Ринкові суб'єкти інноваційної діяльності

Експлеренти. Це фірми, що спеціалізуються на створенні нових чи радикально змінених старих сегментів ринку. Вони є розробниками нової продукції, для чого створюють у себе потужні дослідницькі відділи та конс­трукторські бюро. Впроваджуючи принципово нові про­дукти, вони отримують надприбуток за рахунок їх великої наукомісткості і внаслідок піонерного виведення їх на ри­нок. Такі фірми найбільше ризикують, але в разі успіху от­римують найбільшу віддачу.

Патієнти. Створюють інновації для потреб вузького сегмента ринку. Вони уникають конкуренції із великими корпораціями, вишукуючи недоступні для них сфери ді­яльності, надаючи товару унікальних властивостей. їх то­вари зазвичай мають ексклюзивний характер, є високо­якісними і дорогими. Такі фірми можуть бути творцями інновацій або їх удосконалювачами.

Комутанти. Використовують інновації, створені ін­шими (як правило, віолентами), збагачуючи їх індивіду­альними характеристиками, пристосовуючись до невелич­ких за обсягами потреб конкретного клієнта. Вони підви­щують споживчу цінність товару не за рахунок надвисокої якості (як патієнти), а завдяки індивідуалізації. Підвище­на гнучкість комутантів (за що вони отримали назву «сі­рих мишей») дає змогу їм утримувати конкурентні пози­ції. Зазвичай комутанти — це дрібні фірми, які використо­вують інновації на стадії їх старіння.

Віоленти. Орієнтуються на інновації, що здешевлюють виготовлення продукції, водночас забезпечуючи їй рівень якості, якого вимагає основна маса споживачів. За раху­нок низьких цін і середньої якості фірма завжди конку­рентоспроможна. Віолентом може стати фірма-експлерент на етапі використання інновації, що отримала масове ви­знання.

Віднесення фірм до певної категорії є умовним, тому що вони реалізують переважно не один вид продукту, а стратегія щодо кожного з них може бути різною. У якийсь момент фірма-експлерент перетворюється на віолента чи патієнта. Однак існують фірми, які займаються суто інно­ваціями, вбачаючи у цьому спосіб отримання надприбут­ку через виведення на ринок відсутнього на ньому про­дукту. За свою схильність до ризику, пов'язану зі ство­ренням радикальних інновацій, такі фірми дістали назву венчурних.

Венчурні (ант. venture — ризикове підприємництво) фірми — пе­реважно малі підприємства в прогресивних з технологічного по­гляду галузях економіки, що спеціалізуються у сферах наукових досліджень, розробок, створення і впровадження інновацій, по­в'язаних з підвищеним ризиком.

Особливість таких фірм полягає в орієнтації на вирі­шення наукових проблем і конкретних виробничих завдань з чітко визначеним кінцевим результатом. Вони найпоши­реніші в наукомістких галузях економіки, що спеціалізу­ються на наукових дослідженнях та інженерних розроб­ках, тобто на комерційній апробації науково-технічних но­вовведень.

Розвиток венчурного бізнесу як самостійної форми під­приємництва бере свій початок у 40-х роках XX ст., а різ­номанітність його форм виявилася в 60—80-ті роки у США. Це було спричинено гострою потребою у структурній пере­будові американської економіки під час кризи середини 70-х років. Венчур виник у нових наукомістких галузях, насамперед електроніці як технологічній галузі ракетного бізнесу. Зокрема, за допомогою венчурного капіталу було створено американську фірму «Apple», яка нині є одним із лідерів комп'ютерної індустрії.

Венчурне підприємництво розвивається у різних форі мах, найпоширенішими з яких є:

— незалежний (чистий) венчур;

— впроваджувальні фірми, засновані на пайових засадах промисловими корпораціями;

— венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами;

— внутрішні венчурні відділи великих корпорацій. Незалежні венчурні фірми. Організовуються як акціонерні товариства, рекламуючи у пресі свою ідею створенні новації, акумулюючи під цю ідею кошти приватних та інституційних інвесторів.

Впроваджувальні фірми. Створюються однією або декількома корпораціями на пайових засадах. Отримали назву «зовнішнього венчуру». Вони можуть бути представлені у кількох модифікаціях, організаційно оформлених як науково-дослідні консорціуми (лат. consortium — співучасть, співтовариство):

1. Консорціум, створений з метою проведення фундаментальних довгострокових досліджень. Він має свою науково-дослідну базу (лабораторії, дослідні виробництва, інформаційно-обчислювальні центри, інші елементи науково-дослідної інфраструктури). Його засновниками можуть бути великі військово-промислові концерни. Частково може субсидуватися державою.

2. Консорціум, метою якого є активізація наукової діяльності науково-дослідних інститутів, університетів на їхній виробничій базі з використанням наявного науково-виробничого потенціалу. Для розроблення і випробування ідей одержує від корпорацій донорське фінансування і має міжгалузевий характер.

