Нові інформаційні технології навчання

НОВІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ

Чи варто використовувати комп'ютери в школі? Багато хто з педагогів відповідають на це запитання позитивно. У декого є заперечення філософського або чисто практичного характеру. Однак усі згодні з тим, що певна адаптація школи до комп'ютерного століття необхідна. Єдиної ж думки про те, якою вона повинна бути, на сьогоднішній день не існує.

Суспільство зазнає швидких та фундаментальних змін в структурі й галузях діяльності. Корені багатьох змін криють­ся в нових способах створення, збереження, передачі та ви­користання інформації. Ми існуємо в стані переходу від індустріального століття до інформаційного. Це означає, зок­рема, що все більша кількість людей усе частіше і частіше стикається з потребою опрацювання постійно зростаючого обсягу інформації. Комп'ютерні і комунікаційні технології є цілком очевидними проявами інформаційної революції. Тому стає зрозумілою та зацікавленість, що виявляють до комп'ютера педагоги, які займаються пошуками шляхів адап­тації школи до сучасного світу.

Частина людей переконана в тому, що комп'ютер дає нові можливості для творчого розвитку дітей і вчителів, дозволяє звільнитися від нудного традиційного навчання і розробити нові ідеї, дає можливість вирішувати цікавіші і складніші про­блеми. Інші вважають, що всі: і діти, і дорослі — повинні навчитися здійснювати контроль над машинами, не чекаючи того моменту, коли ті почнуть управляти ними. На погляд цієї групи людей, уміння користуватися комп'ютером — не що інше, як засіб самозахисту. Проте і прихильники, і про­тивники комп'ютерів переконані у тому, що, здобувши знан­ня про комп'ютери і відпрацювавши навички роботи на них, діти будуть краще підготовлені до життя і здобуття матеріальних благ у цьому мінливому світі.

II. Концептуальні положення

Сьогодні важко говорити про певну усталену концепцію HIT навчання. Бурхливий розвиток засобів інформатизації (комп'ютерів, комп'ютерних комунікацій, усяких електронних пристроїв), а отже, поява нових технологій обробки, передачі, одержання і збереження інформації відкриває нові можливості, для застосування комп'ютерів у навчальному процесі.

У літературі з інформаційних технологій навчання трапля­ються синонімічні вирази, тісно пов'язані з поняттям "нові інформаційні технології навчання", такі як "сучасні інфор­маційні технології навчання", "HIT освіти", "технології комп'ютерного навчання", "ЕКСЗТН — електронно-комуніка­тивні системи, засоби і технології навчання" тощо. Це свідчить про те, що термінологія інформаційних технологій навчання і відповідні поняття ще не усталилися.

Розкриття поняття "HIT" ми почнемо з понять "інформа­тизація суспільства" та "інформатизація освіти", тому що HIT є рушійною силою цих процесів.

Інформатизація суспільства є процесом активного повсюд­ного використання інформаційної техніки для виробництва, переробки, збереження і поширення інформації й особливо знань [9]. Обсяги інформації в сучасному суспільстві настільки великі, що звичайні шляхи пошуку, передачі, робо­ти з інформацією стають неефективними. З іншого боку, су­часні потужні комп'ютери і засоби зв'язку дозволяють швид­ко знаходити, передавати й обробляти необхідну інформацію. Але для цього потрібно вміти користуватися цими засобами, тобто володіти відповідними технологіями. Такі технології мають назву "нових інформаційних технологій". Чому в цій назві присутнє слово "нові"? Річ у тім, що інформаційні тех­нології в суспільстві були завжди. Люди спілкувалися між собою, передавали повідомлення одне одному, зберігали знання і значущу інформацію для наступних поколінь. Але тільки з появою нових технічних засобів можливості роботи з інформацією якісно змінилися і значно розширилися.

У науковій літературі термін "HIT" визначається як су­купність методів і технічних засобів збирання, організації, збереження, опрацювання, передачі й подання інформації, що розширює знання людей і розвиває їхні можливості щодо ке­рування технічними і соціальними проблемами [2]. Складови­ми HIT є засоби і методи HIT (табл.1).

Школа як соціальний інститут не може не відчувати на собі змін, що відбуваються в суспільстві. Процес інформати­зації суспільства неминуче тягне за собою процес інформати­зації освіти.

