Загальна характеристика культури й освіти українського Відродження

Період протягом XIV ст. - середини XVI ст. характеризувався подоланням феодальної роздробленості, з одного боку, перебу­ванням південно-західних земель України у складі Польщі, Лит­ви, Угорщини і Молдавії, посиленням феодального і релігійного гніту, з іншого боку, що негативно позначилось на розвиткові української культури. З другої половини XVI - до середини XVII ст. - це період швидкого розвитку ремесел і торгівлі. Посилюва­лась роль міст, передусім як економічних і культурних центрів, зростала національна самосвідомість, антифеодальна і визвольна боротьба народних мас. На всіх цих етапах формувалася україн­ська народність, утверджувалася система виховання.

Втративши свій культурний цвіт у боротьбі з монголо-татарською навалою. Київська Русь, її українські землі, стали здобиччю литовських, польських і угорських феодалів.

Уже з середини XV століття українське вільне життя припи­нилося і почалася боротьба проти литовських князів на релігійній основі, оскільки литовці прийняли католицьку віру поляків, що стало початком нещадного соціального, релігійного, культурного гноблення українців.

Католицькі вельможі присвоїли собі право призначати право­славних єпископів та архімандритів. Часто навіть осіб, які не від­повідали цим посадам. Всіх, хто не відповідав канонам римо-католицької віри, переслідували. Значного удару зазнала також і освіта, яка була поставлена в нерівні умови Із освітою в польсь­ких закладах, де вона була більш доступною, вигідною й прести­жною. Це призвело до того, що до польських шкіл, університетів вступало чимало дітей української знаті, заможного міщанства, де вони отримували антиукраїнське виховання.

Українське селянство та незаможне міщанство міцно трима­лися своєї віри, як запоруки збереження національності. Вони вчили своїх дітей у церковних школах або у мандрівних дяків. Підручниками в цих школах служили церковні книги "Часослов", "Псалтир" та "Апостол". Як і раніше, найвизначніша література зберігалася при монастирях, хоча вітчизняної майже не

з'являлося.

Відрив української знаті від основної маси населення, виро­дження, примітивізація православного духовенства спричинили гальмування розвитку української культури. Зовсім була відсутня в Україні національна середня і вища освіта. Полонізація україн­ського народу набула великого поширення. Але саме колоніаль­ний гніт розбудив національну свідомість українців.

Перше національне відродження України ХУІ-ХУИ ст. поча­лося з організації міських братств, створюваних православними міщанами та шляхтою, духовними особами і козаками, які стави­ли своїм завданням розвиток громадянської свідомості, здобуття та охорону прав народу. Усі прогресивно настроєні мешканці до­бре розуміли, що благородній меті найкраще слугуватиме освіта, тобто школа.

6 жовтня 1596 р. відбувся Берестейський собор, результатом якого стало підписання унії з Римом, що дозволило зберегти в умовах латинізації та полонізації східний обряд, пробудити наці­ональну свідомість українців, захистити українську мову, створи­ти умови для появи національної інтелігенції. Ця унія дала наро­дові національну церкву, національні уніатські школи. Уніатські школи орієнтувалися на західну педагогіку і давали для того часу непогані знання; навчання проводилося рідною мовою.

Певний вплив на формування освітньої справи в Україні того часу мала епоха Відродження, яка породила гуманізм і Реформа­цію, послаблюючи цим самим позиції Ватикану в Західній Євро­пі. У XVII столітті в Речі Посполитій набув поширення радика­льно-реформаційний рух так званих "соцініан". Намагаючись ра­ціоналістично підійти до релігії, соцініани заперечували ряд важ­ливих догматів християнства, допускали вільне трактування Біб­лії, виступали проти церковної ієрархії, чернецтва, поклоніння іконам і святим. Реформація певною мірою вплинула на появу протестантських шкіл, які через освіту і виховання пропагували свої ідеї. Найбільш відомими серед них були соцініанські й каль­віністські навчальні заклади (Хмільник, Гоща, Берестечко, Киси-лин).

