Зм 2. Порядок підготовки інноваційних процесів на підприємстві

6. Комплексна підготовка виробництва

7. Оновлення техніко-технологічної бази підприємства

8. Управління інноваційними процесами

9. Інфраструктура інноваційної діяльності

 

ЗМ 3.Оцінювання результатів інноваційної діяльності

 

10. Завдання і джерела фінансування інноваційних процесів

11. Моніторинг інновацій

12. Економічне оцінювання інноваційних проектів

13. Державне регулювання інноваційної діяльності

 

 

Тема 1. Сутність і характеристика інноваційних процесів та інноваційної діяльності

План лекції:

1. Значення інноваційних процесів для ефективної господарської діяльності

2. Поняття «новація», «інновація», «інноваційна діяльність»

3. Поняття об’єктів і суб’єктів інноваційної діяльності

4. Сутність та основні етапи інноваційного процесу

5. Класифікація інновацій

6. Стадії життєвого циклу інноваційного продукту.

Ключові слова.

Новація, інновація, інноваційна діяльність, інноваційний лаг, об’єкти та суб’єкти інноваційної діяльності, дифузія нововведення, трансфер інновацій, інноватор, інноваційний процес, фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, відкриття, винахід, комерціалізація нововведення.

Аналіз сучасної економічної практики свідчить, що високих результатів підприємства можуть досягти лише за умов систематичного і цілеспрямованого новаторства, націленого на пошук можливостей, які відкриває середовище господарювання щодо виготовлення і впровадження нових видів товарів, нових виробничих і транспортних засобів, освоєння нових ринків і форм організації виробництва. Це передбачає особливий, новаторський, антибюрократичний стиль господарювання, в основі якого – орієнтація на нововведення, систематична і цілеспрямована інноваційна діяльність.

Інноваційна діяльність (англ. – нововведення) – діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Інноваційна діяльність є невід’ємною частиною виробничо-господарської діяльності підприємства, зорієнтованої на оновлення та вдосконалення його виробничих сил і організаційно-економічних відносин.

Об’єктом інноваційної діяльності є інновація. Слід розрізняти терміни «новація» та «інновація».

Новація (лат. – оновлення, зміна) – продукт інтелектуальної діяльності людей, оформлений результат фундаментальних, прикладних та експериментальних досліджень у будь-якій сфері людської діяльності, спрямований на підвищення ефективності виконання робіт.

Новації постають як відкриття, винаходи, нові або вдосконалені процеси, структури, методики, стандарти, результати маркетингових досліджень тощо. Однак усвідомлення цінності інновацій, а, значить, доцільності її впровадження, не приходить одразу після її появи. Має минути певний час, перш ніж хтось побачить потенційну вигоду від впровадження новинки і ініціює її виведення на ринок.

Інноваційний лаг – період між появою інновації та її впровадженням.

Термін «інновація» запровадив австрійський економіст Йозеф Шумпетер (1883 – 1950), який у 1912 р. у праці «Теорія економічного розвитку» вжив словосполучення «нова комбінація», а у наступних працях застосував термін «інновація».

Поняття «інновація» і «нововведення» можна вважати тотожними.

Угорський економіст Б. Санто визначив інновацію як «такий суспільно-технічно-економічний процес, який через практичне використання ідей та винаходів приводить до створення кращих за своїми властивостями виробів, технологій та у випадку, якщо вони орієнтуються на економічну вигоду, прибуток; їх поява на ринку може принести додатковий успіх».

Однак поширеним є погляд, згідно якому за основу беруть переклад поняття «нововведення». Трактування терміну «інновація» ґрунтується на концепції Й. Шумпетера, який визначав відкриття, винахід нового як початкову подію, а інновацію, тобто впровадження заходу – як завершальну подію, розглядаючи інновацію з погляду економічного застосування.

Отже, світова економічна думка інтерпретує інновацію як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, втілений в нових продуктах і технологіях.

