Організаційні структури підтримання інноваційного підприємництва

З метою підтримання розвитку підприємницьких структур на етапі їх становлення у багатьох країнах створюють бізнес-інкубатори.

Бізнес-інкубатор — організаційна структура, метою якої є формування сприятливих умов для стартового розвитку малих підприємств через надання їм певного комплексу послуг і ресурсів.

До послуг бізнес-інкубаторів відносять:

— оренду площ (офісних, виробничих, лабораторних, конференц-залів);

— технічно-адміністративне обслуговування (пошта, Інтернет, телефон, факс, ксерокс, офіс-секретар тощо);

— консультаційні (з бізнес-планування, юридичних, податкових та інших питань);

— економічні (послуги бухгалтера, фінансиста, еконо­міста, маркетолога, менеджера);

— інвестиційні (пошук інвесторів, залучення кредитів, стартове фінансування новостворених компаній, створен­ня кредитних союзів);

— науково-технічні (впровадження нових технологій, ноу-хау, нових продуктів);

— навчальні (тренінги, курси перепідготовки, навчання за програмою загального менеджменту й інших еконо­мічних дисциплін, необхідних для ведення бізнесу);

— презентаційні (виставки, конкурси, конференції);

— інформаційні (створення баз даних, передавання нових інформаційних технологій, що можуть використову­ватися у бізнесі, інтернет-центри і мережі);

— видавничі (видання буклетів, рекламних проспектів, листівок, новітніх методичних розробок тощо);

— працевлаштування (пошук роботи, внесення до бази даних професій і вакансій, підготовка резюме, підготовка до співбесіди з роботодавцями тощо).

Партнерами бізнес-інкубаторів є:

— місцеві органи влади, які можуть сприяти його організації, надати йому статус бізнес-інкубатора, забезпечити необхідну підтримку, якщо з'являються бюрократичні перешкоди;

— об'єднання підприємців регіону (союзи, гільдії, асоціації, фонди), що мають авторитет у підприємницьких колах, впливають на формування економічної політики, виз­начають пріоритети та перспективи розвитку регіону;

— банки та інші кредитні установи, що можуть стати джерелом залучення інвестицій для новостворених підприємств через бізнес-інкубатор;

— наукові установи та вищі навчальні заклади, що можуть сприяти залученню нових кадрів підприємців, висококваліфікованих фахівців — менеджерів, фінан­систів, економістів, інженерів, розробників ноу-хау, тех­нічних і технологічних новацій, а також базові установи для проведення навчання і перепідготовки (тренінгу) працівників компанії, для налагодження ділових контак­тів, обміну досвідом, знаннями, відшукування ніш ринків та ін.

Оцінювання бізнес-ідеї. У його основі — комерційний (підприємницький) підхід до сутності ідеї, який визнача­ється такими критеріями:

— попит на товари (послуги), що пропонуються до ви­робництва (величина абсолютного попиту, можлива час­тка ринку, ступінь задоволення попиту тощо);

— наявність необхідних ресурсів (доступність ресурсів, загальна вартість, величина стартового капіталу);

— рівень конкуренції (норма прибутку в області, регіо­ні; умови входження на ринок, кількість конкурентів);

— ступінь інтеграції в структуру регіону (розміщення постачальників і споживачів, географічні умови, націо­нальні традиції);

— потенціал розвитку бізнес-ідеї (перспективи зрос­тання ринків збуту, тривалість життєвого циклу товару, цінова політика);

- кількість і структура новостворених робочих місць порівняно з іншими проектами, рівень оплати праці персо­налу, потреба у кадрах високої кваліфікації).

Оцінювання команди. Оцінювання ініціативної групи і кожного ініціатора бізнес- проекту провадиться за такими критеріями:

- професійні та ділові якості;

- особисті психологічні характеристики;

- накопичений досвід;

- цілі та прагнення особистості;

- універсальність і професіоналізм команди;

- злагодженість у діях команди.

Оцінювання компанії. Здійснюється за такими критеріями:

- етап життєвого циклу фірми (етап становлення);

- потенціал зростання (темпи реальні і прогнозні);

- досягнуті результати (частка ринку, рівень якості продукції, фінансові показники). Цей критерій важливий у разі залучення до бізнес-інкубатора вже існуючої фірми для підвищення його іміджу і життєздатності.

Функціонування бізнес-інкубаторів приносить велику користь не тільки тим, хто набуває підприємницького досвіду в їх складі, а й регіону, в якому вони створені: зростає кількість робочих місць та зайнятості населення, скорочуються витрати місцевого бюджету, пов’язані з безробіттям, збільшуються надходження в місцевий бюджет, розвивається регіональна інфраструктура, підвищується рівень життя населення. Тривалість перебування фірми в бізнес-інкубаторі – 3 роки, а після виходу з нього фірма досягає такого рівня самостійності, який забезпечує їй ефективне функціонування.