"За віру і волю!" - було гаслом нашого середньовіччя. Завдя­ки усвідомленню цієї ідеї починається створення будівельних комплексів, які включали церкву, школу, друкарню, шпиталь;

турбуватися про них стало обов'язком. Таким чином, духовність, просвіта, моральність, склавши нерозривну триєдність, лягли підмурком вітчизняного Ренесансу.

ВИНИКНЕННЯ БРАТСЬКИХ ШКІЛ

На зламі ХУІ-ХУІІ століть в українському шкільництві від­бувались значні зміни. Під впливом західних течій - гуманізму, реформації та єзуїтської школи, пробуджувались прагнення до вищої освіти, потреби підняти рівень знань. Коли тогочасні про­гресивні українські діячі розмірковували над причинами занепа­ду української культури й держави, то початок лиха вбачали в тому, що не було добрих шкіл.

Нові заклади виникали як початкові: вони мали по три класи - інфіми, граматики, синтаксису. Першу школу було відкрито на кошти київського воєводи князя К. Острозького у Турові (1572), далі - у Володимирі-Волинському (1577), Острозі (1580). Князь запропонував у цих школах вивчення не тільки слов'янської мо­ви, але й грецької та латинської. Вчителями були як православні греки, так і протестанти. Училися тут і діти шляхти, і селянські. З цієї школи вийшли М.Смотрицький, П.Конашевич-Сагайдачний, І.Борецький, Д.Самозванець. У друкарні Острозької школи були видані перша повна Острозька Біблія (1581), перша граматика церковнослов'янської мови, три видання "Часослова" та цілий ряд полемічної літератури на захист православної віри.

Навіть прихильники католицизму називали Острозьку школу "колегіумом", оскільки вона не обмежувалась вивченням "віль­них мистецтв" і брала до уваги вищі студії, особливо богослов'я. Щоб досягти найвищого рівня школи, К.Острозький запросив до неї найвизначніших учених. Першим ректором Острозької школи був Г.Смотрицький, відомий у той час письменник. Тут працював у 1577 р. І.Федоров. До програми навчання Острозької школи входили слов'янська, грецька, польська, латинська мови, грама­тики цих мов, риторика, діалектика, астрономія, богослов'я. Ви­хованці цього закладу вважалися досить освіченими людьми. Не випадково поет Пенкальський в 1600 р. в алегоричній формі тве­рдив: музи оселилися в Острозі, навіть бог мистецтв Аполлон покинув свій острів Делос і перебрався на Україну.

Безперечно, діяльність князя К. Острозького заслуговує на особливу увагу, але таких меценатів було дуже мало. Магнати не підтримали починання князя.

На початку XVII ст. мережа середніх шкіл стала досить гус­тою, особливо на західних землях. Перемишль, Рогатин, Галич, Городок, Комарно, Замость, Холм, Люблін, Бересть, Пинськ, Луцьк, Кам'янець на Поділлі - всі ці міста заснували в себе гре­цько-слов'янські школи. За змістом і рівнем освіти це були сере­дні школи, що забезпечували досить високу на той час загальну освіту, що не поступалася школам Західної Європи. За організа­цією ж навчання І розпорядком шкільного життя братські школи перевершували західноєвропейську школу того часу. На початку XVII ст. в більшості братських шкіл стала встановлюватися клас­но-урочна система занять.

Навчальний рік починався з 1 вересня. Були введені літні ка­нікули (липень - серпень), учні стали ділитися на класи. В основу навчання грамоти був покладений буквоскладальний метод. Управління братськими школами здійснювалось за демократич­ними принципами: ректор і учителі цих шкіл вибиралися на зага­льних зборах братства, до обрання деякі кандидати повинні були викласти свої ідеологічні та педагогічні погляди. Навчання в школі було платним, хоч найбіднІшим надавалась допомога.

Незважаючи на те, що не всі братські школи показали життє­здатність й довговічність, вони високо підняли рівень нашого культурного життя: з них вийшла перша українська інтелігенція.