Інновація – кінцевий результат інноваційної діяльності, що отримав втілення у вигляді виведеного на ринок нового чи вдосконаленого продукту, технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності.

Закон України «Про інноваційну діяльність» трактує інновацію таким чином: «Це новостворені і вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція чи послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери» У зазначеному Законі сказано, що об’єктами інноваційної діяльності є:

- інноваційні програми і проекти;

- нові знання та інтелектуальні продукти;

- виробниче обладнання та процеси;

- інфраструктура виробництва і підприємництва;

- організаційно - технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і соціальної сфери;

- сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

- товарна продукція;

- механізм формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Інноваційний менеджмент – підсистема менеджменту, метою якої є управління інноваційними процесами на підприємстві.

Інноватор – особа, яка ініціює процес впровадження інновації і бере на себе відповідальність за його реалізацію.

Суб’єкти інноваційної діяльності – фізичні або юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність і залучають майнові та інтелектуальні цінності вкладають власні чи позичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.

Інноваційна діяльність підприємства спрямована на створення і залучення із зовнішнього середовища таких інновацій, які б сприяли підвищенню його конкурентоспроможності, зміцненню ринкових позицій, забезпечували б перспективу розвитку.

Інноваційна діяльність підприємств — це не лише розв'язання технічних завдань щодо створення нового продукту, нової технології чи удосконалення наявних, а й відбір перспективних науково-технічних досягнень, своє­часне патентування винаходів, просування наукомістких товарів на ринок. Провідна роль у реалізації цих завдань належить менеджерам. У світі на одного вченого припадає 10 менеджерів.

Організація та управління інноваційною діяльністю здійснюються фахівцями різних функціональних служб і різних рівнів управління. Завдання щодо впровадження новацій вирішуються менеджерами залежно від рівня уп­равління. Так, менеджери вищої ланки, маючи добре роз­винуту інтуїцію, всебічні знання у галузях економіки, інноватики, володіючи сучасними інформаційними і кому­нікаційними технологіями, визначають перспективні напрями розвитку бізнесу, ставлять стратегічні цілі, ок­реслюють коло інновацій, що можуть бути використані для реалізації поставленої мети. Менеджери середньої управлінської ланки керують втіленням у життя іннова­ційних рішень керівництва, що передбачає вміння кон­солідувати персонал для досягнення цілей, здатність створити відповідний психологічний клімат у колекти­ві, сформувати у ньому відповідні мотиваційні префе­ренції (лат. praefero — уважаю за краще), організувати і координувати роботу виконавців відповідно до визначе­них завдань.

Важливою складовою інноваційної діяльності є праця висококваліфікованих технологів, конструкторів, маркетологів, економістів, фінансистів, які виконують специ­фічні функції з технологічного проектування та конструю­вання новацій, забезпечення фінансами науково-дослід­них і проектно-пошукових робіт, калькулювання витрат ресурсів, цінового проектування, просування на ринок (у разі інновації-товару) тощо. Усі ці працівники є суб'єкта­ми інноваційної діяльності у вузькому значенні (стосовно окремого підприємства). Однак лише частина з них бере на себе відповідальність за прийняття рішення щодо прак­тичного застосування інновацій на підприємстві. Такі рі­шення, як правило, є ризикованими і приймаються зде­більшого вищим керівництвом підприємства або його власником. Якщо вони часто ініціюють залучення іннова­цій, то їх називають інноваторами.

3 моменту прийняття новації до реалізації та розпов­сюдження вона набуває нової якості, тобто стає інноваці­єю. У світовій економічній літературі існує багато визна­чень інновації, причому вітчизняні науковці синонімом терміна «інновації» вважають термін «нововведення». Термін «інновація» запровадив австрійський економіст Йозеф Шумпетер (1883—1950), який у 1912 р. в праці «Теорія економічного розвитку» вжив словосполучення «нова комбінація», маючи на увазі нову якість засобів ви­робництва, що досягалася шляхом певних поліпшень іс­нуючого обладнання, введення нових засобів виробництва або систем його організації. У наступних працях Шумпе­тера, замість терміна «нова комбінація», застосовував тер­мін «інновація».