Таблиця 1 Складові HIT

Нові інформаційні технології
Засоби HIT	Методи HIT
Апаратні	Програмні
ЕОМ, персональ­ні ЕОМ, локальні і глобальні мережі, пристрої введення— виведення, засоби збереження вели­ких обсягів інфор­мації та інше су­часне периферійне обладнання	Програмні комп­лекси, інформаційні системи, системи машинної графіки, системи мультимедіа та гіпермедіа, системи штучного інтелекту, програм­ні засоби міжкомп'ютерного зв'язку тощо	Системний аналіз, системне проекту­вання, методи пе­редачі, збереження та захисту інфор­мації, безпаперові технології, методи колективного вико­ристання різнома­нітних інформацій­них ресурсів тощо

Основна соціальна функція школи — підготовка людини до повноцінної життєдіяльності в умовах сучасного суспільства. Аби випускник школи знайшов своє місце в інформаційному суспільстві, він повинен опанувати нові інформаційні технології, оволодіти навичками використовува­ти комп'ютер як інструмент повсякденної діяльності: чи то для складання звіту, чи для моделювання експерименту. Для формування таких навичок дворічного курсу інформатики, безперечно, мало. З іншого боку, немає сенсу вивчати HIT заради HIT. Технології повинні бути наповнені предметним змістом: вони мають стати для школяра засобом, який по­легшує процес здобуття нових знань і вмінь. Сучасний зміст і форми навчання, засновані на "докомп'ютерних", паперо­вих, технологіях, погано узгоджуються зі спробами навіть фрагментарного використання комп'ютера на уроках. Інфор­маційні технології містять якісно нові можливості для навчан­ня і розвитку дитини, а тому потребують перегляду змісту й організаційних форм навчання.

Інформатизація освіти — це процес забезпечення сфери освіти теорією і практикою розробки й використання сучасних нових інформаційних технологій, орієнтованих на реалізацію психолого-педагогічної мети навчання і виховання [15].

Головною ланкою процесу інформатизації освіти є зміна мети і змісту навчання. Технологічне переоснащення навчаль­ного процесу, поява нових методів і організаційних форм на­вчання — це лише похідні, що забезпечують досягнення ви­сунутої мети. Зміна змісту навчання відбувається за декілько­ма напрямами, значущість яких змінюється з розвитком процесу інформатизації суспільства.

Перший напрям пов'язаний зі становленням навчальних дис­циплін, що забезпечують підготовку учнів у галузі інформатики.

Другий напрям пов'язаний з активним використанням" комп'ютерів і комп'ютерних комунікацій, застосування яких стає нормою в усіх галузях людської діяльності. Цей процес приносить з собою зміну предметного змісту всіх навчальних дисциплін на всіх рівнях освіти.

Третій напрям пов'язаний із впливом інформатизації на мету навчання. Це буде дедалі відчутнішим з розвитком про­цесів інформатизації суспільства, проведенням робіт з переструктурування знань, накопичуваних людством. Має бути вироблена якісно нова модель підготовки членів майбутнього інформаційного суспільства, для яких здатність до людських комунікацій, активне оволодіння науковою картиною світу, гнучка зміна своїх функцій у праці, відповідальна грома­дянська позиція і розвинена планетарна свідомість стануть початковою життєвою потребою.

На нинішньому етапі інформатизації освіти відбувається активне опанування засобів HIT і фрагментарне впроваджен­ня їх у традиційні навчальні дисципліни (таблиця 2).

Педагогіка визначає нові інформаційні технології навчан­ня як методологію і технологію навчально-виховного процесу з використанням новітніх електронних засобів навчання, й у першу чергу ЕОМ [6].

Складовими HIT навчання є засоби HIT навчання і мето­ди їх використання в навчальному процесі. Зміст цих складо­вих відображено у таблиці 2.

Крім терміна "HIT навчання", іноді вживають ширший термін — "HIT освіти". У зміст HIT освіти, крім складових HIT навчання, входять також нові засоби і методи керування системою освіти (введення баз даних учнів і вчителів, інфор­маційно-довідкові нормативні і методичні системи, телеко­мунікаційні системи між школами і установами освіти тощо).

