VI. Зміст педагогічної технології

Знання, знання, знання — за всяку ціну! Дитина з її про­блемами відходить на другий план, навіть якщо ці проблеми пов'язані з тим-таки процесом навчання. Наша школа, крім надання традиційно міцних знань своїм учням, ще повинна бути сильною і своєю духовністю. Внутрішні переконання, мотиви, стосунки, ціннісні орієнтації школярів — все це по­винно стати сьогодні предметом турботи вчителів. Вчитель ставить собі запитання: "Що цієї миті більш за все потрібно для гармонійного розвитку особистості такого-то учня?", "Які внутрішні мотиви повинні бути заторкані?" Саме в юності людина особливо гостро потребує піднесеного сприйняття світу, пошуків себе та справжнього сенсу життя і в цілому пошукової активності. Початково висока пошукова ак­тивність особистості може зоставатися в об'єктивно без­надійній ситуації, а може бути направлена на зміну самого прогнозу, тобто на пошук або створення нових, раніше не врахованих шансів.

Передумови до пошукової поведінки, що з ними наро­джується людина, можуть надалі як розвинутися в процесі індивідуального розвитку людини, так і бути знищеними.

Низький рівень знань учня або нездатність виявити ці знання перед учителем можуть призвести до покарання пога­ною оцінкою та моральним засудженням. А методи покаран­ня, замість того щоб мобілізувати учня на більш інтенсивне навчання (як у нашому прикладі), остаточно його демобілізують, підривають віру в свої можливості, сподівання на поліпшення становища і призводять до ще більшого відставання, яке, в свою чергу, призводить до подальшого зниження оцінок. Знижується пошукова активність учня, що обумовлює появу нових невдач та формування замкнутого кола.

Механізм цього явища розглядав американський учений, професор психології Пенсильванського університету М, Селігман. Концепція "навченої безпорадності" припускає, що люди, перед якими ставилися завдання, які принципово не мали розв'язку, виявлялися нездатними в подальшому упо­ратися з завданнями, що мали розв'язок. Хоча без попередніх "труднощів" вони легко розв'язували аналогічні завдання [10, с. 120]. Учень, зазнавши колись відчуття безнадійності та деп­ресії як реакції на якусь окрему невдачу, може значно знизи­ти пошукову активність в будь-якій діяльності. А відсутність пошукової активності призведе то того, що учень виявиться безпорадним при будь-якому зіткненні з труднощами навіть в таких ситуаціях, які в інших умовах як труднощі ним не сприймалися.

Можна сказати, що вираженість навченої безпорадності та ступінь її поширення на різні види діяльності в теперішньому і майбутньому визначається злиттям психологічних устано­вок. Найтяжчі наслідки пов'язані з установками, за яких при­чину безпорадності учень приписує своїм особистим якостям, як незмінним і таким, що однозначно впливають на всі форми, життєдіяльності. Незалежно від того, з якої причини знижується успішність у школяра, позиція викладача відіграє вирішальну роль у подоланні цього відставання. Вчитель, орієнтуючи дитину на цілком реальну мету особистого удосконалення, тим самим зменшує кількість внутрішніх і зовнішніх конфліктів. Філософ А. С. Арсеньєв вважає, що розвинути в людині здібність до пошуку самого себе, допо­могти їй розкрити потенційні можливості у взаєминах зі світом та іншими людьми — це й є основне завдання навчан­ня та виховання.

Однією з основних умов становлення особистості є сер­йозне ставлення до самого себе як до людини з самого раннього віку, а це неможливо без серйозного та поважного ставлення до дитини з боку авторитетних для неї дорослих, якими є і шкільні вчителі. Тільки особистісно орієнтоване на­вчання дає можливість кожному учню реалізувати індивіду­альні особливості, розвинути свою пошукову активність, відійти від навченої безпорадності.

Педагогічну технологію "Створення ситуації успіху" можна з повною впевненістю зачислити до особистісно орієнтованих технологій, тому що її точкою відліку є духовне удосконалення внутрішнього світу і дитини, і вчителя.

Ситуація успіху має характер штучно створеної, бо педа­гог на деякий час посилює оцінний акцент на позитивних якостях праці учня, при цьому зовсім не зважає на наявні недоліки. Педагог розуміє тимчасовість створюваної ситуації, яка надалі коригується шляхом поступового (коли дитина повірить в свої сили) вказування на недоліки та їх спільного, а потім і самостійного виправлення. Таким чином, штучність створеної ситуації повністю зникає.

Технологія "Створення ситуації успіху" звучить у таких висловлюваннях педагога:

—Це дуже важливо, і у тебе неодмінно вийде...

—Саме ти і міг би зробити таку справу...

—І це зовсім не складно. Навіть якщо не вийде — нічого страшного.

