітар лісу», «філософія – мати наук», «собака – друг людини».

4. Визначення не повинне зводитися лише до заперечення. Скажімо, не можна назвати визначенням фрази на кшталт: «бідність – не порок», або «робота – не вовк», «голова – не будинок Рад» тощо. У визначенні, за необхідності, можна застосовувати заперечення, але лише після ствердження – «тварина – це жива істота, не рослина, не гриб і не бактерія».

Крім правил, наведемо найпоширеніші способи визначення змісту понять:

- через найближчий рід та видову ознаку;

- генетично – через вказання способу виникнення (утворення) предмету;

- через вказівку на відношення предмета до своєї протилежності;

- через вичерпний перелік складових обсягу родового поняття.

Якщо визначення роз’яснює зміст поняття, то операція поділу поняття розкриває його об’єм.

Поділ – логічна операція, шляхом якої об’єм родового поняття розподіляється на ряд видових понять за певною основою поділу – ознакою. Підмножини, які утворюються за допомогою поділу (видові поняття) називаються членами поділу.

Як і визначення, поділ поняття широко вживаний у повсякденній практиці – людина часто-густо пояснює співрозмовникові на конкретних прикладах «якими бувають» різновиди певного поняття. Таке пояснення мусить протікати за певними правилами щоб не відбувалося смислової плутанини на кшталт: «серед студентів розрізняють: розумних, жінок, заочників, відмінників, спортсменів, чоловіків, а також високих», або «викладачі бувають авторитетні, не авторитетні і такі, які не палять» – такі сентенції природно викликають подив і сумнів у вірності мислення людини, яка їх висловлює.

 

Правила поділу понять

1. Поділ повинен бути пропорційним (співмірним), тобто об’єм поняття, яке ділиться, повинен дорівнювати сукупному об’єму членів поділу.

Порушення цього правила призводить до двох помилок:

· неповний поділ, коли перераховані не всі члени поділу. Наприклад, «Арифметичні дії бувають: множення та віднімання» (забутими лишилися: складання, ділення, зведення у ступінь, вилучення з кореня), «слов’янські мови поділяються на сіхнослов’янські та західнослов’янські»;

· поділ з зайвими членами. Наприклад, «люди діляться на чоловіків, жінок і дітей»; «хімічні елементи поділяються на метали, неметали і сплави»; «кермо можна крутити вправо, вліво та в інші сторони», «слов’янські мови поділяються на сіхнослов’янські, західнослов’янські, південнослов’янські та північнослов’янські»;

2. Поділ повинен проводитися лише за однією основою. Це означає, що треба брати не більше однієї ознаки і за нею проводити поділ. Порушення цього правила наведене вище з поняттям «студент» і «викладач».

3. Члени поділу повинні виключати одне одного – тобто не бути тотожними, частково співпадаючими і підлеглими поняттями. Порушення – «люди бувають чоловіками, жінками, мужчинами, дівчатами», «арифметичні дії бувають: складання, плюсування, визначення суми».

4. Поділ повинен бути неперервним і не містити стрибків через найближчі види понять. Буде помилкою, якщо ми скажемо «тварини бувають: горобцями, карасями, кішками», або «електроприлади бувають елекропрасками, холодильниками і телевізорами» – тут спочатку поняття «електроприлад» доцільно поділити на побутові і промислові, а далі – за призначенням.

Подібно до різновидів визначення, існують також принципово різні види поділу обсягу:

- Дихотомічний поділ - ділене поняття розділяють на два члени поділу, які знаходяться у відношенні протилежності або протиріччя.

Наприклад: люди бувають високими і невисокими; футбольні судді бувають кваліфікованими і некваліфікованими, кольори бувають темними і світлими, організми бувають одноклітинними і бататоклітинними, студент або запізнився на заняття або ні.

Дихотомічний поділ є вірним і логічним, крім того він завжди пропорційний і цим зручний для вживання. Разом з цим, дихотомія іноді буває абсурдною і тому неприпустимою, скажімо у таких випадках: «кольори бувають червоний і не червоний», «картини бувають красивими і некрасивим» тощо. Абсурдність виникає тоді, коли у якості основи поділу береться неістотна, а довільна і випадкова ознака. Така дихотомія, зрозуміло, неприпустима у логічному міркуванні, побудові думок.

