Загальні методи діагностики інфекційних хвороб. Діагностика хвороб з ураженням окремих систем організму (респіраторні, шлунково-кишкові, гінекологічні і ін.).

Діагностика інфекційних хвороб у тварин, на відміну від діагностики незаразних хвороб, має дві особливості:1 - необхідність термінової постановки діагнозу; 2 - обов'язковість використання комплексного методу діагностики.

Прижиттєвий метод включає в себе епізоотологічне обстеження господарства, клінічне обстеження хворої тварини, а також лабораторне дослідження матеріалу, отриманого від хворого тваринного.

Епізоотологічне обстеження ґрунтується на ретельному аналізі епізоотологічної обстановки господарства або району. При цьому враховують статистичні та звітні дані, що характеризують ветеринарний стан господарства за попередні роки, проводять обстеження санітарного і зоогігієнічного стану господарства і тваринницьких ферм з урахуванням умов утримання тварин, якість догляду за ними, годування, походження кормів, їх якості і режиму використання, якості води і порядку водопою. Визначають кількість хворих і сприйнятливих до захворювання тварин. Встановлюють можливі джерела й шляхи поширення інфекції в господарстві і дозволяють ряд інших питань.

До клінічного обстеження хворих тварин відносять все те, що робиться на самому тварину: вимірювання температури, визначення стану пульсу і дихання, а також інші об'єктивні показники, які не спостерігалися у здорових тварин. Крім того, проводять дослідження крові та алергічні реакції. В лабораторії присланий з господарства матеріал досліджують бактеріологічним, серологічних і біологічним методами.

Посмертні методи діагностики здійснюються шляхом пат.-анат. розтину трупа, а також гістологічного, бактеріологічного і біологічного дослідження (посіви з трупного матеріалу на поживні середовища і зараження лабораторних тварин).

Клінічне дослідження хворих тварин. Клінічний метод полягає в розпізнаванні хвороби за комплексом окремих ознак, що спостерігаються у хворої тварини. Результати досліджень дозволяють судити про епізоотологічну обстановку в господарстві, а також служить підставою для виділення груп: явно хворих, підозрілих у захворюванні, підозрілих а зараженні і вільних від всяких підозр.

Алергічні реакції засновані на підвищеній чутливості хворого до введення в його організм додаткової дози чужорідного білка. Такий змінений стан організму, що виражається в особливій його чутливості на введення антигена при наявності живого вогнища інфекції в тілі або перенесеного захворювання, називається алергією, а реакції, що застосовуються в цілях діагностики деяких заразних хвороб - алергічними. Явище алергії у ветеринарії використовується для прижиттєвої діагностики на туберкульоз, сап і бруцельоз.

34.Правець (перебіг, діагностика, терапія, заходи боротьби). Правець - гостре інфекційне захворювання, яке викликається анаеробною спороутворювальною паличкою Clostridium tetani. Найчастіше хворіють однокопитні, рідше - ВРХ, ДРХ, свині, собаки. Патогенез. Збудник, проникаючи в рани зі значною кількістю мертвих тканин або при розвитку в ній гноєтворної мікрофлори, яка поглинає кисень, створюючи анаеробні умови, продукує правцеві токсини, що зумовлюють судороги та гемоліз еритроцитів. Токсини в організмі поширюються переважно по пери- і ендоневральних лімфатичних щілинах рухливих нервів, досягаючи клітин спинного та довгастого мозку. Внаслідок збудження рухливого центру у тварин виникають судороги. Спочатку захворювання супроводжується появою ненормальної, напруженої ходи, тризм жувальних м'язів, утрудненням акту ковтання, випаданням третьої повіки. Згодом виникають судороги всього тіла з підвищеною рефлекторною збудливістю. Загальна температура тіла у тварин підвищується в агональній стадії, а після смерті може досягти 43—45°С. Клінічна картина правця досить специфічна для постановки діагнозу. Дослідженню на предмет виявлення збудника можуть піддаватися матеріали розтину трупа, перев'язувальний та шовний матеріал, змиви з хірургічного інструментарію, пил, грунт, повітря. Виділення збудника зазвичай можливо з місця попадання інфекції. Іноді виникає необхідність мазків з носа і слизової глотки, піхви і матки. Досліджуючи отриманий біологічний матеріал, виробляють виділення правцевого екзотоксину і біологічну пробу на мишах. Лікування полягає у ранній хірургічній обробці рани 3%-им пероксидом водню або 1—2%-им розчином калію перманганату, забезпеченням вільного видалення ексудату. Поряд із специфічною терапією - протиправцева сироватка, тваринам призначають протисудорожні та наркотичні засоби (хлоралгідрат, алкоголь, нейтролептики, розчини новокаїну), а також симптоматичне лікування. Профілактика. З метою попередження правця рекомендується за 14 днів до проведення масових операцій ввести під шкіру тваринам анатоксин; випадкові рани слід рясно змащувати 5%-ним спиртовим розчином йоду. Рання радикальна хірургічна обробка і введення протиправцевої сироватки з анатоксином забезпечують надійну профілактику.