Тема 8. Законодавча влада та її органи (4 год. ) 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 8. Законодавча влада та її органи (4 год. )



Заняття 1

1. Поняття парламенту, його структура, повноваження та розподіл компетенції між палатами.

2. Способи формування парламентів та їх палат.

3. Конституційно-правовий статус члена парламенту.

Методичні рекомендації

На підставі відповідних положень конституцій курсанти повинні розкрити законодавчі, установчі та контрольні повноваження парламентів. Необхідно з’ясувати способи формування верхньої палати двопалатного (бікамерального) парламенту в унітарних та федеративних державах, роль глави держави чи суб’єктів федерації в цьому процесі, розподіл компетенції між палатами. Також слід показати способи створення і функції керівних органів парламентів та їх палат, фракцій, комітетів, комісій, технічних органів. Зазначені питання особливо актуальні з огляду на можливі зміни структури і повноважень Верховної Ради України.

Важливе місце посідає аналіз конституційно-правового статусу члена парламенту (депутата) як суб’єкта зі спеціальною правоздатністю. Курсанти мають знати зміст понять депутатського імунітету (недоторканості) та індемнітету.

Література

1. Ангелова М. Болгарські народні збори. Між минулим і майбутнім // Віче. – 2002. – № 4. – С. 74 – 76.

2. Барабаш Ю.Г. Питання правового статусу голови парламенту (за законодавством європейських країн) // Форум права. – 2006. – № 2. – С. 22 – 28 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2006-2/06bjgzec.pdf

3. Барабаш Ю.Г. Часові межі діяльності парламенту у випадку дострокового припинення його повноважень // Форум права. – 2007. – № 3. – С. 37 – 43 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-3/07bygpip.pdf

4. Бофюме Б., Ле Дор М. За ефективний парламент // Нариси з законопроектування / Під ред. Робера К. Бержерона, к.р. – Оттава, 1999. – С. 237 – 261.

5. Василик М.А., Вершинин М.С. Избирательная система России: Словарь-справочник. – СПб.: Издательство Михайлова В.А., 1999.

6. Государственный строй США. – М.: Юридическая литература, 1976. – Гл. ІІІ. Законодательная власть.

7. Денисов В. Методологія сучасного парламентаризму // Віче. – 2000. – № 8. – С. 3 – 18.

8. Депутат парламента в зарубежных государствах. – М.: Юрид. литература, 1995.

9. Древаль Ю. Д. Інституалізація парламентської опозиції // Актуальні проблеми державного управління. – 2009. – № 1 (35). – С.

10. Єржов О.В. Демократичні принципи виборчого процесу і їх нормативне забезпечення (компаративний аналіз) // Держава і права: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К., 2002. – Вип. 18. – С. 447 – 454.

11. Избирательное право и выборы: Сб. статей. – М.: Наука. Гл. ред. восточной литературы, 1990.

12. Керимов А.Д. О своеобразии государственной системы современной Франции // Государство и право. – 2001. – № 1. – С. 71 – 74.

13. Кириченко В. Парламент – він і за Атлантикою парламент // Віче. – 2002. – № 10. – С. 67 – 74.

14. Избирательное право и выборы: Сб. статей. – М.: Наука. Гл. ред. восточной литературы, 1990.

15. Керимов А.Д. О своеобразии государственной системы современной Франции // Государство и право. – 2001. – № 1. – С. 71 – 74.

16. Кириченко В. Парламент – він і за Атлантикою парламент // Віче. – 2002. – № 10. – С. 67 – 74.

17. Крутевич М. Рахункова палата як орган парламентського контролю (порівняльний аналіз подібних ревізійних органів законодавчої влади у Західній та Східній Європі) // Право України. – 2001. – № 11. – С. 144 – 147.

18. Крутоголов М.А. Парламент Франции. Организация и правовые аспекты деятельности. – М.: Наука, 1988.

19. Кудряченко А. Парламентська система ФРН – засадничий принцип західної демократії // Віче. – 2002. – № 4. – С. 69 – 74.

20. Кутуєв П. Конгрес США в рамках президентської системи // Віче. – 2000. – № 1. – С. 153 – 159.

21. Левицька Г. Конституційний статус законодавчих органів влади в арабських державах // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2009. – Вип. 49. – С. 74 – 81.

22. Марисюк К. Парламент Канади // Право України. – 1999. – № 7.

23. Міл Дж. С. Про свободу: Есе: Пер. з англ. – К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2001. – С. 131 – 365.

24. Мясковська-Дашкевич К. Структурна позиція і компетенція уповноваженого з прав дитини у Польщі // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2009. – Вип. 49. – С. 82 – 85.

25. Очерки парламентского права. – М., 1993.

