Безробіття як соціальне явище

Однією з найактуальніших соціальних проблем, з якими зіткнулося людство на початку XXI століття, є проблема зайнятості населення. За даними Міжнародної організації праці, у світі налічується близько 1 млрд. осіб, або третина робочої сили безробітних (до 150 мільйонів) та неповністю зайнятих. Незмінно високою залишається кількість безробітних у Європейському Союзі, їх нараховують майже 16 мільйонів, що становить 9-10% від загальної кількості працездатного населення. Найвищий у ЄС рівень безробіття в Іспанії. Вищі, ніж середні у ЄС, показники безробіття в Італії, Франції, Фінляндії, нижчі – в Німеччині, Бельгії, Швеції, Ірландії, Великобританії, Португалії, Данії, Австрії, Нідерландах, Люксембурзі.

Найгострішою ця проблема є в країнах з перехідною економікою. В Україні до початку ринкових перетворень, як і в інших країнах з планового економікою, вважалося, що є повна зайнятість; поняття безробіття не вживали навіть як соціально-економічну категорію. Політичні, економічні та соціальні реформи повністю змінили стан ринку праці в Україні. З одного боку, для людей відкрилися нові можливості для самореалізації, з іншого – з'явилися нові проблеми, передусім пов'язані з різким скороченням попиту на робочу силу, виникненням безробіття.

Як свідчить досвід інших країн, формування ринкового господарства зумовлює обов'язкове перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї за рахунок перманентного процесу підвищення ефективності виробництва. Отже, безробіття інколи вважають своєрідною «платою» за ринок, за обмеження ринкової економіки. І саме з цих позицій його й потрібно розглядати.

Загалом, теорії функціонування ринку оперують низкою категорій, важливих для адекватного розуміння становища зайнятого й незайнятого (безробітного населення), побудови системи соціальної допомоги людям, які втратили роботу, зокрема поняттями «зайнятість», «безробіття», різновиди безробіття (структурне, часткове, довготривале тощо), які водночас є важливими соціальними показниками, які використовують для оцінювання стану економічного розвитку країни.

Під зайнятістю розуміють таку діяльність громадян, яка пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і яка приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.

Згідно з чинним законодавством, в Україні до зайнятого населення належать громадяни, які проживають на території держави на законних підставах, такі як:

- працівники за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

- громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, що беруть участь у виробництві;

- обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

- які проходять службу в Збройних силах України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу.

Незайняте населення – люди працездатного віку, які не мають роботи (заняття, що приносить дохід). Цю групу людей поділяють на власне безробітних (тих, хто з різних причин втратив роботу, але її шукає) та економічно неактивне населення:

Безробіття – це вимушене й тривале припинення роботи через неможливість знайти робоче місце. Деякі статистичні методики пропонують вважати безробітними тільки тих, хто справді шукає роботу, інші методики – всіх громадян, які не працюють на цей момент.

У сучасній економічні науці безробіття розглядають як природний і невід'ємний складник життєдіяльності всіх країн, що ґрунтуються на ринкових засадах і де мінімум 2-4% населення залишається без роботи.

Міжнародна організація праці вважає безробітними осіб віком 15-70 років (зареєстрованих і незареєстрованих у державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом ознакам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагались організувати власну справу на тиждень обстежень, готові взятися до роботи впродовж двох наступних тижнів. Таке безробіття ще інколи називають економічним безробіттям. Його розраховують за матеріалами вибіркових обстежень домогосподарств (в Україні їх щоквартально проводить Державний комітет статистики).

За Законом України «Про зайнятість» безробітні – це працездатні громадяни працездатного віку (16-55 років для жінок, 16-60 років для чоловіків), які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державної службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до роботи. Отже, безробітний в Україні – це юридичний статус, який дає право на отримання державної допомоги. Проте для його отримання потрібно виконати низку формальних процедур.

Важливо взяти до уваги, що чимало незайнятих осіб не може отримати статус безробітного. Так, українське законодавство визначає, що не можуть бути визнані безробітними громадяни, серед них: особи віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були звільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи та організації або скороченням чисельності (штату); які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), серед них випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує професійної підготовки.

