Підходи світової наукїґдо виникнення виховання як суспільного явища. Виховання у первісному суспільстві

Проблема розуміння факторів виникнення виховання та ета­пів його становлення не є новою. Вже у другій половині XIX сто­ліття у світовій цивілізації виникло декілька підходів щодо розу­міння цього явища. Серед встановлених підходів досить чітко виділяються; біологічний, психологічний, релігійний та соціаль­ний (трудовий). Перейдемо до короткого їх аналізу.

Основоположниками біологізаторського підходу щодо ви­никнення виховання є англійський філософ-соціолог Г.Спенсер і французький етнограф Ш.Летурно (кінець XIX ст.). Обидва від­стоювали вульгарні еволюціоністські позиції. При цьому доводи­ли, що виховання не є специфічною, характерною особливістю людського суспільства. Виховання є біологічним явищем, влас­тивим всім живим організмам: як хребетним, так і безхребетним. Зокрема, у книзі "Еволюція виховання у різних людських рас" Ш.Летурно пробує довести, що виховання виникло за межами людського суспільства, тобто раніше, ніж з'явилася людина. На основі спостереження над тваринами Ш.Летурно робить висно­вок, що виховання існує вже у тваринному світі: кішка вчить ко­шенят ловити мишей, а качка каченят - плавати. Отже, за Ш.Летурно, людина, з'явившись на світ, наслідує вже встановле­ні, підготовлені форми виховання.

Психологічний підхід обгрунтував у кінці XIX ст. американ­ський історик педагогіки П.Монро. Він визнав відмінність психі­ки людини від зоопсихіки. Тому позицію Ш.Летурно він піддавав критиці. Разом з тим, П.Монро вважав, що в основі виховання лежить наслідування дітьми дорослих. Таким чином, наслідуван­ня є механізмом, сутністю виховного процесу. За даними сучас­ної психології, засобами наслідування діти до 3-х річного віку привласнюють стиль поведінки батьків. Пізніше основним шля­хом формування досвіду дітей стає управління виховним проце­сом з боку батьків, вихователів. Тому наслідування лише частко­во може пояснити сутність виникнення виховання.

Автором релігійного підходу до виникнення виховання був німецький історик педагогіки кінця ХІХст. К.Шмідт. Останній відстоював позицію релігійно-ідеалістичного походження вихо­вання. За цим твердженням, у вихованні виявляється насамперед творча дія Духа Всемогутнього. У християнстві, як відомо, свя­щенною вважається Трійця (Бог - Отець, Бог - Син і Бог - Дух Святий). Останній і освячує здатність батьків виховувати своїх дітей. За біблейською міфологією, у момент вигнання із Едему (Раю) перших людей - Адама І Єви - Бог-Отець через Святого Духа надав їм здатності до виховання дітей.

Соціологічний підхід (трудовий) започаткований у другій половині XIX ст. німецькими соціологами К.Марксом і Ф.Енгельсом. Останній у роботах "Роль праці в процесі перетво­рення мавпи в людину" та "Походження сім "і, приватної власно­сті і держави" показав, що причиною виникнення виховання була трудова діяльність первісних людей. У зв'язку з удоскона­ленням -трудових процесів виникла необхідність виготовлення знарядь праці та вміння керувати ними. Таким чином, лише з ви­готовленням знарядь праці у первісних людей з'являється потре­ба у передачі підростаючим поколінням знань та вмінь виробни­цтва і користування знаряддями. Саме старші змушені передава­ти молодшим трудовий досвід, щоб вижити в умовах боротьби з грізними силами природи. Завдяки праці, за Ф.Енгельсом, біоло­гічні передумови виникнення людини змогли трансформуватися

у людські на соціальному рівні.

В останні роки в новітній українській історико-педагогічній науці поступово утверджується соціокультурний підхід до ви­никнення виховання (І. Д. Бех, І. А. Зязюн, О.А.Дубасенюк, М.В.Левківський, О.В.Сухомлинська). За цього підходу вихован­ня розглядається як результат накопичення досвіду соціальної, виробничої, мистецької та професійної культури. А головним йо­го завданням стає інтеріоризація цих надбань зростаючою особи­стістю з тим, щоб забезпечити оптимальну її соціалізацію в сус­пільстві.