—Я впевнений, що ти пам'ятатимеш про...

—Починай же! Ти це добре зробиш!

—Ось ця деталь (елемент, частина) вийшла дуже гарно!

Педагогічна технологія "Створення ситуації успіху" вклю­чає створення різноманітних видів радості, використання при­йомів, за допомогою яких розгортають роботу з різними ка­тегоріями учнів.

БАНК СИТУАЦІЇ УСШХУ

 

	Категорії учнів	Різновиди радості
'	Надійні	Впевнені	Невпевнені	Зневірені
П Р И Й О	"Невтру­чання"	"Холодний душ"	"Емоційне поглажування Анонсування" (запобіжний контроль)	"Миша у сметані", "Гидке каченя"	"Здійснена радість"
М И	"Даю шанс", "Сповідь"	"Даю шанс"	"Сходи", "Стань у стрій"	"Сходи", "Стань у стрій"	"Неочікувана радість"
Т Е Х Н О	"Емоційний сплеск", "Обмін ролями", "Зараження"	"Обмін ролями", "Зараження", "Емоційний сплеск"		"Обмін ролями", "Зараження"	"Загальна радість"
Л О Г І   ы	Творча співпраця вчителя учнем Радість + Радість.з батьками учня батьків успіх =>	"Сімейна радість"
Й	"Еврика" "Навмисна помилка", "Лініягоризонту"	"Еврика", "Навмисна помилка", "Лінія горизонту"	"Еврика", "Навмисна помилка"	"Еврика", "Навмисна помилка"	"Радість пізнання"

У цій педагогічній технології умовно розділили всіх учнів на групи, які і розглядатимемо надалі.

Категорія учнів "Надійні" — це школярі різного віку, які мають добрі здібності, сумлінно ставляться до своїх обов'язків, активні в громадській роботі. Ці діти привчені до самостійності, впевнені в собі. Рівень їх домагань адекватний їх можливостям. У класі такі діти почуваються спокійно, впевнено, захищено. Взаємини в сім'ї, зазвичай, добрі. Основа їх надійності — в постійному відчутті радості, яка відбулася. Та хоча радість їх в чомусь буденна, проте постійна та гли­бока. У роботі з учнями категорії "Надійні" спеціальної ме­тодики не потрібно.

Категорія учнів "Впевнені" — здібності таких учнів мо­жуть бути і вищими, ніж у "надійних", але система їх роботи не настільки відлагоджена. Періоди підйому, злету змінюють­ся розслабленням; при сумлінному ставленні до своїх обов'язків у таких учнів бувають періоди спаду. Діти дуже емоційно реагують і на досягнення, і на невдачі. В класі вик­ликають симпатію і в однокласників, і у вчителів. Однак недоліками таких учнів, крім можливих збоїв у роботі, є швидке звикання до успіхів, переростання впевненості в са­мовпевненість. Ростуть такі діти в дружніх, дбайливих сім'ях.

Учні третьої категорії — "Невпевнені" — цілком успішні школярі, пізнавальні інтереси яких пов'язані, зазвичай, з на­вчанням. Мають добрі здібності і відповідально ставляться до справи. Головна їх розпізнавальна риса — невпевненість в своїх силах. Причини цього можуть бути різноманітні: зани­жена самооцінка, нестійкий настрій, складна психологічна ат­мосфера в сім'ї, епізодичні невдачі тощо. Найбільш хвороб­ливо такі діти реагують на несправедливість учителів, на необ'єктивність оцінювання. Вибір прийомів роботи вчителя з учнем категорії "Невпевнені" залежить і від особистості учня, і від складених взаємин з учителем, і від конкретної ситуації.

Категорія учнів "Зневірені" — це переважно діти, які мають непогану підготовку, здібності, успіхи в навчанні. Однак після відчутої колись радості сподівань, що здійснили­ся, з різних причин втратили її. Причини відчаю можуть бути різноманітними: серія невдач, безтактність педагога, позиція сім'ї, в якій спочатку дитина займала місце загального улюб­ленця, а потім потрапила в ситуацію "попелюшки". Педаго­гам, які працюють з категорією дітей "Зневірені", слід знати, що чим менше у дитини надії на успіх, тим скоріше вона замикається в собі і виставляє щодалі більш глибокий захист проти втручання. Така дитина може легко стати ізгоєм серед однолітків через свою виразність, нестандартність, небажання змінювати свій світогляд.

Опишемо деякі прийоми педагогічної технології деталь­ніше.

"Здійснена радість"

Надія на успіх живе в кожній людині. Але, на жаль, не кожна надія справджується, тому що успіх гарантований лише для тих, хто прикладає до його здійснення власні зу­силля. Для деяких учнів очікування успіху звично, для деяких епізодично, а для деяких зовсім одноразово. Це і є стан здійсненої радості. Шляхи створення такої ситуації різні та залежать від тих груп школярів, з якими працює вчитель.