3. Консорціум, створений корпораціями на пайових за­садах з метою розроблення галузевих стандартів, технічних умов і контролю за їх застосуванням. Може створюватися під егідою великої холдингової компанії, має тимчасовий характер і часто розпадається внаслідок внутрішньогалузе­вої конкуренції. «Зовнішні венчури», як правило, невеликі (від трьох до декілька сот осіб), можуть бути організовані за ініціативою самих вчених і винахідників як дочірні компанії з власним науково-виробничим циклом освоєння нових видів продукції.

Венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами (компаніями, трастами). Можуть також використовувати кошти великих корпорацій, банків, пенсій­них і благочинних фондів, страхових компаній, особисті заощадження інвесторів, частково державні субсидії.

Попит на венчурний капітал цих фірм дуже великий і не задовольняється комерційними банками, які утриму­ються від надмірного ризику. Це зумовило виникнення спеціалізованих венчурних інвестиційних фондів і компа­ній, їх метою є акумулювання венчурного капіталу та вен­чурне фінансування і кредитування спеціалізованих ризикових фірм (венчурів).

Внутрішній венчур. Він передував розглянутим вище організаційним формам венчурного підприємництва. У 60-ті роки XX ст. у США великі концерни і корпорації по­чали створювати у своїх структурах автономні науково-дослідні та проектні групи або відділи, які були призна­чені для пошуку, обґрунтування ідей дослідних зразків і налагодження виробництва нових видів продукції, впро­вадження прогресивних технологічних процесів. Такі відділи (групи) часто формували як тимчасові творчі ко­лективи і розформовували одразу після розв'язання зав­дань, які ставилися перед ними, або існували тривалий час як науково-дослідні та дослідно-конструкторські бюро, на­уково-виробничі об'єднання. Фінансували внутрішні венчури за рахунок основної діяльності компанії, причому ве­ликі компанії створювали до декілька десятків таких тим­часових венчурних груп. У деяких корпораціях внутрішні венчури існують і нині. У разі успіху внутрішній венчур стає одним із виробничих підрозділів компанії, а його про­дукція реалізується каналами збуту корпорації.

Багато великих корпорацій США(«Ексон», IBM, «Дженерал електрик» та ін.) мають внутрішні венчури. Однак, на думку багатьох західних вчених, така форма венчурного підприємництва вичерпала себе. До її недоліків від­носять матричну систему організації управління науково-дослідними роботами, тобто подвійну залежність венчуру від керівництва компанії і від керівництва відділу (проек­ту); відсутність конкуренції як стимулу інтенсифікації робіт; обмеженість коштів для фінансування венчурних проектів у період спаду виробництва в корпорації.

Зонування і функціонування венчурної фірми здійс­нюється в кілька етапів.

1. Інженери-винахідники, розробники, вчені разом з венчурним підприємцем засновують компанію з виробництва нового продукту. Капітал на цьому етапі формується переважно за рахунок власних коштів і позик. Відтак власник венчурного капіталу виділяє певну суму на реалізацію проекту. Здійснюється конструкторське розроблення ідеї створення одного-двох виробів. Засновники венчурної фірми є одночасно її провідними працівниками.

2. Засновники визначають свою економічну стратегію, вивчають ринок, створюють раду директорів. Починають випуск і продаж нового продукту конкретним замовникам. Одержані зразки продають першим споживачам або далі випробовують. Фірма на цій стадії повинна завоювати довіру споживачів з метою отримання нових замовлень.

3. Розширення виробництва, промисловий випуск продукції для широкого кола споживачів. Фірма формує нову організаційну структуру. На цьому етапі здебільшого прибутку нема.

4. Освоєння додаткових капіталовкладень з метою розширення масштабів виробництва, поліпшення якості продукції, розширення ринку тощо. Стратегію у галузі виробництва і збуту визначає кон'юнктура ринку.

5. У разі незбитковості виробництва мала фірма перетворюється на закриту або відкриту корпорацію, тобто має можливість випускати і продавати власні акції на ринку цінних паперів або великим корпораціям.

Практика розвинутих країн свідчить, що 20% венчурних фірм стають відкритими корпораціями, 60% — пог­линаються більшими корпораціями, а ще 20% — розорю­ються.

Сучасні венчурні підприємства — це гнучкі, мобільні структури, що характеризуються високою цілеспрямова­ною активністю. Це зумовлено особистою зацікавленістю працівників фірми і партнерів з венчурного бізнесу в при­скореній успішній комерційній реалізації певної ідеї, про­дукції чи технології. За темпами доведення розробки до комерційної реалізації з ними не можуть конкурувати на­віть великі промислові підприємства. Саме малі венчурні фірми дали путівку в життя таким винаходам, як елек­трографія, вакуумні лампи, кулькова ручка, реактивний двигун, кольоровий папір тощо. Статистика стверджує, що життя понад 60% важливих нововведень XX ст. дали венчурні фірми. Саме вони передають свої розробки експлерентам, пацієнтам, комутантам.