Таблиця 2 Складові HIT навчання

HIT НАВЧАННЯ
Засоби HIT навчання	Методи HIT навчання
Апаратні	Програмно-методичні	Навчально-методичні	Традиційна модель навчання	Нетрадиційна модель навчання
Класи на­вчальної обчислю­вальної техніки, ло­кальні і гло­бальні на­вчальні ком­п'ютерні мережі, електронне демонстра­ційне об­ладнання, комп'ютерні навчальні лабораторії тощо.	Програмно-педагогічні засоби (навчальні, контролю­ючі, імітаційно-моде-лювальні, інструмен­тальні, службові програми), комп'ютерні курси, про­грамно-ме­тодичні комплекси тощо.	Навчальні та мето­дичні по­сібники, норматив­но-техніч­на доку­ментація, організа-ційно-інструк-тивні ма­теріали тощо.	Фрагмен­тарне вико­ристання комп'ютера на уроках як трена­жера або для демон­страції; контроль знань і тес­тування; дослідниць­ка робота учнів у по-заурочний час тощо.	Дослідницька робота в комп'ютер­них лабора­торіях, об­числювальні експеримен­ти, телеко­мунікаційні навчальні проекти, дистанційне навчання, використан­ня гіпертекстових довід­кових систем із можливі­стю виходу у світо­ву інформа­ційну мережу. 1

IV. Ключові слова

Інформатизація освіти, нові інформаційні технології, засоби нових інформаційних технологій, інформатика, програмно-педа­гогічні засоби, дистанційне навчання, мультимедіа.

V. Понятійний апарат

Інформатика — це фундаментальна наукова дисципліна, що вивчає структуру і загальні властивості інформації, а також закономірності та методи її створення, збереження, по­шуку, перетворення, передачі та використання в різних сфе­рах людської діяльності.

Нові інформаційні технології — це сукупність методів і технічних засобів збирання, організації, збереження, опрацю­вання, передачі й подання інформації за допомогою комп'ютерів і комп'ютерних комунікацій.

Засоби нових інформаційних технологій (ЗНІТ) — це про­грамно-апаратні засоби і пристрої, що функціонують на базі обчислювальної техніки, а також сучасні засоби і системи інформаційного обміну, що забезпечують операції зі збиран­ня, накопичення, збереження, обробки, передачі інформації.

Інформатизація освіти — це процес забезпечення сфери освіти теорією і практикою розробки і використання сучасних нових інформаційних технологій, орієнтованих на реалізацію психолого-педагогічної мети навчання і виховання.

Засоби інформатизації освіти — це ЗНІТ разом з навчаль­но-методичним, нормативно-технічним й організаційно-інструктивним матеріалом, що забезпечує їх педагогічно доцільне використання.

Нові інформаційні технології навчання — це методологія і технологія навчально-виховного процесу з використанням новітніх електронних засобів навчання й у першу чергу ЕОМ.

Програмно-педагогічні засоби — сукупність комп'ютерних програм навчального призначення.

Дистанційне навчання — процес взаємодії викладача й учня за допомогою комп'ютерних комунікацій.

Комп'ютерні комунікації (комп'ютерні мережі) — засоби зв'язку для передачі інформації між комп'ютерами.

Мультимедіа (від англійських слів multi — багато, media — середовище) — поєднання спеціальних апаратних засобів і програмного забезпечення, що дозволяє на якісно новому рівні сприймати, переробляти і надавати різноманітну інформацію: текстову, графічну, звукову, анімаційну, телевізійну тощо.

Текстовий редактор — комп'ютерна програма, призначена для роботи з текстом. Дозволяє вводити, зберігати, редагува­ти, друкувати у зручному вигляді текстову інформацію.

Графічний редактор — комп'ютерна програма, призначена для створення малюнків або мультиплікаційних кадрів.

Електронна таблиця — комп'ютерна програма, що дозво­ляє вводити й обробляти дані у табличній формі.

База даних — структурована певним чином сукупність даних, що зберігається в пам'яті комп'ютера.

Система керування базами даних — комп'ютерна програ­ма, що дозволяє обробляти бази даних.

Діалогова навчальна програма — комп'ютерна програма, що імітує діалог учителя та учня.

Експертна система — комп'ютерна програма, що моде­лює діяльність людини-експерта в певній предметній галузі, фахівця з розв'язування задач із неповними вихідними дани­ми або вірогідними результатами розв'язку.

Імітаційно-моделювальна програма — навчальна комп'ю­терна програма, що дозволяє спостерігати і моделювати на екрані комп'ютера деяке явище або процес.

