Загальні підходи і принципи соціальної роботи

Метою соціальної роботи з випадками насильства в сім'ї є надання допомоги членам сім'ї, які зазнали насильства чи були свідками цих дій, у попередженні фактів насильства над ними та подоланні наслідків насильницької поведінки шляхом наснаги та підтримки, використання інтервенційних та консультативних стратегій, організації безпечного середовища, створення служб мережі підтримки та формування ненасильницької культури взаємин у сім'ї.

У літературі поширені різні теорії та підходи до пояснення причин насильства та жорстокості, і у конкретному випадку непросто визначити чинники насильства.

Серед теорій і пояснень чинників насильства найчастіше виділяють психологічні та соціальні. Прибічники психологічних теорій зосереджують увагу на психологічних чинниках ризику – передусім схильності до насильства у кривдників та особливостях потерпілих. Теорії соціальної причинності розглядають зовнішні чинники, що впливають на появу насильства, а саме: низькі культурні норми, бідність, безробіття, соціальна ізоляція, низький освітній рівень тощо.

Так, батьки можуть бути схильними до жорстокого поводження з дітьми через вживання алкоголю чи наркотиків, психічні розлади, агресивність, відсутність самоконтролю, низьку самооцінку. Жорстоке поводження з дітьми може бути для них способом самоствердження за рахунок більш слабких. Дослідники доводять, що наявність у батьків власного досвіду жорстокого поводження в дитинстві є важливим чинником ризику. Генераційне відтворення жорстокого поводження полягає в тому, що батьки виховують дітей так, як виховували їх самих. До особливостей дітей, що можуть провокувати жорстоке поводження, відносять недоношеність, хворобливість, небажаність дитини. Ризик жорстокого поводження існує для дітей з фізичними чи розумовими вадами, оскільки вони є більш залежними від батьків, менше контролю над життям.

До соціальних чинників ризику належать: втрата підтримки одного з подружжя, нестача часу у батьків, які працюють, для виховання дитини, низький рівень освіти, безробіття, житлові проблеми. На думку дослідників, існує зв'язок між бідністю і жорстоким поводженням з дітьми, незадовільні фінансові умови призводять до експлуатації дітей. До соціальних чинників, що впливають на жорстоке поводження з дітьми, відносять такі соціально-демографічні характеристики сімей, як відсутність одного з батьків (неповна сім'я), наявність мачухи чи вітчима.

Загалом, жорстоке ставлення до дітей – результат взаємодії багатьох чинників, до уваги слід брати як кожну дитину зокрема, так і її батьків, їхні психологічні характеристики та соціальні чинники, які впливають на сім'ю. Кожна дитина частіше страждає від декількох форм насильства. Насильство над дитиною може трапитись у будь-якій сім'ї, незалежно від національності, класової належності чи релігії.

Насильство над жінкою в сім’ї пояснюють на основі трьох ключових підходів: 1) соціально-історичного; 2) системно-сімейного; 3) індивідуально-психологічного.

Згідно з першим підходом насильство розглядають як соціальну проблему, що виникла через домінантну позицію чоловіка у суспільних відносинах і є важливим чинником дискримінації одного з її членів. При цьому практично немає механізму для викорінення цієї дискримінації. Безкарність насилля в сім'ї стає моделлю тендерної поведінки, яку засвоюють діти як норму і відтворюють з покоління в покоління. Значною мірою така поведінка є наслідком традиційного виховання, при якому агресивну поведінку чоловіків розглядають як єдиний спосіб вирішення наявних проблем. Цей підхід сформували та поділяють представники феміністичного руху.

За системно-сімейним підходом домашнє насильство, чи подружнє насильство, також можна розглядати як систему поведінки, мета якої – досягнення влади і контролю в сімейних стосунках. Цей підхід фокусується на походженні та формах конфлікту і вивчає особливості взаємодії, динаміки спілкування, процесу вирішення конфліктів У сім'ї як системі. Індивідуально-психологічна перспектива розгляду проблеми насильства в сім'ї передбачає акцентування уваги на наслідках насильницьких дій.

Що стосується насильства над людьми похилого віку, то головним психологічним чинником є зміна ролей і залежність батьків від дорослих дітей. Водночас визначено характерні риси жертви, такі як постійні претензії і скарги, які також можуть сприяти жорстокості.

Насильство в сім'ї має соціальні наслідки. Так, насилля над жінкою в сім'ї – це й приниження людської гідності жінки, яке перешкоджає її вільному та активному розвитку в суспільстві, а також виховні проблеми, пов'язані з явищем так званої «соціальної естафети», коли діти, які стають свідками насилля в сім'ї, переносять надалі отриманий негативний досвід на своє власне життя.

Діти, які зазнають жорстокого поводження, переживають психічну травму, внаслідок якої вони розвиваються з певними особистісними, емоційними та поведінковими особливостями. У дослідників цієї проблеми немає сумніву, що пережите в дитинстві насильство пов'язане з формуванням у майбутньому певних особистісних розладів. Діти, які зазнали будь-якого виду жорстокого поводження, мають більше емоційних та поведінкових проблем, труднощів з навчанням порівняно з дітьми із сімей, де насильство відсутнє, жорстоке поводження перешкоджає здоровій соціалізації дитини. Негативні наслідки жорстокого поводження – прагнення ізолюватися від суспільства, проблеми з навчанням, нездатність контролювати свою поведінку, невпевненість, почуття тривоги, гніву, стійкі дитячі страхи, порушення контактів з дорослими, розвиток депресії та почуття неповноцінності.

Соціальна робота з людьми, які зазнають насильства у сім'ї, спираються на ідею, що кожна людина має право на життя й на безпечне середовище.

Наприклад, захист дітей від насилля ґрунтується на таких загальних принципах:

- усі країни, що ратифікували Конвенцію ООН про права дитини, зобов'язані дотримуватися її статей;

- діти мають право бути вільними від зла, насильства та різного роду експлуатації. Вони також мають право повідомляти дорослих про будь-який випадок поганого ставлення до них, а їхні скарги повинні бути ретельно розглянуті;

- саме дорослі мусять захищати дітей. Діти не несуть відповідальності за власний захист та безпеку;

- усі члени суспільства відповідальні за захист дітей;

- професія соціального працівника має унікальне покликання захищати дітей та сприяти обізнаності громадськості про різні форми насильства над дітьми.

Отже, співіснують різні теорії та підходи до пояснення причин насильства та жорстокості, і у конкретному випадку непросто визначити чинники насильства. Але головнем завдання соціальних працівників – допомогти клієнтам почуватися в безпеці, не відтворювати моделей насильницької поведінки.