26. Политические институты США. – М.: Наука, 1988.

27. Разделённая демократия. Сотрудничество и конфликт между Президентом и Конгрессом: Пер. с англ. / Под общ. ред. проф. Дж. Тарбера. – М.: Издат. группа “Прогресс”, “Универс”, 1994.

28. Тодика Ю., Марцеляк О. Інститут омбудсмена: світові моделі і досвід // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 2 (13). – С. 57 – 66.

29. Черченко І. Засоби парламентського впливу на зовнішню політику Канади // Право України. – 1999. – № 10.

30. Шаповал В.М. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. – К.: “Програма Л”, 1995. – Розд. 1. Парламенти.

31. Шаповал В. Парламент як орган народного представництва // Віче. – 1999. – № 5. – С. 3 – 10.

32. Шаповал В., Журавльова Г. Феномен парламенту. Спроба наукового тлумачення дефініції // Віче. – 2000. – № 2. – С. 12 – 17.

33. Election Law Compendium of Central and Eastern Europe / Published by The International Foundation for Electoral Systems (IFES) on behalf of The Association of Central and Eastern European Election Officials (ACEEEO). – Kyiv: IFES, 1995.

34. Ryszka E. The US Federal System of Government: Wiedza o krajach angielskiego obszaru językowego. – Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, [1977]. – Chapter III. The United States Congress.

35. The Danish Ombudsman. – Copenhagen: Djof, 1995.

Заняття 2

1. Стадії здійснення законодавчого процесу.

2. Непарламентські форми здійснення законодавчої влади.

3. Повноваження парламентів зарубіжних держав щодо митної політики та митної справи.

Методичні рекомендації

У відповіді на переше питання слід виділити суб’єкти законодавчої ініціативи, розкрити технологію розробки та прийняття законів у структурних частинах і парламенті в цілому, можливості подолання вето глави держави.

Відповідь на друге питання має містити загальну характеристику законодавчого делегування та законодавчого референдуму.

Третє питання спрямоване на набуття курсантами знань, безпосередньо пов’язаних з фаховою підготовкою митників. Відповідь на нього потребує, перш за все, аналізу відповідних положень конституцій та конституційних актів зарубіжних країн, на підставі якого мають бути сформульовані загальні висновки. Слід звернути увагу на те, чи залежать конституційні положення, що регулюють митну політику й митну справу від форми держави.

Література

1. Ґолл Дж. Л. Введення в дію закону проти діючого нормативного акта // Нариси з законопроектування / Під ред. Робера К. Бержерона, к.р. – Оттава, 1999. – С. 163 – 191.

2. Дягілєв О.В. Методи лобістської діяльності в Україні й за кордоном: проблеми теорії та практики // Проблеми законності. – 2009. – Вип. 103. – С. 30 – 38.

3. Дячок О. Регулювання засад митної політики в конституційних актах зарубіжних країн // Вісник Академії митної служби України. – 2002. – № 2 (14). – С. 14 – 19.

4. Дячок О.О. Регулювання засад митної політики конституціями та конституційними актами зарубіжних країн // Митна справа. – 2001. – № 6. – С. 73 – 79.

5. Комзюк Л. Конституційні принципи державно-правового регулювання митної справи у країнах Європи // Вісник Академії митної служби України. – 1999. – № 4. – С. 39 – 42.

6. Коссіньяк Ж. Ясне законодавство // Нариси з законопроектування / Під ред. Робера К. Бержерона, к.р. – Оттава, 1999. – С. 115 – 134.

7. Мазур Д.В. Особливості застосування президентом права “вето” щодо законів, прийнятих парламентом в республіках зі змішаною формою правління // Форум права. – 2006. – № 1. – С. 61 – 65 [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ejournals/FP/2006-1/06mdvzfp.pdf

8. Павлішина Л. Японія: роль виконавчої влади у законодавчому процесі // Право України. – 2002. – № 12. – С. 146 – 150.

9. Павлішина Л. Японія: роль виконавчої влади у законодавчому процесі // Право України. – 2002. – № 12. – С. 146 – 150.

10. Писарев А.Н. Система высших органов государственной власти Российской Федерации, наделённых полномочиями в области обороны // Государство и право. – 2000. – № 5. – С. 22 – 30.

11. Поленина С.В. Законотворчество в Российской Федерации. – М.: Ин-т государства и права РАН, 1996.

12. Ремінтар Ж. Правова норма та її ієрархічна структура в канадському праві // Нариси з законопроектування / Під ред. Робера К. Бержерона, к.р. – Оттава, 1999. – С. 221–235.

13. Сіґуен Ж. Закони про припинення дії законодавства або установи // Нариси з законопроектування / Під ред. Робера К. Бержерона, к.р. – Оттава, 1999. – С. 193 – 207.