Телекомунікаційні технології — технології передачі й одер­жання інформації за допомогою глобальних комп'ютерних мереж.

VI. HIT у школі

Як було зазначено, на сучасному етапі вчителі-предметни ки тільки починають освоювати HIT навчання. Можна ви­значити такі функції і сфери застосування нових інфор­маційних технологій у сучасній школі:

1. HIT як предмет вивчення на уроках інформатики;

2. HIT як нові методи і засоби навчання;

3. HIT як методи і засоби керування навчально-виховним процесом.

VIII. З досвіду роботи

Уразливим місцем упровадження HIT у навчання є досить висока вартість засобів HIT (комп'ютерів, комунікацій, про­грамних засобів, обслуговування та ремонту техніки). Слабке фінансування шкіл в сучасних складних соціально-еко­номічних умовах стримує розвиток комп'ютерних технологій навчання. Сьогодні ми можемо говорити лише про фрагмен­тарне використання комп'ютерів у процесі навчання, але тут вже накопичено деякий педагогічний досвід.

У початковій школі комп'ютер використовують як засіб для розвитку розумових дій молодших школярів. На сьогод­нішній день існує багато програм розвивального характеру, серед них — пакет "Вундеркінд", який складається з дванад­цяти розвивальних комп'ютерних ігор для дітей. Вони при­значені для розвитку в дитини логічного мислення (гра "Малюк-1", розділи "Добери пару" та "Знайди зайве", ігри "Наш потяг", "15x15"), пам'яті (ігри "Тренування пам'яті", "Вивчаємо годинник"), математичної та художньої уяви.

У середній та старшій школі також є досвід використання комп'ютерів на різних уроках: української, російської, англійської мов, математики, фізики, хімії тощо. Вчителі української мови на своїх уроках застосовують пакет на­вчальних та контрольних програм "Рідна мова". Для вчителів гуманітарного напрямку вдалим є використання інструмен­тального програмного засобу "Designer", за допомогою якого можна створювати тестові завдання з різних предметів. Для вивчення та моделювання математичних і фізичних процесів учителі математики та фізики використовують на уроках математичні пакети "Eurika", "Gran" та інші. Широко розпов­сюджені пакети програм з хімії "Неорганічна хімія" та "Органічна хімія" надають можливість не лише вивчати цей предмет глибше, а й перевіряти знання учнів.

Досвід роботи багатьох шкіл, які використовують HIT у навчанні, показує, що комп'ютер у школі може надати істот­ну інформаційну підтримку вчителю в організації навчально­го процесу, підвищити якість та ефективність навчальних ме­тодик, реалізувати індивідуальний підхід до кожного учня.

IX. Питання для обговорення

1. Що таке нові інформаційні технології?

2. Які відмітні риси інформаційного суспільства?

3. Що таке нові інформаційні технології навчання?

4. Які інформаційні технології є предметом вивчення на уроках інформатики в школі?

5. Що таке телекомунікаційні технології?

6. Сформулюйте мету та завдання HIT навчання.

7. Розкрийте основні складові HIT навчання.

8. Опишіть педагогічні можливості HIT при вивченні предметів шкільного циклу.

9. Що таке програмно-педагогічні засоби? Які різновиди навчальних комп'ютерних програм ви знаєте?

10. Які нові можливості надають HIT у керуванні освітою?

11. Які перспективи використання HIT у навчанні?

X. Література

1. Бордовский Г.А., Извозчиков В.А., Исаев Ю.В., Морозов В.В. Информатика в понятиях и терминах: Книга для учащихся старших классов средней школы. — М.: Просвещение, 1991. — 208 с.

2. Жалдак М. И. Система подготовки учителя к использованию ин-формационных технологий в учебном процессе. — М., 1989. — 48 с.

3. Концепция информатизации образования // Информатика и образование. — 1988. — № 6. — С. 3—31.

ТЕХНОЛОГІЯ КОЛЕКТИВНОГО

ТВОРЧОГО ВИХОВАННЯ

(за І. II. Івановим)

Кожна справа — з користю, інакше — навіщо.

Кожна справа — людям, інакше — навіщо.

Кожна справа — творчо, інакше — навіщо.

Наша мета — щастя людей!

Ми переможемо — інакше бути не може!