Прийом "Невтручання" — максимальне надання само­стійності у вирішенні проблем "надійним" учням. Краще за­лишити їх на деякий час у спокої і дати можливість самим розібратися в собі та ситуації, що склалася.

У роботі з учнями категорії "Впевнені" до речі прийом "Холодний душ". Учитель не поспішає з поліпшенням оцінок, навпаки, дещо відтягує час. Він не тільки не "поливає баль­замом" зачеплене самолюбство, ущемлені амбіції рідних, але й трохи "підсипає солі" (за А.С. Макаренком).

Сенс прийому "Емоційне поглажування" — вселити дитині категорії "Невпевнені" віру в себе, похвалити за будь-що, навіть незначне; усмішкою, поглядом дати зрозуміти учню, що серце, душа вчителя розкриті і готові піти на емоційний контакт.

Сутність прийому "Анонсування" — спершу обговорити з учнем, що йому потрібно буде зробити. Це мовби репетиція майбутньої події. "Невпевненим" така попередня підготовка створить психологічну установку на можливий успіх, дасть впевненість у своїх власних силах.

У прийомі "Гидке каченя" для категорії учнів "Зневірені" важливо вчасно побачити, впізнати таку дитину, створити всі можливі умови для її розквіту. Необхідно, щоб хтось повірив у неї, забажав допомогти особистості удосконалитися.

Велика роль учителя і в ситуації типу "Миша у сметані". Це другий вид "Зневірених", які потрапили в складну ситу­ацію, проте не перестають боротися до перемоги. Отут потрібно, щоб вчасно надійшла допомога як з боку викла­дачів, так і з боку учнів, потрібно підтримати прагнення ди­тини стати на ноги, вселити впевненість у власні сили, пока­зати учню, що і вчитель, і діти бачать в ньому особистість, яка здатна здолати труднощі.

"Неочікувана радість"

Неочікувана радість — це психологічний стан задоволення від того, що результати діяльності людини виявилися вищими від очікуваних. З педагогічної точки зору неочікувана радість є результатом спланованої діяльності вчителя. Однак і в такій ситуації для вчителя радість може стати неочікуваною, якщо результати дитини перевищили всі очікування вчителя.

Сутність прийому "Сходи", або "Стань у стрій" — вчи­тель веде вихованця поступово вгору, крок за кроком підіймаючись разом з ним сходинками знань, психологічного самовизначення, знаходження віри в себе та оточуючих. Ко­ротко розкриємо етапи цього прийому.

Етап 1. "Психологічна атака" — переломити стан психо­логічної напруги, створити умови для входження в емоційний контакт учителя з учнем.

Етап 2. "Емоційне блокування" — обмежувати розгортан­ня образи, розчарування, втрати віри у власні сили; допомог­ти школяреві переосмислити свою невдачу, знайти її причину з позиції: "неуспіх — випадковий, успіх — закономірний"; пе­реорієнтувати учня з песимістичної оцінки подій на оптимістичну.

Етап 3. "Вибір головного напрямку" — встановити центр психологічної напруги особистості, знайти шляхи його нейт­ралізації.

Етап 4. "Вибір рівних можливостей" — створити для пев­ного школяра приблизно рівні з однокласником можливості виявити себе.

Етап 5. "Неочікуване порівняння" — порівняти роботу, зроблену декількома учнями, при цьому показавши найкращі відмітні якості праці учня, задля яких проводиться цей прийом.

Етап 6. "Стабілізація" — створити умови, щоб загальна позитивна реакція класу на діяльність учня не стала однора­зовою, а, по можливості, часто повторювалася.

Прийом "Даю шанс" — раніше підготовлена педагогом ситуація, за якої дитина дістає можливість неочікувано для самої себе розкрити власні можливості, здібності. Але якщо ситуація виникла поза планом учителя, то його головне за­вдання — не пропустити такий шанс, правильно відреагувати, оцінити вчинок учня.

"Прийом "Сповідь" — розкриття перед учнями стану своєї душі, щире звернення до найкращих дитячих почуттів. Однак він може дати очікуваний ефект лише в разі правильного прогнозування вчителем відповідної реакції учнів.

"Загальна радість"

Загальна радість може бути підготовленою вчителем, може бути спонтанною, помітною, непомітною, висловленою, невисловленою. Загальною радістю можна вважати "ті реакції колективу, що дають можливість дитині відчути себе задово­леною, стимулюють її зусилля, мають потрібні наслідки як для самої дитини, так і для оточуючих" [1, с.79]. Така радість особливо важлива для підлітків, яких цікавить думка однолітків.

