Показники річної економічної ефективності.

Вони охоплюють умовно-річну економію витрат, фактичну еко­номію витрат та річний економічний ефект.

Умовно-річна економія витрат — оцінює величину прогнозованої економії від упровадження новацій. Вона розраховується як різниця між валовою річною еконо­мією за усіма можливими напрямами і додатковими витра­тами (якщо вони є), пов'язаними із модернізацією облад­нання.

1. Валова річна економія витрат. Залежно від сутності інновації охоплює економію заробітної плати, економію матеріалів, економію умовно-постійних витрат.

а) економія заробітної плати — наявна за використан­ня нового способу виконання робіт, який потребує менше часу, ніж старий:

,

де і — розцінки на операцію відповідно до і після впровадження інновації;

Д і Н — відповідно відсоток до­даткової заробітної плати і нарахувань на заробітну пла­ту;

— річний обсяг випуску продукції після впрова­дження інновації;

б) економія витрат матеріалів — розраховується у разі застосування дешевшого замінника (зміна ціни матеріалу) або нового способу оброблення матеріалу, зменшуються його питомі витрати:

 

,

де і — норми витрат матеріалів на одиницю продук­ції відповідно до і після впровадження інновації;

і — ціна одиниці матеріалу.

в) економія умовно-постійних витрат — розраховується у разі збільшення обсягу продажу продукції, виготовленої із застосуванням інновації (інновації маркетингового ха­рактеру, інновації, що поліпшують якість продукції тощо):

 

,

де — умовно-постійні витрати на одиницю продукції до впровадження інновації;

в — індекс зміни умовно-пос­тійних витрат;

а — індекс зміни обсягу продажу продукції.

2. Додаткові експлуатаційні витрати. Наявні за збіль­шення вартості основних засобів внаслідок їх модерніза­ції. Враховують зміну витрат на амортизацію обладнання, його утримання та експлуатацію і на електроенергію (мо­же бути зменшення витрат):

а) зміна витрат на амортизацію обладнання та на його утримання і експлуатацію розраховується за формулою

 

,

 

,

де і — вартість основних засобів до і після впроваджен­ня інновації;

— норма амортизації, %;

— норма ви­трат на утримання та експлуатацію обладнання, %;

— річний обсяг випуску продукції до впровадження інновації,

б) зміна витрат на електроенергію дорівнює:

 

,

де і — потужність встановлених електродвигунів до і після впровадження інновації;

— річний фонд робочо­го часу обладнання;

— коефіцієнт завантаження облад­нання у часі;

— ціна однієї кВт/год. електроенергії.

Тоді умовно-річна економія витрат дорівнює:

 

.

Перевищення прогнозної економії над додатковими витратами свідчить про доцільність реалізації запропоно­ваного інноваційного рішення.

Фактична економія витрат. Розраховується шляхом приведення умовно-річної економії до періоду використан­ня інновації в даному році за формулою

,

де n — кількість місяців до кінця року з моменту впрова­дження інновації.

Річний економічний ефект. Визначається приведен­ням капітальних витрат до поточних протягом умовного року за формулою

 

,

де — додаткові капіталовкладення, пов'язані з реаліза­цією інновацій;

— показник нормативної економічної ефективності, величина якого залежить від прийнятного для підприємства рівня віддачі від капіталовкладень (як правило, для устаткування достатнім є рівень 15%, тобто = 0,15).

Розрахунок останнього показника необхідний у разі впровадження інновацій технічного характеру, амортиза­ційний період яких перевищує один рік.

Зниження рівня виробничих витрат може служити під­ставою для встановлення нижчої ціни на продукцію підпри­ємства (за умов прийнятного рівня рентабельності це підви­щуватиме конкурентоспроможність продукції і може збільшити попит на неї). Тоді річний економічний ефект складатиметься як із економії приведених витрат, так і з додаткового прибутку, отриманого внаслідок збільшення обсяґів продажу продукції. Формула для його розрахунку у такому разі матиме такий вигляд:

 

,

де - додатковий прибуток, отриманий підприємством внаслідок збільшення обсягу продажу продукції.

Наведена методика може застосовуватися і для визна­чення ефективності інновацій, спрямованих на підвищення якості продукції. Як правило, це супроводжується зростан­ням виробничих витрат (за рахунок підвищення складності виконуваних робіт, використання дорожчих матеріалів то­що).

3. Не завжди можливо дотримуватися правила тотож­ності варіантів, які порівнюються за їх натурально-речо­вим складом. Тому економічний ефект від використання ліцензії розраховують як різницю абсолютних ефектів (чистого прибутку) від використання продукції за ліцензі­єю і на основі власних розробок.

