ТОП 10:

Фашистська окупація України.



22 червня нацистська Німеччина напала на Радянський Союз. Німецькі війська, об'єднані у три

групи армій: "Північ", "Південь", "Центр", розгорнули бойові дії на Україні. Фашистське командування ставило за мету якнайшвидше оволодіти великими сировинними ресурсами, розвиненою промисло-вістю, щоб зміцнити свою військову економіку. Весь народ піднявся на боротьбу з агресорами, до Червоної Армії було мобілізовано на Україні понад 2,5 мільйони чоловік, а добровольцями у народне ополчення вступило 1 мільйон 300 тисяч чоловік.На київському напрямку діяла група армії«Південь» (командувач - гене­рал-фельдмаршал Рундштедт), її завданням було знищення радянських військ на Правобережній Україні, вихід до Дніпра й розвиток наступу на схід.З найбільшим опором німецькі частини у перші дні наступу зіткнулися в районі Луцьк—Броди—Рівне, де 23— 29 червня 1941 р. відбулася велика танкова битва. Проте вона затримала німецькі війська лише на тиждень. 29 чер-вня німці взяли Львів, а до середини липня контролювали вже всю Галичину, Західну Волинь, Буковину та Бессарабію. Вирішальною дїією подальшого ходу воєнних операцій була битва під Уманню (10—12 серпня 1941 р.), під час якої було розбито радянські частини, що утримували доступ до Центральної та Східної України. Через місяць, 16 вересня 1941 р. після 72 днів оборони впав Київ, а на початку листопада фашистські війська захопили практично всю територію України, за винятком Ворошиловграда й Північно-Східного Донбасу. Погано підготовлені й озброєні радянські війська не могли стримувати натиск ворога. На території України сталося найбільше з усіх відомих у воєнній історії оточень: у середині вересня 1941 р. німецькі війська взяли у лещата київське угруповання Південно-Західного фронту загальною кількістю 456 тис. чол. (665 тис. за німецькими даними). Оборона Одеси тривала 73 дні , але у жовтні 1941 року місто було здано ворогу.Подальші спроби контрнаступу радянських військ були невдалими: воєнна операція в Криму закінчилась тим, що на­прикінці травня 1942 р. німецькі війська заволоділи більшою частиною півос­трова; поразка під Харковом змусила радянську сторону віддати останню підконтрольну українську територію; 4 липня 1942 р. Червона Армія покинула Севастополь (оборона тривала 250 днів), а 22 липня 1942 р.був зданий німцям останній населений пункт Україним. Свердловськ Ворошиловградської області. Вся територія України була окупована німцями. На захоплених територіях встановлювався німецький окупаційний режим.

Рух Опору

На території України, окупованої військами ворога, з перших днів розгортається антифашистська боротьба. Антифашистський рух опору в Україні включав:

Ø радянське комуністичне підпілля та партизанський рух;

Ø український самостійницький (націоналістичний ) підпільний та партизанський рух(ОУН-УПА);

В умовах блискавичного просування німецьких військ в тилу у них опини­лися цілі підрозділи радянських військ. Вони і стали базою радянського пар­тизанського руху. На перших етапах він був виявом боротьби за самозбереження. Лише після утворення Українського штабу партизансь-кого руху (УШПР) на чолі з Т.Строкачем 30 травня 1942 р. він набирає організованіших форм. УШПР налагодив координацію дій партизанських загонів з операціями Червоної Армії та постачання партизан за допомогою авіації. Всього на території УРСРдіяло понад 60 партизанських з'єднань, близько 2 тис. загонів та груп. Найбільші партизанські з'єднання діяли на пограниччі України та Білорусії, саме тут оформилося п'ять великих з’єднань. Найвідомішими з них були з'єднання Сабурова, Федорова, Ковпака. Вони влаштовували диверсії на комунікаціях ворога, громили штаби, гарнізони, здійснювали рейди на окупованих територіях РРФСР, України та Білорусії. Тільки партизанське з'єднання під командуванням С.А.Ковпака протягом війни здійснило 7 рейдів, пройшовши загалом по тилах ворога 18 тис. кілометрів. Найрезультативнішою була так звана "рейкова війна": тільки протя­гом літа-осені 1942 р. партизани висадили в повітря 117 залізничних та шо­сейних мостів, пустили під укіс 158 ворожих ешелонів.Партизанський рух був одним із важливих воєнно-стратегічних факторів у ході війни. Для боротьби з ним німецьке командування виділило 120 тис. солдатів. Отже основним формами бротьби радянських партизан були: диверсії на комунікаціях і залізниці; збір розвідувальних даних про живу силу і техніку ворога; знищення представників командування німецької армії, знищення живої сили противника.