Поняття «інновація» та «нововведення» можна вважа­ти тотожними, хоча деякі науковці трактують їх по-різно­му залежно від власного розуміння етимології слова. Якщо прийняти те, що слово «інновація» є похідним від латин­ського «novo», що означає змінювати, оновлювати, то під інновацією слід розуміти процес змін, оновлення. Тому, наприклад, угорський економіст Б. Санто визначив інно­вацію як «такий суспільно-технічно-економічний процес, який через практичне використання ідей та винаходів приводить до створення кращих за своїми властивостями виробів, технологій та у випадку, якщо вони орієнтують­ся на економічну вигоду, на прибуток; їх поява на ринку може приносити додатковий успіх». Російський еконо­міст О. Пригожий дає визначення інновації як форми ке­рованого розвитку. При цьому під інновацією він розуміє таку цілеспрямовану зміну, яка вносить у середовище впровадження (організацію, суспільство тощо) нові, від­носно стабільні елементи. Пригожий зазначає, що іннова­ція — це процес, тобто перехід певної системи від одного стану до іншого.

Однак поширенішим є погляд, згідно з яким за основу беруть переклад поняття «нововведення» як innovation, тобто «введена новація». Отже, цим терміном називають об'єкти впровадження (наприклад, за Е. Роджерсом: «Но­вовведення — це ідея, практика або продукт, що сприйма­ються як нові»). Американський економіст П. Лемер тлума­чив інновацію як «новий продукт або послугу, спосіб їх виробництва, новацію в організаційній, фінансовій, науко* во-дослідній та інших сферах, будь-яке вдосконалення, яке забезпечує економію витрат або створює умови для неї».

Аналіз трактувань поняття «інновація» різними вче­ними підводить до висновку, що більшість із них ґрунту­ється на концепції Й. Шумпетера, який визначав відкрит­тя, винахід нового пристрою або технології як початкову подію, а інновацію, впровадження цього пристрою або технології — як завершальну подію, розглядаючи іннова­цію з погляду економічного застосування, що означає створення нових ресурсів або використання вже відомих ц інший спосіб.

Отже, світова економічна думка інтерпретує іннова­цію як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, утілений в нових продуктах і технологіях. З огляду на це терміни «нововведення» та «іннова­ція» можна вважати рівнозначними і використовувати як синоніми щодо кінцевого результату — впровадженої но­вації.

Інновація (нововведення) — кінцевий результат інноваційної ді­яльності, що отримав утілення у вигляді виведеного на ринок нового чи вдосконаленого продукту, нового чи вдосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяль­ності, або нового підходу до соціальних послуг.

Нововведення пов'язане з новим застосуванням існую­чого продукту, використанням нової концепції або ідеї. Воно може трактуватися як новий підхід до конструюван­ня, виробництва, збуту товарів, завдяки якому інноватор та його компанія здобувають переваги над конкурентами. Визнання корисності інновації кінцевим споживачем зу­мовлює зміну соціально-економічного середовища. Ко­рисність, функція корисності відрізняють нововведення від відкриття і винаходу. Відкриття і винаходи не мають соціальної та економічної цінності, якщо не стають осно­вою нововведення на ринку. Так, американський еконо­міст Б. Твісс зауважує: «Винахід (новація) — формулю­вання, висування ідеї. Нововведення (інновація) — засто­сування, тобто процес, у якому винахід або ідея набуває економічного змісту».

Інновація вносить зміни у первинну структуру вироб­ничого організму, переводить його у новий стан. Упро­вадження новацій відбувається цілеспрямовано, з метою поліпшення функціонування підприємства, тому можна стверджувати, що інновація є цільовою зміною підпри­ємства як системи, завдяки якій створюється новий за­сіб, призначений для задоволення певної потреби людей.