Із заповідей комунарівців

II. Концептуальні положення

Сутність технології колективного творчого виховання — формування особистості в процесі роботи на користь інших людей; в організації певного способу життя колективу, де все ґрунтується на засадах моральності та соціальної творчості.

Технологія колективного творчого виховання дасть мож­ливість удосконалювати пізнавально-світоглядну, емоційно-вольову та дієву сфери особистості учня й педагога.

Ця технологія — особистісно орієнтована, бо кожній дитині знайдеться справа для душі, яку вона може організу­вати, зробити краще, ніж інші. Сьогодні учень керує, організовує, творить спільно з іншими такими ж зацікавлени­ми людьми. Завтра він же з такою самою зацікавленістю візьме участь у новій колективній творчій справі, але вже в ролі виконавця. Ця технологія об'єднує ділову та міжособистісну сфери діяльності людини.

Особливість технології полягає в тому, що між виховате­лями та вихованцями складаються в процесі діяльності суб'єкт-суб'єктні взаємини, в силу яких і вчитель, і учень рівною мірою почуваються відповідальними за якісне вико­нання поставлених завдань.

Одна з головних ідей методики колективного творчого ви­ховання — формування особистості через єдиний виховний колектив, з однаковими вимогами до старших і молодших. Творчий підхід до процесу виховання забезпечується як гру­пою засобів дружньої виховної турботи (збудження, переко­нання, привчання, дружньої поваги, довіри, схвалення, "сек­ретного договору"), співдружності старших та молодших ко­лективів, роботи з рідними вихованців, співдружності педагогів, так і основними виховними засобами (колективна організаторська діяльність, колективні творчі справи, творчі ігри, творчі свята).

Колективні творчі справи — це, передусім, прояв життєво-практичної громадської турботи про поліпшення спільного життя, це сукупність певних дій на загальну користь та радість. Це справа колективна, тому що планується, готується, здійснюється і обговорюється всіма учасниками. Вона — творча, тому що на кожній стадії її здійснення і учні, і педагоги ведуть пошук найкращих шляхів вирішення спільного завдання; бо справа не робиться по шаблону, зав­жди розкриває нові можливості її учасників. Колективні творчі справи розрізняються за напрямками виховання: гро­мадські, трудові, пізнавальні, спортивні, оздоровчі, художньо-естетичної творчості тощо.

Технологія колективного творчого виховання припускає:

—— утворення колективу на основі прагнення до високих ідеалів, привабливих для дітей, які формуються життєвою позицією педагога та справами, скерованими на громадську турботу про поліпшення навколишнього життя; побудову колективу на принципах змінності всього ак­тиву, колективного планування, організації та аналізу спіль­них справ, взаємин, вчинків;

—організацію діяльності, суспільно значимої (для людей), особистісно значимої ("творчо — інакше навіщо"), художньо-інструментованої (ритуалами, законами, традиціями), одухо­твореної щирістю, гумором і розумінням дорослими потреб дитинства;

— особливу позицію педагога, як старшого товариша,здатного до співпраці з вихованцями, позицію, що забезпечує повне взаєморозуміння, взаємодію колективів педагогічного (старших друзів) та дитячого (друзів молодших).

Основними умовами виховної ефективності колективних творчих справ є:

—єдність життєво-практичного та виховного спрямування для поліпшення життя всередині колективу та навколишнього життя;

—творчий характер кожної справи: здійснення неперерв­ного пошуку найкращих рішень життєво важливих завдань на всіх стадіях організації;

—єдність окремих стадій організації кожної справи.

У технології колективного творчого виховання головне — "жити заради усмішки іншого", що і породжує радість твор­чого самовираження в поєднанні з потребою бути корисним людям.

Основний педагогічний результат технології — розвиток громадянської самосвідомості та здібностей до соціальної творчості.

III. Мета і завдання

Мета технології — забезпечувати соціальне замовлення на людину нового, демократичного суспільства, якій притаманна активна життєва позиція.