У випадках, коли дихотомія не відбиває повної картини об’єму поняття, застосовують поділ за видоутворюючою ознакою. Найбільш розгорнутий тип такого поділу називається класифікацією – він є поступовим і поетапним, при цьому на кожному з етапів існує своя видоутворююча ознака.

Класифікація широко вживана у науковій і практичній діяльності. Застосовуючи її людина прагне врахувати і висвітлити всі існуючі члени поділу, розміщуючи їх від родових до видових.

З окремими випадками застосування класифікації студенти зустрічаються, вивчаючи численні наукові дисципліни – окремі приклади з царин економіки, інформатики, біології подано на рисунках нижче. Як правило, на схемі, класифікація набуває вигляду „дерева”.

 

Класифікація цінних паперів

 

Класифікація складових ПЕОМ (за підручником з інформатики)

Родовідне дерево тварин (за підручником з палеонтології)

Стислі висновки за лекцією

1. Поняття є найпростішою і фундаментальною формою мислення. Воно призначене для номінування предметів чи їх різноманітних якостей.

2. Базовими характеристиками поняття є об’єм та зміст, за якими поняття класифікують на види.

3. Об’єм поняття можна обмежувати, узагальнювати і поділяти, переводячи родові поняття у видові і навпаки.

4. Зміст поняття розкривається за певними правилами за допомогою операції визначення.

5. Між обсягами понять за певних умов існують відношення.

 

Питання для самоконтролю за темою 2:

1. Що таке поняття і чим воно позначається у мові?

2. Які базові характеристики існують у поняття?

3. Наведіть самостійні приклади понять, класифікуйте їх обсягом і змістом.

4. Що таке обмеження і узагальнення поняття? Змалюйте їх сутність на приклада.

5. Що таке визначення і поділ, назвіть їх правила і приклади помилок?

6. Назвіть види поділу і визначення окремо.

7. Які прийоми, подібні до визначення понять, ви знаєте?

 

Основна література для самостійної роботи за темою 2:

§ Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика – учебник для вузов. – Москва: Владос, 2001 – С. 180 - 271.

§ Гетманова А.Д. Учебник по логике. – Москва: Омега-Л, 2008. – С. 28 -59.

§ Жеребкін В.Є. Логіка: Підручник. – К.: Знання, 2008. – С. 25 - 47.

§ Ивин А.А. Логика: учебник для гуманитарных факультетов. – Москва: Фаир-Пресс, 1999. – С. 37– 59.

§ Конверський А.Є. Логіка. – К.: Четверта хвиля, 1998. – С. 123 - 166.

§ Курбатов В.И. Логика. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. - С. 115 – 125, 133 - 146.

§ Маслов Н.А. Логика: учебник. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2007. С. 67- 131.

§ Тофтул М.Г. Логіка: Підручник. – К.: Академія, 2006. - С. 20 - 59.

§ Хоменко І.В. Логіка – юристам. – К.: Четверта хвиля, 1998. - С. 192 - 210.

§ Хоменко І.В. Логіка. Підручник. – К.: ЦУЛ, 2007. – С. 45 - 95.

§ Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. Підручник – К.: Золоті ворота, 1998. - С. 62 - 77.

§ Мельников В.Н. Логические здачи. – К.: Вища школа, 1989. - С. 5 – 58.

§ Уемов А.И. Задачи и упражнения по логике. – Москва: Высшая школа, 1961. – С. 5 - 36.

ТЕМА 3

СУДЖЕННЯ

1. Судження як форма мислення, базові різновиди.

2.Просте судження (розподіл термінів, взаємовідношення між судженнями).

3. Складне судження, його різновиди.

4. Модальність суджень.

 

Судження як форма мислення

Між поняттям і судженням - наступною за складністю формою мислення існує тісний взаємозв’язок – ще Аристотель наголошував, що останнє є, власне, розгорнутою формою поняття, а поняття – згорнутою формою судження.