 

Тема 9. Глава держави

1. Інститут глави держави.

2. Повноваження глави держави щодо органів виконавчої влади.

3. Конституційно-правова відповідальність глави держави.

4. Повноваження глави держави щодо митної політики та митної справи.

Методичні рекомендації

Відповідаючи на перше питання, слід охарактеризувати природу інституту глави держави в монархії та республіці, способи успадкування монархічної влади та обрання президента.

У відповіді на друге питання потрібно розкрити повноваження глави держави залежно від форми правління.

Відповідь на третє питання передбачає розкриття принципу невідповідальності монарха, змісту інститутів контрасигнування (контрасигнації) та імпічменту, відставки президента

Відповідь на четверте питання потребує аналізу конституцій та конституційно-правових актів зарубіжних країн і відповідних висновків.

 

Література

1. Бойко О. Компетенція глави держави у сфері забезпечення національної безпеки // Право України. – 2003. – № 6. – С. 136 – 139.

2. Василик М.А., Вершинин М.С. Избирательная система России: Словарь-справочник. – СПб.: Издательство Михайлова В.А., 1999.

3. Волощук О.Т. Правова доктрина про місце президента в системі поділу влади (на прикладі конституційної теорії і практики Франції, Росії, України) // Держава і права: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К., 2002. – Вип. 18. – С. 344 – 350.

4. Волощук О.Т. Поняття й особливості інституту президента як форми глави держави в зарубіжних країнах // Проблеми законності. – 2009. – Вип. 104. – С. 271 – 280.

5. Воскресенский Ю.В. Понятие формы правления и критерии ее различия // Держава і права: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К., 2002. – Вип. 15. – С. 178 – 185.

6. Воскресенский Ю.В. Президентская форма правления: дефиниция в науке и практика в Беларуси // Держава і права: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К., 2002. – Вип. 16. – С. 109 – 115.

7. Государственный строй США. – М.: Юридическая литература, 1976. – Гл. IV. Исполнительная власть.

8. Дахова І.І. Конституційні засади взаємовідносин уряду з главою держави в зарубіжних країнах // Форум права. – 2008. – № 1. – С. 130 – 137 [Електронний ресур]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-1/09diivzk.pdf

9. Дячок О. Регулювання засад митної політики в конституційних актах зарубіжних країн // Вісник Академії митної служби України. – 2002. – № 2 (14). – С. 14 – 19.

10. Дячок О.О. Регулювання засад митної політики конституціями та конституційними актами зарубіжних країн // Митна справа. – 2001. – № 6. – С. 73–79.

11. Зозуля О.І. Адміністрація Президента РФ: пошук і апробація моделі здійснення зовнішньополітичної діяльності // Форум права. – 2009. – № 2. – С. 175–184 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ttp://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-2/09zoizzd.pdf

12. Зозуля О.І. Особливості сучасного формування Адміністрації Президента Російської Федерації / О. І. Зозуля // Форум права. – 2009. – № 1. – С. 184 – 201 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-1/09zoiprf.pdf

13. Зозуля О.І. Становлення Адміністрації Президента РФ як апарату глави держави та державного органу // Форум права. – 2008. - № 3. – С. 177-201 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-3/08zoitdo.pdf

14. Керимов А.Д. О своеобразии государственной системы современной Франции // Государство и право. – 2001. – № 1. – С. 71 – 74.

15. Кириченко В. Президен у структурі влади // Віче. – 2003. – № 7. – С. 70 – 74.

16. Коваленко А.А. Інститут глави держави в системі органів державної влади // Держава і права: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К., 2002. – Вип. 17. – С. 70 – 76.

17. Крутоголов М.А. Президент Французской республики: правовое положение. – М.: Наука, 1980.

18. Мазур Д.В. Особливості застосування президентом права “вето” щодо законів, прийнятих парламентом в республіках зі змішаною формою правління // Форум права. – 2006. – № 1. – С. 61 – 65 [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ejournals/FP/2006-1/06mdvzfp.pdf

19. Осавелюк А.М. Современный механизм системы сдержек и противовесов // Государство и право. – 1993. – № 12.

20. Разделённая демократия. Сотрудничество и конфликт между Президентом и Конгрессом: Пер. с англ. / Под общ. ред. проф. Дж. Тарбера. – М.: Издат. группа “Прогресс”, “Универс”, 1994.

21. Тарасов А.М. Президентский контроль: теоретические и практические аспекты оценки его эфективности // Государство и право. – 2002. –№ 11. – С. 54 – 64.

22. Сахаров Н.А. Институт президентства в современном мире. – М.: Юрид. литература, 1994.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 152; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.209.209.246 (0.103 с.)