4. Необхідно здійснювати перерахунок валютних вит­рат відповідно до внутрішніх цін.

Загальний економічний ефект за весь запланований пе­ріод виробництва продукції за ліцензією Ел, який відобра­жає приріст абсолютного ефекту (чистого прибутку) порів­няно з варіантом організації випуску виробів на базі влас­них науково-технічних розробок, залежно від характеру ліцензії можна визначити за формулою

 

,

де — питомі приведені витрати на виготовлення одини­ці продукції за базовим варіантом в 2-му році;

, — річні приведені витрати на виробництво тієї ж продукції, але відповідно при використанні ліцензії і на базі власних науково-технічних розробок;

, — річний обсяг ви­пуску продукції відповідно при використанні ліцензії і на базі власних розробок в t-му році, натуральних одиниць;

— коефіцієнт приведен­ня економічного ефекту за фактором часу в t - му році до розрахункового року (коефіцієнт дисконтування).

Економічна ефективність інноваційного проекту визначається розміром чистого прибутку, отриманого за рахунок реалізації інновації протягом життєвого циклу проекту. При розрахунку економічної ефективності слід обов’язково враховувати зміну вартості грошей у часі, оскільки від вкладення інвестицій до отримання прибутку минає чимало часу. Тобто, треба враховувати дисконтування – перерахунок вигод і витрат для кожного розрахункового періоду за допомогою норми (ставки) дисконту. Воно ґрунтується на використанні техніки складних процентів.

Коефіцієнт дисконтування розраховується наступним чином:

де t - номер кроку розрахунку,

r –постійна норма дисконту (у %).

Величина суми, яку ми одержимо після реалізації інноваційного проекту дорівнює:

,

де FV – майбутня вартість (сума)

PV – теперішня вартість (сума).

Норма дисконту позичкового капіталу – відповідна відсоткова ставка, яка визначається умовами відсоткових виплат і погашення позик.

Чиста теперішня вартість ЧТВ (інтегральний ефект) - це різниця результатів і витрат за розрахунковий період, приведених до одного, як правило, початкового року, тобто з урахуванням їх дисконтування:

 

,

де t – розрахунковий рік

– доходи в t -тий рік

– інноваційні витрати в t -тий рік

– коефіцієнт дисконтування.

Індекс рентабельності інвестицій – це відношення приведених доходів до приведених на цю ж дату витрат, що супроводжують реалізацію інноваційного проекту:

.

 

Якщо ЧТВ позитивна, то індекс рентабельності більше 1, і навпаки. При Ір більше 1 інноваційний проект вважається економічно ефективним, і навпаки.

Внутрішня форма рентабельності (ВНР) – показує ту норму дисконту Ер, за якої величина дисконтова них доходів за певне число стає рівною інвестиційним вкладенням у реалізацію проекту. У такому разі доходи і витрати проекту визначаються приведенням до розрахункового моменту.

Отже, норма рентабельності – це таке порогове значення рентабельності, яке забезпечує рівність нулю інтегрального ефекту, розрахованого на економічний термін життя інноваційного проекту. Вона дорівнює максимальному відсотку за позиками, який можна платити за використання необхідних ресурсів, залишаючись при цьому на беззбитковому рівні.

Розрахунок внутрішньої норми рентабельності здійснюють методом послідовних наближень ЧТВ до нуля за різних ставок дисконту:

,

де В – величина ставки дисконту, за якої ЧТВ негативна

Ап – вел-на позитивної ЧТВ за величини ставки дисконту А

В – величина негативної ЧТВ за величини ставки дисконту В.

Термін окупності інноваційного проекту – це період, протягом якого додатковий прибуток, отриманий внаслідок реалізації інноваційного проекту, забезпечить повернення инвестицій.

Точка беззбитковості визначається для визначення того обсягу продукції, який потрібно реалізувати на ринку за прогнозного рівня цін на неї, досягнення якого забезпечує прибутковість проекту. Точка беззбитковості (критичний обсяг продукції) розраховується за формулою

 

,

де В ум-пост – умовно-постійні витрати підприємства

Ц од – ціна одиниці продукції

В зм – змінні витрати підприємства на одиницю продукції.

З урахуванням нарощування наступна вартість складає

,

де PV - теперішня сума

r – постійна нома дисконту (у %)

t – кількість розрахункових періодів.

Чиста теперішня вартість інноваційного проекту розраховується наступним чином:

,

де - сума грошових потоків по проекту

- начальна сума інвестицій в проект.