За допомогою поняття людина вказує на окремий об’єкт або його окрему якість, за допомогою судження можна вказати на об’єкт і якість одночасно.

Отже, судження є такою формою мислення, у якій щось стверджується або заперечується стосовно існування предмета як такого, наявності у нього певної ознаки або відношення між різними предметами.

Вже на цьому рівні можна виділити такі базові різновиди суджень:

§ атрибутивне – говориться про наявність чи відсутність у предмета певної ознаки. Наприклад, «Староста навчальної групи – сумлінна людина»;

§ релятивне (судження з відношенням) – порівнюються предмети та явища за ознаками: «Цей комп’ютер – IBM, а цей – Makintosh»;

§ екзистенційне – про наявність або відсутність об’єкту (події) як такого: «Дзвінка на заняття ще не було».

У мовленні судження виражається розповідним реченням або словосполученням. Запитальні речення (крім риторичних), а також речення з одного слова на кшталт «Вечоріло», «Холоднішало» не є судженнями, бо вони не несуть у собі розгорнутого стверджувального змістовного навантаження.

Відзначимо, що найважливішою характеристикою судження, яка принципово відсутня у поняття, є його істинністьабохибність.

Істинність з позиції повсякденного рівня мислення тлумачаться як «правдивість». Однак з наукової точки зору істинність – це відповідність об’єктивній дійсності, бо «правдивість» може бути напрочуд різною з причини суб’єктивності людського відчуття чи сприйняття.

Таким чином, істинність або хибність судження є об’єктивною ознакою – вона не залежить від нашого ставлення і знання ознак предмету. Відзначимо також, що істинність судження завжди є конкретною – вона залежить від певного контексту, ситуації, часу. Істинним є, за певних обставин скажімо, такі судження «місто Сталіно – обласний центр», «Ніч (конкретна) - місячна», «У (земній) добі не 25 годин».

Навівши приклади базових різновидів судження за сутністю інформації, яка повідомляється співрозмовникові, зазначимо, що традиційним їх є поділ за структурною складністю чи простотою.

Модальність суджень

Досі ми розглядали прості і складні судження, в яких щось безапеляційно стверджувалося або заперечувалося про атрибути предметів або взаємовідношення між ними – вони називаються асерторичні. У них не встановлюється характер взаємодії між суб’єктом та предикатом (або між простими судженнями – у складних), не відбиваються часові, імовірнісні, ціннісні, нормативні, інші нюанси.

Саме тому ПКС, як ми вказували раніше, майже завжди не у всій повноті відбиває істину – почасти знайдеться полярне за значенням судження, яке піддавало б сумніву, скажімо, смак, політичний погляд, спортивний, дозвільний інтерес людини тощо.

Існує особливий різновид суджень, у яких такі моменти відбиваються. Вони мають назву модальних (від латинського moda - стан). Модальні судження не просто заперечують або стверджують щось – натомість вони дають оцінку стосунків між S i P з певної точки зору.

Можна (і як правило, потрібно) доповнювати ПКС, уточнюючи, що зв’язок між S і P є необхідним, або випадковим, добре це чи погано, чи є доведеним, нормативним, забороненим зв’язок, чи ні тощо.

В результаті таких уточнень ми отримуємо модальні судження різних видів – завдяки так званим групам модальних операторів (функторів). Вони вивчаються у модальній логіці, у якій є такі розділи: епістемологія, деонтична логіка, логіка дії, логіка прийняття рішення, логіка надання переваги та інші – у кожній з них існують свої модальності.

Нижче у таблиці подаються деякі найбільш вивчені їх різновиди.

