Напрями масових репресій в Україні, їх розмах.

Найбіль­шого масштабу репресії досягли у другій пол. 30-х рр., набувши характеру масового терору. Упродовж 1937-1941 рр. ("п'ятирічка великого терору") у таборах НКВС було ув'язнено 5 млн. 172 тис. 688 осіб, що у 2,2 рази більше, ніж за попередні п'ять років. Пленум ЦК ВКП(б) у листопаді 1933 р. дійшов виснов­ку, що "на Україні основною небезпекою є український буржуаз­ний націоналізм", і поставив за мету "завдати нищівних ударів по націона-лістичним петлюрівським елементам. Це рішення пленуму разом з поло­женням Сталіна про загострення класової боротьби стало основою масового терору в Україні. Протягом 1930-1941р.р. в Україні виявлено понад 100 різних центрів, блоків і організацій.

У довоєнний період Україною прокотилося три хвилі репресій:

Ø 1929 -1931р.р. – розкуркулення, депортація;

Ø 1932-1934р.р. – штучне посилення голоду, Постишевський терор;

Ø 1936-1939р.р. – доба „Великого терору”

Жертвами репресій стали представники усіх соціальних верств, професій, незалежно від становища, яке вони посідали:

q Репресії проти членів КП(б)У, яких звинувачували в "україн­ському буржуазному націоналізмі", у "ворожій діяльності", у "від­сутності пильності", в "троцькізмі" і т.ін. У ході "партійної чистки" було знищено майже половину складу КП(б)У, переважну більшість ЦК КП(б)У, українського уряду(з 11 членів ЦК КП(б)У репресовано 10) Загинули Х.Раковський, Ю.Коцю­бинський, С.Косіор, В.Чубар, М.Скрипник та інші. 1931 р. позначився гучним судовим процесом у справі "Українсько­го національного центру" (УНЦ), "керівником" якого ДПУ спочатку "призначило" М. Грушевського, а потім — його опонента на науковій ниві академіка М. Яворського. Домігшись від своїх жертв "зізнання" і "каяття", судді засудили на термін 3—6 років 50 знаних діячів Украї­ни, серед яких були колишні члени ЦК УРСР В. Голубович, В. Мазуренко, П. Христюк, М. Шраг, а також колишні члени УСДРП та кому­ністичної партії Західної України. У 1934—1941 рр. 33 з них знову було засуджено за "антирадянську діяльність" і "шпигунство", а 21 — розстріляно. Зокрема, М. Яворський одержав 6 років Соловецьких та­борів. Його звинуватили в намірі "українізувати" Соловки, створити "Всеукраїнський центральний блок (ВУЦБ)" і в грудні 1937 р. роз­стріляли. У 1933-1934рр. з партії "вичистили" понад 39 тис. членів.

q Боротьба проти релігії і церкви. У 1926 р. радянська влада розпочала фронтальний наступ на українські парафії, наклавши високі податки та обмеживши їхню діяльність. Зруйновано і закрито тисячі церков, розпочато гоніння проти священиків і віруючих. У 1930 р. була примусово розпущена Укра­їнська автокефальна православна церква. Другу п'ятирічку (1933-1937 рр.) оголосили "п'ятирічкою знищення релігії".

q Чистка військових кадрів: був повністю знищений штаб Київ­ського військового округу на чолі з Й.Якіром, репресовано 150 чо­ловік командного складу Харківського військового округу на чолі з І.Дубовим. Жахливим за наслідками був удар по армії, перед війною було оновлено командний склад практично всіх дивізій і корпусів, напередодні війни лише 7% командирів мали віщу військову освіту. Не уникла репресій і партія, внаслідок чисток її склад скоротився майже наполовину.

q У промисловості репресії полягали у боротьбі зі «шкідництвом» і «саботажем», які здійснювали «вороже настроєна технічна інтелігенція і замасковані білогвардійці і їх поплічники, шпигуни» Уже влітку 1928 року в Україні викрито „Харківський центр” для керівництва шкідництвом у промисловості. Саме діяльністю цих шкідників пояснювалося невиконання завищених планів перших п’ятирічок, аварії тощо.

q У сільському господарстві. У 1933 р. ДПУ України, кероване В. Балицьким, викрило неісную­чий "контрреволюційний заколот у сільському господарстві України" й розстріляло 35 фахівців сільського господарства республіки. Внаслідок голоду демографічні втрати склали від 3 до 9 млн. чол. за різними данними.

q Проти інтелігенції Жорстокого удару по народній освіті було завдано масовими по­літичними репресіями. Нове керівництво Наркомату освіти УРСР в особі В. Затонського і А. Хвилі (попередній нарком М. Скрипник внаслідок гонінь буцімто покінчив із собою), підтримане компартійною верхівкою республіки, повело широкомасштабну боротьбу з "націона­лістичною засміченістю" системи- народної освіти.

Наслідки репресій:

Ø тотальний терор торкнувся всіх категорій населення, були фі­зично знищені мільйони українців, унаслідок чого українська нація зазнала величезних демографічних втрат;

Ø занепад української національної культури, інтелектуального потенціалу української нації;

Ø деформація морально-етичних відносин (насадження атмо­сфери страху та абсолютної покори, заохочення доносів, соціальна незахищеність населення, формування тоталітарної свідомості);

Ø посилення економічної і політичної залежності України від центру; шляхом репресій відбулося остаточне утвердження тоталітар­ного режиму, абсолютної політичної влади Сталіна.