Крім того, не всі, хто втратив роботу, звертаються до державної служби зайнятості і тому не отримують офіційний статус безробітного. У літературі виділяють такі різновиди безробіття:

- вимушене – яке виникає внаслідок ліквідації підприємства або робочого місця (вивільнення працівника) чи завдяки звільненню за ініціативою адміністрації;

- фрикційне (добровільне, плинне, поточне) – тимчасова незайнятість, пов'язана з переходом з однієї роботи до іншої за особистим бажанням, закінченням роботи за контрактом, у зв'язку зі зміною місця проживання тощо.

Безробіття також може бути:

- сезонним – зумовлене сезонними коливаннями попиту на робочу силу в деяких видах виробництва, що мають сезонний характер (будівництво, сільське господарство тощо);

- циклічним – яке виникає в умовах спаду виробництва у зв'язку з фазою економічного циклу;

- структурним – викликаним змінами в структурі попиту на робочу силу в зв'язку зі змінами в структурі економіки, опануванням виробництва нових товарів і технологічними змінами, характеризується невідповідністю структури пропозиції робочої сили зміненій структурі робочих місць.

Аналізуючи безробіття як соціальне явище, варто звернути увагу на те, що незайнятість також може мати неявну форму, що автоматично позбавляє людину права на офіційний статус безробітного. Йдеться про такі різновиди безробіття, як:

- приховане – що визначається кількістю робітників, яка стала зайвою у зв'язку зі спадом виробництва або структурними змінами у ньому, але продовжує формально вважатися зайнятою; при цьому вони не виконують будь-якого значущого обсягу роботи;

- часткове – вимушене тимчасове скорочення норм або встановленої законодавством тривалості робочого часу, перерва в одержанні заробітку або скорочення його розміру через тимчасове припинення виробництва без припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного характеру;

- молодіжне – виникає після завершення середньої школи або професійного навчання, коли не вдалося продовжити навчання або відразу влаштуватися на роботу.

Безробіття також поділяють на короткотривале та довготривале (застійне), яке триває понад 12 місяців.

Поява значної кількості людей, які не працюють, призводить до зростання соціальної нестабільності у суспільстві, посилення соціально-політичної напруги, вірогідності появи політичного екстремізму, як лівого, так і правого спрямування, політичної апатії значної частини населення, недовіри до влади, яка не може гарантувати базові права людини. У сфері економіки виключення трудових ресурсів з економічно активного життя лягає важким тягарем на бюджет. Адже зростає потреба в ресурсах для надання державної соціальної допомоги, водночас надходження від податків зменшуються, спостерігається спад купівельного попиту і підвищення конкуренції на ринку праці, що, своєю чергою, призводить до зниження вартості робочої сили і обмеження прав працівників.

Безробіття має вагомі соціальні наслідки, причому частина з них має прихований характер. Так, застійне безробіття супроводжується руйнуванням у людини навичок до праці, й часто – розпадом соціально-психологічних основ особистості.

Дослідники, які вивчали сутність, форми і соціальні наслідки безробіття, виявили його зв'язок із делінквентними формами поведінки людини. Так, у західних країнах зростання рівня злочинності за рахунок безробітних сягає 46%, у Росії – 39%. Проте довготривале безробіття може спричинити не тільки криміналізацію поведінки безробітного, а й зубожіння родини, порушення родинних і соціальних контактів сім'ї, виникнення алкогольної залежності, жорстокість щодо дітей, примушування їх працювати. Безробіття, особливо тривале, призводить до соціального виключення, відторгнення людини. Фахівцями доведено зв'язки між зростанням рівня безробіття і кількістю суїцидів у країні, рівнем зайнятості і зростанням загальної захворюваності та кількістю новонароджених дітей із різними аномаліями.

Таким чином, безробіття – це не лише втрата роботи, відсутність прибуткової справи. Воно має тяжкі соціальні наслідки.