Здійснення життєво-практичної сторони кожної колективної творчої справи визначає реалізацію таких виховних зав­дань:

— виховні завдання, які ставлять вихователі в процесі організації колективної творчої діяльності, вирішуються непомітно для вихованців, їх відкривають вихованці — в тій чи іншій мірі — при обговоренні результатів колективної творчої справи, і вони стають їхніми вимогами до себе;

— у процесі колективної творчої діяльності здійснюються в тісній єдності завдання різноманітних частин виховання: громадянського, морального, трудового, розумового, фізично­го, естетичного;

— у процесі колективної творчої діяльності розвиваються в єдності всі три сторони особистості: пізнавально-світогляд­на (знання, погляди, переконання, ідеали), емоційно-вольова (почуття, прагнення, інтереси, потреби), діяльнісна (уміння, навички, звички, здібності, риси характеру);

— у процесі колективної творчої діяльності реалізуються різні функції виховної діяльності: вихователі передають гото­вий суспільно цінний досвід вихованцям, ті оволодівають цим досвідом і створюють новий досвід разом з вихователями та під їх керівництвом; відбувається поєднання цього досвіду з попереднім, обмін поєднаним досвідом, його закріплення та нагромадження у вигляді позитивних традицій, подальший їхній розвиток;

— у процесі колективної творчої діяльності взаємопо­в'язано здійснюються різні ланки спрямованого виховання: виховання та самовиховання учнів і педагогів як особистісне, так і взаємне.

IV. Ключові слова

Технологія колективного творчого виховання, колективна методика, колективна організація творчої діяльності, колек­тивна творча справа, комунарський збір, закони-заповіді, колек­тивне планування, загальний збір, рада справи, чергування творчих доручень.

V. Понятійний апарат

Великий загальний збір — поєднання зборів — "вогника" та "старту". Проводиться, коли від обговорення зробленого можна відразу ж перейти до складання плану загальних справ на наступний термін, до виконання деяких справ, тут-таки на зборі.

День народження колективу — щорічне свято, під час яког» в теплій, невимушеній атмосфері відбувається творчий огляд вірності традиціям та ідеалам колективу, турботи про його гідність, красу життя, єдність, про його друзів — близь­ких та далеких.

Загальний збір — вищий орган колективу, де вихованцями та їхніми старшими товаришами обговорюються і спільно вирішуються найважливіші питання колективного життя.

Загальний збір "Відверта розмова" — всі члени колективу по колу говорять про одного з товаришів або про кожного. Закон такої розмови: всю правду в очі — про гарне та про погане, і жодних образ!

Загальний збір — "вогник" — обговорюють проведену справу або життя колективу за якийсь час, досвід інших ко­лективів. Розмова проходить у мікрогрупах (Що було гарно­го? Що вдалося? Чому? Що пропонуємо на майбутнє?), а після цього — "по колу", з заключним словом ведучого.

Загальний збір — "старт" — перспективне планування ко­лективного життя, розробляється план наступної творчої справи, обираються штаб свята, ради справи.

Закони-заповіді — правила-девізи, за якими будується життя у колективі, проводиться вся робота.

Збір народження колективу — закладають перші традиції колективу: назва, девіз, емблема, пісня-гімн тощо.

Колективна організаторська діяльність — безпосередня участь вихователів та вихованців у плануванні життя ко­лективу, в організації виконання плану, у підбитті під­сумків зробленого для поліпшення свого та навколишнього життя.

Колективне планування — творча організаторська справа, коли кожний член колективу бере участь у розкритті пер­спектив, у пошуку та виборі спільних дій на новий період, у розробці конкретного плану таких дій,

Колективна творча справа (КТС) — це засіб організації життя дітей та дорослих, це основний виховний засіб (інстру­мент) комунарської методики.

Комунарська методика — методику виховної роботи можна вважати комунарською, якщо її суттю є така організація спільної діяльності дорослих і дітей, за якої всі члени колективу беруть участь у плануванні та аналізі, діяльність має характер колективної творчості та направлена на користь і радість далеким і близьким людям.

Орлятське соло — традиція виконання пісень на зборі, поклавши руки на плечі друзям, що сидять поруч.

Рада справи — тимчасовий керівний орган, до якого вхо­дять представники всіх мікрогруп колективу.

Стадії КТС — етапи організації та проведення колективної творчої справи. їх налічують шість: колективне цілепокладання,

колективне планування, колективна підготовка справи, про­ведення справи, колективний аналіз, найближча післядія.

Терміновий загальний збір — обговорюється будь-яка подія, що потребує негайного колективного рішення. Скли­кається за ініціативою ради колективу.

Чергування творчих доручень (ЧТД) — один із прийомів колективного організаторського життя. Являє собою поєд­нання (серію) декількох постійних справ, які виконує по черзі кожний первинний колектив для загального колективу та для навколишніх людей.