Прийом "Стеж за нами" використовуємо для категорії дітей "Невпевнені" з інтелектуальною занехаяністю, з ліноща­ми думки. Такі діти доброзичливі і мають добрі стосунки як з учителями, так і з товаришами. Сенс педагогічних дій по­лягає в тому, щоб дати можливість учню відчути радість ви­знання в собі інтелектуальних сил.

Етап 1. "Діагностика інтелектуального фонду колективу" для виявлення особистості школяра, з яким можна працювати за цим прийомом.

Етап 2, "Вибір інтелектуального спонсора," тобто людини, яка з задоволенням буде ділитися своїми знаннями з іншими. Тут доречно згадати про шефство старшокласників над учня­ми молодших класів, найкращих учнів класу над відстаючи­ми. Головне для цього етапу — правильна мотивація діяль­ності спонсора.

Етап 3, "Фіксація результату і його оцінка". Тут важливо, щоб усі учні дізнались про таку діяльність і забажали також взяти в ній участь.

Прийом "Емоційний сплеск" — дати емоційний заряд упевненості в тяжку для учня хвилину, нагадавши йому про його величезні інтелектуальні можливості, та звільнити від психологічної затисненості енергію, думку, знання.

Прийом "Обмін ролями" дає учням можливість проявити себе. Вчитель показує дітям, що вони здатні робити набагато більше, ніж від них очікують. Цей прийом може бути вико­ристаний як щодо окремої особистості, так і щодо шкільного колективу, наприклад у "День самоврядування".

Прийом "Зараження" складається з кількох етапів:

Етап 1. "Позитивна єдність емоційного й інтелектуального фону колективу". "Заразити" дитячий колектив інтелектуаль­ною радістю можна лише в разі, коли успіх окремого школяра стає стимулом для успіху інших, переростає в успіх ба­гатьох, а усвідомлення цього успіху викликає радість усіх.

Етап 2. "Вибір гносіоносія" — потужного джерела інте­лектуального зараження. Це може бути як учень, так і авторитетне на певний період часу та потреби джерело пізнання. Від правильного вибору гносіоносія залежить результат інте­лектуального зараження.

Етап 3. "Створення ситуації змагання". Завдання педагога на цьому етапі припускає виявлення гідного "суперника" й утримання ситуації інтелектуально-творчого змагання під пе­дагогічним контролем.

Етап 4. "Вибір адекватних стимулів змагання". Стимул у цьому прийомі повинен бути привабливим для учнів, при втраті своєї актуальності швидко змінювати свою форму, тобто виступати як рухлива категорія.

Формула управління процесом зародження загальної ра­дості має приблизно такий вигляд: здійснена (або неочікувана) радість школяра + підтримка педагога + "зараження" ок­ремих членів колективу + підтримка вчителем "заражених" + розширення масштабів "зараження" + поява нових стимулів до саморозвитку інтересів = загальна радість.

"Сімейна радість"

Здебільшого батьки стоять на найбільш ідеальній з точки зору педагогіки позиції: безпідставно або з підставою, проте вірять у найкращі якості своєї дитини, впевнені в світлому і прекрасному майбутньому своїх дітей. Сімейна радість ство­рюється, перш за все, в самій сім'ї, і ніхто інший не в змозі зробити те, на що здатна сім'я, яка розуміє всю міру своєї відповідальності за результат виховання дитини. Сімейна радість породжується не стільки зусиллями вчителів, шко­лярів, скільки здатністю батьків тверезо глянути на можли­вості своїх дітей, реально оцінити їхні досягнення.

"Радість пізнання"

Знання завжди були одним із джерел поступу особистості. Справжній учитель, який сам переживає радість пізнання но­вого, завжди прагне розділити її з учнями, створити будь-якій дитині "ситуацію успіху", що дозволяє і йому відчути цю саму радість пізнання.

Сутністю прийому "Еврика" є прагнення вчителя активізу­вати учнів нехай на маленьке, але власне відкриття відомих уже науці фактів. Оточуючі — учасники творчого процесу, що" спонукає і їх мислити, відкривати для себе раніше відоме. Для вчителя головне ж — створити умови, за яких дитина, виконуючи навчальне завдання, неочікувано для себе дохо­дить висновку, що розкриває всю красу процесу пізнання.

Прийом "Навмисна помилка" останнім часом дістав ши­роке визнання в школі як прийом, що активізує увагу учнів. Однак використовувати його рекомендується на матеріалі, вже відомому учням: при перевірці знань.

Прийом "Лінія горизонту" може бути використаний як са­мостійний прийом або бути наслідком прийому "Еврика", якщо учень колись відкрив для себе захопленість від пошуку нового, занурення в світ невідомого і може вже постійно прямувати до пошуку, незважаючи на труднощі і тимчасові невдачі.