У містах діяло комуністичне та ком­сомольське підпілля. Безстрашно діяли, наприклад, підпільна організація "Партизанська Іскра" в с.Кримки на Миколаївщині, яку очолював учитель В.Моргуненко, підпільні організації в м.Сталіно (Донецьк) на чолі з учителем історії С.Матьоніним, у Ніжині, яку очолював Я.Батюк та ін. Підпільники збирали розвідувальні дані, розповсюджували листівки з правдивою інформацією про становище на фронтах, допомиагали молоді ухилятися від вивозу на роботи на Німеччини, збирали зброю, здійснювали акти терору і саботажу.На території України діяли антифашисти більше ніж з 20 зарубіжних країн. Українці-віиськовополонені брали участь в антифашистських рухах Опору в країнах Європи.

Крім радянського руху Опору, з нацистськими окупантами билися й представники українського націоналістичного руху, в першу чергу члени Організації українських націоналістів (ОУН). У лавах цієї органі­зації існувало дві течії: ОУН-Б під проводом С. Бандери та ОУН-М на чолі з А. Мельником. Між ними існували досить напружені стосунки, оскільки ОУН-М закликали до співпраці з німцями задля боротьби з “радянською окупацією”, а ОУН-Б до збройної боротьби з усіма загарбниками: і німецькими і радянськими. Бандерівці (представники ОУН-Б) 30 червня 1941 р. у Львові ухвалили Акт відновлення Ук­раїнської держави і створили Український уряд, що його очолив Я. Стецько. Одначе нацистське керівництво не збиралося підтримувати проголошення Української держави. Уряд Я. Стецька було розігнано, а його самого, як і С. Бандеру, заарештовано. У перші дні Великої Вітчизняної війни були створені “похідні групи”, які повинні були організовувати самостійницьке підпілля на всій території України, в тому числі на Півдні і Сході України, агітувати за незалежність України. У Києві, після його окупації у жовтні 1941 р. ОУН-Мельника створили Українську Національну Раду-національний та політично-громадський центр- на чолі з М.Величковським. Важливою подією в його діяльності був випуск журналу "Українське слово" (редактор Іван Рогач) та журналу "Литаври" (редактор Олена Теліга). Однак діяльність українських струк­тур, які працювали на українську державність, не входила до планів окупантів. У грудні 1941 р. вони заарештовують, а в лютому 1942 р. розстрілюють у Києві групу українських націоналістів — Олену Телігу, Івана Рогача, Ореста Чемеринського та ін. Наприкінці 1942 р. німці заборонили діяльність Української національної ради у Києві, а згодом і у Львові. У липні 1944 р. ОУН-Бандери та представники політичних партій України, представники східних українців на таємному зібранні в м. Самбір утворили Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), яка очолила боротьбу і проти СРСР, і проти німецької "Нової Європи", проголоствши боротьбу на два фронти.

Отже, ОУН-Б і ОУН-М ставили за мету незалежність України, однак шляхи її досягнення суттєво відрізнялися. Радикально налаштовані бандерівці були прихильниками рішучих дій, опори на власні сили, незначної ролі зовнішніх факторів у процесі становлення української державності. Помірковані мельниківці робили ставку на поступове “повзуче” встановлення власного контролю над українськими землями та відновлення національної держави. Мельниківці в основному розраховували на значну допомогу з боку Німеччини.Ця орієнтація поступово призвела до того, що громадянські структури, створені ОУН-М, поступово перетворилися на додаток окупаційного апарату. Не бажаючи утвердження в Україні будь-якої моделі державності, третій рейх перейшов до репресій проти обох відгалуджєень ОУН ще до кінця 1941 року.

Перші націоналістичні партизанські загони на Поліссі та Волині ство­рив Т.Боровець (псевдонім - Бульба) (вони не були зв'язані з ОУН), Сформований ним військовий загін ''Поліська Січ" боровся в своєму регіоні проти німців і радянських партизанів. У 1942 р. на Волині виникають загони ОУН-Бандери та ОУН-Мельника. Найбільш організованим військовим з'єднанням українського самостійниць­кого руху була Українська повстанська армія (УПА), створена 14 жовтня 1942 р.ОУН-Бандери, діючи на просторах Волині, Полісся, Галичини, боролася і проти німців, і проти радянських партизанів. Командиром УПА був Роман Шухевич(псевдонім Чупринка). На початок 1944 р. вона нараховувала 30—40 тисяч бійців, за іншими даними у 1944-1945 рр. досягала 100 тис. осіб.

На відміну від радянських партизан, які орієнтувалися перш за все на допомогу Червоній армії, воїни УПА звільняли військовополонених, встановлювали контроль над окремими селами і районами, захоплювали склади з продовольством і зброєю.

УПА вступила в жорстокий конфлікт з польською Армією Крайовою, яка прагнула зберегти свій контроль над Волинню, Поліссям, Холмщиною. Після вступу на ці території військ Радянської Армії між силами УПА та радянськими військами розгортається відкрита війна, що після визволення цих територій від нацистської окупації переросла в справжню громадянську війну в Західній Україні, яка була завершена лише в середині 50-х років, тобто через 10 років після завершення Другої Світової війни







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.85.245.126 (0.004 с.)