 

Види модальностей (за О.Д.Гетьмановою)

Логічні Модальності	Онтологічні модальності
Логічно необхідно	Онтологічно необхідно
Логічно випадково	Онтологічно випадково
Логічно неможливо	Онтологічно неможливо
Логічно можливо	Онтологічно можливо
Епістемічні модальності
Знання	Впевненість	Абсолютні	Порівняльні
Верифіковано	Впевненість	Істинно	Імовірніше
Невиріфіковано	Сумнів	Не істинно	Менш імовірніше
Спростовано (фальсифіковано)	Відкидання	Не визначено	Рівноімовірно
Припущення
Деонтичні модальності (нормативні)	Аксіологічні модальності (оціночні)	Темпоральні модальності (часові)
Абсолютні	порівняльні	Абсолютні	порівняльні
Обов’язково	Добре	Краще	Завжди	Раніше
Нормативно (байдуже)	Аксіологічно байдуже	Рівноцінно	Тільки іноді	Одночасно
Заборонено	Погано	Гірше	Ніколи	Пізніше
Дозволено

 

До кожної з груп модальностей входять модальні поняття абсолютного і відносного (порівняльного) значення. Наприлад, стосовно аксіологічної модальності, абсолютні – це «добре» і «погано», всі інші модальні функтори утворюють відносний континуум між ними – при цьому „нейтральна” модальність у даному випадку виражається оператором „ індиферентно ” (байдуже).

Уявити, або графічно зобразити континуум доволі нескладно (нижче наведено приклади операторів аксіологічної і деонтичної модальностей).

 

погано(що S є/не є Р) байдуже добре(що S є/не є Р)

заборонено нормативно обов’язково (наказано)

Зазначимо, що логічні модальності вивчалися ще Аристотелем і середньовічними логіками. Детальне дослідження численних груп модальностей почалося у 50-ті роки ХХ ст., хоча перші згадки про них належать до пізньої античності і Середньовіччя.

 

Стислі висновки за лекцією

1. Судження є більш складною, ніж поняття, формою мислення – воно складається щонайменше з двох понять – суб’єкту і предикату, формуючи висловлювання щодо існування предмету як такого, наявності чи відсутності в нього певних якостей, взаємин між предметами;

2. Судження суто структурно поділяють на прості і складні. У свою чергу перші поділяються на різновиди за кількістю та якістю, а другі – за типом логічного сполучника;

3. У судження є нова характеристика – істинність, яка може мислитися як відповідність об’єктивній дійсності. За нею між деякими судженнями встановлюються взаємовідношення різних типів («логічний квадрат»);

4. Людини рекомендується застосовувати модальні судження – для підвищення істинності власних висловлювань;

Питання для самоконтролю за темою 3:

1. Що таке судження і як воно позначається у живій мові? Наведіть самостійні приклади.

2. Поясність, що таке просте судження, з яких частин воно складається. Наведіть приклади.

3. На які різновиди поділяються прості категоричні судження – за кількістю та якістю?

4. Як розподілені терміни у різновидах ПКС?

5. Що таке «логічний квадрат», які типи відношень ним характеризовані?

6. Що таке складне судження, які його види?

7. Що таке відносне і абсолютне значення квантору?

8. Які судження називають модальними, як вони утворюються?

9. Які види модальностей Ви знаєте?

Основна література для самостійної роботи за темою 3:

§ Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика – учебник для вузов. – Москва: Владос, 2001 – С. 277 – 325.

§ Гетманова А.Д. Учебник по логике. – Москва: Омега-Л, 2008. – С. 60 - 92.

§ Жеребкін В.Є. Логіка: Підручник. – К.: Знання, 2008. – С. 62 - 92.

§ Конверський А.Є. Логіка. – К.: Четверта хвиля, 1998. – С. 170 - 200.

§ Курбатов В.И. Логика. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. С. 126 – 132.

§ Маслов Н.А. Логика: учебник. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2007. С. 132- 265.

§ Тофтул М.Г. Логіка: Підручник. – К.: Академія, 2006. - С. 60 - 88.

§ Хоменко І.В. Логіка. Підручник. – К.: ЦУЛ, 2007. – С. 96 - 159.

§ Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. Підручник – К.: Золоті ворота, 1998. - С. 165 – 175.

§ Мельников В.Н. Логические здачи. – К.: Вища школа, 1989. - С. 59 - 153.

§ Уемов А.И. Задачи и упражнения по логике. – Москва: Высшая школа, 1961. – С. 44 - 75.

ТЕМА 4

ЗАКОНИ ЛОГІКИ

1. Поняття про закон мислення.

2. Основні закони (принципи) логіки:

Тотожності, Суперечності (Несуперечності), Виключеного третього,

Ддостатньої підстави.

