Розстріляне відродження» Репресії проти діячів культури

Термін "розстріляне відродження" був запропонований дослідниками з української діаспори і відноситься він до 30-х років ХХ ст. У 1932 році припинено українізацію, було перероблено український правопис, словники для наближення української мови до російської, з 1938 року обов’язковим стало вивчення російської мови.

Першим ударом по українська науці став процес Спілки Визволення України (СВУ) в 1929-1930 рр., на якому було засуджено 45 осіб, у тому числі двох академіків, 11 професорів, двох письменників, викладачів вузів, студентів. Після цього в Академії було проведено "чистки". Головним звинуваченим у справі СВУ був віце-президент Все­української академії наук С. Єфремов, засудили також В. Чехівського, А.Ніковського, Й.Гермайзе, М.Слабченка, Г.Голоскевича, їх суди­ли за участь у діяльності політичних партій, які вже давно зійшли зі сцени, за відмінний від офіційного спосіб мислення. Наступним було "викриття" ще однієї нібито діючої контрреволю­ційної організації — "Українського національного центру" (УНЦ). Кері­вництво нею приписали М. Грушевському. У 1931 р. вченого заареш­тували, і він під тиском з боку ДПУ був змушений визнати свою на­лежність до УНЦ. Але згодом він відмовився від свідчень на поперед­ньому слідстві, після чого "справа" УНЦ зазнала краху. М. Грушевсь­кому дозволили жити в Москві, тобто фактично у вигнанні. У 1934 р. під час відпочинку в Кисловодську, після нескладної операції він по­мер за нез'ясованих обставин. Відбувався розгром ВУАН (з 1934 р.— АН УРСР). Ліквідували Науково-дослідний інститут Історії української культури, Інститут економіки й організації сільського господарства, Інститут літературознавства їм. Шевченка в Харкові. У 1936—1937 рр. загинули віце-президент АН УРСР геолог Микола Світальський, генетик академік Ізраїль Агол, філософ академік Семен Семковський (Бронштейн) та ін. В Академії наук за неповними даними було репре-совано 250 осіб Лише протягом 1933 року від наукової роботи було усунено 16, 4% усіх науковців

На початку 1933 р. заарештували поета, прозаїка та драматурга М.Ялового. Вражений арештомдруга і подіями, свідком яких був, 13 травня 1933 р. застрелився Микола Хвильовий. Того ж року за звинуваченням у причетності до "Української військової організації" був ув'язнений на 10 років Остап Вишня. У грудні 1934 р. заарештовані й розстріляні Григорій Косинка, Дмитро Фальківськии, Кость Буревій, Олекса Влизько. Були репресо-вані галицькі інтелігенти, що, повіривши в українізацію, приїхали до УРСР, серед них ро­дина Крушельницьких— батько Антін, сини Іван і Тарас, голова письменниць­кої спілки "Західна Україна" Мирослав Ірчан, правознавець, колишній член уряду ЗУНР Михайло Лозинський, колишній член УНРади ЗУНР Семен Вітик. До концентраційних таборів потра-пили українські письменники Микола Куліш, Микола Зеров, Олесь Досвітній, Василь Вражливий, Григорій Епік, Олекса Слісаренко, Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, Валеріан Підмогильний, Борис Антоненко-Давидович, Євген Плужник, Дмитро Загул, Сергій Пилипенко та багатоінших. У квітні 1932 року за постановою ЦК ВКП (б) “Про перебу-дову літературно-художніх організацій” творчість митців підпадала під контроль партії через посередництво спілки радянських письменників. Основним творчим методом проголошувався соціалістичний реалізм. Уславлення ролі партії та її вождів стало головним завданням діячів культури. В Україні всі літературні об’єднання були злиті в єдину Спілку письменників України у 1934 році. Протягом 1934-1938р.р. було заарештовано 97 із 193 членів Спілки письменників, у цілому жертвами репресій стали 500 письменників

Звичайно, розвиток науки і культури не припинявся. У 1934 р. у складі Академії наук утво-рився інститут електрозварювання під керівництвом Євгена Патона. Видатні відкриття в Україні зробили фізики Олександр Бродський і Лев Ландау. Кирило Синельников, Олек-сандр Лейпунський, Антін Вальтер і Георгій Латишев уперше здійснили розщеплення ядра атома літію швидкими протонами, Микола Крилов і Микола Боголюбов заклали основи ново-го на­пряму в математиці— нелінійної механіки. Проте наука в республіці поступово втрачала національний характер: дослідження в галузі украінознавства тепер розцінювалися як прояви буржуазного націоналізму. Продовжували творити П.Тичина, М.Рильський, М.Бажан, О.Корнійчук та нші видатні письменники. Але свободи творчості вони вже не мали.Часто, щоб врятувати себе, їм доводилось у своїх творах прославляти партію і Сталіна.

Серйозні втрати були серед художників і скульпторів. Арештів за професійні погляди зазнали В. Седляр, І. Падалка та інші. У 1936 р. за сфабрикованими звинуваченнями чекісти заарештува­ли художника М. Бойчука, засновника українського монументалізму і кількох його учнів, а через рік їх усіх розстріляли. Було розігнано експериментальний театр "Березіль ", а його творець Лесь Курбас загинув на Соловках у таборах. Вилучено з прокату фільми О. Довженка, сам він мусив переїхати до Москви. Кілька сотень кобзарів були скликані на з'їзд, де їх усіх заарештували і розстріляли. Творчість багатьох українських майстрів літератури і мистецтва мала яскраво виражений національний характер. Саме через це бага­тьох із них звинуватили в націоналізмі та репресували.