VI. Зміст технології

До основи організації колективного творчого виховання покладено такі структурні компоненти технології:

1. Колективна організаторська діяльність.

2. Колективна творчість.

3. Колективна постановка мети.

4. Ситуації-взірці.

5. Емоційне насичення колективного життя.

6. Суспільне спрямування діяльності колективу. Базовим компонентом технології є колективна організація

діяльності, тобто такий спосіб її організації, за якого всі члени колективу залучаються до процесу планування, підготовки, ви­конання та аналізу спільних справ. Така методика роботи формує в учнів навички побудови ефективних міжособистісних відносин у колективі, вміння вирішувати завдання, враховуючи інтереси і кожного члена колективу, і справи в цілому.

Показником рівня розвитку колективного мислення є ко­лективна творчість, що дає можливість спілкуватися у колек­тиві не за шаблоном, не за заданим сценарієм, а з вигадкою, фантазією, імпровізацією, грою, відкриває нове саме для цих дітей, для цього колективу.

Будь-яка діяльність повинна починатися з попереднього цілепокладання. У цій технології — це колективна постановка мети. Діти та дорослі спільно виробляють мету колективного життя. Колективне цілепокладання має два напрямки: вироб­лення загальної довгострокової мети та визначення конкрет­них дій на певний період часу.

Обов'язковим компонентом технології є ситуації-взірці. Це обмежений у часі (від декількох годин до місяця) відрізок ко­лективного життя, в якому діти та дорослі живуть підвищено

інтенсивним, напруженим колективним життям згідно з прин­ципами демократизації, гуманізму, творчості.

Особливе значення надається емоційній насиченості колек­тивного життя, тобто набору засобів, спеціально спрямова­них на збільшення емоційної напруги, збудження почуттів єднання, довіри, душевного підйому. Ці засоби поділяються на дві групи — символи та обряди. Символами є значки й емблеми, форма і девізи, символічні жести. Обряди, як прий­нята форма поведінки у конкретних ситуаціях, тісно пов'язані з емоційним життям колективу та сприяють духовному єднан­ню учасників діяльності.

Характерним компонентом технології називають суспільне спрямування діяльності колективу. Важливо, щоб діти у про­цесі діяльності, здійснюваної на користь людям, розуміли стан цих людей і хотіли допомогти їм. Необхідно, щоб у роботі поряд з формуванням в учнів таких якостей, як творчість, відповідальність, діловитість, комунікативність, розвивався і гуманістичний, моральний сенс діяльності.

Докладніше розглянемо стадії (етапи) організації колек­тивної творчої діяльності.

Етап І. Попередня робота колективу або колективне ціле-покладання: визначення теми, мети, завдань майбутньої діяль­ності, висування перспектив перед учнями, вироблення у них переконання в суспільній значущості та необхідності майбутньої діяльності, захоплення всіх загальною справою. Починається будь-яка колективна творча справа з попе­редньої роботи вихователів: класних керівників, педагогів, батьків, шефів. Вони визначають виховні завдання наступ­ної КТС, намічають вихідні дії для розробки спільними зу­силлями дорослих і дітей оптимального проекту майбутньої КТС. У ході стартової бесіди старші розповідають, які ко­лективні творчі справи можна здійснити, відповідають на запитання дітей. Іде обговорення: що можна зробити? Для кого? Де? Коли? Хто братиме участь? З ким разом? Кому бути організатором?

Етап II. Колективне планування справи: обговорення різноманітних пропозицій, варіантів плану, конкурс на кращу розробку плану, визначення оптимального для даних умов варіанту, підбір матеріалу, складання запитань-завдань, вибір ради справи. На цьому етапі головна роль відводиться дітям. Відповідь на поставлені запитання-завдання учні шукають спочатку в мікроколективах. Після цього збирається весь колектив і уважно слухає представника кожного мікроколективу. Це обговорення можна назвати "збором-стартом".

Етап ІІІ. Колективна підготовка справи: розподіл дору­чень між учасниками, визначення завдань мікроколективам, вибори відповідальних, проведення анкети, організація конт­ролю за виконанням завдань. Створений спільно проект ко­лективної творчої справи уточнюється та конкретизується спочатку радою справи, яку спрямовує керівник колективу, після цього — у мікроколективах, які самі планують вико­нання справи і починають роботу зі втілення окремих частин загального задуму, враховуючи пропозиції, висловлені й об­говорені на загальному зборі-старті. При цьому вихованці за­стосовують не тільки досвід, здобутий під час колективного планування, а й ті знання, вміння і навички, що набули в навчальному процесі або в позаурочний час.