3. Ознаки вірного мислення.

Поняття про закон мислення

Як слідує з визначення логіки як науки, одним з предметів її дослідження є закони вірного мислення.

Закон мислення – необхідний, суттєвий і повторюваний у типових ситуаціях зв’язок між думками. Формально-логічні закони віддзеркалюють найбільш прості і, разом з тим, необхідні умови правильного мислення. Вони є загальнолюдськими - кроскультурними та інтернаціональними, а нехтування законами призводить до недисциплінованості, нераціональності, суперечливості мислення, мовлення та діяльності будь-якої людини.

Основними законами формальної логіки є: закони тотожності, суперечності (несуперечності), виключеного третього і достатньої підстави. Ці та інші логічні закони є здобутками європейської цивілізації.

Разом з тим, вони не народжені людьми, а просто ними підмічені і перекладені вченими на мову. Іншими словами, головною ознакою законів логіки є їх об’єктивність – ці принципи існують незалежно від знання чи незнання їх людьми, а також незалежно від людських опіній стосовно них.

Читачеві вони можуть видатися доволі простими і це вірно, бо люди, як правило дотримуються їх стихійно вже на повсякденному рівні. Однак, володіючи логічною теорією освічена людина озброєна проти неістинних, але на перший погляд, переконливих заяв, тез, фраз, якими, зокрема, є софізми та паралогізми.

Три з цих законів (Несуперечності, Виключеного третього та Тотожності) сформульовані Аристотелем, а четвертий - закон достатньої підстави – Г.В.Лейбніцем. Розглянемо їх докладніше.

Закон Тотожності

	Будь-яка думка має бути тотожна сама собі

 

 

Цей закон визначається тотожно-істинною формулою А є А або (А ≡ А), де під А розуміється будь-яка думка взагалі. Цю формулу можна розуміти і таким чином: «одна і таж сама думка не може бути собою і чимось іншим» - інакше з’являється помилка яка має назву «підміна тези».

Корінною властивістю закону Тотожності є його визначеність. Цей закон якісно визначає предмети і істотні явища, що віддзеркалюються у мисленні людини. Він означає, що людина, обмірковуючи і характеризуючи щось, повинна виділяти у предметі міркування істотні ознаки і уникати неістотних.

В процесі формування думки дуже важливо не застосовувати логічних помилок, які перешкоджають реалізації цього закону. Найбільш розповсюдженими логічними помилками є:

§ амфіболія (від грецького «двозначність») – двосмиловість виразу, підміна сутності поняття. Ця помилка, як правило, має анекдотичний вигляд. Скажімо «Знаючи, що язик до Києва доведе, я купив на базарі язик і тепер сміливо можу прямувати до Києва», фрази на кшталт «підняти очі», «з вікна дуло» тощо;

§ еквівокація – використання одного і того ж терміну у різних значеннях. Наведемо приклад умисної еквівокації: «Морський вовк – це дійсно вовк. Як і будь-який вовк, він живе у лісі. Таким чином морські вовки живуть у лісі» – наочною тут є підміна змісту фрази «морський вовк»;

§ логомахія – суперечка про вербальні поняття коли учасники дискусій не можуть дійти згоди з причини недосягнення конвенції стосовно змісту того чи іншого поняття. На цю помилку звертав увагу відомий англійський філософ Франциск Бекон Веруламський. Говорячи про суперечності у процесі пізнання він звертав увагу на так званий «привид (ідол) ринку», коли відсутність домовленості стосовно смислу того чи іншого поняття призводить до різного його тлумачення і дискусійних хиб.

Таким чином, для дотримання закону Тотожності людина зобов’язана не підміняти зміст поняття, про яке іде мова, завчасно домовитися з співрозмовником стосовно понять, якими вони будуть оперувати. Крім цього людині не рекомендується довільно (і раптово) змінювати тему бесіди. Зрозуміло, що гумор, до якого призводить порушення цього закону знаходить вираження у анекдотах, проте у кваліфікованому оточенні, інтелектуальному середовищі недотримання закону Тотожності неминуче призведе до дискредитації рівня власного мислення.

 

Закон Виключеного третього