Українські бізнес-інкубатори здебільшого існують за рахунок фінансування міжнародних донорських організацій, приміщення їм надають служби працевлаштування населення при держадміністраціях міст ї районів. Джерелами їх фінансування є кошти міжнародних та грантових програм і лише невелика частка з них – це кошти місцевих адміністрацій та спонсорів. Для сприятку розвитку бізнес- нкубаторів в Україні створено Українську асоціацію бізнес- інкубаторів та інноваційних центрів.

Регіональні науково-технологічні центри (РНТЦ) є засобами формування та здійснення регіональної інноваційної політики, спрямованої на забезпечення економічного розвитку регіону. В компетенції РНТЦ такі питання: моніторинг інноваційного потенціалу регіону, створення регіональної системи підтримки і розвитку інноваційної діяльності, координація організацій, які здійснюють інноваційну діяльність, сприяння розвитку інтелектуального та кваліфікаційного потенціалу населення регіону.

Технопарки (науково-технічні парки) створюються промисловими компаніями поблизу університетів. До їх складу входять науково-дослідницькі підрозділи цих компаній та створені їми підприємства, які залучають для роботи над замовленнями компаній персонал університетів. Завдяки тому співробітники університетів мають можливість застосувати на практиці результати своїх досліджень.

Технопарк - це компактно розташований науково-технічний комплекс, до складу якого входять наукові установи, вищі навчальні заклади, комерційні фірми, консалтингові, інформаційні та сервісні служби і який функціонує на засадах комерціалізації науково-технічної діяльності.

Основні вигоди створення РНТЦ:

- нові можливості в плануванні та координації регіональної інноваційної політики;

- розширення використання високотехнологічних ресурсів місцевого значення;

- поліпшення екологічної обстановки, що сприяє економії коштів на охорону довкілля;

- зростання кількості робочих місць та скорочення витрат бюджету на безробіття;

- розширюються експортні можливості регіону;

- розвивається регіональна інфраструктура;

- зростають освітянський та науково-технічний рівень населення;

- зростає рівень життя населення.

Технополіси – об’єднання наукових, інноваційних, науково-технологічних парків і бізнес-інкубаторів на певній території з метою надання потужного імпульсу економічного розвитку регіону.

Функціонування технополісів, технопарків тощо створює сприятливе середовище для творчої праці та оперативного впровадження наукових результатів у виробництво, скорочує цикл «наука-техніка-виробництво», прискорюючи тим самим економічний розвиток регіонів і суспільства загалом.

Для реалізації складних багатогалузевих НДДКР використовують іншу організаційну форму – програмно-цільову, або проектну.

Галузеві міжфірмові дослідницькі інститути створюються за програмно-цільовим принципом. Декілька великих корпорацій однієї галузі організують на паях інститут, визначають довгострокову програму його досліджень, створюють орган управління (Дослідний інститут електроенергетики у США).

Науково-технічні альянси – стійке об‘єднання декількох фірм різних розмірів між собою та з університетами, державними лабораторіями на основі угоди про спільне фінансування НДДКР, розроблення або модернізацію продукції. Вони бувають науково-дослідні і науково-виробничі.

Консорціум – тимчасове об’єднання промислового і банківського капіталу для здійснення спільного великого господарського проекту, учасники якого зберігають повну господарську самостійність і підпорядковуються обраному виконавчому органу в тій частині діяльності, що стосується цілей консорціуму.

Спільне підприємство – інститут між фірмового співробітництва з метою розроблення, виробництва або маркетингу продукції що перетинає національні корони, не заснований на короткострокових ринкових акціях і припускає значний і тривалий внесок партнерів у вигляді капіталу, технології або інших активів та розподілом відповідальності і управлінні між фірмами-партнерами.

Запитання для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте основні складові сфери інноваційної ді­яльності

2. У чому сутність інноваційної інфраструктури?

3. Які підприємства відносять до інноваційних в Україні?

4. Охарактеризуйте поведінку щодо інновацій фірм-експлерентів, патіентів, комугантів і віолентів. Які з них є найпоширенішими в Україні?

5. У чому особливість заснування та діяльності венчурних фірм?

6. Охарактеризуйте типи венчурних фірм.

7. Вкажіть чинники, несприятливі для розвитку венчурного під­приємництва в Україні.

8. У чому сутність бізнес-інкубатора і які послуги він може на­давати?

9. Хто може бути партнерами бізнес-інкубаторів?

10. За якими критеріями добирають учасників бізнес-інкубаторів?

11. Чи перспективними є бізнес-інкубатори в Україні? Що дає під­стави для такого висновку?

12. Опишіть види регіональних науково-технічних центрів та їх функції.

13. У чому сутність технопарків і якими є шляхи їх виникнення?

14. Які основні завдання технопарку?

15. У чому полягає ефективність функціонування РНТЦ та науко­во-технологічних парків?

16. За яких умов можливе виникнення технополісів?

17. Охарактеризуйте завдання різних форм міжфірмової науко­во-технічної кооперації в інноваційних процесах.

18. Наведіть порівняльну характеристику різних типів технологіч­но орієнтованих спільних підприємств.

 

Література: [2], [3], [4], [5], [7], [8], [9], [10], [11], [12].