Етап IV. Проведення справи: зміст і методика проведення справи залежать від її форми, мети і завдань: збір, ділова гра, конференція, диспут, ярмарок тощо.

Етап V. Колективний аналіз: чи була користь, радість від діяльності навколишнім людям? Чи був колектив дружнім, організованим, доброзичливим? Чи була колективна справа проведена з фантазією та витівкою? Хто показав себе з кра­щого боку і в чому? Кому можна висловити загальну подяку? Що треба врахувати в майбутній роботі? Головне, щоб кож­ний брав участь в аналізі досвіду (і свого власного, і своїх товаришів) проведеної КТС, навчався оцінювати, аналізувати, брати уроки на майбутнє. Спираючись на той позитивний досвід, який учасники КТС набули в організації колективної творчої справи, враховуючи уроки з помилок, дорослий по­дружньому переконує вихованців в необхідності подальшої роботи по поліпшенню навколишнього життя. Слово дорос­лого — це роздум вголос, це нова ідея, нове завдання, нова пропозиція.

Етап VI. Найближча післядія: виконання рішень, прийня­тих після аналізу справи. Тут керівник спрямовує на вико­ристання вихованцями в навчальній роботі, в позанавчальному житті і діяльності колективу досвіду, набутого при плану­ванні, підготовці, проведенні КТС і обговоренні результатів. Відразу ж після підбиття підсумків слід докласти максимум зусиль до колективного втілення пропозицій, висловлених на підсумковому зборі, колективно накреслити програму наступних дій.

"Портфель учителя" (глосарій колективних творчих справ)

Атака — операція, яка має за мету швидке виправлення тих помічених у навколишньому житті недоліків, які можна усунути силою свого колективу та його друзів. Такі атаки здійснюються в короткий термін, протягом однієї або декількох годин.

Вечір веселих завдань — декілька пізнавальних ігор-оглядів, які переходять одна в одну і становлять своєрідну ігрову сюїту. Учасники цієї сюїти, об'єднані в невеликі команди (не більше 10—15 осіб у кожній), виконують творчі завдання і по черзі виступають зі своїми рішеннями-експромтами. До сюїти можуть входити гра в оркестр, естафета веселих завдань, пісенне коло.

Вечір-подорож — пізнавальний огляд, учасники діляться один з одним своїми знаннями, враженнями, припущеннями щодо навколишнього життя. Прикметною особливістю такої зустрічі є використання прийому рольової гри в подорож, що дає змогу обмінюватися досвідом, колективно відкривати світ у жвавій, захоплюючій формі, розвивати допитливість, вина­хідливість, творчу уяву, товариську взаємодопомогу.

Вечір розгаданих і нерозкритих таємниць — захоплююча гра, що дозволяє у жвавій, невимушеній формі обмінюватися знаннями, думками, здогадками; вона навчає ставити питан­ня, доводити і спростовувати, вести колективний пошук істини, спираючись на відомості, отримані з найрізноманіт­ніших джерел — підручників, книжок, журналів, газет, кіно, радіо, телебачення.

Естафета улюблених занять — справа-огляд, під час якої кожний з членів колективу по черзі знайомить інших зі своїм улюбленим заняттям, розповідає про те, як він ним займається, про свої пошуки, удачі та невдачі, про свої плани, показує, чого він досяг, відповідає на запитання, дає поради.

Захист фантастичних проектів — пізнавальна справа-огляд, під час якої кожна група учасників демонструє підго­товлений нею проект, де втілено уявлення авторів про одну зі сторін життя в майбутньому і дано відповіді на запитання інших учасників, і намагається якомога переконливіше об­ґрунтувати свої пропозиції.

Збори-диспут — пізнавальна творча справа, мета якої — поставити перед учасниками життєво важливе, складне, справді спірне питання (або декілька таких питань, об'єдна­них однією темою), виявити і зіставити різні думки, захоплю­ючи всіх колективним пошуком найкращого рішення.

Місто веселих майстрів — масова рольова гра, що задо­вольняє і розвиває інтерес школярів до діяльності людей різноманітних професій і залучає до романтики колективного творчо<